Багатозначні слова. Пряме і переносне значення слів

Крім однозначних у мові є слова багатозначні, або полісемічні. Такі слова мають два, три, чотири і більше лексичних значень. Наприклад, «Словник української мови» фіксує ЗО значень діє­слова іти (йти), 9 значень іменника голова, 6 значень прик­метника легкий. Наприклад, іменник голова може означати: 1) частину тіла людини або тварини; 2) одиницю ліку худоби (тисяча голів свиней); 3) велику квітку чи плід на кінці стебла рослини (голова соняшника); 4) мозок (роїлися думки в голові); 5) керівника установи, об'єднання (голова колгоспу); 6) розум, свідомість (розумна голова); 7) щось головне, основне (хліб — усьому голова); 8) передню частину групи, загону (голова ко­лони); 9) продукт харчування у вигляді кулі, конуса тощо (голова цукру).

Слова з прямим значенням — це звичайні назви предметів, явищ. Наприклад, килим — тканий ворсистий виріб з візе­рунками для оздоблення стін, укривання підлоги; грім — гуркіт, тріск, що супроводить електричні розряди в атмосфе­рі; грамотний — той, хто вміє читати і правильно писати; орел — великий хижий птах з родини яструбових. З цими зна­ченнями подані слова зрозумілі не тільки в реченнях, а й тоді, коли їх вживають окремо.

Багатозначність слів можлива тому, що між предметами, явищами є чимало спільного, що одне явище певними своїми ознаками подібне до інших. Внаслідок цього одним і тим же словом можуть називатися схожі між собою предмети, тобто певна назва (слово) з одного предмета може переноситись на інший. На цій підставі виділяються три основні типи пере­носного значення слів — метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора — це перенесення назви з предмета на предмет за певною подібною ознакою, яка їм властива. В основі метафори лежить подібність: а) за кольором (золотий перстень і золоте сонце, золоте волосся); б) розміром (крапля дощу і крапля надії); в) за формою (ніс людини і ніс судна, черевика); г) за функцією (зайшов до двірника і двірник в автомашині — рухома стрілка для очищення вітрового скла); д) за місцем знаходження (підошва чобота і підошва гори); є) одночасно за формою і функцією (крила птаха і крила літака); є)емоційним^вражен­ням (чорна сукня і чорна заздрість, ведмідь — тварина і ведмідь — незграбна, неповоротка людина).

Метонімія — це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю їх ознак. Метонімію маємо тоді, коли: а) назва матеріалу переноситься на річ, яка з нього виготовляється, наприклад: Поле двигтіло під вагою танків, гармат і різного рухомого... заліза (Довж.); б) прізвище автора вживається замість назви його твору: читати Коцюбинського, слухати Шостаковича; в) назва предмета використовується замість назви того, що в ньому міститься: випив цілу чашку, танк запалили пляшкою (запалювальною рідиною в пляшці); г) назва країни, міста, вулиці вживається замість назви їх жителів: Шумить Хрещатик туго, як прибій (Сос); д) на­зва знаряддя вживається замість назви дії: Перу І. К. Білодіда належать ґрунтовні праці про розвиток сучасної україн­ської літературної мови та про мову окремих письменників (Рильськ.).

Синекдоха — це перенесення назви з одного предмета на інший за кількісним співвідношенням між ними. Наприклад, замість назви цілого предмета може вживатися назва його частини. Наприклад: Повз них все йшли і йшли підняті коміри, капелюхи, кепки і спецівки, окуляри і берети, цокали туфельки і човгали матерчаті боти. Час від часу проходили роздуті портфелі, і Дуняшці здавалось, що вони набиті сотенними (Є. Носов).

До синекдохи належать також випадки переносного вжи­вання однини замість множини і навпаки: Державна копійка любить точний облік (Логв.); Наш люд мав в собі багато си­ли, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків (Стеф.).

Омоніми

Різні за лексичним значенням слова звичайно складаються з різних звуків. Водночас у мові є однозвучні слова, значення яких різне. Порівняймо слово коса в таких реченнях: 1. Очі в неї були великі, дві чорні коси, перекинуті наперед, обрамля­ли лице (Сенч.). 2. Косарі косять, а вітер повіває, шовкова тра­ва на коси лягає (Кроп.). 3. На піщаній косі, що кинджалом врізалась у море, стояв маяк (Шиян). У першому реченні іменник коса означає довге заплетене волосся, у другому — сільськогосподарське знаряддя для косіння, у третьому— спо­лучену з берегом вузьку смугу суходолу в морі.

Слова, які мають однаковий звуковий склад, але різні за значенням, називаються омонімами

Омоніми нерідко виникають унаслідок розвитку багато­значності слів, і тому не завжди можна встановити точну межу між омонімами і багатозначними словами.

Різновидами неповних омонімів є омофони і омо­грами.

