Система методів управління: економічні, організаційно-розпорядчі, соціальні, психологічні.

Популярним є твердження, що методи менеджменту – це способи виконання функцій менеджменту. Для кращого розуміння нагадаємо, що за загальновідомим визначенням методи управління – це способи і прийоми цілеспрямованого впливу суб'єкта на керований об'єкт для досягнення встановлених цілей організації.

Узагальнення думки теоретиків з менеджменту дозволяють говорити про те, що методи управління є способами і прийомами впливу керуючої підсистеми на керовану на різних рівнях і ланках управління (підприємство, підрозділ, служба тощо), а в прикладному аспекті – сукупністю способів і прийомів впливу на колектив пра­цівників та окремих виконавців для досягнення місії організації та її ціле; це способи здійснення загальних управлінських функцій.

Змістом методів менеджменту є специфіка прийомів і способів впливу.

Основним завданням керуючої підсистеми є формування методів управління, за допомогою яких вона впливатиме на працівників, забезпечуючи їхню активність, керуючи та координуючи їх діяльність, адже головною метою методів управління є забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних та суспільних інтересів.

Усі методи управління діалектично пов'язані з функціями менеджменту, оскільки основним завданням функцій менеджменту як видів управлінської діяльності є формування методів менеджменту. При цьому процес формування здійснюється через конкретні функції, які реалізуються з допомогою загальних.

Методи управління – це не фактично направлена діяльність, а спосіб її здійснення, це рекомендації як і що робити для досягнення мети організації, тобто вони виступають у ролі механізму реалізації потреб і завдань організації.

Методи управління розглядаються керівником не як окремі, розрізнені і самостійні способи впливу, а як цілісна система, що складається із взаємодіючих та взаємопов'язаних методів: економічних, організаційно-розпорядчих, соціальних і психологічних методів управління (рис. 8.1).

 

 

Рис. 8.1. Взаємозв’язок методів управління

 

Методи управління класифікуються за рядом ознак:

за суттю (змістом): економічні (виробничих відносин); організаційно-розпорядчі (організаційних відносин); соціальні (групової поведінки); психологічні (індивідуальної поведінки);

за направленістю дій: матеріальної мотивації; соціально-ідеологічної мотивації (виховання, заохочення, навчання); владної мотивації на персонал (обов’язкове виконання завдань);

за механізмом впливу: стримуючі (методи впливу на матеріальні і моральні установки); регламентуючі (владного застосування правил, директив, нормативів);

за організаційної формою: прямої дії; постановка завдань; створення стимулюючих умов;

за організаційною формою впливу: одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані.

Економічні методи управління (ЕМУ) – це способи впливу керуючої підсистеми на керовану, які ґрунтуються на використання економічних законів. Сукупність економічних методів формує економічний механізм, що охоплює планування, аналіз, мотивацію і економічні важелі впливу.

Економічні методи управління поділяються на прямі і непрямі методи впливу.

Прямі економічні методи управління направлені на:

управління загальнонародними інтересами через державне регулювання економіки, що виконує функції, які не можуть бути реалізовані на рівні підприємства, а саме:

управління економічним комплексом, як єдиним цілим, з метою збалансованого розвитку, задоволення загальнодержавних потреб, обороноспроможності держави;

створення умов для ефективного самофінансування підприємств та узгодження колективних і особистих інтересів із загальнодержавними;

забезпечення гарантій соціальної захищеності непрацездатних і малозабезпечених верств населення.

Непрямі економічні методи управління направлені на:

управління трудовими колективами підприємств та особистими потребами працівників завдяки ринковому самоуправлінню та саморегулюванню суб’єкта господарювання, що реалізується через громадське та господарське самоуправління власника.

