Спроби для установлення факту смерті,її стадії.

Спроби для установлення факту смерті,її стадії.

Динамічний процес різної тривалості, що має функціональні (т.

е. клінічні), біохімічні та морфологічні прояви, називається смертю. Розрізняють два типи смерті: повільний, з тривалим термінальним станом, сменяющимся агонією, і швидкий, званий гострої смертю.

Повільний тип смерті має кілька стадій. Предагональное стан характеризується розвитком процесів гальмування в ЦНС, що призводить до втрати свідомості. Тривалість становить кілька годин.

Термінальна пауза характеризується глибоким гальмуванням кори головного мозку при збереженні активності підкіркових центрів. Триває 1-2 хв.

Агонія включає судорожне дихання. У цій фазі відновлюється слабка серцева діяльність, людина може прийти до тями. Агонія закінчується термінальним диханням, припиненням серцебиття.

Клінічна смерть. При клінічної смерті біохімічні зміни в організмі не досягають критичної межі, і при штучному відновленні газообміну функції всіх тканин, органів і систем можуть бути відновлені в повному обсязі. При тривалому вмирання у людини відбувається перерозподіл крові з концентрацією її в області серця і головного мозку. Смерть настає при прояві незворотного виснаження всіх функцій, завдяки чому пожвавлення виявляється практично неможливим навіть через кілька секунд після настання клінічної смерті. Такий тип вмирання називають ще соматичним.

Швидка смерть спостерігається при гострому припинення функцій однієї з найважливіших систем, як правило, серцево-судинної, що спостерігається при захворюваннях серця, травмах або інших впливах факторів зовнішнього середовища. При цьому організм далеко не вичерпує своїх компенсаторних можливостей. Дистрофічні зміни в органах не встигають значно розвинутися. Все це створює реальні можливості до пожвавлення організму. При другому типі вмирання розрізняють два етапи: клінічну і біологічну смерть.

 

Зовнішні ознаки деяких отруєнь.

Ознаки отруєння проявляються по-різному. Симптоми залежать від типу отрути, що потрапила в організм.

Загальні ознаки отруєння включають в себе підвищення (до 38-40 º С) або різке зниження (до 32-34 º С) температури тіла, блювотні позиви, нудоту, специфічний запах з ротової порожнини. До симптомів слід відносити і зміна кольору сечі або шкірного покриву, сильну набряклість, висип, різкі болі в різних ділянках залежно від шляхів проникнення отрути, печіння. Ознаки отруєння проявляються і у вигляді порушення дихання, ковтання, судом, головного болю з втратою свідомості, повного або часткового порушення слухових функцій.

Наслідки від проникнення отруйних речовин можуть бути дуже несприятливими і навіть небезпечними. Існує безліч випадків, коли люди позбавляються від них роками.

 

Огляд ДТП. Роль експерта при цьому.

Огляд місця ДТП. Коли надходить повідомлення про дорожньо-транспортній пригоді, пов'язаний із заподіянням смерті потерпілому або тяжких тілесних ушкоджень і значного матеріального збитку, на місце події вирушила слідчо-оперативна група в складі слідчого та інспектора ГИБДД, оперативного працівника карного розшуку, судового медика, фахівця-криміналіста і спеціаліста-автотехніка. При ДТП зі смертельним результатом, що а також події за участю іноземців огляд завжди проводить слідчий.

Слід враховувати певну специфіку огляду місця події у справах даної категорії. Практично завжди необхідно якомога швидше звільнити проїзну частину дороги для забезпечення нормального руху транспорту. Тому на трасі доцільно відзначити місця знаходження трупа, транспортного засобу та інших об'єктів, значення для справи, провести потрібні вимірювання, а потім огляд. Крім традиційної фіксацію обстановки місця події (фотографування) доцільно використовувати відеозапис.

