Вставні слова, словосполучення і речення; розділові знаки при них

Вставними називаються такі слова або словосполучення слів, якими мовець виражає своє ставлення до того, про що він повідомляє.

Правила	Приклади
1. Вставні слова і словосполучення виділяються комами.	І кожен фініш - це. по суті, старт (К.)
1 2. Два вставні слова виділяться одне від одного комою	Правда, може, я сам - таки в цьому винен... (Г.)
3. Комою не відокремлюються вставні слова, що стоять на початку або вкінці відокремленого звороту (вони виділяються комами разом з усім зворотом).	Ми сиділи на дереві, очевидно, поваленому бурею. Ми сиділи на дереві, поваленому бурею очевидно. Але: Ми сиділи на дереві, поваленому, очевидно, бурею.
4. Вставні слова виділяються комами від усіх попередніх сполучників, крім «а», після сполучника «а» кома ставиться тільки тоді, коли перед ним стоїть слово з часткою «не»	Якось одної ночі в нашій хаті, що, як відомо, вже вросла по вікна в землю, сталося дві події. (Д.). Для будівництва потрібні додаткові матеріали, а крім того, ще й обладнання. Запасним видом палива може бути не вугілля, а, наприклад, торф.
І 5. Тире при вставних словах уживається: а) при пуску слова в повторювальному словосполученні; б) як додатковий знак після коми, якщо вставні слова можуть за змістом належати або до попередньої, або до наступної частини	3 одного боку, цілував барині ручку, а з другого - клумби квіткові їй толочив. (О.В.) Тайна дрож пронизає народи, -Мабуть, благодатна хвиля надходить (Ф.)
7. Поширені вставні речення виділяються: а) тире, якщо немає потреби дуже різко виділяти їх із основних речень; б) комами з тире, якщо на місці 1 розриву основного речення повинна стояти кома;   в) дужками, якщо вставне речення різко випадає із структури основного речення;	Свиридович - так звали начальника усі депо - майже не ходив, а бігав(Т.). Жила удова з дітьми у хатинці, -навіть би й хатинкою узивати не годилося - хижкою, - і стояла удовина хатка на луці під горою (М,В,) І скоро промінь той туман розоре (Не відірвати погляд від землі!), І кораблі ідуть в широке море, Зникаючи в зловісній млі (Пл.).

Виконання вправ.

Вправа 1. Вставити замість крапок відповідні вставні слова

...екскурсію довелося відкласти (почуття). Парашутистові необхідно мати,..., міцне здоров'я,..., сміливість (послідовний виклад думок). Товариші,..., зраділи і відразу обмінялися книжками (впевненість). Павлик,..., захворів, бо не прийшов на заняття фотогуртка (невпевненість, припущення). Весна,..., днем красна (джерело повідомлення)..... вночі буде гроза (припущення).

Вправа 2. Переписати речення, розставляючи потрібні розділові знаки, а потім інтонаційно правильно їх прочитати.

Сміх кажуть віку додає. (Ю. Збанацький) На думку Федоренка до воро­жої застави лишилося яких-небудь півтораста кроків. (Я. Качура) Я почав латати дірки. Та їх наче на зло було безліч. (Ю. Яновський) В ту ніч чули дівчата плакала Маша в наметі. (О. Гончар) А в сина бачу нема любові до лісу, око в нього сліпе до дерева. (М. Стельмах) Далеко-далеко те знають хіба що лелеки розкидала доля киптарики і сіряки. (Б.Олійник)

Вправа 3. Відредагувати і записати речення. З'ясувати, в яких випадках вставні
слова і словосполучення зайві.

Я, власне кажучи, розумієш, був проти того, щоб Сашко залишився в раді загону. Хлопці підібралися, по-перше, дружні хоч куди, по-друге, значить, працьовиті. Іду я недавно, значить, вулицею і бачу, розумієш, Сергія, як кажуть, власною персоною. І тут, зверніть увагу, я побачив, розумієте, озеро у всій його, так би мовити, красі.

