Прислівник. Правопис похідних прислівників.

Прислівник — незмінна самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета.
Прислівники поділяють на означальні та обставинні.
Означальні прислівники:
• якісно-означальні (як?): тихо;
• кількісно-означальні (скільки? якою мірою?): багато, надзвичайно;
• способу дії (яким способом?): гуртом.
Обставинні прислівники:
• місця (де? куди? звідки?): тут, вліво, зверху;
• часу (коли? доки? відколи?): сьогодні, вранці, здавна;
• мети (для чого?): наперекір;
• причини (чому?): згарячу.

Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?) навкруги далечінь (Гончар); Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)

Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш) Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)

Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка) Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з числів­ником, пишуться разом: вперше, вп яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, увісьмох, удвічі, потричі.

Виняток з-поміж цих прислівників становлять ті, які по­чинаються на по. Вони пишуться а) разом: поодинці, подвічі, потричі;

б) через дефіс: по-перше, по-друге і т. д.;

в) окремо: по одному, по двоє, по троє тощо.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з при­слівником, звичайно пишуться разом: відколи, відтепер, віднині, відтоді, забагато, занадто, назавжди, назавтра (те саме, шо й завтра), післязавтра, позавчора, позаторік, звідусюди, повсюди.

Але окремо пишуться прислівники на коли, на потім, на завтра (у значенні «на завтрашній день»), до завтра, на від­мінно, у стократ.

Первинні (займенникові) прислівники, як і неозначені та заперечні займенники, мають властивість поєднуватися з різ­ними словотвірними частками.

Прислівники, утворені від прислівників за допомогою сло­вотвірних часток, пишуться:

а) з частками аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, що-, як-, чимразом: абияк, абикуди, деколи, деінде, дедалі, якось, ніку­
ди, нітрохи, аніде, аніколи, чимало, щодалі, щонайдужче, якраз, чимдалі, чимскоріш, чимдуж;

б) з частками хтозна-, казна-, будь-, -небудь, -то через дефіс: хтозна-як, хтозна-звідки, казна-де, будь-коли, куди-небудь, як-небудь, десь-то, так-то.

Через два дефіси пишуться прислівники з часткою -не-посередині: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, хоч-не-хоч, а та­кож: будь-що-будь.

Форми дієслова. Дієприкметник. Дієприслівник.

Дієслово називає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити?

У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

1) неозначена форма (інфінітив): працювати, написати, розвиднятися;

2) способові форми (у дійсному, умовному й наказовому. способах): працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть;

дієприкметник: працюючий, написаний, забутий;

безособова форма на -но, -то: написано, зроблено, забуто;

дієприслівник: працюючи, написавши, зробивши.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення.

Усі дієслівні форми бувають доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними.

У них розрізняємо, крім того, дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу.

Дієприкметник — це форма дієслова, яка поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими.

З одного боку, дієприкметник, як і дієслово взагалі, нази­ває дію, має доконаний чи недоконаний вид, буває перехідним (пасивний дієприкметник) або неперехідним (активний). На­приклад, дієприкметник лежачий (камінь) указує на дію — (камінь) лежить, має недоконаний вид і є неперехідним; діє­прикметник покладений (камінь) указує на дію — поклали (ка­мінь), має доконаний вид і є перехідним.

З іншого боку, дієприкметник, як і прикметник, називає ознаку предмета, має форму відмінка, роду й числа. Наприк­лад, дієприкметник достиглої (вишні) вказує на ознаку (відпо­відає на питання яко і?) і має форму родового відмінка одни­ни жіночого роду.

У реченні дієприкметник виконує ту саму функцію, що й прикметник, тобто виступає в ролі означення або іменної частини складеного присудка: Я хочу бачити світ розплющеними очима. Хата посипана зеленою, пахучою травою, кутки обставлені клечанням (Ю. Яновський).

Дієприкметники бувають активні й пасивні.

Активні дієприкметники називають ознаку пред­мета, зумовлену дією того самого предмета: робітник працює — працюючий робітник, птах співає — співаючий птах, вогнище погасло — погасле вогнище.

Активні дієприкметники бувають доконаного {погасле) й недоконаного {працюючий, співаючий) видів.

Пасивні дієприкметники називають ознаку пред­мета, зумовлену дією іншого предмета: робітника преміювали — премійований робітник, хтось поранив птаха — поранений птах, застосовують метод — застосовуваний метод.

Крім того, пасивні дієприкметники можуть називати ознаку предмета, зумовлену зворотною дією того самого предмета: дитина вмилася — умита дитина, листок відірвався — відірваний листок, дід згорбився — згорблений дід.

Пасивні дієприкметники бувають доконаного (премійований, поранений) і недоконаного (застосовуваний) видів.

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) і набувати значення прикметника: колючий дріт, ро­дюча земля, пекучий біль, блискучий промовець, вихована люди­на, розгублений погляд.

Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).

Дієприслівники бувають доконаного й недоконаного видів.

Дієприслівники самі по собі на час не вказують. Дієприслівник доконаного виду означає дру­горядну дію, яка відбулася чи відбудеться раніше від основ­ної. Він відповідає на питання що зробивши?

Наприклад, у реченні Погулявши коло бджіл і наївшись огір­кових пуп янків, натрапив я на моркву (О. Довженко) доконаний вид дієприслівників погулявши і наївшись вказує, що дія, названа ними, відбулася раніше від дії, названої дієсловом натрапив.

