Пунктограми при прямій мові та діалозі

Прямою мовою називається чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонацій.

Чуже мовлення, передане не дослівно, без збереження форми та інтонації, а тільки із збереженням змісту, називається непрямою мовою.

 

Місце прямої мови	Схеми	Приклади
1. Після слів автора.     2. Перед словами автора.   З. Пряма мова розірвана словами автора: а) на місці розриву не було знака або стояв один із знаків: [,], [;], [-], [:]   6) на місці розриву стояла крапка;   в) на місці розриву   Стояв [!],[?] або […].   4. У словах автора два дієслова із значенням висловлювання. 5. Пряма мова у середині авторських слів.   б. Діалог без слів автора.	А:.«П!» А: «П?» А: «П...» А: «П». «П?» —а. «П!» — а. «ІІ…» - а. «П», — а. «П, — а, — п». «П, —а.— П». «П! — а. - П». «П? —а. П». «П…» - а. - П». «П, - а: - П». А: «П», а. А: «П?» — а. А: «П!» — а. А:«П...» — а. «П1» - «П2».	І гукнуло військо хором: «Ми готові йти до бою. Краще смерть, ніж: вічний сором!» (Л.У.). ІВершник... відгукнувся хмуро, неохоче: «Свої» (Г.). «Хто знайшов колосок?» — спитав півник «Ти знайшов!» — голосно закричали мишенята. «А хто його обмолотив?» — знову спитав півник. «Теж: ти... » — тихо відказали мишенята (н. тв.). «Ніщо так не красить людину, як натхнення», — подумала Ярослава (Г.). «Еге, — подумав Остап, — так ось воно що!» (Коц.). «Ах, мовчіть краще, — обірвала Ластівка, — звідки вам знати, що таке туга за рідною землею, коли ви ніколи не покидали її» (І.В.). «0, нарешті знайшов, — бадьоро вигукнув ДядькоСидір. — Тут і копатимемо криницю» (Скур.). «Добридень, Жане! — привітався з свого почесного місця. Аркадій Петрович. — Що снилось?» (Коц.). «Свій мед першої взятки, — не втерпів боцман,щобне похвалитись, і... додав: —- Воює чотири вулики маємо, ціла пасіка» (Г.). Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле (н. тв.). Та й дивлюсь нишком, чи не пізнаю його де, — коли чую: «Ой мені лишенько!» — жахнулася Катряобік мене.Оглянулася я: «Що тобі?» — питаю (М.В.). «Ти не бачив моєї жінки?» — «А ото не вона стоїть?» — «Ні, та стоїть мовчки» (н. тв.).

Виконання вправ.

Вправа 1. Перебудуйте, де це можливо непряму мову на пряму. Укажіть цитату і її вид (роль у тексті).

2. Час цвітіння анемони збігається з періодом весняних вітрів, тому міжнародна назва роду походить від грецького слова, що означає «вітер». Видова назва в перекладі з латині означає «дібровна».

Квітки анемони закриваються на ніч і перед дощем —^: це засіб для захисту пилку від вологи. Якщо навесні кореневище залишається без стебла, рослина гине. Ось чому не варто зривати її на букети.

В одній з поетичних легенд данців ідеться про прекрасну не­бесну принцесу Ельф, яка палко закохалась у звичайного юнака. Красуня не послухала наказу богів: «Якщо не покинеш хлопця і не повернешся на небо, будеш покарана». За це непокірну принцесу перетворили на первоцвіт, а юнака — на весняну квітку — анемону.

Вправа 2. Спишіть, вставляючи розділові знаки та на місці крапок букви.
Підв..ди мої вії з..лені просить дер..во в лузі (А. Малишко). Не барися мій синочку швидше повертайся сказав старий та й заплакав (Т. Шевченко).

Вправа 3. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові.

1. Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть! (І. Франка). 2. Пам'ятаю, казала мені мати Цей світ як маків цвіт Зранку цвіте до вечора опаде! (О.Довженко). 3. Роби добро казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д.Павличко). 4. Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно як і людське життя (Г. Тютюнник). 5. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава (О. Гончар). 6. Все, все ми віддаємо тобі Батьківщино промовив він раптом якимсь дивним голосом ні до кого. Все! Навіть серця (О. Гончар).

Вправа 4. Перепишіть діалог, розставте розділові знаки. Прочитайте виразно. Кажуть, ви вже одержали призначення? звернувся до Інни археолог після

мовчанки. Так, незабаром з училищем розпрощаюсь. Берете курс на Кураївку. Кличе вас берег любові... Звідки ви це знаєте? здивовано запитала дівчина. Багато що про вас знаю. Цікавлюсь. Це лише ви не хотіли помічати моїх зацікавлень зітхнув він. Аж дивно чути. Нічого дивного. Люди шукають скарби. Та не завжди шукають їх там, де вони лежать. А вони, може, під тобою. Отут, де стоїш, під нашаруванням пилу та сміття. Знов якось загадково. Ви бажаєте ясності чіткості різкості? Не знаю, як треба говорити в таких випадках, Інно... Колись для цього була вичерпна формула: ось вам моя рука і серце! Розумієте? Прийміть, не відкидайте їх, Інно, і він простягнув їй руку. Ви жартуєте? сказала дівчина, хоч бачила, що він не жартує. Рука і серце повторив він зміненим стверділим до різкості голосом. Не годиться такими речами жартувати... Які жарти! (О. Гончар).