Важливою обставиною, що впливають на розвиток ДТП, є дорожні умови. Тому необхідно визначити якість дорожнього покриття (асфальт, бетон, гравій тощо), його експлуатаційний стан (сухе, із льодом і ін), особливості (спуск, крутий поворот, підйом і т.п.). Межі огляду іноді становлять кілька метрів, а нерідко вони мають довжину в кілька сотень метрів. На проїжджій частині дорогі можуть бути виявлені сліди гальмування, краплі олії, тосола, що дозволяють визначити швидкість і напрям руху транспорту, краплі крові, мозкової речовини, осколки фар, лобового і вітрового скла, частинки лакофарбового покриття і т.п.
Певну специфіку має огляд трупа потерпілого. Якщо дозволяє обстановка, труп краще оглядати на його місці виявлення. Однак нерідко це раціональніше зробити в морзі. У ході огляду повинно бути зафіксовано розташування трупа щодо транспортного засобу та його слідів, навколишніх предметів і елементів дороги, описані поза і трупні явища. Далі фіксується наявність на тілі загиблого, його одязі і взутті пошкоджень, відбитків малюнка протектора, грати радіатора, бампери та інших частин автомобіля, плям машинного мастила, частинок фарби, скла, дорожнього пилу, бруду, детально описується їх форма, розміри, локалізація.
Судебно-медицинская экспертиза при расследовании данной категории дел имеет возможность разрешить следующие вопросы:

1) причинены ли повреждения, имеющиеся на одежде и теле потерпевшего, частями движущегося транспорта, каков характер и локализация этих повреждений;

2) что имело место в данном случае: столкновение автомобиля с потерпевшим, переезд колесом, придавливание тела автомашиной к какой-либо преграде, повреждения в кабине или комбинация нескольких видов травм.

 

Если имело место столкновение автомобиля с потерпевшим:

1) какие повреждения причинены в результате непосредственного удара частями движущегося автомобиля, удара о его выступающие части, общего сотрясения тела, последующего падения тела (от удара и трения о грунт);

2) с какой стороны и в каком направлении по отношению к потерпевшему был нанесен удар выступающей частью автомобиля;

3) с какой скоростью двигалось транспортное средство в момент столкновения с потерпевшим;

4) в каком положении по отношению к движущемуся автомобилю находился потерпевший в момент удара и последующего падения;

5) одновременно ли возникли эти повреждения или они могли быть причинены в разное время, какова возможная последовательность повреждений;

6) какой частью движущегося автомобиля (бампером, капотом, фарой, подножкой) был причинен удар, не могли ли повреждения быть причинены данной частью автомобиля (с указанием типа, марки последнего), если имел место переезд колесом (колесами) автомобиля: был ли он полным (полное перекатывание колеса через тело жертвы) или неполным (частичный въезд колеса на лежачее тело)? Не было ли колесо в момент переезда заторможено, в частности, при движении автомобиля «юзом»;

7) с какой стороны и в каком направлении по отношению к телу потерпевшего был совершен переезд;

8) в каком положении находился потерпевший в момент переезда колесом (колесами) автомобиля;

9) какими колесами (передними, задними, левыми, правыми) и в какой последовательности был совершен переезд через тело потерпевшего.

 

Если имело место сдавление тела между автомобилем и какой-либо преградой (другим транспортным средством, частями самой автомашины, стеной, забором и т. п.):

1) каковы были поза потерпевшего и взаимоположение его тела и движущегося автомобиля в момент придавливания к преграде;

2) в каком направлении двигался автомобиль по отношению к потерпевшему в момент придавливания к преграде.

Если имело место падение потерпевшего из движущегося автомобиля: какие из обнаруженных повреждений могли возникнуть при ударе о грунт и скольжении по нему, а какие – от общего сотрясения тела и при ударе им о части автомобиля.

 

Характеристика кровотечі.

Кровотечение - это истечение крови из сосудов, наступающее чаще всего в результате их повреждения. При этом речь идет о травматическом кровотечении