Омофони. Це омоніми, які звучать однаково чи майже од­наково, але пишуться по-різному. Один з таких омонімів становить окреме слово, інший — поєднання двох слів: вжиті (дієприкметник) і в житі (прийменник + іменник), погас і по гас; або в реченні: Я уздрів, побачив — сонце! І здалося ме­ні — сон це! (Ус).

Омограми. Це омоніми, які пишуться однаково, але роз­різняються наголосом: замок і замок, приклад і приклад (у гвинтівці), мука і мука, обід і обід (колеса), вирок і вирок (зменшене від вир), мала (прикметник) і мала (дієслово), бі­лизна і білизна.

Омоніми здебільшого вживаються у художній літературі, народній творчості, в розмовно-побутовому мовленні. Нерідко омоніми виступають одним із засобів образної передачі думки. Наприклад: і. Думи мої, думи мої, квіти мої, діти! Виростав вас, доглядав вас, — де ж мені вас діти? (Шевч.). 2. Погана та мати, що не хоче дитя мати (Нар. тв.).

Омоніми можуть використовуватися для створення калам­бурів, тобто дотепів. Наприклад: Жук пішов у сад за дачу і роз­в'язує задачу. А комар години цілі лиш тиняється без цілі. То з нудьги, без всяких діл, полетів з гори у діл. Повернув за тин до льоху, розбудив за сажем льоху, у смолі липкій зав'яз, зачепивсь крилом зав'яз, з бузини упав незграба і радіє, щоне з граба (В. Плахотников).

Пароніми — це слова, які зовнішньою формою (звучанням) близькі між со­бою, але мають різне або частково інше лексичне значення. Наприклад: абонемент (документ на право користуватися книжками з бібліотеки, телефоном, місцем у театрі тощо) і абонент (той, хто користується абонементом), адресант (той, хто пише листа, телеграму та ін.) і адресат (той, кому пишуть).

Синоніми

Синоніми — це сло­ва, що мають близьке чи однакове лексичне значення і різний звуковий склад. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, від­важний, безстрашний, доблесний, героїчний різні за звучан­ням, проте об'єднані спільним значенням — «небоязкий, го­товий здійснити визначний вчинок, подвиг».

Слова-синоніми за своїм спільним основним значенням об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом, або синонімічним гніздом. Щоб правильно віднести синонім до того чи іншого синонімічного ряду, потрібно зна­йти стрижневе слово. Таке слово стилістично нейтральне (тобто емоційно не забарвлене), найбільш уживане, в словниках си­нонімів подається першим. Наприклад, у синонімічному ряді на означення різних виявів процесу мовлення нейтральним словом виступає дієслово говорити. Саме навколо нього гру­пуються всі інші синоніми ряду: казати, мовити, розмовляти, гомоніти, балакати, бурмотіти, мурмотати, бубоніти, белькотати, шептати, шамкати, цвенькати, базікати, бов­кати, теревенити, торочити, патякати, варнякати та ін.

Антоніми

Антоніми— це слова з протилежним лексичним значенням. Наприклад: життя — смерть, перемога — поразка, початок — кінець, молодий — старий, твердий — м'який, рано — пізно. Ан­тоніми об'єднуються з замкнені пари (ряди) слів. Антоніміч­ний ряд можливий тільки тоді, коли обидва слова, будучи пов­ністю протилежними щодо значення, все ж мають якусь спіль­ність, наприклад: вказують на вік (молодий — старий), від­даль (далекий — близький), розмір (великий — малий) тощо. Найбільше антонімів серед іменників (темрява — світло, схід — захід), прикметників (гострий — тупий), дієслів (нагрівати — охолоджувати), прислівників (високо — низь­ко). Зовсім мало антонімів серед займенників (усі — ніхто, усякий — ніякий) і прийменників (від — до, під — над).

Слово, що має антонім, може бути багатозначним. В анто­німічну пару таке слово входить із якимсь одним своїм зна­ченням. Наприклад, свіжий хліб — черствий хліб, свіжий ві­тер (у значенні холодний) — теплий вітер, свіжий огірок (у значенні не підданий обробці) — солоний огірок, свіжий погляд (тобто оригінальний) і застарілий погляд.

Антоніми бувають різнокореневими (основна група: рід­кий — густий, зустріч — розлука, знизу — зверху) і однокореневими (надія — безнадія, демократичний — антиде­мократичний).

 

Виконання вправ.

Вправа 1. І. Спишіть. Підкресліть, пояснивши, слова, вжиті в пере­носному значенні.

Облітають квіти, обриває вітер

Пелюстки печальні в синій тишині.

По садах пустинних їде гордовито

Осінь жовтокоса на баскім коні.