3.Контрольні запитання.

 

1. Яка основна функція вставних конструкцій?

2. На що вони можуть вказувати?

3. Які розділові знаки ставляться при них?

Література:

1. Козачук Г.О. Українська мова 10-11 кл. - К. «Вища школа», 1994.

2. Міляновеький Е. Шкільний довідник з укр. мови 5-11 кл. - Т., «Підручники £ таблиці», 2000.

3. Олійник О. Б. Українська мова для абітурієнтів. - К. «Альфа», 1993.

4. Правопис української мови. - К. «Наукова думка», 1996.

Тема. Ділові папери. Інформаційні документи. Звіт.

План

1. Звіт.*

2. Виконання вправ.**

3. Контрольні запитання

Звіт.

Звіт — це документ, який містить відомості про вико­нання роботи, завдання, доручення, план, підготовку чи проведення заходів і подається установі чи посадовій особі. Це — інформація про роботу, діяльність колективу, органі­зації за певний проміжок часу.

Звіт може бути усний і письмовий, оформлений у вигляді тексту або цифрових (статистичних) даних. Статистичні звіти пишуться на спеціальних бланках, виготовлених дру­карським способом. Текстові звіти пишуться на звичайному папері за встановленим зразком. Складається він за планом, який передбачає загальну характеристику роботи, аналіз її позитивних і негативних сторін, висновки й оцінки того, що зроблено, а також пропозиції щодо поліпшення в май­бутньому діяльності того, хто звітує (чи якогось колективу).

Звіти розрізняють періодичні і разові. Періодичні затверд­жуються керівником, який підписав цей план; разові адресуються посадовим особам, від яких одержано завдання чи доручення.

Звіт про роботу здебільшого складається з таких частин (або містить такі реквізити): заголовка із зазначенням, хто і про що звітує та за який термін; вступу, у якому перелічу­ється передбачений планом певний обсяг роботи; опису вико­наної роботи, планових заходів, підпису його автора чи відпо­відальної особи певного колективу, організації чи установи, печатки установи, дати.

Текст разових звітів, як правило, розпочинається словами: «За Вашим розпорядженням від (такого-то) числа...» Це посилання на завдання служить першим логічним елемен­том змісту цього документа. Далі йде опис виконаної роботи і висновок, аналізуються підсумки і висловлюються про­позиції.

Звіт має композиційну чіткість, логічну послідовність у викладі, достатню обґрунтованість висновків і пропозицій, стислість, точність формулювань. Великі за обсягом звіти організацій, установ можуть бути поділені на озаглавлені частини (наприклад, навчальна робота, виховна робота, нау­кова робота і т.п.).

Виконання вправ.

Вправа 1. Прочитайте зразок звіту про виконану роботу. Чи відповідає він вимогам до оформлення такого документа.

ЗВІТ

фізорга класу Симончука Петра про участь учнів 10-В класу в шкільній спортивній олімпіаді

Протягом 18-21 вересня 2009 року в школі проходила спортивна олімпіада, у якій брав участь 10-Б клас (ЗО осіб).

Учні класу були попередньо ознайомлені з планом прове­дення спортивної олімпіади, а тому мали час для підготовки до змагань. Усіх учнів за їхнім бажанням було поділено на невеликі групи (по 4-5 осіб) для участі у різних видах змагань.

У цілому клас на олімпіаді виступив добре: команда вибо­рола друге місце серед інших класів. Особливо відзначилися Кириченко В., Щиголь В., Юрченко В., Михайлюк Г., Гончаренко В., Масленкова Л., які блискуче виступили у своїх видах змагань. Проте частина класу, проігнорувавши підготовчий період до змагань, виявила низькі результати спортивної підготовки. Серед них — Шестизуб В., Савченко П., Данилець О., Кознодій О. Цим учням потрібно краще займатися фізичною підготовкою, дотримуватися режиму дня, регулярно відвідувати спортивні секції, відповідальніше ставитися до підготовки та участі у спортивних змаганнях.

