Структура мовленнєвого акту.

Сутність мовленнєвого акту

Мовленнєвий акт (МА) – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами МА є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність.

МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовних актів перевертало класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мові наказувало описувати реальність, констатувати положення справ за допомогою таких пропозицій.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін.

Складові мовленнєвого акту

До структури мовленнєвого акту відносять локуцію, іллокуцію та перлокуцію.

Локуція (анг. locution – мовний зворот) (локутивний акт) – побудова фонетично і граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією. Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння.

Іллокуція (il – префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) (іллокутивний акт) – втілення у висловлюванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної комунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлюванню конкретної спрямованості.

Перлокуція (лат. pеr префікс, який має посилювальне значення, і анг. locution – мовний зворот) (перлокутивний акт) – наслідки впливи іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію. Таким чином, головним нововведенням охарактеризованої вище трирівневої схеми аналізу мовної дії, запропонованої англійським філософом і логіком Дж.Остіном, є поняття іллокутивного акту і відповідне йому семантичне поняття іллокутивної функції (сили), оскільки вони відображають такі аспекти акту мови і змісту висловлювання, які не отримали адекватного опису ні в традиційній лінгвістиці, ні в класичній риториці. Природно, що саме цьому аспекту мовного акту в теорії мовних актівприділяється основна увага.

 

Інтенція.

Інтенція (лат. intentio «прагнення, намір») - спрямованість свідомості, мислення на який-небудь предмет; в основі такої спрямованості лежить бажання, задум.

На відміну від бажання, яке являє собою потяг, прагнення до здійснення чого-небудь, задум розуміється як задуманий план дій (намір), тому за доцільне пов'язувати інтенцію насамперед із задумом. Інтенція - комунікативний намір - може з'явитися у вигляді задуму будувати висловлювання в тому чи іншому стилі мовлення, в монологічного або діалогічного формі. Різновидом інтенції є мовна (комунікативна) інтенція - намір здійснити мовний акт. Інтенція так само може означати несвідоме намір, буквально: «те, що веде мене зсередини туди, куди я хочу».

 

Види мовленнєвих актів.

Іллокутивні акти розрізняються між собою не тільки своєю метою, але і рядом інших ознак. Однією із поширених класифікацій МА є класифікація Дж. Серля, створена в 60-ті роки ХХ ст.

У своїй статті “Класифікація іллокутивних актів” він визначив найважливіші лінгвістично значущі параметри, за якими розрізняються іллокутивні акти, а значить і МА. Дж. Серль виокремлює п’ять типів МА:

Репрезентативи, або асертиви. Зобов’язують мовця нести відповідальність за істинність висловлювання.

Директиви. Змушують адресата зробити дещо.

Комісиви. Зобов’язують виконати певні дії у майбутньому або дотримуватися певної лінії поведінки.

Експресиви. Виражають психологічний стан мовця, характеризують міру його відвертості.

Декларативи. Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю.

В рамках п'яти основних іллокутивних класів мовні акти розрізняються рядом додаткових параметрів:

співвідношення мовного акту з попереднім текстом;

співвідношення соціальних статусів коммунікантів (наприклад, наказ і вимога суть директиви, але при наказі статус того, хто говорить повинен бути вище ніж статус того, хто слухає, а при вимозі це не обов'язково);

спосіб зв'язку мовного акту з інтересами того, хто говорить і того, хто слухає;

ступінь інтенсивності представлення іллокутивної мети (так, прохання і благання, рівно що є директивами, відрізняються один від одного перш за все цим параметром).

Непря́мий мовленнє́вий акт, непряма мова — стиль мови, мовлення, усне висловлювання, вираз, речення, мовленнєва дія, мовленнєвий акт адресанта (автора), смисл якої виводиться не буквально, а з опертям на підтекст, прихований зміст, імплікатури дискурсу.

Типові приклади непрямих мовленнєвих актів:

"Ви не змогли б зачинити двері?" — комунікативний смисл "зачиніть двері"

"Чи можу попросити вас передати мені сіль?" — комунікативний смисл "прошу передати мені сіль"

"Ти не даси мені свій конспект?" — комунікативний смисл "дай мені свій конспект"

Отже, комунікативний смисл непрямих мовленнєвих актів виводиться не із змісту (значення) пропозиції, а із засобів мовленнєвого коду, вжитих у конкретній конституції, з конкретними мовцями, конкретною тематикою спілкування.

Ефективність комунікативного акту залежить від осіб адресата і адресанта. Саме мовець визначає, яким буде мовленнєвий акт: перформативним чи констативним, прямим чи непрямим. Від адресата, у свою чергу, залежить те, чи зможе він інтерпретувати цей мовленнєвий акт як перформативний чи констативний, прямий чи непрямий і відповідно відреагувати реплікою в діалозі або конкретним не мовленнєвим вчинком.

 

60.Теорія твору і журналістика – сайт Почапської…

 

Інформаційний вплив. Типи інформаційного впливу.

Джерела інформаційних небезпек для суспільства і держави можуть бути природніми (об’єктивними) і неприродніми (навмисними). Перші виникають в результаті ненавмисних помилок і технологічних несправностей, випадкових чинників, стихійних лих та ін.. Навмисні інформаційні дії здійснюються свідомо і цілеспрямовано. При цьому часто використовуються засоби масової інформації, радіоелектронної боротьби, спеціальні програмні засоби ("віруси") для комп'ютерних мереж.

Їхня ефективність дозволила дослідникам прийти до висновку про появу особливого виду зброї - інформаційної. Об’єктами інформаційного впливу а, отже, інформаційної безпеки є: свідомість і психіка людей; інформаційні технології різноманітного масштабу і призначення.

Суб’єктами інформаційної безпеки є органи і структури, що займаються її забезпеченням, тобто інститути безпеки законодавчої, виконавчої і судової влад. Небезпечні інформаційні дії при цьому поділяються на два

типа, зовні - напрямки, що є протилежні. Перший тип впливу пов'язаний з витягом цінної інформації з метою зниження ефективності діяльності протистоячої сторони і підвищення власної. Другий тип інформаційного впливу зв'язаний з впровадженням негативної інформації з метою навести протистоячу сторону до прийняття

помилкових рішень, до дій в шкоду собі.