Глава 2. Держава і органи місцевого

Самоврядування як учасники

Сфери господарювання

Участь держави, органів державної влади,

Органів місцевого самоврядування в господарській

Діяльності

Будь-яка держава повинна надавати певні гарантії суб'єктам

підприємницької діяльності. В Україні державні гарантії поділя-

ються на загальні й майнові. Загальні полягають у тому, що

держава гарантує всім підприємцям незалежно від вибраних ними

організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і

створює рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фі-

нансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресур-

сів. Держава законодавчо забезпечує також свободу конкуренції

між підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобро-

совісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприєм-

ницької діяльності.

Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і забез-

печення захисту права власності підприємця. Вилучення держа-

вою у підприємця його основних та оборотних фондів й іншого

використовуваного ним майна забороняється, за винятком випад-

ків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, заподіяні підприємцеві внаслідок порушення громадя-

нами, юридичними особами і державними органами його майнових

прав, що захищаються законом, відшкодовуються підприємцеві

згідно з чинним законодавством.

З метою створення сприятливих організаційних і економічних

умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в поряд-

ку, передбачених чинним законодавством, надає підприємцям

земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі

приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устатку-

вання), необхідне для здійснення ними підприємницької діяль-

ності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й

інформаційного обслуговування підприємців, підготовці й перепід-

готовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних тери-

торій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з подаль-

шим їх продажем або переданням їх у кредит підприємцям; стиму-

лює за допомогою економічних важелів модернізацію технології,

інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг;

надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.

Як зазначалося, держава регулює найважливіші суспільні відно-

сини, до яких належить і господарська діяльність. Органи дер-

жавної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені

господарською компетенцією, є учасниками відносин у сфері госпо-

дарювання (ст. 2 ГКУ). Важливо розмежовувати поняття "учас-

ник господарювання" і "суб'єкт господарювання" з метою усунення

подальшої плутанини цих понять. Так, відповідно до ч. 1 ст. 8

ГКУ держава, органи державної влади та органи місцевого само-

врядування не є суб'єктами господарювання. Відповідно до цього

органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть

участь у господарській діяльності, але не є суб'єктами господа-

рювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого

самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі

формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також

з адміністративних та інших відносин управління, крім органі-

заційно-господарських, в яких орган державної влади або орган

місцевого самоврядування є суб'єктом, що наділений господар-

ською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в

межах його владних повноважень. Господарська компетенція

органів державної влади та органів місцевого самоврядування

реалізується від імені відповідної державної чи комунальної уста-

нови. Держава, органи державної влади та органи місцевого са-

моврядування в господарській діяльності можуть брати безпосе-

редню участь лише на підставі, у межах повноважень та у спо-

сіб, що визначені законами України.

Втручання державних органів у господарську діяльність під-

приємців забороняється, якщо вона не торкається передбачених

законодавством України прав державних органів, пов'язаних зі

здійсненням контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприєм-

цям вказівки тільки відповідно зі своєю компетенцією, встановле-

ною законодавством. У разі видання державним або іншим орга-

ном акта, що не відповідає його компетенції або вимогам зако-

нодавства, підприємець має право звернутися до суду або до арбіт-

ражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, що

ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької

діяльності однієї з форм власності щодо суб'єктів підприємни-

цької діяльності інших форм власності.

Форми реалізації державою

Економічної політики

Зважаючи на основні риси державного регулювання господарської

діяльності, воно є попередньою стадією реалізації економічної полі-

тики й має державно-політичний характер, а саме: у сфері господа-

рювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну

(тактичну) економічну та соціальну політику, спрямовану на реалі-

зацію й оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання

і споживачів, різних суспільних верств і населення загалом.

Економічна стратегія -- це вибраний державою курс економіч-

ної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямова-

ний на вирішення великомасштабних економічних та соціальних

завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної

безпеки держави, збереження і примноження її економічного по-

тенціалу та національного багатства, підвищення народного доб-

робуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних

цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації

виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що відбува-

ються в національному та світовому господарстві, і враховуючи

законні інтереси суб'єктів господарювання.

Економічна тактика -- це сукупність найближчих цілей, за-

вдань, засобів і способів їх досягнення з метою реалізації стратегіч-

ного курсу економічної політики в конкретних умовах, що склада-

ються на сучасному етапі розвитку народного господарства. Правове

закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначен-

ня засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програ-

мах економічного та соціального розвитку України й окремих її

регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових

програмах економічного, науково-технічного та соціального розвит-

ку, а також відповідних законодавчих актах (ст. 9 ГКУ).

До основних напрямів економічної політики, що визначаються

державою, належать:

· структурно-галузева політика, спрямована на здійснення держа-

вою прогресивних змін у структурі народного господарства, удос-

коналення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,

стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-

технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність віт-

чизняної продукції та підвищення рівня життя населення. Скла-

довими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші

сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює від-

носно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

· інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам

господарювання необхідних умов для залучення і концентра-

ції коштів на потреби розширеного відтворення основних засо-

бів виробництва, переважно в галузях, розвиток яких визна-

чено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також

забезпечення ефективного й відповідального використання цих

коштів і здійснення контролю за ним;

· амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам

господарювання найсприятливіших та рівноцінних умов забез-

печення процесу простого відтворення основних виробничих і

невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-тех-

нологічній основі;

· політика інституційних перетворень, спрямована на форму-

вання раціональної багатоукладної економічної системи шля-

хом трансформування відносин власності, роздержавлення

економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів,

забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності

та господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єк-

тами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм

ефективного господарювання, а також ліквідацію будь-яких

протизаконних економічних структур;

· цінова політика, спрямована на регулювання державою відно-

син обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення екві-

валентності у процесі реалізації національного продукту, до-

тримання необхідної паритетності цін між галузями та вида-

ми господарської діяльності, а також забезпечення стабільності

оптових та роздрібних цін;

· антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на ство-

рення оптимального конкурентного середовища діяльності су-

б'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах

недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими,

насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок

зниження якості продукції, послуг, сприяння розвитку ефек-

тивної соціально орієнтованої економіки;

· бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналі-

зацію формування доходів і використання державних фінан-

сових ресурсів, підвищення ефективності державних інвести-

цій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і

місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулю-

вання державного боргу та забезпечення соціальної справед-

ливості при перерозподілі національного доходу;

· податкова політика, спрямована на забезпечення економічно

обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів госпо-

дарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної

діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціаль-

ної справедливості та конституційних гарантій прав громадян

при оподаткуванні їх доходів;

· грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення на-

родного господарства економічно необхідним обсягом грошо-

вої маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення

коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської

системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на

потреби функціонування і розвитку економіки;

· валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання

паритетного курсу національної валюти щодо іноземних ва-

лют, стимулювання зростання державних валютних резервів

та їх ефективне використання;

· зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання

державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними су-

б'єктами господарювання та захист національного ринку і

вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює також екологічну політику, що забезпечує

раціональне використання та повноцінне відтворення природ-

них ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності насе-

лення.

Як зазначалося, соціальне призначення державного регулюван-

ня господарської діяльності полягає в організації та впорядкованості

господарських відносин, учасниками яких відповідно до ст. 2 ГКУ

є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та

органи місцевого самоврядування, що наділені господарською ком-

петенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є

засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них

організаційно-господарські повноваження на основі відносин влас-

ності. Так, у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну

політику, що передбачає захист прав споживачів, політику заробіт-

ної плати і доходів населення, політику зайнятості, соціального

захисту та соціального забезпечення.

2.3. Прогнозування і планування