22 вересня 2009 року Фізорг класу

Симончук Петро

Вправа 2. Складіть письмовий звіт про виконання якогось індивідуального чи групового завдання (надання допомоги тим, хто відстає у навчанні, проведення екскурсій тощо). Дотримуйтеся вимог, поданих у вправі 379.

 

4. Контрольні запитання.

1. Які бувають звіти?

2. Якими словами розпочинаються звіти?

3. Розповісти про структуру побудови звіту.

 

Література

Погиба Л.Г. Грибіниченко Т.О. Складання ділових паперів. Практикум. – К.: Либідь, 2004.

Тема. Стилістика речень з різними способами вираження чужого мовлення. Пряма і непряма мова, її призначення й граматично-смислові особливості.

План

1. Пряма й непряма мова.*

2. Основні правила заміни прямої мови на непряму.*

3. Цитата.*

4. Діалог.*

5. Виконання вправ.***

6. Контрольні запитання.

 

Пряма й непряма мова.

Пряма мова — чуже мовлення, передане дослівно. Сприймаю­чи пряму мову, читач (слухач) уявляє собі мовця, оскільки манера говорити, будувати висловлювання свідчить про рівень культури людини, нахили, риси характеру, настрій тощо. Важливими в емо­ційному сприйманні є слова автора. У середині прямої мови чи піс­ля неї слова автора мають пояснювальний характер. Якщо ж слова автора стоять перед прямою мовою, вони ніби готують читача (слу­хача) до сприймання, активізують його увагу. У художньому стилі пряма мова і слова автора слугують для змалювання персонажів, за їх допомогою автор розкриває внутрішній світ, риси характеру й особливості мови героїв. Речення з прямою мовою широко засто­совують у публіцистиці: у замітці, нарисі, репортажі, статті. У цьо­му стилі автор, як правило, прагне зберегти достовірність чужого мовлення й точно передати жести, міміку. Тому він добирає най­більш значимі висловлювання, які найкраще характеризують героя.

Непряма мова — чуже мовлення, передане приблизно, не до­слівно, її використовують, якщо треба передати зміст висловлюван­ня, а форма не має суттєвого значення. Вона є ознакою книжного і насамперед офіційно-ділового мовлення. При заміні прямої мови непрямою. Такий спосіб передачі чужого мовлення властивий і пу­бліцистичному стилю.

2. Основні правила заміни прямої мови на непряму:

а) опускаємо всі емоційно-експресивні елементи, фразеологізми заміняють нейтральними словами;

б) якщо пряма мова містила звертання, то при заміні на непряму це слово набуває форми додатка;

в) якщо пряма мова виражала розповідь, то при заміні на не­пряму мову вживаємо сполучник що;

г) якщо пряма мова виражала питання, то при заміні на непря­му мову вживаємо сполучник чи;

ґ) якщо пряма мова виражала спонукання, то при заміні на не­пряму мову вживаємо сполучник щоб;

д) слова автора, перетворюючись на головне речення, завжди сто­ять перед підрядним, а підмет у головному реченні звичайно зна­ходиться перед присудком.

При заміні прямої мови непрямою читач (слухач) втрачає мож­ливість безпосередньо сприймати особу, якій належить висловлю­вання. Втрачається безпосередність, властива прямій мові.

Діалог як різновид прямої мови є ознакою розмовного стилю, проте його широко використовують і в публіцистичному, і в худож­ньому стилях (інтерв'ю, полемічні статті й усі жанри художньої літератури).

Цитата.

Цитата — це такий вид прямої мови, який використовують для підтвердження, спростування чи ілюстрування висловленої думки. Як спосіб передачі чужого мовлення цитата найчастіше ви­користовується в науковому й публіцистичному стилях, зокрема в літературно-критичних статтях, учнівських творах.

Основні поради для цитування:

1. Кожна цитата ретельно добирається і вивіряється.

2. Цитати повинні бути лаконічними, але влучними, доцільними.

