Правила написання великої літери.

Більшість слів в українській мові пишуться з малої літери. Але власні назв и завжди пишуться з великої літери.
Власні назви можуть бути виражені як одним словом, так і сполученням слів.

Ними можуть бути:

1. Імена, по батькові, прізвища (Олексій Иосифович Кругліков); у складних прізвищах, псевдонімах чи іменах, які пишуться через дефіс, кожна частина починається з великої літери (Іван Семенович Нечуй-Левицький);

2. Назви найвищих урядових посад (Президент України);

3. Назви сторін світу у випадках, коли вони є і назвами теріторії (Західна Україна, країни Сходу);

4. Географічні назви (Великі Луки, Європа, Лондон);

5. Усі слова (крім службових і родових типу озеро, басейн) у назвах вулиць, басейнів, шляхів (Мокра вулиця, Південно-Західна залізниця, майдан Незалежності);

6. Неофіційні назви міст, держав чи територій (Полтавщина, Буковина);

7. Перше слово у назвах державних установ, наукових і навчальних закладах, музеях, театрах та ін. (Київський національний економічний універститет, Будинок вчителя);\

8. Астрономічні назви (Касіопея, Земля, Велика Ведмедиця);

9. Назви творів літератури, мистецтва, найменування кораблів та ін. (журнал "Наталі", колгосп "Червоний плуготар", роман Стейнбека "Зима тривоги нашої").

10. Власні назви тварин (Шарік, Мурка).

Особливі випадки написання великої літери:

1. Слова Батьківщина, Уряд пишуться з великої букви, якщо вони виступають на місці офіційних повних назв.

2. Якщо виникає потреба передавати цифри в назвах словами, то слід пам'ятати, що цифрові сполучення передаються словами за правилом: у складених числових назвах, що розпочинають собою словосполучення - власні назви, з великої літери пишеться перше слово.

3. Коли слово на позначення числа починає собою власну назву знаменитої дати, воно пишеться з великої літери (Восьме березня), якщо ж день знаменитої дати пишеться цифрою, то з великої літери пишеться назва місяця (8 Березня).

4. Назви посад керівників пишуться з великої літери (Міністр освіти, Член колегії Міністерства освіти).

5. У документах державного значення слово Закон (коли йдеться про один конкретний закон) пишеться з великої літери. Коли це слово вживається безвідносно до якогось певного закону або виступає в множині, закон (закони). Пишеться з малої літери.

6. У назвах установ і підприємств з великої літери пишеться перше слово - Центральний будинок культури залізничників.

7. Символічна числова назва завжди береться в лапки; перше слово в ній пишеться з великої літери: завод "Червоний гумовик", фірма "Світанок".

Спрощення та чергування у групах приголосних.

Чергування приголосних звуків

 

У сучасній українській мові при відмінюванні слів та утворенні нових відбувається чергування приголосних звуків. До найпоширеніших належать: 1. Чергування г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг —плужок, друг —дружба, дорога —дорожній, вік —вічний, око —очі, рука —ручний, юнак —юначе, пастух —пастуше, сухий — сушити; 2. Чергування г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого та середнього родів. Наприклад: Давальний відмінок: знахідка — знахідці, книга —книзі, облога — облозі, опалубка — опалубці, папка — папці, пересадка — пересадці, плаха — пласі, покупка — покупці, сім 'янка — сім 'янці, фабрика — фабриці Місцевий відмінок: берег — на березі, блок —у блоці, відпустка — у відпустці, капелюх — на капелюсі, колега — на колезі, палатка — в палатці, поріг — на порозі, рейка — на рейці, техніка — в техніці Чергування відбувається також при словотворенні, наприклад: аптека — аптеці, універмаг — в універмазі, літфак — на літфаці.   СПРОЩЕННЯ В ГРУПАХ ПРИГОЛОСНИХ Збіг кількох приголосних ускладнює вимову, тому вони спрощуються. У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи: -ждн-, -здн-, -стн-, -стл-, -слн-, в яких випадає середній звук. Наприклад: користь — корисний, тиждень — тижня, честь — чесний, щастя — щасливий, якість — якісний Це спрощення відбувається у вимові й на письмі. Виняток становлять слова: хвастливий, кістлявий, пестливий, шістнадцять. Зберігається також -т- і в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження: компостний, контрастний, баластний, форпостний.У групах приголосних -скн-, -зкв- випадає к у дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-. Наприклад: блиск — блиснути, бризк — бризнути, брязк — брязнути, тиск — тиснути, тріск — тріснути але: випускний. Спростилися групи приголосних і в словах: серце, сонце, міський.

