Статевий інстинкт, статеві рефлекси та статевий акт

Статеве дозрівання самців супроводжується формуванням у них статевого ін­стинкту, що складається з комплексу умовних та безумовних статевих рефлексів. За­вдяки цим рефлексам відбувається парування самців та самок, що здійснюється через статевий акт. Статевий акт чи парування (копуляція, коїтус) - складний фізіологічний процес взаємодій двох різностатевих організмів, що супроводжується виділенням самцем сперми у статеві шляхи самки (осіменіння).

Статевий акт складається з комплексу безумовних рефлексів (статевого потягу, ерекції, обіймального, парувального, еякуляції), на які нашаровується ряд умовних рефлексів, які можуть їх підсилювати чи, навпаки, гальмувати. Характер прояву ста­тевого акту у значній мірі залежить від умов, у яких перебуває тварина, фізіологічно­го стану її організму, активності статевих рефлексів, типів нервової діяльності самця, самки і т. п. Перш за все, активність статевих рефлексів у значній мірі залежить від рівня годівлі, утримання та експлуатації тварин, а також вироблених у процесі їх жит­тя умовних рефлексів.

Згадані вище безумовні рефлекси є окремими ланками статевого інстинкту, закла­деного у внутрішньоутробний період на базі успадкованих видових статевих ознак. Вони проявляються під час статевого акту як у самця, так і у самки, правда по-своєму.

Рефлекс статевого потягу (зближення), або локомоторний рефлекс, проявляється характерною для тварин реакцією - посиленням зорових та слухових відчуттів у при­сутності тварин протилежної статі. Вони намагаються наблизитися одне до одного, обнюхати, притулитися і здійснити статевий акт. Поведінка окремих самок з чітко вираженим рефлексом зближення нагадує поведінку самця; вони плигають на інших самок, наближаються до самця, ходять за ним.

Рефлекс ерекції у самців проявляється сильним наповненням кров'ю печеристих тіл статевого члена, що надає йому пружності і сприяє введенню його у піхву сам­ки. Спочатку наповнюються кров'ю печеристі тіла стовбура прутня, а після введення його у піхву - і голівки. Ерекція - це фізіологічний процес, під час якого через судини прутня протікає крові у декілька разів більше, ніж під час статевого спокою. Внаслі­док скорочення сіднично-печеристого та цибулинно-печеристого м'язів корінь прутня притискається до сідничних кісток і відплив крові від нього затримується. Кров'яний тиск у артерії прутня при цьому різко підвищується, до 3/5 тиску у аорті, тоді як під час статевого спокою він буває удвічі нижчим.

Імпульс до ерекції, що зароджується в корі головного мозку під впливом зорових, слухових, нюхових та тактильних відчуттів, передається у центр ерекції у крижовій частині спинного мозку, а звідтіль - до статевих органів.

Ерекцію можна викликати і без участі центральної нервової системи - шляхом механічного подразнення прутня, електричного подразнення крижових нервів і т. п. У процесі використання плідників у них виробляються умовні рефлекси на час, місце одержання сперми та ін.

У самок рефлекс ерекції проявляється посиленим припливом крові до статевих органів, внаслідок чого виникає гіперемія слизових оболонок вульви, присінку, піхви та шийки матки; печеристі тіла клітора та присінку наповнюються кров'ю, що обу­мовлює зіяння статевої щілини.

Обіймальний рефлекс чітко виражений у самців, особливо у жеребців та кнурів. Наблизившись до самки, вони стрибають на неї і фіксуються на ній передніми кінців­ками. Важлива роль при цьому належить умовним рефлексам. Так, спочатку молоді самці роблять садку не лише на самок в охоті, але й на самок не в охоті і навіть на самців. Жеребці і кнури роблять садку на чучело, навіть коли воно мало подібне на живу тварину, але з часом у них виробляється умовний рефлекс на самку в охоті, під­ставну тварину, обстановку у манежі і т. п.

