Відносин: їх класифікація і види

Відповідно до ст. 258 ГКУ особливості правового регулювання

господарських відносин визначаються залежно від сфери суспіль-

ного виробництва, де складаються ці відносини, особливостей га-

лузі господарювання, виду господарської діяльності, економічної

форми результату господарської діяльності, простору, на якому

складаються господарські відносини (внутрішньому чи зовнішньому

ринку), особливостей суб'єктів, між якими виникають господар-

ські відносини. Правове регулювання господарських відносин здій-

снюється з урахуванням суспільного розподілу праці, що склався,

та об'єктивно існуючих галузей народного господарства.

Вид господарської діяльності має місце в разі об'єднання ре-

сурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини, матеріа-

лів, робочої сили) для створення виробництва певної продукції

або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з

єдиного простого процесу або охоплювати кілька процесів, кож-

ний з яких входить до відповідної категорії класифікації.

У правовому регулюванні господарської діяльності та у здійс-

ненні державного управління народним господарством повинні

враховуватись особливості здійснення суб'єктами господарюван-

ня окремих видів цієї діяльності.

Для віднесення суб'єкта господарювання до відповідної кате-

горії обліку визначаються основні, другорядні та допоміжні види

господарської діяльності.

З метою забезпечення системи державного управління народ-

ним господарством обліково-статистичною інформацією, яка за-

довольняє потреби учасників господарських відносин в об'єктив-

них даних про стан і тенденції соціально-економічного розвитку,

господарські та фінансові взаємозв'язки на міждержавному, дер-

жавному, регіональному і галузевому рівнях, а також впрова-

дження міжнародних стандартів у галузі обліку і звітності та

переходу на міжнародну систему обліку і статистики Кабінет

Міністрів України затверджує заходи розвитку національної ста-

тистики України і державної системи класифікації техніко-еко-

номічної та соціальної інформації.

Складовою державної системи класифікації і кодування тех-

ніко-економічної та соціальної інформації є класифікація видів

економічної діяльності (КВЕД), яка затверджується централь-

ним органом виконавчої влади з питань стандартизації і має

статус державного стандарту.

Об'єктами класифікації у КВЕД є всі види господарської (еко-

номічної) діяльності суб'єктів.

Галузі народного господарства

Та їх класифікація

У ст. 260 ГКУ зазначено: "Сукупність усіх виробничих оди-

ниць, які здійснюють переважно однакові або подібні види виро-

бничої діяльності, складає галузь".

Загальна класифікація галузей народного господарства є скла-

довою єдиної системи класифікації і кодування техніко-економіч-

ної та статистичної інформації, яка використовується суб'єктами

господарювання та іншими учасниками господарських відносин,

а також органами державної влади та органами місцевого само-

врядування у процесі управління господарською діяльністю.

Вимоги до класифікації галузей народного господарства вста-

новлюються законом.

Галузі сфери матеріального виробництва

До сфери матеріального виробництва належать галузі, які

визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють

або знаходять матеріальні блага (продукцію, енергію, природні

ресурси), а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалі-

зації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування

продукції чи інших видів діяльності (ст. 261 ГКУ). Усі інші

види діяльності в сукупності становлять сферу нематеріального

виробництва (невиробничу сферу).

Продукція виробничо-технічного призначення

І вироби народного споживання

У ст. 262 ГКУ зазначено, що в галузях матеріального вироб-

ництва здійснюється виробництво матеріальних благ, призна-

чених як для використання у сфері виробництва у вигляді засо-

бів виробництва (продукція виробничо-технічного призначен-

ня), так і для використання у сфері особистого споживання

(вироби народного споживання). Якщо продукти виробництва

можуть використовуватись як у виробництві, так і для особис-

того споживання, економічна форма таких продуктів визнача-

ється залежно від цільового призначення певного продукту ви-

робництва. Обіг продукції виробничо-технічного призначення і

обіг виробів народного споживання у сфері господарювання ре-

гулюються ГКУ та іншими нормативно-правовими актами, при-

йнятими відповідно до нього, а в частині, не врегульованій

цими актами, застосовуються відповідні положення Цивільно-

го кодексу України. Особливості правового регулювання госпо-

дарської діяльності, пов'язаної з реалізацією продукції вироб-

ничо-технічного призначення і виробів народного споживання,

встановлюються ГКУ та іншими нормативно-правовими акта-

ми, що не суперечать йому.