Іменник. Граматичні категорії іменників.

Іменники — це слова, що мають значення предметності й відповідають на питання хто? що?

За своїм смисловим значенням і граматичними властивостями іменники поділяють на дві групи: загальні й власні.

Іменники на позначення узагальнених назв однорідних предметів, явищ, понять називаються загальними. їх у мові переважна більшість: інженер, лікар, артист, музикант, програміст, зварник, учитель; птах, номер, параграф, кінь, вівця, вишня, конвалія, морква, кріп, череда, пшениця, ячмінь; злива, снігопад, туман, спека, блискавка, грім, землетрус; біг, сон, краса, праця, сміх; ліс, поле, море, небо і т. д.

Іменники на позначення назв окремих осіб та одиничних предметів, явищ (прізвища, імена, географічні назви, назви установ, книг, журналів, газет тощо) —називаються власними. Вони становлять меншу групу: Руслан, Іван; Шевченко, Леонов; Київ, Полтава; Україна, Росія; Сула, Дніпро; майдан Незалежності; Чорне море, Азовське море; село Броварки, селище Глобине; газети «Голос України», «Вечірній Київ»; видавництво «Либідь»; орендне підприємство «Київенергоремонт»; мале підприємство «Абсолют» тощо.

В українській мові іменники на позначення назв живих істот і неживих предметів розрізняють за допомогою питань (для назв живих істот — хто?; для назв неживих предметів — щ о?).

Наприклад: хто? — людина, хлопець, сестра, робітник, селянин; голуб, лев, зозуля, кіт, корова, песець, чапля, ластівка, кінь, оса, хрущ. До цієї ж групи належать і міфологічні назви та інші слова, вжиті в переносному значенні на означення людей, наприклад: Лісовик, Мавка, Перелесник, Венера, Юпітер, Нарцис, Демон; що? — масло, хліб, груша, будинок, автомобіль, телевізор, мило, каструля, пилосос, відро, чашка, крейда, дзеркало. До назв неживих предметів належать іменники на позначення понять природи, наприклад: тополя, липа, верба, виноград, черемха, хміль, хмиз, очерет, озимина.

Граматичні категорії

Граматична категорія роду

Рід — одна з найсуттєвіших класифікаційних морфологічних ознак іменника.У давньоруській мові розрізняються три граматичні роди — чоловічий, жіночий, середній.До складу іменників — назв людей належать іменники всіх трьох родів. Іменників чоловічого роду серед них найбільше, трохи менше іменників жіночого роду і зовсім незначна кількість іменників середнього роду (дѣтѧ, отрочѧ, кънѧжѧ).Іменники — назви осіб чоловічої статі можуть мати форми наз. відм. на -а (воѥвода, оуношıа — Усп. зб., XII—XIII). Тільки в межах іменників — назв осіб відомі іменники спільного роду: слоуга (ЄО, 1056—1057; Усп. зб., XII—XIII), сирота (Слав. сл., XVII).Існують нечисленні співвідносні парні утворення, категорія статі в яких виражена суплетивами, а граматична категорія роду — нульовою флексією (чол. р.) і флексією -а (-я) (жін. р.) в складі іменників — назв тварин: быкъ — корова (Син. сл., XVII, 11).

Граматична категорія числа

Число є однією з найістотніших ознак іменника. Основне значення цієї категорії — вираження кількості позначуваних предметів та явищ.У давньоруській мові категорія числа представлена одниною, множиною та двоїною.Форми двоїни, вживані на позначення парності або двох осіб, предметів, були формами живої мови.

Граматична категорія відмінка

Давньоруська успадкувала від праслов’янської мови три роди, три числа і сім відмінків (називний, кличний, родовий, давальний, знахідний, орудний і місцевий). Серед властивих давньоруській мові відмінків потрібно виділити передусім прямі відмінки — називний і кличний.