ТОП 10:

Моделі розвитку потенціалу та конкурентного статусу підприємства



Стратегічний потенціал включає: систему менеджменту, кількісний та якісний склад ресурсів, проекти, цільові орієнтири підприємства. Він є запорукою ділового успіху підприємства на ринку. Конкурентний статус підприємства – це такий його стан, який характеризується і визначається конкурентним потенціалом, ключовими компетенціями, правами і зобов’язаннями, повноваженнями, що витікають з його бізнес-позиції на конкурентному ринку. Конкурентний статус є науково обґрунтованим показником обмірюваного успіху підприємства на ринку.

Поряд з класичними моделями потенціалу і конкурентного статусу підприємства – п’яти конкурентних сил М. Портера, «кривої досвіду», «товар – ринок», відомих з стратегічного менеджменту, сучасна наука пропонує нові моделі, які є результатом узагальнення і використання вищезазначених моделей.

Однією з досить ґрунтовно опрацьованих є чотирьох векторна модель розвитку конкурентного статусу підприємства.

В основу побудови цієї моделі розвитку конкурентного статусу беруть два критерії: системну оцінку стратегічної конкурентної активності підприємства і синергетичний ефект стратегічного маркетингового управління конкурентоспроможністю підприємств. Індикаторами конкурентного статусу є ринкова влада, конкурентна прогресивність, професійна повага і конкурентна компетентність.

Для системної оцінки стратегічної конкурентної активності підприємств-конкурентів і їх конкурентного рейтингу здійснюють бенчмаркінговий стратегічний аналіз конкурентного рейтингу підприємств «5А». Потім проводять конкурентну оцінку за n-ним напрямом стратегічного аналізу «5А» і будують матрицю (рис. 6.6), вісь Х якої відображає оцінку стратегічної конкурентної активності, а вісь Y – синергетичний ефект стратегічного маркетингового управління конкурентоспроможністю.

 

Рис. 6.6. Чотирьохвекторна модель розвитку конкурентного статусу підприємства

 

Синергетичний аналіз стратегічного маркетингового управління конкурентоспроможністю має на меті визначення тактичних і стратегічних важелів удосконалення управління з метою ефективного і стійкого функціонування підприємств на ринку та перспективного розвитку в динамічному конкурентному маркетинговому середовищі.

Конкурентоспроможність кожної синергетичної складової стратегічного маркетингового управління, а саме: системи стратегічного маркетингового програмування, системи менеджменту, системи управління персоналом, маркетингової інформаційно-аналітичної системи конкурентного спостереження, системи управління маркетингом, фінансової сили підприємства тощо являє собою співвідношення показника оцінки конкурентоспроможності певної синергетичної і-тої складової конкретного підприємства (сегмента) (п) і відповідної оцінки основного конкурента.

В результаті побудови матриці отримують чотири варіанти конкурентного статусу підприємств: високий, перспективний, високий за браком синергізму та низький.

Індикаторами високого конкурентного статусу є: максимальні ринкова влада, конкурентна прогресивність, професійна повага та конкурентна компетентність. При перспективному конкурентному статусі характерною є тенденція до збільшення індикаторів – від ринкової влади до конкурентної компетентності. При високому конкурентному статусі за браком синергізму зусиль індикатори мають тенденцію до зменшення від ринкової влади до конкурентної компетентності. Низький конкурентний статус характеризується мінімальними значеннями індикаторів.

Розвиток конкурентного статусу підприємств може реалізовуватися за двома напрямами і чотирма векторами. Перший напрям прогресивний: перший вектор – еволюційний розвиток підприємства від низького конкурентного статусу (новий конкурентний потенціал) на ринку через перспективний (нереалізований конкурентний потенціал) до високого конкурентного статусу (реалізований конкурентний потенціал); другий вектор – біфуркаційний розвиток від низького конкурентного статусу через високий конкурентний статус за браком синергізму зусиль (конкурентний потенціал, що розвивається) до високого конкурентного статусу. Другий напрямрегресивний: третій векторстагнаційний рух від високого конкурентного статусу на ринку через перспективний до низького конкурентного статусу (згаслий конкурентний потенціал); четвертий вектор – деградаційний рух від високого конкурентного статусу через високий конкурентний статус за браком синергізму зусиль (згасаючий конкурентний потенціал) до низького конкурентного статусу. Другий напрям – регресивний: третій вектор – стагнаційний рух від високого конкурентного статусу на ринку через перспективний до низького конкурентного статусу (згаслий конкурентний потенціал); четвертий вектор – деградаційний рух від високого конкурентного статусу через високий конкурентний статус за браком синергізму зусиль (згасаючий конкурентний потенціал) до низького конкурентного статусу.

Заслуговує на увагу інтегрована модель потенціалу організації.

Організаційний потенціал організації, сформований на засадах організаційного дизайну, є важливим фактором його конкурентоспроможності. Його елементами є : система задач, серцевиною якої є стратегія, технологічне і алгоритмічне їх забезпечення, нормативи – стандарти, регулювання відносин, регламентації та процесне забезпечення. Він визначає здатність системи менеджменту забезпечувати результативність діяльності підприємства шляхом здійснення організаційної взаємодії між суб`єктами внутрішнього та зовнішнього характеру, використовуючи механізми динамічної адаптації в процесі трансформаційних перетворень.

Проектуючи організацію, створюють форму, «каркас» організаційної взаємодії її елементів задля підвищення адаптивності у мінливому зовнішньому середовищі. Однак, цього недостатньо з огляду на те, що оновленій формі організації має відповідати новий зміст, який підсилював би потенціал організації та її конкурентний статус. У сучасних дослідженнях цієї проблеми сформувалася думка щодо інтегрування моделі організаційного дизайну і моделі комплексного управління якістю (TQM – Total Quality Management), теоретично обґрунтованої і практично апробованої такими вченими як Е. Демінг, Д. Джуран, Д. Лазло, Й. Кондо. Поєднання зазначених моделей розвитку організації забезпечить єдність форми та змісту, забезпечить перехід від жорстких механістичних до органічних структур та підвищить відповідність організації таким визнаним у сучасному суспільстві цінностям як гуманізм, екологічність, соціально відповідальна поведінка, етика прийняття рішень тощо.

Модель комплексного управління якістю (TQM) інтерпретує такі ключові аспекти управління як маркетингові дослідження, обслуговування клієнтів, удосконалення процесу виробництва і залучення працівників до виконання різних організаційних функцій (так зване партисипативне управління). Комплексне управління якістю є стратегічним підходом до забезпечення конкурентоспроможності організації, яке сприймається всіма організаціями у всіх галузях економіки та підтримується державою і суспільством.

 

Питання для самоконтролю:

1.Сучасні передумови зміни парадигми організаційної структури підприємства

2. Деструктурована організація як об’єкт організаційного дизайну

3. Сутність дизайну організації, його призначення та параметри

4. Принципи організаційного дизайну

5. Охарактеризуйте основні частини організації по Г. Мінцбергу

6. У чому полягають відмінності між організаційною структурою і організаційними дизайном?

7. Типи дизайну організацій по Г. Мінцбергу

8. Координаційні механізми дизайну

9. Об’єкти і компоненти організаційних перетворень в організації

10. Моделі процесу управління змінами

11. Внутрішній потенціал організації

12. Конкурентний статус організації

13. Модель розвитку потенціалу і конкурентного статусу організації

ТЕМА 7. УПРАВЛІНСЬКІ МОДЕЛІ

7.1. Сутність моделі як системо утворювальний комплекс методів, форм впливу та принципів.







Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.232.51.69 (0.005 с.)