Прислівник - самостійна невідмінювана частина мови.

Прислівник / рос. наречие / - самостійна невідмінювана частина мови, яка виражає ознаку дії чи стану або ступінь і міру вияву іншої ознаки чи обставини. Прислівники характеризуються такими властивостями:

1. Вони не відмінюються.

2. Мають властивості тільки їм словотворчі суфікси -о, -є / добре, весело/, -и, -ому, -ему, / по-новому, по-моєму, по-братськи/.

3. Співвідносяться лексично і словотворчо з усіма відмінюваними частинами мови, від яких походять: іменниками /вночі, кругом/, прикметниками /тихо, швидко/, числівниками /по-перше/, займенниками /по-нашому/.

Особливості написання прислівників

При написанні прислівників слід пам'ятати:

1. У кінці прислівників після г, к, х, пишеться и: трохи, наввипередки.

2. Частка ні з прислівником пишеться разом: ніде, ніколи, ніяк.

3. Частка не з прислівником пишеться разом, якщо виражається у сполученні з ним одне поняття /несподівано, недалеко/, й окремо - з підсилювальним прислівником /не дуже, не зовсім/.

4. Прислівники зберігають подвоєння н, наявне у прикметниках, від яких вони утворені: зрання, спросоння.

5. Складні прислівники пишуться разом, якщо:

а) утворені поєднанням прийменників з повнозначними частинами мови: щодня, направо, вдруге, всупереч;

б) утворені за допомогою часток аби -, ані -, де-, що -, як -: абияк, анітрохи, деколи, щонайбільше, якраз;

в) утворені складанням основ: праворуч, сьогодні, самостійно, мимоволі.

6. Через дефіс пишуться складені прислівники:

а) утворені за допомогою часток будь -, небудь, казна -, хтозна -, -то, - от, -но, -таки: будь-хто, коли-небудь, казна-де, хтозна-як, якось-то, як-от, все-таки;

б) утворені з двох повторюваних синонімічних або антонімічних прислівників: пліч-о-пліч, видимо-невидимо;

в) утворені від повторення слова або основи без службових слів або зі службовими словами між ними: будь-що-будь, віч-на-віч.

7. Окремо пишуться прислівники сполучення:

а) що складаються з прийменника та іменника, в яких іменник зберігає своє лексичне і граматичне значення: до побачення, за кордоном, на відмінно, по можливості;

б) які складаються з двох або іменників та одного або двох прийменників: рік у рік, один в один, з дня на день;

в) утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого /середнього/ роду: в основному, в цілому;

г) утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє.

Виконання вправ.

Вправа 1. Перепишіть, розкриваючи дужки.

1. Так піду я в поля неозорі із піснями один (на) один. (А. Малишко.) 2. Люди з (давніх) давен називають жнива трудовою, вер­шиною літа. (Д. Луценко.) 3. Себе ми зрозуміли в (решті) решт, коли відчули силу і відвагу. (П. Горлач.) 4. Я на голос батьків з (діда) прадіда йду, розділяючи з ними і славу й біду. (М Сингаївський.) 5. На чистому теплому небі тільки де (не) де біліли кущиками хмари. (ЛІ Коцюбинський.) 6. Усім хотілося (чим) швидше вибратися із смердючих мочарів, і тому пішли (пра­во) руч, бо здавалося, що там сухо. (Григорій Тютюнник.) 7. Сичі в гаю перекликались,та ясен раз (у) раз скрипів. (Т. Шевченко.) 8. (Вранці) рано, в пилипівку, (як) раз у неділю, побігла я за водою. (Т. Шевченко.)

Вправа 2. Випишіть слова і сполучення слів у колонку. В тому порядку, як пи­шуться прислівники: І) разом; 2) через один дефіс; 3) через два дефіси; 4) двома словами; 5) трьома й більше словами.

Підійшов (у) притул, раз (по) раз гукав, (по) перше, узяв (до) відома, (попід) тинню, на (сам) перед, ішли один (по) одно­му, накинув (на) опашки, кінець (кінцем), будь(що) будь, по(вік) віків, росте (в) глиб, виходили (по) одинці, стояв одним (один), день (у) день сох, рушив (у) чвал, встав (рано) вранці, всього (на) всього, бачив (уві) сні, (по) дружньому повір, (з) ранку (до) вечора, (по) новому йде праця, хоч (не) хоч, ви­вчив (на) пам'ять, в (решті) решт, зроби (чим) скоріш, (на) око помнож, поговорю сам (на) сам.