Класифікація ЕМУ. До складу економічних методів управління включають наступні найбільш значущі важелі впливу:

планування економічної діяльності підприємства: стратегічне планування (розробка корпоративної, виробничої, функціональних стратегій підприємства);

поточне планування (формування економічних планів, виробничо-оперативних планів, фінансових планів, бюджетів, фондів);

аналіз господарської діяльності: загальний господарсько-фінансовий аналіз підприємства. аналіз основного виробництва, аналіз обслуговуючого і допоміжного виробництва, факторний аналіз, який є основою реального планування діяльності підприємства на наступний рік;

господарський самостійність підприємства реалізується через принцип самоокупності суб’єкта господарювання, який працює на повному чи внутрішньому розрахунку;

матеріальне стимулювання персоналу є ефективними способами впливу на працівників організації, оскільки воно базуються на використанні тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій, дивідендів, цінних подарунків, дотацій, компенсацій, пільг тощо;

державне регулювання діяльності підприємства здійснюється через: економічну свободу господарської діяльності; систему оподаткування; систему кредитів; систему санкцій.

Організаційно-розпорядчі (адміністративні) методи управління – це способи впливу на об’єкти управління, які ґрунтуються на владі, підлеглості і дисципліні. Організаційно-розпорядчі методи управління (ОРМУ) по суті є методами адміністративного впливу, так як правом їх застосування наділяється адміністрація підприємства.

ОРМУ включають сукупність способів впливу, а саме:

методи організаційного впливу;

методи розпорядчого впливу;

методи дисциплінарного впливу.

Методи організаційного впливу - це способи впливу на підприємство в цілому і на колектив та особистість з метою організації і регламентації їх діяльності.

Організаційні методи управлінняреалізуються через документи тривалої дії та здійснюються шляхом: організаційного регламентування (через закони, положення, статути, укази тощо); організаційного нормування витрат сировини, енергії, інструменту тощо; організаційного інструктування через інструкції, правила, вимоги; організаційного інформування за допомогою актів, протоколів, доповідних записок, телеграм, заяв; організаційного планування, аналізу, проектування, які забезпечують підприємству організаційний розвиток.

Розпорядчі методи управління – це способи реалізації повсякденної управлінської розпорядчої діяльності.

Особливості розпорядчих методів управління: викликаються конкретними причинами, носять обов’язків характер і не змінюються у процесі виконання; поступають лише від керівника, характеризуються нерегулярністю виникнення, застосовуються для постановки конкретних завдань виконавцям.

Розпорядчі методи управління покликані формалізувати завдання, усувати недоліки, відхилення в ході виробничо-господарської діяльності. Розпорядчі способи впливу реалізуються через: проекти наказів (їх вносить директор, його заступники); проекти розпоряджень (прерогатива начальників підрозділів, служб), які мають на меті виконання наказів; вказівки (застосовують усі менеджери), основним призначенням яких є виконання наказів і розпоряджень.

Розпорядництво може доводитись до підлеглого у: документальній (письмовій); інструктивній та усній формі.

Мета методи дисциплінарного впливу – забезпечення стабільності діяльності підприємства через дисциплінарні вимоги і забезпечення відповідальності колективу і працівників.

Методи дисциплінарного впливу – це санкції за відхиленнями від установленого порядку та вимог державної, фінансової, договірної дисципліни, статутів. Дисциплінарні способи впливу використовуються в конкретних ситуаціях. Вони виражаються в зауваженнях, доганах, переміщеннях посадових осіб, звільненнях тощо і поділяються на:

адміністративні (нарахування, вказівки, пов’язані з діяльністю спеціальних державних органів (санепідемстанція, податкова, пожарна і т. інше);

матеріальні (накладаються на підприємство і керівника у разі незадовільних (збиткових) результатів господарської діяльності;

дисциплінарні (зауваження, догана, переведення на іншу роботу), що виникають у результаті невиконання службових обов’язків;

кримінально-правові (виникають при наявності складу злочину).

Соціальні методи управління(СМУ) являють собою конкретний і тонкий інструмент впливу на соціальні групи людей і особистість. Мистецтво управління людьми полягає у дозованому і диференційованому використанні певних прийомів, заходів та методів впливу.

Соціальні методи управління – це управління взаємозв’язками в колективах і між колективами на основі пізнання законів соціальної діяльності людей в інтересах особистості та суспільства. СМУ направлені на формування і розвиток високопродуктивного колективу організації шляхом управління свідомістю та поведінкою людей через чинники їх діяльності (потреби,мотиви, інтереси, ідеали,цілі,схильності)

Мета соціальних методів управління полягає в управлінні формуванням та розвитком колективу для оптимізації згуртованості його членів у процесі спільної праці шляхом забезпечення єдності інтересів, соціальної справедливості, ініціативи та відповідальності робітника за результати індивідуальної і колективної праці в організації.