Прояв обіймального рефлексу, як і всіх інших, залежить від типу вищої нервової ді­яльності тварини і узгодження ланок її нейрогуморальної регуляції. У несприятливій для спаровування обстановці, при поганих погодних умовах, а також при неповноцінній годів­лі, утриманні та експлуатації, при розладах обміну речовин рефлекс може гальмуватися.

У самок обіймальний рефлекс проявляється непротивленням статевому акту, на­маганню самця зробити садку. Вона допускає його до себе і наче зосереджується на статевому акті.

Парувальний рефлекс у самців проявляється штовхальними рухами крупа, що забезпечують сприйняття рецепторами шкіри прутня термічних та механічних по­дразнень, які виникають під час його тертя об слизову оболонку піхви.

У самок парувальний рефлекс проявляється характерною позою, яка є найсприят­ливішою для тісного контакту її геніталій із статевим членом самця. Самка при цьому підіймає хвіст, відводить його набік, вигинає спину, у неї періодично скорочується мускулатура вульви, піхви та матки, окремих груп м'язів тулуба.

Рефлекс еякуляції проявляється у самців скороченням м'язів статевого апарату (придатка, сперміопроводів, сечівника та додаткових статевих залоз), які забезпечу­ють виведення сперміїв і секретів додаткових залоз із статевої системи самця.

Подразнення розміщеного у поперековій частині спинного мозку еякуляторного центру під час еякуляції викликає загальне нервове збудження (оргазм).

Секрети додаткових статевих залоз виділяються під час еякуляції в певній послі­довності: спочатку виділяється секрет уретральних статевих залоз, тоді - цибулинно- сечівникових, після чого виділяється вмістиме придатка (маса сперміїв), тоді рідкий секрет передміхурової залози і, нарешті, секрет міхурцевих залоз. Кожен з цих секретів виконує свою функцію - секрет уретральних та цибулинно-сечівникових залоз звіль­няє слизову оболонку сечівника від залишків сечі, секрет передміхурової залози част­ково розріджує кашкоподібну масу сперміїв, вимиває їх залишки з сечівника, збільшує об'єм еякуляту і, що найголовніше, - виводить спермії з стану анабіозу. У кнура секрет цибулинно-сечівникових залоз викликає загусання сперми і формування "шийкового корка", що перешкоджає зворотному витіканню введеної сперми. Секрет міхурцевих залоз, розріджуючи сперму, збагачує її енергетичним матеріалом для сперміїв.

У самки рефлекс еякуляції полягає у виділенні секретів залоз геніталій, яке пере­бігає у дві фази. Спочатку виділяється секрет вестибулярних залоз, а тоді (під час оргазму) наступає сильне судорожне скорочення мускулатури матки та шийки матки, внаслідок чого з її просвіту виштовхується тічковий слиз.

На усі безумовні статеві рефлекси нашаровуються умовні, які закріплюють їх про­яв, підсилюють, або, навпаки, гальмують. Регулярний активний моціон, регулярне чищення шкіри, сприятливий мікроклімат приміщення, пасовищне утримання влітку, повноцінна годівля у відповідності з потребами організму сприяють закріпленню і повноцінному прояву статевого акту, тоді як поява сторонніх подразників (зорових, тактильних, слухових та ін.) гальмують статеві рефлекси.

Видові особливості статевого акту зводяться до різної тривалості і різного про­яву його у окремих тварин, що, перш за все, зв'язане з морфофізіологічними особли­востями статевої системи, концентрації гормонів у крові, ступенем готовності твари­ни до спарування, силою і активністю у них окремих статевих рефлексів.

За специфічністю прояву статевого акту тварин ділять на дві групи: з піхвовим та з матковим типом осіменінням. У тварин з піхвовим типом осіменіння, до яких належить рогата худоба, олені, кролі, статевий акт короткий, секрети додаткових статевих залоз виді­ляються синхронно, об'єм еякуляту малий, він попадає під час еякуляції на шийку матки.

