Поняття про мовленнєву діяльність. Походження внутрішнього мовлення. Види мовлення.

Поняття про мовленнєву діяльність. Походження внутрішнього мовлення. Види мовлення.

Поняття про мовленнєву діяльність.

Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).

Мовленнєва діяльність - це діяльність, що має соціальний характер, у ході якої висловлення формується і використовується для досягнення визначеної мети (спілкування, повідомлення, впливу). Л. С. Виготський характеризував мовленнєву діяльність як процес матеріалізації думки, тобто перетворення її у слово.

Слово мовлення має три різних значення:

а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;

б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;

в) мовлення як ораторський жанр.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.

Друге значення терміна «мовлення» — «мовлення як результат» — має синонім «текст», який може бути не тільки письмовим, а й усним. У теорії мовлення текст визначається як мовна тканина твору — результат творчого процесу, його породження. Приклади використання терміна «мовлення» у такому значенні: мовлення діалектне, ритмічне мовлення, мовлення наукове, пряме й непряме мовлення та ін.

Третє значення терміна «мовлення» — мовлення як ораторський жанр чи як монолог у художньому творі (інформаційне, полемічне, патетичне тощо мовлення).

Походження внутрішнього мовлення.

Внутрішнє мовлення характеризується тим, що процес оформлення думки відбувається без її вираження - усного чи письмового. Специфіка використання індивідуального коду у цій формі мовлення визначається початковим комунікативним наміром суб'єкта мовленнєвої діяльності спілкуватися з самим собою.

Уміння орієнтуватися в ситуації спілкування – це вміння усвідомлювати: загальний комунікативний намір (мотив) спілкування; завдання мовлення (мету мовлення); особливості адресата (характеристика людини, до якої звертаються); предмет мовлення (про що збираюся говорити чи писати); загальний задум, основна думка (що хочу говорити чи писати).

Основною особливістю внутрішнього мовлення є його предикативність. Інша особливість такого мовлення – це здатність до згортання, граматична аморфність (Л.С.Виготський).

Внутрішнє мовлення є також ситуативним, т.т. завжди пов'язане з певною ситуацією, умовами, які його викликають. Цим і пояснюються його фрагментарність, стислість. Поряд зі словами у внутрішньому мовленні можуть бути використані образи і схеми, т.т. предмет мовлення може бути не названий, а поданий як образ (образ-схема). Задум висловлювання двочленний: вказівка на предмет висловлювання і на те нове, що про цей предмет треба сказати (предикативність: тема і рема).

Внутрішнє мовлення в широкому розумінні — це розуміння зв'язків і навіть єдність мислення і мовлення. Однак існують відмінності:

1) на рівні функцій: мовлення (зовнішнє) служить спілкуванню; думка (мислення) цієї функції не виконує (забезпечує інколи таємницю);

2) мовлення може бути зафіксоване в кодах — графічному, акустичному, думка фіксується тільки у внутрішньому коді особистості;

3) мовлення — довільне, думка може бути і недовільною.

Види мовлення.

Перш за все розрізняють мовлення внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє мовлення - це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування

Доказом того, що у людини наявне внутрішнє мовлення є той факт, що існують спеціальні прилади, які реєструють мікро-рухи мовного апарату на момент мовчання. Внутрішнє мовлення досить своєрідне: скорочене, згорнуте, майже ніколи не існує у формі повних, розгорнутих речень. Труднощі, які переживає людина, іноді намагаючись пояснити іншому зрозумілу їй самій думку, часто пояснюються труднощами переходу від скороченого внутрішнього мовлення, зрозумілого собі, до розгорнутого зовнішнього мовлення, зрозумілого іншим.

Зовнішнє мовлення - мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування

Залежно від того, що людина використовує в спілкуванні, звуки мови чи "мову тіла", мовлення буває невербальним та звуковим. Незважаючи на те, що невербальне мовлення (мовлення жестів) часто є досить інформативним, все ж воно залишається ніби акомпанементом до основного тексту звукового мовлення.

Зважаючи на те, що саме використовує людина, звуки мови чи письмові знаки розрізняють усне та письмове мовлення.