(В. Сосюра)

II. Поясніть, чому одним словом можна назвати різні предмети,
ознаки, дії, які нижче перелічуються.

Золотий (перстень) — золотий (вчинок), ніс (людини) — ніс (корабля), хвіст (собаки) — хвіст (комети), йде (людина) —• йде (годинник) — іде (дощ) — іде (торгівля), витримати (на­тиск вітру) — витримати (екзамен) — витримати (характер).

Вправа 2. І. Спишіть, підкресліть омоніми і поясніть їх значення.

1. Гість лави не засидить, ліжка не залежить (Нар. те.) І з наших лав прийшли вожді, що, як і ми, зросли з нуждою (Сос). 2. Вони тихо доспівали пісню (Сос) Пам'ятаю, виш­ні доспівали, наливались сонцем у саду (Сос.).

Вправа 3. Випишіть із поданого тексту синоніми, згрупувавши їх у "ряди, і підкресліть стрижневе слово. Поясніть відтінки значень та емо­ційне забарвлення кожного синоніма.

I. Мій синку, ти би менш балакав, сам над собою менше плакав. 2. І довго так іще панотчик глаголили. 3. З людьми по-людськи гомоніти. 4. Коло брами, над водою, свою волю виславляє. 5. Так бурчав собі наш лицар. 6. Лисе, що се ти верзеш? Про який се скарб гадаєш? 7. Плете, мов блекоти наївся. 8. А дівчина невпинно щебетала. 9. Не плети ж тепер дурниці (З те. І. Франка). 10. Про Андрія забули й думати на селі... 11. Ніхто й не мислив спати... 12. Тут треба помір­ кувати, розумом розкинути. 13. Ми всі утрьох мудрували над тим питанням... 14. Ярина... випрохала собі три дні, щоб роз­важити все та поміркувати (3 те. М. Коцюб.).

Вправа 4. Прочитайте речення, випишіть антоніми. Поясніть, з якою метою вони вживаються.

1. І любов, і гнів у тому гомоні морськім. 2. У праці, у співі, рано й пізно, як до землі колись Антей, ми припадає­мо, Вітчизно, тобі до трепетних грудей. 3. І подвигу кращого в світі нема — там дім будувать, де стояла тюрма. 4. Вічна клятва: в радості і горі йти нам опліч, вольності сини, і в ворожім не потонуть морі наші братські золоті човни. 5. Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (З те. М. Рильського).

7. Контрольні запитання.

1. Що таке лексика?

2. Дати визначення однозначним та багатозначним словам, навести приклади

3. Чим відрізняються омонім, синонім, антонім, паронім.

 

Література

1.Бєляєв О.М. Навчання укр. мови у 10-11 класах: Посібник для вчителя.-Освіта,1998

2.Граматика укр. мови для учнів, студентів і абітурієнтів/ Укладач О.А.Росінська. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО»,2002

3.Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика.- К.:Вежа,1994

Тема. Основні групи фразеологізмів.

План

1. Фразеологізми. Синтаксична роль. Ознаки. Джерела.*

2. Фразеологічні зрощення.Фразеологічні єдності. Фразеологічні єдності.Фразеологічні сполучення.*

3. Види фразеологізмів.*

4. Виконання вправ.***

5. Контрольні запитання.

Фразеологія кожної мови - це багатий культурологічний матеріал про історію народу, його боротьбу, звичаї, ідеали, мрії й сподівання. Наприклад: Пропав, як швед під Полтавою або Висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха. Богу слава, а попові дай сала тощо. Такі сталі вирази як: перемивати кісточки, сім п'ятниць на тиждень, ні пуху ні пера є спадщиною колишніх звичаїв, вірувань, обрядів. Тому фразеологія привертає увагу етнографів, мовознавців, істориків, філософів.

Саме у фразеологічних зворотах найбільше проявляється національна мовна специфіка. Крім того, фразеологізми становлять найобразнішу частину словникового складу рідної мови і є показником духовної культури народу.

Синтаксична роль: присудок, обставина, означення.

Ознаки:

- усталені конструкції;

- виражають єдине узагальнене поняття.

Джерела:

- жива народна мова;

- професійно-виробнича сфера;

- античне походження;

- Біблія;

- авторські крилаті вислови.

2. Фразеологічні зрощення. Фразеологічні єдності. Фразеологічні єдності. Фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення:

це стійкі нерозкладні словосполучення, значення яких не випливає зі значень окремих слів, що входять до них: варити воду (вередувати), собаку з'їсти (бути майстром).

Фразеологічні єдності:

це такі фразеологічні сполучення, загальне значення яких певною мірою мотивоване значенням слів, що входять до них: крапля в морі (небагато), заливатися слізьми (безутішно плакати), згорати від сорому (червоніти).

Фразеологічні сполучення:

це такі стійкі мовні звороти, у яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується в постійному зв'язку з іншими словами: брати гору (перемагати), брати близько до серця (переживати), брати на глум (глузувати).

