Основні ознаки культури мовлення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні ознаки культури мовлення



Правильність мовлення — це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями як «ідеал» чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови. І в усній, і в писемній мові обов'язковим є дотримання лексичних, граматичних та стилістичних норм. Для усного висловлювання актуальним є дотримання орфоепічних норм, для писемного — орфографічних і пунктуаційних.

Точність — це відповідність мовленнєвих засобів мовленнєвій ситуації (змістові, меті, мовленнєвому рівню адресата і т. ін. мовленнєвого акту). Можна назвати кілька умов, які забезпечують точність мовлення. Це 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови, її системи, можливостей, володіння стилістичними ресурсами; 3) уміння узгодити знання предмета зі знанням мовної системи в конкретному акті комунікації. Зазначимо також лінгвістичні засоби, що сприяють точності мовлення. По-перше, це правильне слововживання, вміння вибрати найбільш точний мовний варіант, зокрема потрібне слово із синоні­мічного ряду. По-друге, це чітке розмежування значень багатознач­ного слова. Точне слововживання передбачає також розмежування паронімії, тобто слів із близьким звучанням, але різним значенням, а також слів-омонімів, у тому числі міжмовних. Вимоги до точності мовлення зростають за умови відсутності безпосереднього контакту з адресатом мовлення, а також при спілкуванні з великою ауди­торією. Точність мовлення є важливою умовою результативності наукового й офіційно-ділового спілкування.

Логічність як якість мовлення тісно пов'язана із точністю, яка є попередньою умовою логічності. Логічним називається мовлення, яке забезпечує змістові зв'язки між словами і реченнями в тексті. Якщо точність мовлення пов'язана з лексичним рівнем, то логіч­ність мовлення виявляється на синтаксичному рівні. Основними умовами логічності є: 1) несуперечливість поєднання слів; 2) пра­вильний порядок слів; 3) правильний зв'язок окремих висловлювань у тексті; 4) позначення переходів від однієї думки до іншої та ін.

Чистота мовлення — це вживання елементів, які відповідають лі­тературній мові. У чистому мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, просторічні слова, жаргонізми, будь-які вульгарні та лай­ливі слова. До елементів, що засмічують мовлення, належить також так звані слова-паразити (ну, значить, ось, так би мовити, власне кажучи, взагалі, розумієш). Порушує чистоту мовлення надмірне вживання запозичених слів. Яскравим прикладом засміченого мовлення є суржик.

Виразність мовлення — це такі особливості його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетич­ному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, метафори, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів'я, приказки, крилаті вислови. Виразності сприяють і синтаксичні засоби, наприклад, повтори, антитеза (протиставлення) та ін.

Виразність мови забезпечують; 1) самостійність мислення мовця; 2)небайдужість, інтерес автора до написаного і сказаного, а також до адресата висловлювання; 3) добре знання мови та, її ви­ражальних засобів; 4) знання особливостей функціональних стилів; 5) систематичне тренування мовних навичок, вироблення мовного чуття; 6) наявність у мові виражальних засобів.

Багатство мовлення — це використання мовцями великої кіль­кості мовних одиниць — слів, словосполучень, речень. Існує прямий зв'язок між поняттями багатства і різноманітності мовлення, адже що різноманітніше мовлення, то воно багатше. Джерелами багатства мови можуть бути будь-які мовні елементи. Насамперед прийнято говорити про лексичне багатство мовлення, яке виявляється у тому, що мовець здатний уникати повторення слів, користуватися сино­німічними ресурсами. Для ясного і чіткого вираження думок дуже важливо мати достатній запас слів. На граматичному рівні багатство мовлення створюється використанням варіантів форм і конструкцій (батькові — батьку, на вечірньому — на вечірнім, п'яти — п'ятьох, квартира професора — професорова квартира, обрати суддею — оби­рати на суддю, починатися прес-конференцією — починатися з прес-конференції, згідно з рішенням — відповідно до рішення). Можна го­ворити також і про інтонаційне багатство мовлення — використання найрізноманітніших інтонацій (розповідної, питальної, окличної).