Так, у бугая, барана та цапа статевий акт тривалістю 2-10 сек. Зразу після ерек­ції та садки самець вводить прутень в геніталії самки і робить характерний поштовх крупом, під час якого сперма, що зібралася під час статевого збудження в ампулопо- дібних розширеннях сперміопроводів, випорскується на шийку матки.

Статевий акт у оленів відбувається на бігу. У кролів статевий акт також короткий, ознакою еякуляції є раптове падіння самця з самки назад чи набік. Під час оргазму кролі іноді пищать.

У тварин з матковим типом осіменіння (коні, свині, собаки, лисиці) статевий акт тривалий, секрети додаткових статевих залоз виділяються асинхронно, сперма вво­диться безпосередньо в матку.

У жеребця статеве збудження проявляється досить інтенсивно, він іржить, пере­ступає ногами, намагається наблизитися до кобили. При цьому у нього проявляється ерекція кавернозних тіл стовбура статевого члена, після чого він робить садку і здій­снює парувальні рухи тулубом. Через 5-10 сек. наступає еякуляція. Під час оргазму парувальні рухи сповільнюються. Ознакою еякуляції є ритмічні скорочення м'язів промежини і хвоста. Після закінчення оргазму жеребець заспокоюється і опускається з самки. Загальна тривалість статевого акту у коней 1-3 хвилин.

Осли під час статевого акту видають трубні звуки.

Статевий акт у свиней відзначається найдовшою протяжністю - до 10-15 хвилин. Після садки кнур виводить прутень з препуційного мішка, вводить його в геніталії сам­ки, а тоді проявляється парувальний рефлекс, наступає еякуляція, яка триває 7-8 хв.

Характерною рисою статевої поведінки верблюдів є злосливість самців. Побачив­ши самку, вони сильно збуджуються, з ротової порожнини у них виступає у вигляді червоного міхура небна занавіска. Коїтус вони здійснюють у лежачому положенні, тривалістю 13-14 хвилин. Оргазм буває непомітним. Про те, що еякуляція відбулася, судять по відмові самця від повторної садки.

Найтривалішим є статевий акт у собак, лисиць, песців. Він може тривати до двох годин. Обіймальний рефлекс у пса проявляється у щільному охопленні самки передні­ми кінцівками, кінчик його прутня виступає з препуція і після серії спроб ввести його у статеву щілину нарешті йому це вдається. Шкіра препуція при цьому зміщується за цибулину основи прутня і він проникає у геніталії суки. Цибулина прутня, яка тепер є у піхві, наповнюється кров'ю, збільшується її об'єм у п'ять разів, голівка прутня ущімлюється набряклими кавернозними тілами присінку самки ("зкліщування"), він фіксується мускулом стискачем піхви. Пес і сука виявляються міцно зв'язаними ("за­мок"). Поступово мускул стискач піхви розслаблюється.

Парувальний рефлекс проявляється у пса декількома сильними штовхальними ("танцювальними") рухами.

Після еякуляції пес, важко дихаючи, дещо відпочиває на спині суки, а тоді нама­гається "злізти з суки" - переносить одну передню кінцівку через її спину і обидва собаки, залишаючись у "замку", тепер стоять від 3 до 35 хв. поряд або відвернувшись одне від одного (окремі породи собак не утворюють "замка").

Іноді після в'язки голівка прутня не поміщається назад у препуційний мішок і, якщо не надати допомоги, то може сильно розпухнути від набряку.

У котів підготовка самця до статевого акту займає 1-5 хвилин. Він захоплює кішку зубами за шкіру потилиці, притискає її донизу, розставляє задні кінцівки набоки і вво­дить прутня у піхву під кутом 20-30° донизу від горизонтальної лінії. При цьому він наносить больові подразнення піхві наявними на голівці прутня роговими зубчиками.

У відповідь кішка видає характерний писк, а кіт - бурчить. Тривалість коїтусу з моменту введення прутня у піхву становить 5-10 сек.

