Особливості породження мовлення. Твір як результат мовної діяльності.

породження мовлення – це один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках.

У лінгвістичній літературі поряд з терміном «породження мовлення» вживають термін «вербалізація». ПМ безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням.

ПМ — це мисленнєво-мовленнєва діяльність людини, а тому має всі риси та складові діяльності: інтенцію, задум, реалізацію, мету, зворотний зв'язок тощо. Інтенціональністъ — одна з найважливіших рис породження мовлення.

Породження мовлення характеризується певними особливостями:

1. ПМ — це мисленнєво-мовленнєва діяльність людини, а тому має всі риси та складові діяльності: інтенцію, задум, реалізацію, мету, зворотний зв'язок тощо. Інтенціональністъ — одна з найважливіших рис ПМ.

В аспекті діяльнісної теорії ПМ постає як система правил поводження з одиницями, що формують внутрішній лексикон людини і конструюють повідомлення, як проблема вибору певних одиниць із сукупності наявних, а інколи — як проблема створення нових одиниць.

2. Це один із видів когнітивної діяльності. Говоріння — це не простий переказ словами змісту думки мовця, а складна система адаптації, пов'язана з просуванням до бажаної мети в спілкуванні. А це означає, що мовець повинен брати до уваги велику кількість чинників, пов'язаних із соціальними, психічними, психологічними, фізичними та іншими аспектами вияву особистостей адресатів (аудиторії), конситуацією спілкування, зокрема контекстом культури, можливими ефектами впливу свого мовлення тощо.

3. ПМ — це процес ословлення думки, задуму, а тому обов'язково зорієнтований на організацію майбутнього повідомлення, тобто його підготовку і втілення в мовленнєві форми. Як означає О. Кубрякова, «глобальний образ того, що потрібно виразити в мові, повинен бути розчленований і структурований відповідно до способів і стереотипів мовного вираження, наближений до можливостей лінійного розгортання». Тобто смисли (сприйняття і пропускання світу крізь себе), що народжуються в мовленні, повинні бути співвіднесені з мовними структурами та мовними одиницями. Більше того, задумане повідомлення повинно співвідноситися з певним типом текстів (дискурсів).

Структурна організація конкретної ідіоетнічної мови впливає на розгортання мислення і мовлення. Саме це мав на увазі Л. Виготський, коли писав, що думка твориться у слові. Англійський мовознавець В. Чейф вказував, що зв'язок мовлення з розумінням виявляється в тому, що мовець адаптує своє мовлення до того, що, як йому здається, адресат думає у дану хвилину. Це свідчить про наявність у процесах ПМ певних когнітивних структур, які перебувають між думкою і висловлюванням. Ці структури (на етапі розуміння процесу вербалізації) ототожнюються з фреймами і вважаються складовою внутрішнього мовлення.

Фрейм (англ., frame) — структура, що репрезентує стереотипні ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, що ґрунтується на ситуативному шаблоні.

4. ПМ — це поетапне втілення задуму в структури мови. Етапи (стадії) процесу ПМ (планування і реалізація мовлення) виділяють умовно, для зручності аналізу самого процесу, який насправді і цілісним. Тобто планування мовлення і його реалізація відбуваються паралельно.

5. Загальний задум мовлення у процесі ПМ змінюється під впливом внутрішніх (психічних, психологічних, тощо) і зовнішніх (соціальних, часових, просторових та інших, пов'язаних із контекстом та ситуацією спілкування чинників.

6. ПМ, особливо породження тексту (дискурсу), підлягає не лише семантичним, морфологічним і граматичним законам, а й правилам викладу, загальної прагматики мовлення.

7. Істотна роль пам'яті в процесах ПМ. Вона дає змогу мовцеві звертатись до вже сказаного, апелювати до минулих подій, тримати в полі зору загальний комунікативний задум тощо.

8. ПМ відбувається під певним контролем з наявністю зворотного зв'язку (абсолютний контроль неможливий).

Отже, ПМ — це залежний від структури мови поетапний лінгвокогнітивний процес переходу від особистісних смислів адресанта до узуалізованих мовних значень, зрозумілих адресату.

