ТОП 10:

Самосвідомість, її функції та складові компоненти.



Самосвідомість - це особлива форма свідомості. Вона відображає рівень розвитку свідомості та її спрямованість. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то самосвідомість на частину, найважливішу для людини - внутрішній світ.

Психологічна сутність самосвідомості полягає в тому, що в ставленні особистості до себе закладена здатність її самоудосконалення. Пізнання своїх особливостей допомагає людині змінювати себе, корегувати свої дії, долати негативне. Психологія кожної людини складна та багатогранна, вона має глибинний простір.

Структура самосвідомостілюдини відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма сторонами її психічної діяльності:

- пізнавальної - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

- емоційної - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення і т. п.;

- вольової - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість та інше.

Структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу.

Саморегуляція - це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

Самооцінка - це усвідомлення власної ідентичності незалежно від зовнішніх впливів. Самопізнання пов'язано із самоаналізом і самокритичністю, що дають можливість кожному глибше пізнати себе самого усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини включає вибір цінностей, моральних норм, образу життя, професії.

Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності і самоутвердженні. В особистісному і соціальному планах самоствердження має різні форми: на позитивному полюсі - подвиг як вищий вид соціально-ціннісного самоствердження, на негативному - правопорушення як форма асоціального вчинку. Особливо важливо самоутвердження в молоді роки -в навчанні, роботі, взаєминах між людьми. Воно асоціюється в першу чергу з самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Високий рівень самосвідомості веде до саморозвитку і самовиховання.

Функції самосвідомості — це такі її властивості, що роблять самосвідомість знаряддям, інструментом пізнання, спілкування, практичної дії. Знаряддя є засіб для дії.

Корінна і найголовніша функція самосвідомості є одержання знання і міркувань про природу, суспільство і людину.

Відбивна функція самосвідомості є самою загальною і всеохоплюючою її функцією. Однак відображення має різні сторони, що мають свою специфіку і зв'язані з цією специфікою інші, більш спеціальні функції. Функцію самосвідомості, а саме, що вона розкриває відношення між людиною і дійсністю.

Творча функція самосвідомості, що розуміється в широкому змісті, як активний вплив на навколишню дійсність людини, зміна, перетворення цієї дійсності. Творча діяльність, як і вся практика в цілому, має своєю основою не тільки відображення, але і зазначене відношення, тому що в цій діяльності, людина повинна усвідомлювати своє відділення від об'єкта.

Важливою функцією самосвідомості є оцінка явищ дійсності (у тому числі і чиненого людиною). Як і творчість, оцінка базується на відображенні, тому що, перш ніж що-небудь оцінювати, треба знати, що собою представляє предмет оцінки. Але разом з тим оцінка є формою відносин людини до дійсності. У свідомості відбивається усе, що їй доступно по будові нейрофізіологічного апарату і по ступеню розвитку технічних засобів спостереження й експерименту. Оцінка ж робить вибір із усього того, що добуває знання. Оцінювати — це значить підходити до дійсності з погляду того, що потрібно людині. Це відношення особливого роду. Тут суб'єкт, його потреби, інтереси, цілі, норми й ідеали виступають як основи і критерії позитивного чи негативного відношення до об'єкта оцінки. Тому оцінна функція самосвідомості відносно самостійна, автономна.

 

Відчуття та сприймання як базові пізнавальні процеси, їх види та

Властивості.

Відчуття- це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи.

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразника на відповідний аналізатор. Говорячи про аналізатори, слід мати на увазі дві обставини. По-перше, ця назва не цілком точна, бо аналізатор забезпечує не тільки аналіз, але й синтез подразників у відчуття й образи. По-друге, аналіз і синтез можуть відбуватися поза свідомим контролем цих процесів з боку людини. Більшість подразників вона відчуває, переробляє, але не усвідомлює.

Для виникнення відчуття недостатньо, щоб організм піддавався відповідному впливу матеріального подразника, ще необхідна деяка робота самого організму. Оптимізація процесу відчуття здійснюється за рахунок перцептивного регулювання. Органи відчуттів тісно пов'язані з органами руху, що виконують не тільки пристосувальні, виконавчі функції, але і безпосередньо беруть участь в процесах одержання інформації.

Закономірності відчуттів. Їхні характеристики

До закономірностей відчуттів належать:

• пороги відчуттів;

• адаптація;

• сенсибілізація;

• взаємодія відчуттів: компенсація; синестезія.

Пороги відчуття:

- абсолютним порогом відчуттів - мінімальна чинність подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім.

- відносним (диференційним або різнісним) порогом - це величина, на яку повинен бути змінений висхідний стимул, який вже викликає відчуття, щоб людина помітила, що він дійсно змінився.

Адаптація, або пристосування органу до тривалого впливу подразнику виражається в зміні чуттєвості - зниженні або підвищенні її. Розрізняють три різновиди цього явища:

• Повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника. Наприклад, чітке зникнення нюху, пов'язане з будь-яким тривало діючим запахом, в той час як чуттєвість до інших запахів зберігається

• Притуплення відчуття під впливом чинності сильного подразника. Наприклад, світлова адаптація, зв'язана з зниженням чутливості ока при інтенсивному світловому подразненні, коли з напівтемної кімнати попадаєш в яскраво освітлений простір

• Підвищення чуттєвості під впливом чинності слабкого подразника. Наприклад, для зорового аналізатора - це адаптація до темряви, а для слухового аналізатора - адаптація до тиші.

Сенсибілізацієюназивають стійке підвищення чутливості певних органів чуття шляхом їх тренування. Сенсибілізація у її генезисі звично є пов'язаною із взаємодією відчуттів.

Взаємодією відчуттівназивається зміна чуттєвості аналізатора під впливом подразнення інших аналізаторів.

Різноманітні види відчуттів характеристиками:

• модальність (якісна характеристика);

• інтенсивність, або сила (кількісна характеристика);

• тривалість (часова характеристика);

• локалізація (просторова характеристика).

Модальність як якісна характеристика відчуття, є головною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника.

Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше).

У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому.

Види відчуттів

За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:

екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;

проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;

інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.

За ознакою характеру рецептора також виділяють:

• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);

• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);

• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);

• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);

• терморецепцію - чутливість до температури (температурні відчуття).

За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.205.60.226 (0.006 с.)