Принципи складоподілу. Правила переносу слів в українській мові



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Принципи складоподілу. Правила переносу слів в українській мові



Слова на склади ми ділимо, здебільшого скандуючи їх, проте складоподіл не є довільним. Слід пам’ятати, що в українській мові звучність зростає до вершини складу (її становить голосний звук) та виявляється тенденція до відкритих складів. А це означає, що межа складоподілу найчастіше проходить після голосного перед приголосним.

Основні правила складоподілу

1. Якщо поряд стоять однакові шумні звуки (обидва дзвінкі чи глухі), то вони належать до наступного складу: ща-стя, ка-штан, го-спо-дар.

2. Якщо із двох приголосних один дзвінкий, а інший глухий, то вони належать до різних складів: буз-ко-вий, до-ріж-ка, греб-ти.

3. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони роз’єднуються між попереднім і наступним складами: зем-ляк, дев’-ять, вір-ність, віль-но.

4. Якщо між голосними два приголосні – шумний (дзвінкий чи глухий) і сонорний, то вони належать до одного складу: му-дрець, лі-сни-цтво, бли-зня-та.

5. Якщо між голосними є кілька приголосних, то сонорні належать до попереднього складу, інші – до наступного: мор-ква, май-стер, мар-шрут.

6. Подовжені приголосні об’єднуються в склад із наступним голосним: гі-лля, ві-ття, ті-нню, за-ти-шшя.

Найголовніше правило переносу слів – з одного рядка на інший слова переносяться здебільшого по складах. Проте слід уточнити деякі нюанси.

1. Ніколи не розриваються сполучення «йо» та «ьо». Наприклад: па-йок, а не па-йок; сльо-за.

2. Не розриваються при переносі африкати [д͡ж], [д͡з ]: си-джу, бджо-ла, від-дзер-ка-ли-ти.

3. При співпаданні однакових звуків на межі кореня і суфікса, що позначається на письмі подвоєнням літер, одна з них залишається в попередньому рядку, інша переноситься в наступний: зай-мен-ник, бу-ден-ний. Подовжені приголосні перед «я» мають два способи переносу: знан-ня і зна-ння. Обидва варіанти є правильними.

4. У складних словах не розриваються при переносі однакові приголосні, з яких починається друга частина слова: но-во-вве-ден-ня.

5. Від попереднього голосного ніколи не відривається буква «й»: лій-ка, лі-ній-ка, ко-пій-ка.

6. Не відривається один приголосний від кореня.

7. Префікси не зберігають своєї цілісності й можуть розподілятися між складами, зокрема коли корінь починається з голосного: ро-зо-ра-ти, бе-зі-ні-ці-а-тив-ний, бе-зу-спі-шний.

Лексика та лексикологія.

Лексика (грец. lexikos «словниковий») — це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожній із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.
Усі слова мови становлять її лексику (словниковий склад). Лексикою називають також певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна і т. д. Найбільше багатство кожного суспільства — його мова, а в мові — її словниковий склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В українській мові лише загальних назв (разом із термінами) кількасот тисяч. А якщо врахувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки неосяжна лексика високорозвиненої мови. Словниковий склад мови являє собою не просто набір слів. Слова в мові існують у певній системі та взаємовідношенні. Вони розрізняються за сферою й частотою вживання. Слова якнайтісніше пов'язані з позамовною дійсністю, складові частини якої вони позначають і на зміни в якій оперативно реагують, відбиваючи широкий соціально-історичний досвід носіїв мови. І тому лексична система є найрухливішою, наймобільнішою складовою частиною мови: у ній постійно виникають нові слова, нові значення в існуючих словах, а окремі слова стають застарілими, рідковживаними, а то й зовсім забуваються, залишаючись тільки в писемних пам'ятках. Коли ми говоримо про те, що мова пов'язує минулі покоління із сучасними, зберігає й передає минулий досвід, то маємо на увазі насамперед слова, лексику.

 

Групи слів у лексиці.

1. Сино́німи — це слова, які мають близьке, або тотожне значення, але відрізняються звучанням.

Види синонімів

Морфологічні синоніми

Синтаксичні синоніми

Словотвірна синонімія

Фразеологічні синоніми

Фонетичні синоніми

Ідеографічні (значеннєві) синоніми

Стилістичні синоніми

2. Антонімипарні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). У поетичній та ораторській мові антоніми вживаються як засіб антитези, наприклад: «Той мурує, той руйнує…» (Т. Шевченко).

3. Омо́німи - слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Це частково пов'язано з тим, що в українській мові слова пишуться та читаються однаково.

Розрізняють омоніми:

  • повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).
  • часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

4. Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням.

Професійна лексика: термінологія, професіоналізми.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні

Терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.

Фразеологія української мови.

Фразеологія (від грецького phrasis - вираження, logos - вчення) — розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням.

Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом (лексико-граматична єдність двох і більше граматично оформлених компонентів).

Фразеологізм — семантично пов’язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції.

Інше визначення: фразеологізми — (фразеологічні звороти) стійкі словосполучення, які сприймаються як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.

Розрізняють три типи фразеологізмів:

  • Фразеологічні зрощення.
  • Фразеологічні єдності.
  • Фразеологічні сполучення.

Класифікація фразеологізмів

Фразеологічні зрощення — стійкі, неподільні словосполучення, зміст яких не виводиться із значень слів, що входять до фразеологізму: дати драла, врізати дуба.

Фразеологічні єдності — семантично неподільні і цілісні,але в них семантика частково мотивована значення слів, що становлять фразеологізм. Єдності не мають такого міцного поєднання, як зрощення: зітерти (розтерти, стерти) на порох (зітерти в порох, на прах).

Фразеологічні сполучення — такі стійкі мовні звороти, в яких один із компонентів має самостійне значення, що конкретизується у постійному зв’язку з іншими словами: нічого в рот не брати (нічого не їсти), брати рушник (свататися).



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 995; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.228.229.51 (0.009 с.)