Концепція управління ризикозахищеністю організації

 

Коли говорять про ризиковий стан підприємства, то мають на увазі ризикову його діяльність. Коли говорять про ризикозахищеність підприємства, то мають на увазі ефективність управлін­ня ризиком діяльності підприємства. Управління ризиками забезпечує стійкість підприємства, його здатність протистояти несприятливим ситуаціям.

Концепція управління ризиками передбачає проведення певних організаційних заходів в основних підсистемах підприємства, які потрібно провести керівництву для передбачення чи ліквідації ризиків.

Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як передачу ризику, наприклад, страховій компанії з виплатою страхових внесків або передачі частини ризику партнером по проекту з передачею при цьому долі прибутку від реалізації проекту. Навіть у випадку певного страхування ризику підприємство може бути обтяжене ризиком, а саме – управ­лінським ризиком (ризиком прийняття управлінських рішень), що має прояв у вигляді ризику втраченої вигоди – невдалого проведення процесу страхування, що в кінцевому результаті може привести до перевитрати коштів. Покриття таких ризиків, як правило, здійснюється через страхові фонди, із яких може бути отримано відшкодування збитків.

Ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства. Коли мова йде про ризикозахищеність фінансової діяльності підприємства, то в першу чергу мають на увазі управління ризиком його фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені у підприєм­ницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок діяльності, а одержаний прибуток повинен забезпечити самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень. Фінансова стійкість – це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність.

Кількісний аналіз ризику втрати фінансової стійкості підприємства доцільно проводити, використовуючи «метод зон», а саме – доцільності затрат. За цим методом загальний фі­нансовий стан підприємства поділяють на п'ять фінансових зон, розташованих заступенем стійкості фінансового стану підприємства: зона абсолютної стійкості, тобто без ризикова зона: зона нормальної стійкості відповідає області мінімального ризику, коли є мінімальна величина запасів і затрат і гарантує платоспроможність підприємства; зона нестійкого стану відповідає області під­вищеного ризику, коли є надлишок величини запасів і затрат; зона критичного стану відповідає області критичного ризику, коли в наявності затоварення продукцією;зона кризового стану характеризується пере­вищенням запасів і затовареністю готової продукції, тобто підприємство перебуває на межі банкрутства.

Одним із заходів фінансової ризикозахищеності під­приємства є фінансове покриття ризиків, що являє собою мобілізацію грошових ресурсів для здійснення упередження збитків при настанні ризикових подій. Фінансування ризиків може здійснюватися через поточний бюджет підприємства, резервні фонди самострахування, які формуються із власних коштів підприємства, а також страхування ризиків підприємства через страхові фонди, із яких можуть бути одержані відповідні відшкодування збитків. Можуть бути залучені кредитні і інвестиційні ресурси банків та інших фінансових інститутів. Можлива також державна підтримка із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів.

Ризикозахищеність інвестиційної діяльності підприємства. Інвестиційна діяльність супроводжується особливими ризиками, ризик-менеджмент яких підвищує привабливість інвестицій. Тому методи оцінки і управління інвестиційними ризиками має ряд особливостей.Суть інвестування полягає у вкладенні власного і позикового капіталу у певні види активів, які повинні забезпечити в майбутньому прибуток.

Для прийняття рішень про вкладення капіталу необхідно мати інформацію, яка в тій чи іншій мірі підтверджує такі умови: забезпечення повного повернення вкладених коштів; прибуток повинен бути досить великим, щоб забезпечити привабливість вибраного виду інвестування в порівнянні з іншими можливостями; прибуток повинен компенсувати ризик, що виникає в силу невизначеності кінцевого результату.

Як правило, критерієм ефективності інвестиційного проекту є найбільш сприятливе співвідношення між при­бутковістю і його ризиковістю. При цьому можна виділити такі критерії оцінки як комерційна самостійність і ефективність інвестиційного проекту – фінансові та економічні, де, в першу чергу, аналізується ліквідність проекту в процесі реалізації, у другому випадку здійснюється оцінка доходності, терміну окупності та норми прибутку.

Основним параметром даного методу є величина дисконту яка визначається різними способами. При цьому фактори, що визначають величину ставки дисконту є: без ризикова ставка і надбавка за інвестиційний ризик. Оцінка інвестиційних ризиків має істотне значення для прийняття рішень про участь у проекті. Відомо, що високий ризик знижує комерційну привабливість проекту. При цьому збільшення повинно бути компенсовано наявністю додаткових засобів, що враховуються в складі ставки дисконту.

Таким чином, ставка дисконту може слугувати узагальненим показником для врахування впливу різноманітних факторів ризику на при­вабливість інвестиційного проекту.

Що стосується ризикозахищеності збутової діяльності підприємства, то вона цілком залежить від вибору і проведення маркетингової стратегії підприємства, це – вибір цільового сегменту ринку, організація маркетингових досліджень, ціно­утворення організація мережі збуту і просування товару.

Найважливішим негативним наслідком усієї збутової діяльності підприємства є відмова споживача від продукції підприємства (це так званий ризик незапитаної продукції), що може складати величину можливих збитків підприємства. Для ризикозахищеності збутової діяльності підприємства доцільно передбачити очікувані збитки при наявності виробничих затрат. Критерієм ризикозахищеності може слугувати допустимий діапазон імовірності незапитаної продукції, за яким під­приємство не матиме збитків.

Ризикозахищеність управлінської діяльності. Ризикозахищеність управлінської діяльності – це захи­щеність управлінської поведінки в умовах ризику. Управлінська поведінка в умовах ризику базується на таких принципах:

не можна ризикувати більше, ніж це може дозволити власний капітал. Реалізація цього принципу передбачає, що менеджер підприємства повинен: оцінювати (прогнозувати) максимально можливий обсяг збитків від ризикових подій, які можуть очікуватися на під­приємстві; порівнювати обсяг збитків з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що зна­ходяться в його розпорядженні;

необхідно завжди пам'ятати про наслідки ризику. Практична реалізація цього принципу передбачає оцінку ризику, який притаманний діяльності підприємства, та оцінку впливу ризикової події на життєдіяльність підприємства;

не можна ризикувати великим заради малого. Реалізація цього принципу передбачає порівняння доходу, що очікується, з рівнем ризику;

позитивне рішення приймається тільки в разі відсутності сумнівів, якщо вони є – слід приймати негативне рішення. Практична реалізація цього принципу передбачає, що ризик-менеджер повинен у процесі прийняття свого рішення завжди орієнтуватися не на кращий, а на гірший результат, тобто прогноз розвитку ситуацій повинен завжди бути песимістичним. Така лінія поведінки дозволяє йому перестрахуватися на випадок несприятливого збігу ризик-факторів та обставин. Реалізація цього принципу передбачає необхідність пошуку альтернативних варіантів, які стосуються здійснення госпо­дарської операції або діяльності підприємства. До визначеної оцінки рівня ризику не слід ставитися фатально. Необхідно продумати інші варіанти досягнення цієї ж мети (іншу технологію проведення господарської операції) або розробити систему заходів, які зменшать ступінь притаманного їй ризику. Описані вище принципи носять евристичний характер, тобто є сукупністю логістичних прийомів та правил прийняття ризикових управлінських рішень, якими слід керуватися за будь-яких обставин.