Ключ. Підкресліть останню букву в останньому слові кожного запису. З цих букв прочитаєте вислів давньоримського філософа Сенеки.

Вправа 3. Скласти антонімічні пари прислівників так, щоб один з них уживався з часткою не. З'ясувати, за якими правилами не з прислівниками пишеться разом. Свої висновки звірити з тео­ретичним матеріалом підручника.

Життєрадісно -..., низько -..., чемно -..., пози­тивно -..., достойно -..., далеко -..., акуратно -..., тривало -..., чимало -..., правильно -..., приємно -..., розумно -..., ґречно - .... щиро -..., вміло -....

 

4. Контрольні запитання.

1. Що ми називаємо прислівником.

2. Розповісти про особливості написання прислівників.

Література

1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998

2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,2002

3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994

Тема. Складні випадки правопису різних частин мови. Дієслово. Граматичні форми: значення, особливості творення, змінювання й правопис. Частка не з дієсловами, дієприкметниками, дієприслівниками

План

1. Форми дієслова.*

2. Правопис закінчень дієслів у теперішньому й майбутньому часах.*

3. Чергування приголосних у дієсловах.*

4.Часові форми дієслова. *

5. Виконання вправ.**

6. Контрольні запитання.

Форми дієслова.

Дієслово має п'ять основних форм: неозначену, способові, дієприкметник, безособову на -но, -то і дієприслівник. З них дві — способові і дієприкметник — змінювані, три — неозначе­на, безособова і дієприслівник — незмінювані.

У способових формах розрізняємо способи дійсний, умовний, наказовий. Дійсний спосіб має три часи: минулий, теперішній і майбутній (проста, складна і складена форми).

У теперішньому і майбутньому часах та в наказовому способі дієслово змінюється за числами й особами.

У минулому часі та в умовному способі дієслова змінюються за родами (в однині) й числами.

Дієприкметники бувають активні й пасивні, недоконаного й доконаного виду. Дієприкметники змінюються, як прикметники.

Форми дієслова, які змінюються за особами, будемо називати особовими, інші — неособовими.

 

Правопис закінчень дієслів у теперішньому й майбутньому часах

Дієслова в теперішньому часі (що роблю? що робиш? і т. д.) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш? і т. д.) змінюються однаково.

За характером закінчень дієслова в цих часах діляться на дві дієвідміни:

а) першу із голосними -е-(-є-), -у-(-ю-) в закінченнях: пише, пишуть; співає, співають;

б) другу із голосними -и-(-і-), -а-(-я-) в закінченнях: ба­чить, бачать; стоїть, стоять.

Дієслова в теперішньому і в простому майбутньому часах за­лежно від їхньої дієвідміни мають такі буквені закінчення:

 

Число	Особа	Дієвідміни
Однина	1-ша 2-га 3-тя	І (казати, співати) -У, -ю -еш, -еш -е, -є	II (кричати, стояти) -У, -ю -иш, -їш -ить, -їть
Множина	1-ша 2-га 3-тя	-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють	-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять

1. У першій особі однини (що роблю?) дієслова обох діє­відмін мають однакове закінчення -у(-ю), пишу, беру, бачу, орю, творю.

2. В усіх інших особах дієслова розрізняються за дієвідмі­нами. Причому дієвідміна дієслова весь час залишається тою са­мою. Тому, щоб перевірити, яку букву написати в закінченні (е чи и, є чи ї), досить за будь-якою особою визначити дієвідміну цього дієслова.

Наприклад, чуємо [диши^емо] і вагаємося, яку букву писати в закінченні: е чи и. Змінюємо дієслово: [дише] — виразно чується закінчення є, отже, й у попередній формі треба написати є: дишемо.

Так само чуємо [си^еде^ите], а пишемо сидите, бо в закінченні форми [сидит'] чітко звучить и.

Найчастіше правопис закінчень перевіряють за 3-ю особою множини: несемо, бо несуть (І дієвідміна); сидимо, бо сидять (II дієвідміна).

3. У 1-й особі множини (що робимо?) в кінці виступає о: вчимо, говоримо, промовляємо. Форми без кінцевого о (ведем, хо­дим) допускаються лише в поезії та в розмовному стилі.