Особливості еякуляції у різних тварин. У бугая та барана при доторканні ста­тевого члена до піхви чи штучної вагіни виникає парувальний рефлекс - характерний поштовх вперед, який завжди закінчується еякуляцією.

Отримуючи сперму від жуйних, слід пам'ятати, що еякуляція у них є синхронною і триває декілька секунд, протягом яких порція сперміїв, що перемістилася під час ста­тевого збудження в ампули сперміопроводів, випорскується разом з секретами додатко­вих статевих залоз. Після такого поштовху та еякуляції бугай опускається на підлогу.

У барана та цапа еякуляція відбувається в основному так же, як у бугая. Зробив­ши садку, після декількох пошукових рухів прутнем, баран здійснює парувальний по­штовх, що супроводжується еякуляцією.

У жеребця коїтус триває 1-2 хвилини. Під час еякуляції спостерігаються харак­терні ритмічні скорочення мускулатури кореня хвоста, внаслідок чого хвіст періодич­но то підіймається, то опускається. Приклавши у цей час пальці лівої руки до нижньої поверхні статевого члена біля калитки можна відчути ритмічну пульсацію уретри, що свідчить про просування по ній сперми. У кінці еякуляції зменшується ерекція ста­тевого члена і жеребець повільно "сповзає" з кобили. Осли видають під час коїтусу трубні звуки, ознаки еякуляції у них такі ж як у жеребця.

У свиней статевий акт довготривалий. Спочатку кнур робить декілька паруваль­них рухів, а тоді заспокоюється і виділяє сперму.

Про еякуляцію у кнурів свідчать такі ознаки: парувальні рухи припиняються, він заспокоюється, хвіст закручується догори і залишається нерухомим, спостерігаються ритмічні рухи ануса (своєрідна пульсація його мускулатури), сім'яники підтягуються, шкіра калитки стає слабо напруженою і дещо відвисає. У кінці еякуляції спостеріга­ють ритмічні скорочення хвоста, а тоді опускання його донизу.

Еякуляція у пса має стадійний характер. Перша її стадія наступає при введенні прут- ня у статеву щілину суки. При цьому виділяється лише секрет передміхурової залози. Друга стадія еякуляції виникає після введення прутня у піхву. У цій порції еякуляту вже є спермії. Через декілька секунд наступає третя стадія еякуляції, знову без сперміїв.

У кролів коїтус короткотривалий. Ознакою еякуляції служить різке падіння самця назад чи набік. Оргазм часто супроводжується пищанням самця.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під овогенезом і фолікулогенезом і в чому їх суть?

2. Як утворюється та функціонує жовте тіло; які є види жовтих тіл?

3. Що розуміють під статевим циклом та статевим сезоном?

4. Які стадії (фази) виділили у статевому циклі В. Хіп, А. Студєнцов, К. Братанов і в чому їх відмінність?

5. Як здійснюється нейрогуморальна регуляція статевого циклу?

6. Які стадії виділюють у сперміогенезі?

7. У якому віці наступає статеве та фізіологічне дозрівання у самців?

8. Що розуміють під статевим актом?

9. Яка послідовність виділення секретів додаткових залоз у самця під час статевого акту і яку роль вони виконують?

10. Які особливості статевого акту у окремих видів тварин?

ОСІМЕНІННЯ ТВАРИН

Природне осіменіння

Термін "осіменіння" означає введення сперми у геніталії самки (у ссавців) чи з метою започаткування (зачаття) нового організму. Осіменіння буває зовнішнім (на­приклад у риб) та внутрішнім - у свійських тварин; природним та штучним.

Природне осіменіння відбувається через спаровування.

Природне осіменіння тварин або спаровування відбувається при безпосередньому контакті самця і самки, що супроводжується статевим актом з проявом усіх як без­умовних, так і умовних статевих рефлексів.

У практиці тваринництва застосовуються такі види спаровування тварин: вільне, ручне, косячне, варкове, класне, гаремне, які застосовують, залежно від виду тварин, напрямку їх продуктивності, наявних умов, розмірів та складу череди.

