Види ненормальностей статевого інстинкту.

При психічних захворюваннях спостерігається порушення потягів. Потяги, або інстинкти, являють собою складні безумовні рефлекси. У нормі вони гальмуються, регулюються (харчовий, статевий, оборонний тощо).

Аномалії статевого рефлексу можуть виявлятися в посиленні чи ослабленні лібідо, у збоченнях його — гомосексуалізм (сексуальний потяг до осіб своєї статі), педофілія (статевий потяг до дітей), ексгібіціонізм (статеве задоволення від оголення статевих органів у присутності осіб іншої статі), садизм (статеве задоволення від заподіяння болю партнеру під час статевого акту), мазохізм (статеве задоволення від заподіяння болю з боку партнера), фетишизм (статеве задоволення від споглядання частин одягу осіб протилежної статі), геронтофілія (статевий потяг до старих), некрофілія (статевий потяг до трупів), зоофілія (статевий потяг до тварин).

Шизофренія,її форми.

Шизофренія — найпоширеніше психічне захворювання. Сама назва характеризує його основний синдром — розщеплення психіки (слово «шизофренія» походить від двох грецьких слів: «схизо» —розсікаю, розділяю; «френум» —серце, душа, розум); втрата єдності психічної діяльності. Шизофренія призводить до розщеплення мислення, зниження, а часом перекручення емоційних і вольових проявів. У цьому і полягають ті зміни, які вносить дане захворювання в особистість хворого. Шизофренія як єдиного захворювання виділено в 1896 році німецьким психіатром Е. Крепелином, а сучасна назва набуло в 1911 р (Е. Блейлер).

Перебіг шизофренії прогредієнтний — хвороба поступово прогресує, призводить до зниження інтелекту та до слабоумства.

Існують кілька видів шизофренії.

Проста форма шизофренії звичайно починається в молодому віці, розвивається поступово. Хворі мляві, байдужі, перестають стежити за своєю зовнішністю. Скаржаться на порожнечу в голові, відсутність думок, стають підозрілими. Симптоми захворювання поступово наростають. Результат захворювання несприятливий — апатичне слабоумство.

Гебефренічна юнацька форма шизофренії схожа на просту форму. Виникає, звичайно, в юнацькому віці. Хворим властива підвищена рухова активність, що має неорганізований характер — хворі метушливі, роблять одноманітні (стереотипні) рухи, стрибають, гримасують тощо. Емоційне порушення виявляється через голосний сміх, плач, пустотливість. Мова хворого має уривчастий характер. Іноді спостерігається марення величі та переслідування. Прогноз несприятливий — апатичне слабоумство з яскраво вираженим роздвоєнням мислення.

Кататонічна форма шизофренії характеризується руховими порушеннями, що виявляються або в кататонічному порушенні, або в кататонічному ступорі. Хворий набуває ембріоноподібної пози — руки і ноги зігнуті й підведені до тулуба або витягнуті. Змінити насильно позу неможливо. Цій формі властивий негативізм; він може бути активним (хворий робить усе навпаки) або пасивним (хворий не виконує команди). Від додаткових сильних подразників, як правило, зростає загальмованість. При звертанні до хворого тихим голосом іноді вдається одержати адекватну реакцію. Ступор може тривати від кількох днів до багатьох років. Дана форма захворювання перебігає нападопоподібно, бувають ремісії (тимчасові поліпшення у стані здоров'я).

Параноїдній формі шизофренії властиве марення. Типовим є марення ставлення, переслідування, отруєння, фізичного впливу, іпохондричне марення. Часто виникають галюцинації. На це захворювання страждають, як правило, у молодому віці та у віці 30-40 років. Марення при цій формі шизофренії систематизоване, але з наростанням слабоумства залишаються окремі маревні переживання.

Парафренія подібна до параноїдної форми шизофренії, їй характерні яскраві, систематизовані, емоційно насичені маревні ідеї. Розвиток захворювання уповільнений. У хворого спочатку виникають неврастенічні скарги, підозрілість, маревні ідеї. Пізніше хвороба ускладнюється.