Доречність мовлення — це добір мовних засобів відповідно до цілей і мети спілкування. Так, слова, що створюють специфіку офіційно-ділового стилю (канцеляризми), не повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові, звичайна сфера використання термінів — науково-технічний, спеціальний текст, усна мова спеці­аліста, неприпустимим є вживання емоційно-експресивної лексики у документі чи підручнику тощо. Висловлюючи думку, необхідно дбати про обґрунтоване використання мовного матеріалу.

Правильне мовлення — це додержання усталених мовних норм української літературної мови. Із цієї точки зору мова може роз­цінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).

Норми сучасної літературної мови.

Норми (від лат. — правило, взірець) — це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.

Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико-фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.

Вони установлюють:

а) фонетичні — правила вимовляння звуків-і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфоепії);

б) лексико-фразеологічні — норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);

б) словоскладальні — правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);

в) морфологічні — норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова — вивчаються в морфології);

г) синтаксичні — правила побудування так званих синтаксичних конструкцій — словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);

ґ) стилістичні — норми використання різними мовними стиля­ми властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).

Мовна майстерність — це здатність, використовуючи мовні норми, обирати з них найбільш вдалу для викладення своїх ду­мок. Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників. Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

3. Причини помилок у логіці викладу:

1. Поєднання логічно несумісних слів (злюща баба-яга, а не злюща бабуся).

2. «Зайві» слова (плеоназми) (травень, а не травень місяць).

3. Заміна особової форми дієслова активного стану зворотним дієсловом (вибачте мені — вибачаюсь).

4. Неправильне чергування низки однорідних членів речення (письменники і поети).

5. Неправильне утворення аналітичних граматичних форм (най­частіше ступенів порівняння — самий найкрасивіший, більш виразніше).

6. Неправильне поєднання присудка із складеним підметом (дехто з нас знали).

7. Порушення порядку слів у реченні (Секретарка сиділа у приймальні, яку ми вперше бачили).

8. Вживання дієприслівникових зворотів на місці підрядних ре­чень (Повернувшись у село, випускнику обіцяли роботу).

9. Неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях.

Виконання вправ.

Вправа 1. Прочитайте текст. Укажіть його стиль. Чи стилістично виправдане тут уживання одноманітних синтаксичних конструкцій?

Хліб...

Скільки й справді красивих легенд і повір'їв пов'язано з ним. На весілля посівають наречених зерном, щоб ніколи не знала сім'я нестатку у хлібі. При зведенні оселі закладають зерно в кутки, щоб був достаток у домі. Щоб стати вродливою, дівчина нібито повинна зібрати квіт жита й натерти ним обличчя.

Я сказала б інакше: хто хоче красивим стати душею, хай порідниться з хлібом. (Н. Гринько).

Вправа 2. Прочитайте текст. У якій мовній ситуації можливе його використання? Розмовне чи книжне це мовлення? Виконайте стилістичний експеримент, змінивши вид мовлення. Якими засобами ви скорис­талися? Чи змінить це мовну ситуацію?

І сором був тій дівчині, у якої стрічки пов'язані недбайливо або не в порядку. В'язати стрічки треба вміти і символи їх знати.

Скажімо, найпершу у віночку — посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч від ко­ричневої — жовті стрічки — символ сонця, за ними — світло-зелені — символ краси і молодості. Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу і здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості людини, малинову — символ душевності, щирості, рожеву — символ достатку. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли її кінці були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на право­му — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це — символ пам'яті про померлих. (Із журналу).

Вправа 4. Якого стилю і підстилю поданий текст? Свою думку доведіть. Ви­пишіть слова,що засвідчують точність мовлення.