3. Кожна цитата паспортизується.

4. Не можна переобтяжувати твір цитатами. Функції цитат різні:

а) цитати-тези (дає змогу висловити думку яскраво і переконливо);

б) цитати-аргументи (як доказ правильності, достовірності ви­словлених думок);

в) виражальна цитата (такими цитатами найчастіше починають чи закінчують твір, щоб справити враження на читача). Оформлення цитат:

а) як пряма мова;

б) як частина речення.

1. Цитату на письмі беремо в лапки (епіграф — ні). Якщо поряд є слова автора, то ставимо ті ж розділові знаки, що й при прямій мові.

Як гарно пише про річку свого дитинства Олександр Довжен­ко: «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим».

2. Якщо цитата доповнює авторське речення, є його скла­довою частиною, то записуємо цитовану частину з малої літери і беремо в лапки.

Про українську пісню Олександр Довженко писав, що «це геніальна поетична біографія українського народу».

3. Якщо цитата наведена не повністю, то на місці пропуще­них слів ставимо три крапки.

На початку цитати після відкритих лапок	«...Глибинне й пружне слово, немов гостру зброю, дав нам народ» (П.Тичина)
У середині цитати	«Свій незвичайний талант 0. Гончар відчув сам... і відразу свідомо поставив перед собою завдання: «Якщо залишуся живий, розповім про своїх товаришів» (П.Загребельний)
У кінці цитати перед, закритими лапками (після закритих лапок крапку в такому випадку вже не ставимо)	«Він (Гончар) не обіцяє спокою, він вимагає високого ладу душі, він не дозволяє розмінювати життя на дрібниці…» (П.Загребельний)

 

4. Якщо після цитати (у тому ж рядку) вказано її автора (або джерело), то необхідно знати наступні правила.

 

Вказівку на автора слід узята в дужки.	«Лиш праця світ таким, як є, зробила» (І. Франко).;
Крапку в кінці цитати можна поставити після вказівки на автора (закритої дужки).	«Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч інших людей було буденним і звичайним» (і. Драч).
Крапку можна поставити відразу після закритих лапок цитати — тоді вказівка на автора закінчується крапкою перед закритою дужкою.	«Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, що для тисяч інших людей було буденним і звичайним». (І. Драч.)
Знак оклику чи знак питання ставимо перед закритими лапками цитати, а вказівка на автора закінчується крапкою перед закритою дужкою або після закритої дужки.	«... Ви любите на братові шкуру, а не душу!» (Т. Шевченко.) «Не витерпів лихої долі, помер на панщині!» (Т. Шевченко),

5. Коли вказівка на автора або джерело висловлювання стоїть на рядок нижче цитати, то цитату не беремо в лапки.

Міст від серця людини до серця людини — щось значніше, ніж споруда з бетону і сталі, яка єднає два береги.

(Натан Рибак)

Не маєм права забувати

Пісень, яких навчила мати.

(М. Луків)

6. Віршовану цитату, якщо вона записана у вигляді строфи, не беремо в лапки, у кінці останнього її рядка ставимо кому або відповідний до типу речення знак і тире, а слова автора записуємо в наступному рядку.

Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть,

Там грудь сильніша од гармат, —

писав І. Котляревський у поемі «Енеїда».

7. Якщо цитатою починається речення, а слова автора йдуть після неї, то перше слово цитати пишемо з великої літери навіть тоді, коли в друкованому джерелі воно написане з малої літери.

«...І колись, щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь, то оддадуть у москалі», — писав Т. Шевченко про долю кріпаків».

8. Епіграф (різновид цитати) в лапки не беремо, а вказівку на його джерело пишемо під епіграфом справа, без дужок і крапки в кінці.

Земле, моя всеплодющая мати…

Іван Франко

Діалог.

Діалог — це пряма мова, що передає розмову двох або більше осіб. Слова кожної особи називаються репліками. Якщо є необхід­ність уточнити, кому належить пряма мова, репліку супроводжу­ють словами автора.