 

 

Психологічний вплив як засіб управління.

Як би це не було сумно, але психологічний вплив на особистість переслідує всіх і кожного у сучасному суспільстві. Самі того не помічаючи, ми стаємо маніпуляторами і жертвами маніпуляцій багато разів за дуже короткі проміжки часу. Люди сприймають і видають інформацію, майже 30 % з якої, за даними досліджень, є спробами вплинути на інших людей.

У повсякденному вживанні слова «вплив» закладена не технологічний, а цільової сенс: людина вирішує, що робити з цією річчю - перемістити, змінити, зруйнувати і т. і. Коли ми впливаємо на який-небудь об'єкт, як-то і в голову не приходить сказати, що ми з ним співпрацюємо. Коли ж все-таки говоримо, то маємо на увазі фізичний сенс взаємного впливу двох тіл один на одного. У цьому випадку про взаємодію мова йде як про технологічну, операціональну стороні, про яку лише і можна розмірковувати в рамках фізичного рівня. Обидва сенси - технологічний (в даному випадку фізичний) і цільової (інтенціональний) - легко поєднати між собою, так щоб вони доповнювали один одного: людина вирішує, що з цією річчю робити, а от як це щось зробити, -- знаходиться в процесі взаємодії з нею.

Те саме і з психологічним впливом. Одна людина вирішує, що з іншою людиною (як з об'єктом) він має намір зробити, а от як це щось зробити, - вирішується в процесі їх взаємодії (на операціонально рівні) з адресатом. У випадку з маніпуляцією йдеться, безперечно, лише про односторонні інтенції, про присвоєння маніпулятором права вирішувати за адресата, що йому треба робити, про прагнення вплинути на його цілі. З операціональної ж точки зору маніпуляція, безсумнівно, є взаємодією. Але таким є - на операціонально рівні – будь-який вплив. Свою специфіку різні види психологічних впливів отримують тільки в інтенціїональному аспекті. Тому тільки він і береться до уваги, коли маніпуляція називається впливом.

 

Дезінформування.

Дезінформування — спосіб психологічного впливу, що полягає в намірі подання противникові такої інформації, яка вводить його в оману відносно справжнього стану справ.

Існують різні методи проведення заходів із дезінформування, кожен з яких, має власні позитивні та негативні риси. Конкретний вибір того чи іншого методу безпосередньо залежить від оперативної обстановки, яка складається на конкретній ділянці діяльності спецслужби, завдань, які перед нею поставлені, тощо.

Методи дезінформування

тенденційне викладення фактів — вид дезінформування, який полягає в упередженому висвітленні тих чи інших фактів або іншої інформації щодо подій за допомогою спеціально підібраних правдивих даних у певні проміжки часу. Як правило, за допомогою цього методу об'єктові спрямувань доводиться дозовано, до постійно зростаючого напруження, та підтримується в такому стані спеціально сформована інформація та підтримується такий напружений стан об'єкта шляхом постійного «підкидання» нових порцій суворо обмежених і дозованих даних у середовищі інформаційного дефіциту;

дезінформування від зворотнього — відбувається шляхом надання правдивих відомостей у перекрученому вигляді чи в такій ситуації, коли вони сприймаються об'єктом спрямувань як брехливі. Внаслідок застосування подібних заходів виникає ситуація, коли об'єкт фактично знає правдиву інформацію про наміри чи конкретні дії протилежної сторони, але сприймає її адекватно, не готовий протистояти негативному впливу;

термінологічне «мінування» — полягає у викривленні первинної правильної суті принципово важливих, базових термінів і тлумачень загально світоглядного та оперативно-прикладного характеру.

 

Маніпулювання.

Маніпулювання - це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності електорату, його ідей, думок, поглядів та іншого, який здійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченим ним. Маніпуляція свідомістю - це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав'язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу.