Глава 34. Особливості правового регулювання

Господарсько-торговельної діяльності

34.1. Господарсько-торговельна діяльність:

Поняття і види

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється су-

б'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на

реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виро-

бів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка

забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), у межах

якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна ді-

яльність є внутрішньою або зовнішньою торгівлею.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися су-

б'єктами господарювання в таких формах:

· матеріально-технічне постачання і збут;

енергопостачання;

·

заготівля;

·

оптова торгівля;

·

роздрібна торгівля і громадське харчування;

·

продаж і передання в оренду засобів виробництва;

·

комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльнос-

ті та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації

товарів (послуг) у сфері обігу.

Торгове представництво

І посередництво

1. Право досліджуваних держав спеціально регламентує тор-

гове представництво, використовуване комерсантами. Норми

цивільного законодавства застосовуються тут тому, що відсутнє

регулювання відповідних правовідносин у спеціальному торгово-

му законодавстві.

Основні види торгового представництва, що існують у сучас-

ному торговому обороті, -- це, по-перше, представництво, здійс-

нюване службовцями торгового підприємства, і, по-друге, пред-

ставництво через агентів, що є посередниками при складенні ви-

сновку чи угод.

До зазначених основних юридичних форм представництва на-

лежать економічні форми посередництва, що мають істотне зна-

чення в експортній торгівлі, проте не виокремлені у правову

форму представництва. Зокрема, це представництво, здійснюва-

не на підставі договору комісії.

На відміну від представника комісіонер діє від власного імені,

і тому права й обов'язки з укладеної ним угоди виникають для

нього і повинні бути перенесені ним на комітент. Відносини, що

складаються на основі договору комісії, називаються непрямим

представництвом.

2. Від торгового представництва варто відрізняти посередниц-

тво, що, як правило, регулюється особливо.

Мета посередництва полягає в тому, щоб домогтися укладен-

ня угоди між заінтересованими особами.

Посередниками є, наприклад, маклери (ФРН, Швейцарія) і

куртьє (Франція).

Маклер -- це особа, що професійно займається посередницт-

вом. Він є посередником при укладенні різних видів угод, напри-

клад, купівлі-продажу товарів, цінних паперів, страхування, а

також з інших видів діяльності.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується гос-

подарськими договорами поставки, контрактації сільськогоспо-

дарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди,

міни (бартеру), лізингу та іншими договорами (ст. 263 ГКУ).

Договір про франшизу (contract of franshising, contact de

franchissage ou de franchise) широко ввійшов у практику господар-

ської діяльності з 70-х років ХХ ст., хоча був відомий у США

ще в 30-ті роки. Цей договір не дістав нормативної регламента-

ції в національному законодавстві чи міжнародних угодах.

Договір про франшизу розглядається в іноземній літературі

як різновид договору про винятковий продаж товарів, сторонами

якого є дві особи: постачальник товарів та/або послуг і "приві-

лейований покупець" (договір дістав назву від "франшизи" чи

"привілею").

Договір про факторинг (contract of factoring, contract

d'affecturage) наприкінці 50-х років почав застосовуватись у США,

а з початку 60-х років дістав великого поширення у практиці

США та інших країн. В усіх країнах світу нині діють спеціалізо-

вані фірми з факторингу (від лат. factor -- особа, що діє за раху-

нок іншої особи), що здійснюють операції на національних рин-

ках чи міжнародні операції.

Договір про факторинг -- це договір про здійснення посеред-

ницьких послуг при фінансових розрахункових операціях між

учасниками цивільних угод, що передбачає також обов'язки по-

середника з надання деяких інших послуг комерційного харак-

теру.

Учасниками відносин з факторингу є фірма -- постачальник

товарів чи послуг, фірма з факторингу (фактор) і фірма -- набу-

вач товарів і послуг (клієнт).

Фактор може діяти в межах національного ринку, коли по-

стачальник і клієнт перебувають в одній країні, чи як міжнарод-

ний фактор, якщо сторони угоди перебувають у різних країнах.

Фактор, що перебуває у країні експортера, доручає здійснення

своїх функцій за кордоном фактору, що працює у країні імпор-

тера-клієнта. Винагорода в цьому разі поділяється між двома

факторами. При міжнародному факторингу посередники крім пе-

релічених функцій виконують важливі обов'язки з пошуку іно-

земних контрагентів. Нині світовий ринок поділений між "лан-

цюжками" взаємопов'язаних різнонаціональних фірм-факторів,

що виконують доручення в цій сфері діяльності.