При вільному паруванні самець постійно перебуває у стаді, що в певній мірі стимулює статеву активність самок: у них прискорюється інволюція статевих органів, ознаки статевого циклу проявляються яскравіше, зростає їх повноцінність. Самець самостійно виявляє самок у охоті і покриває їх (причому, одну і ту ж самку він може покривати декілька разів, що забезпечує високу заплідненість самок). Таке спарову­вання можливе на пасовищах, у загонах, під час прогулянок тварин.

Проте вільне парування затрудняє облік осіменінь. Селекційно-племінна робота при цьому не можлива. Нерегульоване безконтрольне використання самців часто при­водить до статевого їх виснаження з гальмуванням статевих рефлексів, виділенням неповноцінної сперми і зниженням заплідненості самок. Крім того, безконтрольне спаровування тварин може стати причиною розповсюдження інфекційних та інвазій­них захворювань, що передаються через статевий акт (бруцельоз, вібріоз, трихомо­ноз та ін.). Вільне парування має обмежене застосування, головно - в м'ясному ско­тарстві. Річне навантаження на одного плідника при вільному спаровуванні складає 35-50 самок.

3.

Варіантами вільного парування у конярстві є косячне, у вівчарстві - класне та гаремне.

Ручне парування передбачає ізольоване утримання самців-плідників, індивіду­альний добір до них маток і контрольований їх контакт для спаровування. Це дозволяє підбирати у відповідності з планами селекційно-племінної роботи пари тварин, прово­дити загальний клінічний, гінекологічний та андрологічний огляд, раціонально вико­ристовувати плідників, вести належний облік осіменених тварин і регулювати наванта­ження на плідників. Річне навантаження на одного плідника при цьому буває у два рази вищим, ніж при вільному паруванні (наприклад, навантаження на одного бугая зростає до 60-100 корів, барана - 50-60, жеребця - 40-50, кнура - 15-20 самок і більше).

Залежно від способу утримання тварин організація ручного спаровування може мати свої особливості. Так, при літньо-табірному утриманні тварин бажано спеці­ально обладнати парувальний майданчик з навісом, тоді як у стійловий період спа­ровування тварин краще проводити у манежі, чи хоча б у тамбурі. Безумовно, для повноцінного прояву статевих рефлексів слід уникати присутності у місці спарову­вання тварин сторонніх осіб та предметів, не допускати сторонніх звуків та інших подразнень.

З метою профілактики передачі через статевий акт інфекційних та інвазійних за­хворювань перед спаровуванням тварин їх необхідно дослідити, звертаючи особливу увагу на стан статевих органів, їх слизових оболонок. Тварин з ознаками гінекологіч­них та андрологічних захворювань не допускають до спаровування. Щоб забезпечити стійке благополуччя господарства по захворюваннях, що передаються через статевий акт, необхідно періодично досліджувати самок та самців на ці захворювання і в пер­шу чергу на трихомоноз, вібріоз, бруцельоз. У самців необхідно також досліджувати сперму та змив з препуція на наявність збудників цих захворювань.

Перед осіменінням статеві органи самок необхідно обмити теплою водою. Час осіменіння самок залежить від їх виду та фізіологічного стану. Тих самок, у яких ін­волюція статевих органів завершилась у нормальні строки і їх фізіологічний стан, і, зокрема, стан геніталій не викликає підозри і у них чітко виражені ознаки статевого циклу осіменяють звичайно у першу охоту після отелення.

Для уточнення стану статевих органів, їх готовності до осіменіння можна застосо­вувати ректальне дослідження самок.