Види фразеологізмів.

З-поміж фразеологізмів можна виділити прислів'я, приказки, крилаті вислови, афоризми, літературні цитати, парадокси, ремінісценції.

Прислів'я - влучний образний вислів, що має повчальний зміст: як дбаєш, так і маєш; яке коріння, таке й насіння.

Приказка - образний вислів, близький до прислів'я, але без повчального змісту: хоч греблю гати; сорока на хвості принесла.

Крилаті вислови - поширені й загальновідомі влучні звороти мови, джерело яких може бути встановлено: дамоклів меч, нести хрест.

Афоризм - узагальнена, закінчена і глибока думка певного автора, висловлена у відшліфованій формі. Єдина справжня розкіш - це розкіш людсь­кого спілкування

(А.де Сент-Екзюпері).

Парадокс - думка, що різко розходиться з усталеними поглядами і спочатку ніби суперечить здоровому глузду: У генієві те прекрасне, що він схожий на всіх, а на нього ніхто (О. де Бальзак).

Літературна цитата - цитата в художньому творі, що використовується для надання експресії, як засіб створення образності.

Ремінісценція - відгомін у творі якихось мотивів, образів іншого твору.

Виконання вправ.

Вправа 1. Запишіть наведені речення в такому порядку, щоб вони відповідали пропонованій послідовності вжитих у них фразеологізмів. З'ясуйте типи фразеологізмів.

1.Щось зайве, непотрібне, якась неправильна дія, що завдає тільки шкоди.

2.Місце великих душевних мук, переживань, страждань.

3. Найголовніше в чомусь, суть якогось явища, його глибинний зміст.

4.Рішуче боротися проти тих, хто використовує важливу велику справу задля власних дрібних і нікчемних потреб.

5.Лицемірна, підступна й підла людина, яка вдало приховує свою хижість і лихі наміри під маскою доброзичливості й порядності.

Вправа 2. Запишіть речення. Фразеологізми підкресліть, визначте синтаксичну функцію їх у структурі речення. Поясніть значення.

Колос, який здавався незмірно могутнім і таки насправді десятки років потрясав світом, стояв на глиняних ногах, і ахіллесовою п'ятою була в нього Україна (Р.Іваничук). Україна для них була вже легендою, далеким краєм, про який знали тільки з розповідей батьків, і тужили за тією обітованою землею, на яку колись повинні повернутися (Р.Іваничук).

Вправа 3. Запишіть наведені речення, дібравши замість поданого описового значення потрібний фразеологізм біблійного походження.

Колись я був добрим, а вони мене зробили злим. Що ж? Нехай так і буде. Я їм свого не подарую (Г.Тютюнник). (Відплата повною мірою за кимось заподіяне зло.)

І раптом спогад гасне, як жарина, пірнають у туман далекі дні... Дитинство, як сполохана пташина, зника в імлі (Д.Луценко). (Уособлення стійкості, незнищенності.)

Вправа 4. Напишіть твір-мініатюру, у якому доведіть, що фразеологія - духовне багатство мови.

6.Контрольні запитання.

1. Розкажіть про значення фразеологізмів у художньому мовленні.

2. Що таке фразеологія?

3. Що таке фразеологічний зворот?

Література

1.Терещенко В.М. Українська мова. Навчально-практичний довідник. – Х.:Торсінг плюс, 2012. – С. 88-90

Тема. Ділові папери. Обліково-фінансові документи. Розписка. Доручення.

План

1. Доручення.*

2. Розписка.*

3. Виконання вправ.**

4. Контрольні запитання.

Доручення.

Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі чи організації здійснювати певні юридичні дії або одержувати матеріальні цінності.

Доручення можуть видавати на розпорядження-майном, одер­жання грошових і товарно-матеріальних цінностей, ведення справ у судових органах тощо.

Розрізняють офіційні та особисті доручення. Офіційні доручен­ня поділяють на такі:

а) разові, які видають для певної одноразової дії (найчастіше на право отримати матеріальні цінності);

б) спеці­альні, згідно з якими службова особа уповноважується здійснювати однотипні вчинки (представництво в органах суду, здійснення тран­спортних, господарських і банківських операцій протягом певного періоду часу);

в) загальні, що дають право на здійснення операцій, пов'язаних з управлінням майном.

Особисті доручення видають окремим особам, які передають свої права іншим особам. Серед них найпоширенішими є доручення на одержання грошей.

Доручення має такі реквізити: назва документа, текст, у якому зазначається прізвище, ім'я і по батькові особи, яка видає дору­чення, прізвище, ім'я і по батькові особи, якій видається доручення, що і на яку суму чи в якій кількості передається, термін дії доручен­ня, документ, що посвідчує особу одержувача, підпис, засвідчення підпису. Усі вільні місця, графи доручення закреслюють, щоб не можна було нічого дописати.