Дієприслівник недоконаного виду означає другорядну дію, одночасну з основною. Він відповідає на пи­тання що роблячи?

Наприклад, у реченні Гуляє містом дика хуга, висвистую­чи, дико кричачи (М. Бажан) недоконаний вид дієприслівників висвистуючи і кричачи вказує, що дія, названа ними, відбу­вається водночас із дією, названою дієсловом гуляє.

Дієприслівник у реченні виступає обставиною: Любив, (к о л и?) їдучи на возі з лугу, дивитися, (я к?) лежачи, на зоря­не небо (О. Довженко). Дієприслівники й дієприслівникові

Правопис прийменників.

Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. Приклади прийменників:

– первинні: без, в (у), від, для, по, через, при, про, над, під, до, з, ради;

– вторинні: задля, з-під, із-за,, поза, щодо;

– утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв’язку, завдяки, незважаючи на тощо.

Складні прийменники пишуться разом: поміж, понад, заради.

Примітка. Складні прийменники із початковим з- (зі-; із-) пишуться через дефіс: із-за, з-над, з-посеред, з-під.

4. Похідні прийменники прислівникового походження, як правило, пишуться разом: попереду тролейбуса, обабіч шляху, наперекір долі, назустріч долі, їх

треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником: назустріч сонцю — на зустріч із вчителем, стояти скраю — з краю лісу.

5. Окремо пишуться складні похідні прийменники, утворені поєднанням іменників та прислівників з прийменниками: у зв 'язку, згідно з,

Прийменники пишуться окремо від інших частин мови: уві сні,,наді мною, піді мною, на жаль. їх треба відрізняти від префіксів, які пишуться разом: при березі і прибережний, над Дніпром і наддніпрянський, з-під шапки і спідлоба, перед осінню і передосінній, ліг на бік і відійшов набік.

Слід пам'ятати, що між прийменником та іншою частиною мови можна вставити означення: на превеликий жаль, при кру­тому березі, над широким Дніпром, з-під зимової шапки, перед золотою осінню, ліг на правий бік. Між префіксом і частиною слова вставити інше слово не можна.

Складні прийменники, утворені від первинних за допо­могою прийменника з (із), пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поза, з-під, з-попід, з-між, з-поміж, з-про­між, з-перед, з-серед, з-посеред. Інші складні прийменники, утворені від первинних, пишуться одним словом: задля, за­ради, навпроти, наскрізь, побіля, понад, поперед, попід, посе­ред, почерез, поза, попри, поміж, проміж, помимо, щодо (але: що ж до).

Складні прийменники прислівникового походження пи­шуться одним словом (як і відповідні прислівники): поруч мене, обабіч шосе, наприкінці дня, назустріч делегації, напередодні свят, внаслідок переживань, всупереч сподіванкам, наперекір зне­годам, довкола цього питання.

Проте від прислівників, які пишуться разом, слід відрізня­ти однозвучні сполучення прийменників з іменниками, що мають при собі додаток у родовому відмінку й пишуться окре­мо: углиб (прислівник) — у глиб століть (сполучення прийменника у з іменником глиб, при якому є додаток століть), убік (відійшов убік) — в бік річки, всередині — в середині кімнати, зсередини — з середини приміщення, скраю (моя хата скраю) — 3 краю села, спочатку — з початку тижня.

Щоправда, іноді такі слова, як всередині, збоку, скраю, мо­жуть бути й прийменниками: Чіпка йшов збоку отари (Панас Мирний). За всіма ознаками, це було колгоспне подвір'я. Воно стояло скраю мальовничого села (Ю. Яновський). Усередині атомів діють свої, особливі закони (3 підручника).

Двома та більше словами пишуться такі прийменникові сполучення: під час, згідно з, відповідно до, подібно до, за­лежно від, незалежно від, у зв 'язку з, у напрямі до, з допомо­гою, за рахунок, в силу, в результаті (але: внаслідок), незва­жаючи на.

Щоб уникнути немилозвучного збігу насамперед голосних, а потім і приголосних, використовують варіанти прийменників у і в; з, із і зі; під і піді; над і наді; перед і переді: був у мене — були в мене; прийшов з інституту — прийшов із театру — прийшов зі школи; під нами — піді мною.

 

 

Правопис сполучників.

Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

Складні сполучники, утворені від інших частин мови, пишуться разом: отже, тож, також, теж, ніж, аніж, якщо, якби, мовби, мовбито, немов, немовбито, начеб, начебто, неначе, ніби, нібито, тобто, щоб, притому, причому.

Примітка. Сполучники проте, зате, притому, причому, тож, теж, щоб, якби, якже, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прикметником або часткою. Сполучник як службове слово поєднує члени речення або окремі речення. Однозвучні сполучення слів виступають членами речення, до них можна поставити питання. Наприклад: Щоб зекономити час, користуйтеся послугами Аерофлоту; Шукали, за що б зачепитись.

Якщо частки би (б), же(ж) зберігають підсилювальне значення, то вони пишуться окремо: або ж, адже ж, але ж, коли ж, хоча б, хоч би.

У складених сполучниках кожна частина завжди пишеться окремо: тому що, через те що, подібно до того як, після того як, задля того щоб, в міру того як, внаслідок того що, для того щоб, тому що.Складні сполучники: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, а також слова абощо, тощо пишуться разом.

1. Сполучники з частками би, б, ж, же пишуться окремо.

2. Окремо пишуться також складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й подібні.

3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

Правопис часток.