Корів найкраще осіменяти під кінець охоти. Тому, якщо її виявляють пізно ввече­рі, вночі чи вранці, то осіменіння проводять зранку, а якщо охота виникає вдень, то осіменіння переносять на вечір. При цьому допускають подвійний коїтус з інтервалом 5-10 хвилин. Якщо після першого осіменіння охота у корів не припиняється, то їх осіменяють повторно через 10-12 годин. Найкращі наслідки дають вечірні осіменін­ня. У тих випадках, коли охоту у корів виявляють за допомогою бугая-пробника, або коли практикують ректальне оцінювання стану дозрівання фолікула у яєчнику, можна застосувати одноразове осіменіння самок протягом однієї охоти. Для перевірки ста­ну геніталій можна провести вагінальне дослідження самок за допомогою піхвового дзеркала, звертаючи при цьому увагу на стан слизових оболонок піхви та присінку, ступінь розкриття шийки матки, характер тічкового слизу.

Овець, у яких охота буває значно коротшою, осіменяють зразу після виявлення охоти і, якщо вона продовжується, - осіменяють повторно через 12-24 години.

Кобили відрізняються від інших тварин значно тривалішою охотою. Перше спаро­вування їх з жеребцем проводять на другий день (ввечері) після виявлення охоти і по­вторюють через кожних 48 годин аж до відбою, а при яскраво вираженій охоті - через кожних 24-36 годин.

У тих випадках, коли застосовують ректальне визначення дозрівання фолікула у кобил, час їх осіменіння можна наблизити до очікуваної овуляції. Дозрілий фолікул кобили досягає діаметра 4-5 см, його стінки бувають тонкі, напружені, не флуктують.

У кобил перед осіменінням необхідно корінь хвоста забинтувати чистим бинтом, відвести набік та зафіксувати, тазові кінцівки розкувати і при потребі одягти пару­вальну шлею. Розковують і жеребця. Його статевий член і препуційний мішок об­мивають теплою водою і витирають стерильними серветками. Перед садкою та після неї плідникам роблять проводку, а самок залишають після осіменіння на деякий час у станку або роблять їм невеличку проводку.

У свиней овуляція супроводжується розривом великої кількості дозрілих фоліку­лів і розпочинається у дорослих свиноматок через 18-24 години від початку охоти, у молодих - через 24-30 годин, тому перших осіменяють у кінці першої доби після виявлення охоти, а других - через добу після виявлення охоти. Практично, виявлених у охоті зранку спаровують перший раз ввечері, а тих, у яких охоту виявили ввечері, спаровують ранком наступного дня. Оскільки охота у дорослих свиноматок триває 12-15 годин, а у молодих 20-30 годин, тому після першого осіменіння їх осіменяють повторно через 15-18 годин. Для своєчасного виявлення початку охоти користуються кнурами-пробниками.

У кролівництві до кожного плідника підбирають 5-8 самок; для спаровування по­міщають самця у окрему клітку і підсаджують до нього самку. Після статевого акту її негайно видаляють і через годину знову підсаджують, це сприяє підвищенню заплід­неності та багатоплідності. У теплу пору року самця використовують для спаровуван­ня тричі, а зимою - двічі на день.

З економічної точки зору для попередження неплідності та одержання максималь­ної кількості приплоду доцільно домогтися швидшого поновлення у всіх самок (ко­рів, свиней та ін.) статевої циклічності після родів з тим, щоб можна було провести осіменіння в оптимальний час.

Після статевого акту необхідно залишати самок у спокої, а через 5-15 днів по­вторити виявлення у них охоти. Кобил перевіряють через кожних 5 днів аж до кінця парувального сезону, оскільки у них часто трапляється резорбція зародка з послідую- чим поновленням статевої циклічності.

Ручне спаровування застосовують також при розведенні хутрових тварин.

Косячне парування застосовується у табунному конярстві. За табуном (косяком) кобил закріплюють на весь пасовищний період одного повновікового жеребця-плід- ника, який випасається з ними цілодобово під контролем табунника, виявляє серед них тварин у стані охоти і покриває їх. При цьому за одним дорослим плідником за­кріплюють 20-35 кобил, за молодим - 15-20, за старим - 12-15 кобил. Забезпечивши раціональне використання жеребців, надаючи час від часу одноденний відпочинок жеребцю, поліпшуючи його раціон, застосовуючи раннє гінекологічне обстеження осіменених кобил, можна збільшити майже у два рази навантаження на плідника.

