Та його територіальних органів

Службова особа спеціально уповноваженого органу виконав-

чої влади у сфері захисту прав споживачів при виконанні своїх

службових обов'язків перебуває під захистом закону. Держава

гарантує захист життя, здоров'я, честі, гідності та майна службо-

вої особи спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у

сфері захисту прав споживачів і членів її сім'ї від злочинних

посягань та інших протиправних дій.

Усі службові особи спеціально уповноваженого органу виконав-

чої влади у сфері захисту прав споживачів підлягають державно-

му обов'язковому страхуванню за рахунок коштів державного

бюджету.

Порядок та умови страхування службової особи спеціально

уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав

споживачів встановлює Кабінет Міністрів України.

Образа службової особи спеціально уповноваженого органу

виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, а також опір,

погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню

покладених на неї завдань, зумовлюють встановлену законом

відповідальність. У разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у

зв'язку з виконанням службових обов'язків, службова особа спе-

ціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захис-

ту прав споживачів одержує компенсацію в розмірі від річного до

п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати

працездатності, а в разі її загибелі із зазначеної причини сім'ї

загиблого виплачується одноразова допомога в розмірі десятиріч-

ного грошового утримання за останньою посадою.

Збитки, завдані майну службової особи спеціально уповноваже-

ного органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів

або членів її сім'ї у зв'язку з виконанням нею службових обов'яз-

ків, компенсуються в повному обсязі за рахунок коштів державного

бюджету з подальшим стягненням цієї суми з винних осіб.

Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав спо-

живачів можуть створювати при їх виконавчих органах структурні

підрозділи з питань захисту прав споживачів, які мають право

(ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів"):

· розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань

захисту прав споживачів;

· аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконав-

цями, виробниками) із споживачами, з метою виявлення умов,

які обмежують права споживачів;

· при виявленні товарів (робіт, послуг) неналежної якості, фаль-

сифікованих, небезпечних для життя, здоров'я, майна спожи-

вачів чи/та навколишнього природного середовища терміново

повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах

захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють конт-

роль і нагляд за якістю та безпекою товарів (робіт, послуг);

· при виявленні продажу товарів (виконання робіт, надання

послуг), які не супроводжуються доступною, достовірною, необ-

хідною інформацією та відповідними супровідними докумен-

тами або з простроченими термінами придатності, призупиняти

продаж товарів (виконання робіт, надання послуг) до пред'яв-

лення інформації, супровідних документів або припиняти про-

даж товарів (виконання робіт, надання послуг);

· готувати подання до органу, який видав дозвіл на здійснення

відповідного виду діяльності, для вирішення питання про при-

зупинення дії цього дозволу чи про дострокове його анулю-

вання в разі систематичного порушення прав споживачів;

· подавати до суду позови про захист прав споживачів.

Права споживачів на придбання товарів

Належної якості

Право громадян-споживачів на придбання товарів належної

якості в незалежній Україні стало одним з основних конститу-

ційних прав громадянина, реалізація якого потребує встанов-

лення певних гарантій. Так, у ст. 50 Конституції України за-

значено: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я

довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права

шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформа-

ції про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів

побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким

не може бути засекречена".

У законодавстві радянського періоду теж містилися норми,

спрямовані на підвищення якості виготовлених товарів, якості

торговельного обслуговування. Однак в умовах планової команд-

но-адміністративної системи, відсутності конкуренції серед товаро-

виробників і у сфері торгівлі, загального дефіциту багатьох това-

рів народного споживання ці заходи були малоефективні. У новому

ринковому законодавстві України закладено принципово нові

підходи до вирішення цієї проблеми. Хоча й вони поки що не

досягли належного рівня. Останніми роками ринок насичений та

перенасичений різноманітними товарами вітчизняного та інозем-

ного походження, що не завжди мають належну якість, про що

свідчать скарги споживачів та перевірки Державного комітету у

справах захисту прав споживачів. І все-таки конкуренція това-

ровиробників, вимогливість споживача та наявність у нього мо-

жливостей вибору товару є тими ефективними впливовими засо-

бами, які в кінцевому підсумку сприятимуть насиченню ринку

України високоякісними товарами.

Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інфор-

мацію про якість товарів є соціально-економічним правом, оскіль-

ки може бути реалізоване насамперед завдяки відповідному рівню

матеріального виробництва та соціальних відносин у суспільстві.

