ТОП 10:

Сутність мови та мовлення. Функції та види мовлення.



Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об'єктивно в духовному житті людського суспільства і становить со­бою систему знаків, які функціонують як засоби такого спілкування. Мова — сус­пільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.

Слово як одиниця мови є носієм інформації, яка завжди співвідноситься з означуваними ним певними об'єктами та яви­щами дійсності.

Мова і мовлення — поняття не тотожні.

Мовлення — це про­цес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини наби­рає певних особливостей незважаючи на те, що люди спілкують­ся однією мовою. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої — навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній вираз­ності; кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.

Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. Разом з тим сама мова існує як жива тільки за умови, що активно використовується людьми. Мова розвивається і вдоскона­люється у процесі мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.

Різновиди мовлення:

Усне мовлення. Це основний різновид мовлення, яке є звуч­ним і сприймається іншими за допомогою слуху. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.

Діалогічнимназивається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями того, хто слухає, та то­го, хто говорить, тобто постають як пасивний чи активний співрозмовник.

Діалогічне мовлення тісно пов'язане із ситуацією, в якій ве­деться розмова, й тому називається ситуативним.Водночас во­но є контекстуальним, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням.

Монологічне мовлення— це таке мовлення, коли говорить од­на особа, а інші слухають, сприймають її мову. Прикладами моно­логічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення вчителем нового матеріалу тощо.

Письмове мовлення. Це особливий різновид мовного проце­су, що дає можливість спілкуватися з відсутніми співрозмовни­ками як сучасниками того, хто пише, так і тими, що житимуть після цього. Письмове мовлення — це різновид монологічного мовлення, але воно здійснюється як писання та читання написа­ного у вигляді письмових знаків (слів).

Внутрішнє мовлення. Усне та письмове мовлення, що може ви­ражатися в діалогічній та монологічній формах, є зовнішнім мов­ленням. Різновидом його є внутрішнє мовлення. Внутрішнє мовлення беззвучне, тобто не вимовляється вголос, хоча часто виявляється у вигляді шепотіння, а то й починає звучати, переходячи в розмову із самим собою. Це трапляється у разі велико­го напруження думки, що супроводжується виразними емоціями.

Обидва різновиди мовлення людини — зовнішнє та внутріш­нє — перебувають у тісному взаємозв'язку та постійних взаємопереходах. Легкість і швидкість таких взаємопереходів залежать від багатьох умов а саме: змісту, складності та новизни розумової діяль­ності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.

Мовлення у різних людей має індивідуальні особливості, що виявляються в темпі, ритмі, емоційності, виразності, точності, плавності, голосності, логічній послідовності, образності вис­ловлювання думок.

Функції мовлення:

комунікативна. Полягає у встановленні й регуляції взаємовідносин між учителем і учнями, забезпеченні гуманістичної спрямованості розвитку учнів. Покликана допомогти вчителеві налагодити взаємодію з учнями на засадах співробітництва і співтворчості, у процесі якої важливим є те, як учитель звертається до них, як формулює свої вимоги, робить зауваження, висловлює побажання, якою емоційністю забарвлене його мовлення, які інтонації супроводжують свої слова, якими є вираз обличчя, погляд. Багато в чому вони залежать від його індивідуального стилю спілкування, соціальних установок у педагогічній комунікації.

психологічна. Виявляється у створенні умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності учня, зняття соціальних обмежень, які заважають йому в цьому. Йдеться про ситуації, коли потрібно психологічно захистити учня: засвідчити повагу до нього як до особистості, піднести його авторитет, зняти острах перед можливою невдачею, активізувати зусилля для досягнення успіху. Мовлення вчителя в таких ситуаціях може бути інструментом, за допомогою якого знімають невпевненість, ініціюють активність, творчість, вселяють віру в можливість самореалізації, досягнення позитивних результатів у діяльності.

пізнавальна. Стрижнем її є забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями. Адже існує пряма залежність між комунікативними особливостями мовлення вчителя і пізнавальною діяльністю учнів у процесі вивчення нового матеріалу. Мовлення вчителя може активізувати її, зробити цікавою для школяра, а може ускладнити сприймання, скувати його ініціативу. Під час викладання нового матеріалу мовлення вчителя має бути логічним, доступним, чітким, переконливим. Важливо не тільки передати учням знання, а й сформувати в них емоційно-ціннісне ставлення до них, викликати потребу послуговуватися цими знаннями, вплести їх у канву власних переконань. Завдання вчителя — не просто інформувати, транслювати знання, а за допомогою вдало організованого мовлення впливати на свідомість, почуття учнів, спонукати їх до співроздумів і співпереживань під час сприйняття навчального матеріалу.