Варкове парування також застосовується у конярстві. Тих кобил, яких потрібно покрити, виділяють у окрему загородку (варок, баз) і пускають до них на декілька го­дин двічі на день, зранку і ввечері, жеребця-плідника, який сам виявляє самок у охоті і осіменяє їх. У іншу пору доби самок утримують окремо від самців. Навантаження маток на одного плідника складає 40-50 кобил.

Класне парування застосовується у вівчарстві. Відібравши за певними ознаками вівцематок у окрему групу і закріпивши за ними відповідного класу баранів-плідни- ків, їх випасають разом і тут відбувається вільне спаровування. Середнє навантажен­ня на одного барана-плідника становить 25-30 вівцематок.

Підготовка самок до осіменіння. Організація осімінення. Успіх осіменіння тва­рин у значній мірі залежить від підготовки їх до цього важливого заходу. При цьому мають на увазі такі ветеринарно-зоогігієнічні заходи:

> необхідно забезпечити маточне поголів'я достатньою кількістю перевірених за якістю нащадків та станом здоров'я плідників або ж їх спермою;

> усі самки і самці, повинні мати відповідну вгодованість, тому, виходячи з плану парувань та осіменінь, вносять відповідні зміни у раціони годівлі тварин та систему їх утримання. Враховуючи специфіку молочного скотарства, зокрема, значні витрати поживних речовин коровами у перший місяць лактації на молокоутворення і неможливість збалансування їх за рахунок кормів раціону, підготовку самок до осі­меніння потрібно починати ще у сухостійний період. З цих же міркувань, відлучення ягнят і підготовку маточних отар овець до осіменіння проводять за 45-60 днів до по­чатку парувальної кампанії; відлучення поросят, особливо раннє, необхідно супрово­джувати відповідною організацією годівлі та утримання свиноматок;

> одночасно з організацією повноцінної годівлі необхідно забезпечити постій­ний нагляд за ростом, розвитком і статевим дозріванням самок, за перебігом у них статевих циклів, вибором оптимального часу і способу їх осіменіння;

> організувати ветеринарний контроль за перебігом у самок післяродового пері­оду і займатися профілактикою субінволюції матки та персистентного жовтого тіла;

> добрі наслідки в цьому плані дає активний моціон усіх корів, починаючи з другого дня після отелення;

> з метою активного впливу на перебіг післяродового періоду, прискорення по­новлення відтворної функції на всіх фермах бажано запровадити акушерську та гіне­кологічну диспансеризацію корів. Це дозволяє своєчасно виявляти усі випадки роз­ладів статевої функції, активно впливати на неї і своєчасно вилучати тих тварин, стан геніталій у яких несприятливий для осіменіння. У м'ясному скотарстві та вівчарстві, де осіменіння самок має сезонний характер, можна застосувати синхронізацію їх ста­тевої функції;

> успіх осіменіння самок в значній мірі залежить від часу їх осіменіння, тому в кожному господарстві необхідно своєчасно виявляти тварин в охоті, об'єктивно оці­нювати у них фізіологічний стан геніталій, характер тічкового слизу, їх реакцію на самця-пробника і вибирати оптимальний час для осіменіння;

> виявлених у стані охоти тварин потрібно вилучити з загального стада, піддати у манежі санітарній обробці (замити і обробити антисептиком зовнішні статеві орга­ни) і лише тоді осіменяти;

> щоб уникнути надто сильного збудження плідника під час статевого акту, яке негативно впливає на прояви інших статевих рефлексів та на якість сперми, роблять йому проводку перед садкою та після неї;

> доставлення тварин на пункт штучного осіменіння, їх фіксація, осіменіння повинні проводитися лагідно, спокійно, без завдання болю чи застосування холодних інструментів. Після осіменіння залишають самку на деякий час у станку або роблять їй невеличку проводку (при занепокоєнні). Осіменіння тварин слід проводити у від­повідності з діючими технологічними вимогами.