Водночас наведену конституційну норму не можна вважати такою,

що зобов'язує державу забезпечити громадянина якісними това-

рами. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виго-

товлювачів певні вимоги щодо якості товарів і зобов'язувати

виробників та продавців надавати споживачам усю інформацію

щодо ступеня корисних та інших властивостей пропонованого

товару. З цією метою держава приймає відповідні закони, ство-

рює спеціальні органи контролю за якістю продукції та захисту

прав потерпілих тощо. Споживач самостійно приймає рішення

щодо придбання товару з урахуванням своїх потреб, фінансових

та інших можливостей.

З огляду на викладене постає питання про відповідність норм

Закону України "Про захист прав споживачів", що визначають

право споживачів на якісні товари, положенням Конституції Украї-

ни. Так, відповідно до ст. 3 цього Закону споживачі мають право

на належну якість товарів торговельного обслуговування, їх без-

пеку, необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість,

якість і асортимент.

Визначити зміст поняття "право на належну якість" немож-

ливо без розкриття змісту поняття "якість товару (продукції)".

Це водночас дає змогу визначити, що таке належна якість товару

(продукції). В юридичній та економічній літературі радянського

періоду ця проблема досліджувалася доволі активно.

За підрахунками вчених радянського періоду існувало близь-

ко 300 тлумачень поняття якості продукції, якими проблема не

вичерпувалась і не вичерпується, що свідчить про неоднозначність

цього поняття [29, с. 70].

Проблема якості товарів (продукції) та її правового врегулю-

вання зберігає актуальність і в умовах ринкових реформ, оскільки

її вирішення дуже важливе для громадян-споживачів. Чинне зако-

нодавство так само має прогалини і нечіткості з цього питання,

а тому потребує вдосконалення. Так, в економічній літературі

минулих років якість продукції, зокрема, визначалась як сукуп-

ність властивостей і ознак, які зумовлюють ступінь придатності

продукції для її споживання за призначенням, як ступінь задо-

волення споживчої вартості певної суспільної потреби або як

сукупність корисних властивостей чи сукупність усіх функціональ-

них, естетичних і економічних показників продукції [29, с. 71].

Як бачимо, наведені визначення принципово не різняться. В одних

випадках йдеться про властивості продукції задовольняти по-

треби громадян, в інших -- про характеристики вказаних власти-

востей, що зумовлюють здатність продукції задовольняти потреби

суспільства, але об'єднуючим фактором в усіх випадках є здат-

ність продукції забезпечувати відповідні потреби людини. У ба-

гатьох випадках економічна категорія якості ставилась у залеж-

ність від ступеня розвитку виробничих відносин і технічного прог-

ресу на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Те, що вчора

вважалось якісним товаром, сьогодні може не відповідати техніч-

ним новинкам, здатним краще задовольняти щораз вищі потре-

би споживачів. Особливо це виявляється в галузі комп'ютерної

техніки, телерадіотехніки, де відбувається технічна революція.

Як правило, у згаданих економічних визначеннях домінували

дві ознаки: сукупність корисних властивостей продукції і здат-

ність продукції задовольняти особисті й виробничі потреби. Якість

продукції в цьому стандарті визначалась як сукупність власти-

востей продукції, що зумовлюють її здатність задовольняти від-

повідно до призначення потреби людей.

Проблема якості продукції (товарів) була предметом і право-

вих досліджень, адже від правильного визначення поняття "якість

продукції" залежить формування відповідних вимог і правил щодо

кількісних і якісних показників, яким має відповідати та чи

інша продукція [30, с. 19].

На думку представників юридичної науки, найважливішим

критерієм якості продукції є її корисність, що виявляється у

ступені придатності, а її здатність задовольняти відповідні потре-

би людини зумовлюється її властивостями, зокрема надійністю,

довговічністю, ефективністю, які відповідають нормативним

вимогам, плановим приписам і договорам. Відповідно в узагаль-

неній формі якість продукції, як правило, розглядалася в ра-

дянській юридичній літературі як ступінь відповідності її техні-

ко-економічних властивостей соціальним вимогам, закріпленим

у юридичних нормах. Отже, у визначеннях з позицій права якості

продукції основою є техніко-економічні властивості продукції,

які забезпечують той чи інший ступінь її придатності для вико-

ристання за призначенням. У цьому зв'язку перед юристами

постало питання про можливість дати суто правове визначення

поняття якості без економічного забарвлення. Правознавці у

своїх визначеннях якості продукції наголошували на правових

ознаках, що дало підстави для їх звинувачення в тому, що за

таких умов фактично дається правове визначення якості продук-

ції.

Права споживачів