3. Контрольні запитання.

 

1. Чим супроводжується пряма мова?

2. Які позиції по відношенню до прямої мови можуть займати слова автора?

3. Які розділові знаки вживаються при прямій мові?

4. Непрямою мовою називається...?

Література:

1. Беляєв О. М. Українська мова 10-11 кл. - К. «Освіти», 2002

2. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів - К. «Вища школа», 1994

3. Олійник О.Б. Українська мова. Підручник 10-11 кл. - К. Альфа, 1995

4. Правопис української мови - К. "Наукова думка", 1993

Тема. Мовлення як предмет вивчення стилістики і культури мовлення. Поняття стилю мовлення

План

1.Функціональна стилістика.*

2. Стилістика художньої літератури.*

3. Дві великі групи слів мови.*

4. Поняття про стиль літературної мови.*

5. Компоненти культури мовлення.*

6. Виконання вправ.**

7. Контрольні запитання.

 

Функціональна стилістика.

У стилістиці мовлення досліджується функціонування стилів мови у різних видах діалогічного і монологічного мовлення, вияв­ляється творча природа мови і мовця. Функціональна стилістика — розділ загальної стилістики, який вивчає практичне застосування мовлення. У завдання стилістики мовлення входить і вивчення найтонших семантико-естетичних та емоційно-експресивних від­мінностей між різними жанрами і суспільно зумовленими видами усного і писемного мовлення. Стилістика мовлення конкретизує, розширює стилістичну здатність мовних одиниць, породжує нові, додаткові конотації, що зумовлюються суміжністю однотипних чи контрастних мовних одиниць, і тільки постійно відтворюючись у мовленні, здобувають право перейти у стилістику мови. Функціо­нальна стилістика вивчає:

а) стилі, їх ознаки;

б) функцію висловлювання (спілкування, повідомлення тощо);

в) завдання мовлення;

г) мовленнєву ситуацію;

ґ) тему і форму висловлювання;

д) мовні засоби.

Стилістика художньої літератури.

Стилістика художньої літератури виділяється в окрему галузь стилістики тому, що художній стиль ширше, ніж інші функціо­нальні стилі, охоплює і засоби мови (системи) і засоби мовлення (функціонування). Художній стиль має свою специфіку. До худож­нього стилю можуть вводитися компоненти інших стилів — на­укового, публіцистичного, офіційно-ділового, усно-розмовного. Він поєднує як загальномовне, так і творчо індивідуальне насамперед тому, що він антропоморфічний — «олюднений». У художньому стилі все подається від людини, через її бачення і все спрямоване на сприймання людиною.

Стилістика художньої літератури вивчає на тлі стилістики мови і стилістики мовлення всі елементи стилю художнього твору, стилю письменника, стилю певного літературного напряму. Історія стилів художньої літератури перебуває в постійному зв'язку з історією і розвитком літературної мови, знаходить відображення в історично змінних стилістичних варіантах. Стилістика художньої літератури аналізує ці зв'язки, знаходить вияви їх у конкретному літератур­ному творі. Вона представляє широкому читачеві найкращі надбання національної мови, подає неперевершені зразки художнього використання мовних скарбів.

Дві великі групи слів мови.

Усі слова, нашої мови можуть бути поділені (умовно) на дві великі групи:

а) книжні — ті, що вживаються в писемному мовленні;

б) розмовні — і ті, що вживаються в усному мовленні. «Книжні» слова не закріплені за певною вузькою сферою вживання, за певним видом писемного мовлення. Вони широко використовуються і в наукових працях, і в публіцистичних статтях, і в ділових паперах. До них належать:

а) слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються не у вузькому* термінологічному значенні, а в широкому, узагальненому (еволюція, компонент, деформація, методика, аномалія, деградація, прогрес тощо);

б) слова з абстрактним значенням (вони, як правило, мають суфікси -ання, -ення, —іння, -ство, -цтво: переконання, здійснення, зайнятість, сумісництво тощо); загалом це слова, які рідко вживаються або й зовсім не вживаються в повсякденному усному спілкуванні.

Незначний відтінок книжності мають:

а) дієслова на -увати (виконувати, дотримувати, здійснювати);

б) віддієслівні іменники на —ння, -ття (посвідчення, відрядження, прибуття);

в) дієприкметники (знайдений, працюючий, призначений);

г) дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

У виборі між книжним і розмовним словом перевага нада­ється книжним словам, бо вони, як правило, однозначні й не ви­словлюють небажаним чином емоцій.

Серед.«книжних»- слів особливої уваги потребують так звані урочисті слова, тобто слова високі, небуденні. Найбільша кількість помилок, пов'язаних з уживанням книжно-писемної лексики в ді­лових документах, припадає саме на цей розряд книжних слів. Неправильне, невмотивоване вживання «високих» слів у ділових паперах поширюється під впливом газетної мови: тут відбувається некритичне перенесення слів з однієї сфери спілкування в зовсім іншу, відмінну за своєю метою, призначенням і змістом.