організаційна. Мета її у забезпеченні раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів. Йдеться про роль мовлення вчителя в організації ефективного навчального слухання учнів, забезпечення оптимального темпу пізнавальної діяльності, робочого самопочуття учнів на уроці.

Недооцінювання функцій мовлення призводить до негативних наслідків у спілкуванні.

Уява, її функції та види.

Уява — це психічний процес створення людиною нових образівна основі її попереднього досвіду.

Функції уяви :

моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

• створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;

• створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;

• створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи.

Характерні риси уяви:

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення.

3. Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви — об'єктивна дійсність. Зазнаючи впливу емоцій, по­чуттів, симпатій і антипатій, уява сприяє глибшому осмисленню і пізнанню дійсності, але інколи спотворює її.

4. Уява — складова творчості. Це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини. Най­вищий "розквіт" уяви виявляється в хвилини небезпеки: перед ата­кою, операцією, смертельною небезпекою. Стимулюють уяву запах, ритми музики. Розроблено спеціальний метод активізації уяви — метод "мозко­вого штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена ат­мосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необме­жений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї.

Види уяви.

Процес творення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер. Якщо в уяві людини створення нових образів не скеровується спеціальною метою, уява має мимовільний характер. Мимовільна уява зумовлюється потребами і почуттями.

Якщо людина ставить спеціальну мету створити образ того чи іншого об'єкта, уява набуває довільного характеру. Наприклад, учи­тель на уроці пропонує уявити якусь історичну подію, певну місце­вість, подорожуючи по карті, уявити ті чи інші міста або країни.

Залежно від характеру діяльності людини довільну уяву поділя­ють на:

1) відтворюючу (репродуктивну). Уява, що спирається на створення образів, які відповідають опи­сові, називається відтворюючою. Відтворююча уява обслуговує спілкування людей.

2) творчу (продуктивну). Творча уява також має довільний, продуктивний характер і включена у творчу діяльність. Це самостійне створення но­вих, оригінальних образів. Творчість являє собою діяльність, внаслідок якої людина відкриває щось нове, створює нові ма­теріальні та духовні цінності.

За активністюіндивіда:

1) Активна уява завжди спрямована на виконання творчого або логічного завдання. Активна уява спрямована пере­важно назовні, людина більше зайнята оточенням, суспільно-значущим і менше — собою. Активна уява визначається і контролюється волею і може бути відтворюючою (репродуктивною) або творчою. Апарат уяви становить умову творчої діяльності особистості.

2) Пасивна уява протікає без постановки мети, інколи — як ілюзія життя, де людина говорить, діє уявно. Пасивна уява може викликатися людиною зумисне. Для виникнення пасивної уяви велике значення має емоційний стан людини. Пасивна мимовільна уява виникає в стані афекту, піл час сну.

За змістомдіяльності розрізняють:

1) художній уяві переважають чуттєві (зорові, слухові тощо) обра­зи, надзвичайно детальні та яскраві. Різновиди художньої уяви мають свої специфічні особливості. Ці особливості проявляються при створенні образів художньої уяви, коли переважає той чи інший аналізатор: зоровий і руховий — у скульптора, художника, слуховий — у композитора тощо.

2) Технічна уява створює образи просторових підношень у вигляді геометричних фігур з мисленим застосуванням їх у різних комбіна­ціях. Важливу роль у створенні нових технічних конструкцій відігра­ють асоціації за схожістю. Образи технічної уяви матеріалізуються в кресленнях, схемах, за допомогою яких створюються нові предмети та об'єкти.

3) Наукова уява втілюється у плануванні й проведенні експеримен­тальних досліджень, у вмінні будувати гіпотези, знаходженні неорди­нарних шляхів розв'язання проблеми, в побудові експериментальної ситуації, вмінні узагальнювати емпіричний матеріал тощо. Нау­кова уява допомагає знайти нові, ще невідомі ланки в системі фактів.

Особливим видом уяви є мрія — уява, спрямована на майбутнє, на перспективу життя і діяльності людини. У мріях створюються об­рази бажаного.

Вирізняють і так звану антиципуючу уяву. Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.95.131.208 (0.009 с.)