Суб’єкт соціальних методів управління – адміністрація організації, яка спирається на думку трудового колективу за участю органів громадського самоврядування.

Об’єкт соціальних методів управління – група працівників і трудовий колектив організації в цілому.

СМУ класифікуються на дві групи методів:

методи управління окремими груповими явищами і процесами;

методи управління індивідуально-особистісною поведінкою.

Методи управління окремими груповими явищами і процесами в свою чергу поділяються на:

методи управління нормативною поведінкою (покликані упорядковувати соціальні взаємозв’язки в колективі шляхом введення норм, що управляють розвитком окремих особистостей, груп і колективів);

методи соціального регулювання (покликані упорядкувати суспільнівзаємозв’язки в трудових колективах на основі виявлення їх спільних цілей та інтересів);

методи управління соціальною активністю (впливають на ініціативу та творчий підхід як окремих працівників, так і колективу до виконання функціональних обов’язків).

Методи управління індивідуально-особистісною поведінкою класифікуються на такі методи:

метод орієнтуючих умов направлений на створення ситуації, що сприяє соціальному розвитку особистості та орієнтує її в потрібному для організації напрямку;

метод особистого прикладу розрахований на ефект копіювання поведінки керівника, яка є взірцем для підлеглих;

метод переконання використовується і якості впливу на волю підлеглого у виробничих аварійних чи конфліктних ситуаціях.

Психологічні методи управління(ПМУ) - це способи впливу на психологічний стан, настрій персону організації, які дозволяють з урахуванням дії психологічних норм регулювати взаємозв’язки працівників і керівників, членів трудового колективу.

Мета психологічних методів управління: управління психологічною діяльністю особистості, регулювання її поведінки в колективі та створення на цій основі сприятливого соціально-психологічного клімату, що сприятиме активізації людського чинника і всебічного розвитку особистості.

Суб’єкт психологічних методів управління – керівник організації, який враховую думку трудового колективу.

Об’єкт психологічних методів управління – особистість.

Класифікація психологічних методів управління зображена на рис. 8.2.

 

Рис. 8.2. Класифікація психологічних методів управління

 

Методи розвитку і формування колективу покликані створювати на оптимальному рівні кількісні пропорції між працівниками з урахуванням їх психологічної сумісності, регулювати між колективні групові взаємозв’язки та попереджувати конфліктні і стресові ситуації.

Існує два види психологічної сумісності: психологічна (сумісність психотипів темпераментів людини) і соціально-психологічна (оптимальне поєднання типів поведінки персоналу в організації. що базується на інтересах, потребах цінностях, орієнтирах). Існує чотири аспекти соціально-психологічної сумісності: фізична, моральна, інтелектуальна, психологічна.

Методи психологічної мотивації до діяльності покликані сформувати у працівника мотиви до високопродуктивної праці шляхом розвитку ініціативи та підприємливості. Для створення ефективної системи мотивів до праці необхідне дотримання принципів, що дозволяють укріпити морально-психологічний клімат у колективі організації. Основними факторами формування морально-психологічного клімату в колективі є: рівень співтовариства, співчуття, лояльність, корпоративна гордість, дисципліна, визнання здобутків, справедливе ставлення до роботи, створення почуття відповідальності і особистої участі в досягненнях успіху організації, розвиток демократії.

Методи гуманізації взаємозв’язків у трудовому колективі. Ці методи покликані створити оптимальні взаємозв’язки міх працівниками та керівниками,які відповідають принципам соціальній справедливості, моралі і етики.

Структура цих методів передбачає:

стиль управління керівника (авторитарний, демократичний, ліберальний, стиль зосереджений на людині і на роботі);

культуру управління (манера поведінки керівника в процесі управлінської діяльності);

етику керівної діяльності (манера стосунків керівника і підлеглих на основі дотримання етичних норм).

Таким чином, для забезпечення ефективного управління організацією, керівництво повинно використовувати методи управління не окремо, а системно, проте переважати повинні соціально-психологічні методи управління.