Кожну репліку починаємо з нового рядка, у лапки не бере­мо. Перед кожною реплікою ставимо тире. Якщо репліку супро­воджують слова автора, то після репліки ставимо, відповідно до типу речення, знак питання чи знак оклику, чи кому, далі ставимо тире, записуємо слова автора, а після них — крапку (двокрапку і тире).

—Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? — бублики на груші!

—Та бачу, — каже чоловік, — то що?

—Та як же так: бублики на груші. Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

—Звісно не ростуть, — каже він. — А то, мабуть бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, - оце й зосталися бублики (Із фольклору).

Репліки можна записувати одну за другою в рядках. Тоді їх слід брати в лапки, а між ними ставити тире.

«Добридень, ґаздо! Гризеш пісну нивку?» — «Гризу, пане». — «І твої доньки все життя будуть отак гризти?» — «Відай, будуть, бо ніхто не знає, яка доля чекає людину». (Із фольклору.)

Виконання вправ.

Вправа 1. Прочитайте речення, визначте стиль. Яким із способів передачі чужо­го мовлення скористався автор? Чи була потреба тут у прямій мові?

Російська академія наук, де зібрано ученійших людей до вся­ких справ наукових, вона також в 1905 році так відказала, що українська мова то не великоруська, а одмінна, мова правдива і давня, і заборонити її не можна. Та все ж таки знаходили ся людці, які все правили, що українство то видумка, і мова україн­ська видумка, і треба то все забороняти, касувати, бо то оден народ руський розбиває і державі (государству) шкодить. Українці на те одказували, що нехай рахують, як схочуть — чи оден руський на­род та руський язик, чи два, чи скільки, а таки українці мають свою мову відмінну, своє письменство на тій мові, і як тою мовою хочуть писать, то як їм тою мовою писать, то як їм ту мову за­бороняти? (М. Грушевський).

Вправа 2. Складіть речення з прямою мовою.

Вправа 3. Визначте в словах персонажів ознаки розмовного стилю (емоцій­ність, образність) і засоби їх вираження.

Лисавета приміряла дитині квітчасту пілку, промовляла: Ти моя квіточко... Чи ми тебе не вдягнемо, не взуємо? Теплу одежинку справимо на зиму... Як станеш ходити, пошиємо валяночки, щоб у теплі була приморожена ніжка. Сусіди обступили Радивона, і він повів річ, що то за уславлений командир. Мусій Завірюха! — Як сяде на коня — генерал! Який би не був бій, щобт він змінився з лиця? Голос — як грім! Дивне осяяння найшло на Мусія Заві­рюху, і він зачав намовляти лісника, щоб не боявся... (Із творів К. Гордієнка).

Вправа 4. Прочитайте. Доведіть, що в тексті є цитата. Укажіть вивчені стиліс­тичні засоби (лексичні, граматичні, синтаксичні).

Неможливо людині бути щасливою без спогадів про рідні міс­ця дитинства, про тепло й турботу батьків, про радість спілкування з друзями дитинства. Зринає в душі, як зоря, пісня Світлани Весни:

Це край, де я родилась і живу,

Де все для мене рідне — не байдуже,

Де зірка з неба впала у траву,

Щоб ти мене побачив, милий друже.

Це край моєї втіхи і сльози,

Із рідним словом, з рідними піснями.

Тулюся до вкраїнської краси,

Бо це взяла від батька і від мами.

6. Контрольні запитання.

1. Що ми називаємо прямою мовою?

2. Що ми називаємо цитатою?

3. Що ми називаємо діалогом?

Література

Ющук І. П. Практикум з правопису української мови. — К.: Освіта, 2002. С. 235-237.

Тема. Стилістичні особливості авторських слів при прямій мові. Синоніміка речень з прямою мовою, реплік у діалозі й непрямій мові.

План

1. Стилістична функція слів автора.*

2. Виконання вправ.**

3. Контрольні запитання.