Епілепсія,МДП.

Епілепсія (від грец. — бути схопленим) — це психічне захворювання, для якого характерні судорожні напади з утратою свідомості, періодичні гострі психічні розлади і поступово наростаюча деградація особи.

Етіологія епілепсії невідома, однак учені-медики вважають, що тут вирішальну роль відіграють два чинники: зміни в обміні речовин, що викликають явища аутоінток- сикації (самоотруєння організму), і зміни в діяльності центральної нервової системи.

Важливою характерною ознакою епілепсії є судорожний епілептичний напад, що починається раптово, часто зненацька й для самої людини. У деяких хворих напад починається з провісників — головного болю, роздратованості, серцебиття, загального нездужання тощо. Іноді на початку нападу протягом кількох секунд у хворого виникає рухове порушення (біг, кружляння на місці, вигукування окремих слів). Часом має місце афект страху, жаху. Потім раптово хворий падає, непритомніє й у нього починаються тонічні судоми — загальна різка напруженість мускулатури. Тіло витягується, пальці стискуються в кулаки, щелепи стиснуті, зіниці розширені, не реагують на світло, дихання немає. Це триває 20-30 секунд і поступово переходить у клонічні судоми — спочатку з'являються безладні окремі рухи), що посилюються, переходять у різкі згинання й розгинання кінцівок. Обличчя викривляється у гримасу, на губах з'являється піна, що має домішок крові (прикушується язик). Дихання частішає, стає уривчастим, клекоче, обличчя синіє, вкривається потом. Іноді спостерігається мимовільне сечовипускання й вихід калу. Поступово судоми припиняються і стан нормалізується. Тривалість нападу — 2-3 хвилини. Після нього хворі іноді відразу отям- люються, іноді ж деякий час перебувають у стані приголомшення і, найчастіше, засинають.

У деяких хворих напади відбуваються один за одним — епілептичний стан, що може спричинити смерть від асфіксії.

Іноді хворий переживає так звані малі напади, що також супроводжуються втратою свідомості, але на 1—2 секунди.

Крім великих і малих нападів у хворих на епілепсією можуть спостерігатися періодично виникаючі короткочасні психічні розлади — так звані психічні еквіваленти. Вони можуть наставати замість нападів або разом із ними. До психічних еквівалентів відносять дисфорію, сутінковий стан свідомості й так звані особливі стани.

Маніакально-депресивний психоз характеризується періодично виникаючими фазами маніакальних і депресивних станів, їх чергування відбувається через різні проміжки часу. Хворі зазвичай добре пам'ятають перенесену хворобу і критично ставляться до пережитих хворобливих станів.

Це функціональне захворювання, яке не супроводжується органічними змінами у головному мозку. У проміжках між нападами психічна діяльність цілком відновлюється.

Походження даного захворювання невідоме, але вважають, що певну роль відіграє спадкова схильність.

В основі маніакального нападу лежить тривала перевага процесів збудження над процесами гальмування в головному мозку. Для такого нападу характерна наявність трьох ознак: підвищений настрій (ейфорія), прискорене мислення і психомоторне збудження.

При маніакальному нападі гарний настрій доходить іноді до екзальтації. Відмічається підвищення потягів — підвищуються апетит, сексуальні потреби, з'являється бажання оголюватися.

Рухове збудження виявляється в посиленій рухливості, жестикуляції й у живій міміці. Хворі танцюють, співають, декламують. Іноді з'являється гнівливість, шаленість із руйнівними діями.

В основі депресивного нападу лежить тривала перевага процесів гальмування в головному мозку. Клінічно депресивний напад виявляється у зниженому настрої, тузі, з'являється «ідея самозвинувачення» (вважають себе винними перед близькими в тому, що завдали нещастя родині), рухи їх уповільнені, із зусиллям. Міміка застигла.

Хворі болісно переживають відчуття загальмованності й нездатності діяти. Думають із зусиллям. Мова уповільнена, монотонна. Іноді виникає депресивний ступор.