Хистка рівновага

Атмосфера перебуває у хисткій динамічній рівновазі. У про­цесі фотосинтезу рослини поглинають вуглекислий газ і виділяють кисень. Тварини, навпаки, при дихання споживають кисень, виді­ляючи в атмосферу вуглекислий газ та інші гази, зокрема метан. У результаті господарської діяльності людини велика кількість вуглецю, що міститься у природному паливі (вугіллі, газі, нафті), переробляється і повертається в атмосферу. Це може призвести до глобального потепління клімату. Більше того, через господарську діяльність людини зменшується озоновий шар, і згубне ультрафі­олетове проміння Сонця проникає на Землю. Якщо руйнування атмосфери продовжуватиметься, то планета невдовзі стане непри­датною для життя.

5. Контрольні запитання.

1. Що ви розумієте під культурою мовлення?

2. Назвіть норми сучасної літературної мови.

3. Назвіть причини помилок у логіці викладу.

 

Література

Голобородько Є.П. Голобородько К.Ю. Українська мова. 11 клас. – Х.: Вид.група «Основа», 2012. – С.67-68.


Тема. Виступ з ораторською промовою. Основні способи виступу

План

1.Ораторські виступи.*

2. Підготовка до виступу.*

3. Як готуватися до публічного виступу.*

4. Виконання вправ.**

5. Контрольні запитання.

 

Ораторські виступи.

Ораторські виступи відіграють велику роль у житті кож­ної людини. В одних випадках є можливість підготуватися до виступу, в інших — немає. Тому часто є виступи як підготовлені, так і непідготовлені, наприклад, під час обгово­рення різноманітних питань виникають ситуації, коли потрібно відстояти свою думку, підтримати виступ іншого чи навпаки — заперечити висунуте положення, оцінити чиюсь діяльність, відповісти на висловлені зауваження тощо. Як правило, такі виступи доводиться іноді проду­мувати і планувати протягом декількох хвилин.

Виступити — це не просто кинути репліку схвалення чи незгоди. Виступити — означає викласти перед слухачами суть певного питання, виділивши головне; висловити своє ставлення до нього, дати оцінку, підкресливши значущість і важливість для практики, підкріпивши свої докази прикла­дами чи посиланнями на потрібні джерела; побудувати звернення до слухачів таким чином, щоб їм були зрозумілі мета і зміст такого звернення, аби одержана ними інфор­мація лягла в основу їхніх власних роздумів і висновків.

Підготовка до виступу.

Готуючись до виступу, кожному необхідно чітко уявляти мету, а також те, що і як сказати слухачам, щоб поставлена мета була досягнута. Цицерон зауважував: «Промова повин­на розцвітати й розгортатися на основі повного знання пред­мета; коли ж за нею не стоїть зміст, засвоєний і пізнаний автором, то словесне її вираження уявляється пустою дитя­чою балаканиною». Найважливіші показники змісту — його багатство, глибина, новизна.

У кожному виступі рекомендується особливо уважно продумати вступ-звертання до аудиторії. Основна частина виступу поділяється на окремі пункти згідно з найважливі­шими питаннями, кожне з яких завершується висновками. Пам'ятайте: у підготовленому і непідготовленому виступах вступ і висновки мають бути завжди в центрі уваги висту­паючого. Якщо перші слова повинні зацікавити слухачів, то останні — посилити ефект виступу.

Основне правило виступаючого: говорити лише тоді, коли є що сказати.А для цього потрібно регулярно читати пресу, популярні наукові тижневики, спеціальні журнали й книж­ки, стежити за передачами по радіо і телебаченню, за полі­тичним, громадським, культурним і спортивним життям, технічним розвитком, володіти вмінням пошуку інформації в Інтернеті. Потрібно дивитися серйозні фільми, бувати в театрі, на концертах, відвідувати музеї, виставки; спосте­рігати за власними переживаннями, оцінками сприйнятого, висновками, контролюючи власний духовний розвиток.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 1409; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.90.49.108 (0.013 с.)