Діалогічне мовлення - це розмова, бесіда двох або декількох осіб, які говорять по черзі

У повсякденній діяльності діалогічне мовлення, як правило, не планується. Воно висуває менше вимог щодо побудови зв'язного розгорнутого висловлювання, ніж монологічне чи письмове.

Монологічне мовлення - це таке мовлення, при якому говорить одна особа, а інші слухають і сприймають її

Прикладом монологічного мовлення є доповідь, лекція, повідомлення, виступ та ін. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.

 

Структура емоційної сфери особистості. Класифікації емоційних явищ, їхні функції у житті людини.

Структура емоційної сфери особистості.

Різні форми переживання почуття - емоції, афекти, настрої, стресові стани та почуття - утворюють емоційну сферу особистості, яка являється одним з регуляторів поведінки людини та пізнання. Вираженням складних відносин між людьми.

Структура емоційної сфери особистості (за С. Л. Рубінштейном) складається з трьох основних рівнів:

• рівень безпредметних емоційних явищ (настроїв) -тобто недиференційованих емоційних станів суб'єкта, які не спрямовані до якогось об'єкта;

• рівень предметних почуттів, що виникають з приводу якогось предмету - ці почуття бувають інтелектуальними (прикладом може бути почуття смішності якогось предмету), моральними, естетичними;

• рівень світоглядних почуттів, які не прив'язані до якогось предмету, а характеризують загальне відношення людини до життя (прикладом може слугувати почуття гумору, почуття трагічного, комічного).

Серед компонентів емоційної сфери людини виділяють емоційний тон відчуттів, ситуативні емоції, емоційні стани.

Поняття харизматичної особистості. Приклади харизматичних особистостей із видатних діячів минулого і теперішнього.

Приклади харизматичних особистостей із видатних діячів минулого і теперішнього.

Серед відомих історії харизматичних особистостей є засновники світових релігій – Будда, Мойсей і Христос. До харизматів відносяться творці напрямків всередині світових релігій – Лютер і Кальвін. З іншого боку, це великі державні й військові діячі, такі, як Чингізхан або Наполеон. Властивість харизми відносно байдужа до роду діяльності і її морально-етичному змісту: харизматичним лідером з успіхом може бути й святий, і злочинець.

 

Феномен групового тиску. Відмінність між конформізмом і нонконформізмом. Соціальні умови, що сприяють посиленню конформності людини в групі. Соціальні умови, які пов’язані з формуванням нонконформізму.

Феномен групового тиску.

Груповий тиск являє собою соціальний феномен, суть якого полягає в тому, що люди в рамках спільноти відчувають себе примус погоджуватися з певним думкою, в разі, якщо його підтримує більшістю в оточенні. Це свого роду інструмент, з допомогою якого суспільство (група) впливає на індивідуума, створюючи для людини певні рамки, які змушують підкорятися вимогам оточення.

Груповий тиск може формулюватися різними способами: примусом, вимогою, проханням, і просто існуванням соціуму і її очікуваннями.

У члена групи є вибір підкоритися або не підкоритися тиску співтовариства. До того ж, підкоряться можна в різному ступені: від прийняття норм групи, до облуди. Процес групового тиску існує там, де є конфлікт між індивідуумом і думкою оточення. Міра опірності оточенню – це рівень підпорядкування групі, коли думка оточення сприймається людиною у вигляді конфлікту. Розрізняють зовнішнє підпорядкування, коли її думка приймається тільки зовні, а насправді, індивід чинить опір, і внутрішнє, в цьому випадку індивід насправді підтримує думку більшості. Внутрішнє підпорядкування є результатом подолання конфлікту на користь групи.

Індивід може висунути оточенню власні вимоги у відношенні себе. Це є причиною конфліктів між індивідом і групою. Висування власних вимог до оточення служить причиною звільнення від відповідальності за вчинки.

Характерологічні особливості агресивних дітей та роль сім’ї у формуванні моделі агресивної поведінки дітей. Фактори, що сприяють становленню дитячій агресивності в сім’ї та аналіз особливостей сімей агресивних дітей. Аналіз проблеми емоційного, психологічного та фізичного насилля над дітьми. Особливості насилля дітей у школі та їх наслідки у дітей – жертв насилля.

Поняття про мовленнєву діяльність. Походження внутрішнього мовлення. Види мовлення.