Основний механізм маніпулювання свідомістю електорату полягає ось у чому. Встановлено, що чим більш обізнаними є люди, тим важче маніпулювати ними. Тому об'єкт маніпулювання треба постачати сурогатом - урізаною й стислою інформацією, тільки такою, яка відповідає цілям психологічного впливу. Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидати намагаються нав'язати електорату перекручені стереотипні образи своїх суперників. Такі кліше (трафарети), як "олігарх", "злодій", "тупий", "мафіозі", "бандит", "представник мафії", "підставна особа", "рука ворога", "брехлива пропаганда", "бездушний", "безбожник" тощо спричиняють відповідну реакцію електорату, що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльність кандидал'в. У результаті люди схильні вірити пропагандистським міфам, у тому числі проти своєї волі.

Маніпулювання Інформацією містить у собі ряд прийомів. Назву деякі з них: Повідомляється гігантська кількість інформації, основну частину якої становлять абстрактні міркування, непотрібні деталі, різні дрібниці і т.ін. У результаті виборець не може розібратися в суті проблеми.

 

Лобіювання.

Лобіювати означає впливати. Лобіювання – це процес впливу груп, які сформовано навколо спільних інтересів, на владу (уряд, парламент) для ухвалення певного нормативного правового акта або рішення. У більшості демократичних країн цілі лобістської діяльності переважно економічні. Так, об’єктом лобіювання найчастіше виступають умови господарської діяльності: власність і право розпоряджатися нею, право на здійснення конкретної діяльності, податки, квоти, ліцензії, державне замовлення, бюджетні субвенції та ін. У світі існують різні бачення того, хто може займатися лобістською діяльністю. Так, відповідно до законодавства США – це фізичні та юридичні особи. У Німеччині – тільки юридичні особи. У Росії (згідно з досі не ухваленим законопроектом) – тільки фізичні особи, які діють “від імені та в інтересах конкретних клієнтів”.

 

Пропаганда.

Пропага́нда — поширення певних ідей, поглядів чи ідеології. Найчастіше, пропаганда є засобом певної політики. Головними інструментами пропаганди є засоби масової інформації та комунікації.«Пропаганда - це цілеспрямовані, систематичні спроби формувати сприйняття, маніпулювати свідомістю та спрямовувати поведінку в необхідний пропагандисту бік

Пропаганда — спосіб подачі інформації, який поєднує правду та брехню та впливає на поведінку і формування визначених поглядів тієї або іншої групи. Пропаганда передбачає заплановане використання будь-яких форм комунікацій, створених для впливу на розум, емоції і дії групи з визначеною метою. Військова пропаганда являє собою сплановане використання, з певною стратегічною або тактичною метою будь-яких форм комунікації, створених для впливу на розум, емоції і дії ворога, нейтрально або дружньо налаштованої групи.

Слово «пропаганда» походить від назви католицької організації Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), створеної папою Григорієм XV в 1622 році. Однак, пропаганда, як явище, існувало задовго до виникнення самого терміну. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна розглядати преамбулу до Зводу законів Хаммурапі, в якій говориться, що ці закони створені з метою встановлення справедливості в країні і для захисту слабких проти сильних. Зміст же самих законів в основному спрямовано саме на захист інтересів багатих і заможних верств за рахунок придушення і експлуатації бідних і безправних жителів.

[ред.]

Цілі пропаганди

Пропаганда є одним з основних засобів політичної маніпуляції. Пропаганду не можна порівнювати з рекламою. Реклама ближче до самопрезентації або до інформаційного жанру. Серцевину широкого сімейства інформаційних жанрів — ділових, політичних, релігійних — складає оголошення. Коли вихідна сигнальна функція повідомлення концентрує в собі елементи експресії (емоційної виразності) і сугестії (навіювання), реклама здобуває найбільшу ефективність. Реклама, яка закликає до конкретних політичних дій, перетворюється на агітацію. Навіть якщо агітаційна реклама прагне викликати більше колективне, ніж індивідуальне дію, вона залишається агітаційної рекламою. На відміну від реклами пропаганда не обмежена жорсткими часовими рамками і її непросто виявити. Реклама впливає насамперед на емоції людей. Пропаганда впливає як на емоції, так і на розум людей. Відповідно, пропаганда, як і емоції, може бути негативною або позитивною.