Виды кровотечений Виды кровотечений и их характеристика. Кровотечения являются наиболее опасным осложнением ран, непосредственно угрожающим жизни. В зависимости от характера поврежденных сосудов различают артериальные, венозные, капиллярные и паренхиматозные кровотечения. Наиболее опасно артериальное кровотечение, при котором за короткий срок из организма может излиться значительное количество крови. Признаками артериального кровотечения являются алая окраска крови, ее вытекание пульсирующей струей. Венозное кровотечение в отличие от артериального характеризуется непрерывным вытеканием крови, имеющей более темный цвет,при этом явной струи не бывает. Капиллярное кровотечение возникает при повреждении мелких сосудов кожи, подкожной клетчатки и мышц. При капиллярном кровотечении кровоточит вся поверхность раны. Паренхиматозное кровотечение возникает при повреждении внутренних органов: печени, селезенки, почек, легких (оно всегда опасно для жизни). Кровотечения могут быть наружные и внутренние. При наружном кровотечении кровь вытекает через рану кожных покровов видимых слизистых оболочек или из полостей. При внутреннем кровотечении кровь изливается в ткани, органы или полости и носит название кровоизлияний. При кровоизлиянии в ткани кровь пропитывает их, образуя припухлость, называемую инфильтратом или кровоподтеком. Если кровь пропитывает ткани неравномерно и вследствие раздвигания их образуется ограниченная полость, наполненная кровью, ее называют гематомой. Острая потеря 1 — 2 л крови, особенно при тяжелых комбинированных поражениях, может привести к смерти.

 

Сліди близького пострілу

Чинники близького пострілу можуть надавати механічне, температурное і хімічне дію. Виникаючі у своїй ушкодження і відкладення називають слідами близького пострілу.

Такими слідами є:

1. Ушкодження від механічного дії порохових газів та повітря з каналу стовбура:

а) дефект в тканинах одягу та тіла, розриви одягу та шкірних покровів, розриви і розшарування тканин у процесі раневого каналу;

б) осаднение та наступна пергаментация шкіри;

в) відриви і радіальне приглаживание ворсу тканин одягу;

р) відбиток дулового кінця зброї.

2. Ушкодження від температурного дії газів, кіптяви і порохових частинок:

а) обпалення ворсу тканин та волосся тіла;

б) опіки;

в) обгорание тканин одягу;

 

Види консервації трупів.

Консервування трупів належить до пізніх трупних змін. Після смерті в деяких випадках звичайний перебіг трупних змін порушується і за певних умов внаслідок дії відповідного поєднання природних і штучних чинників трупні зміни набувають характеру консервувальних і труп може тривалий час зберігатися.

Так, вплив природних чинників може приводити до розвитку муміфікації, жировоску, торф’яного дублення тощо.

Муміфікація виникає за умов сухого середовища, достатньої вентиляції повітря і підвищеної температури. Тому найчастіше вона відбувається влітку, коли труп перебуває на горищі, в сухому піщаному грунті або склепі. Початкові прояви муміфікації можуть спостерігатися у строк від 2 тижнів до 2 місяців. Повна ж муміфікація трупів різної маси і вгодованості може тривати від 1 до 12 місяців. Досить швидко муміфікуються трупи новонароджених і виснажених осіб. При муміфікації труп втрачає всю рідину і висихає, внаслідок чого його маса може становити до 1/10. Шкіра муміфікованого трупа стає буро-брунатною, набуває інтенсивної пергаментної щільності. Внутрішні органи також змінюються: зменшуються, стають сухими, безформними, часом плівчастими, внаслідок чого розпізнати їх неможливо.

На муміфікованих трупах довго зберігаються травматичні пошкодження. На них майже завжди є численні сліди перебування жуків-шкіроїдів, різної форми і розміру, з дрібнозубчастими краями. Такий їх характерний вигляд дозволяє виключити їх травматичне походження.

У стані муміфікації зберігається зовнішній вигляд трупа що дозволяє встановити його стать, зріст, вік, індивідуальні особливості і завдяки цьому в деяких випадках провести його розпізнавання.

Жировіск. В умовах значної вологості при відсутності або нестачі повітря тканини трупа перетворюються у жировіск. Під час хімічних змін, які відбуваються в трупі, жири розкладаються на гліцерин і жирові кислоти — олеїнову, пальмітинову і стеаринову. Розчинні у воді гліцерин та олеїнова кислота вимиваються з трупа водою.

Утворення жировоску починається вже через 2-3 місяці перебування трупа у відповідних умовах. Повністю всі тканини і органи перетворюються в жировіск у середньому через рік. У початкових стадіях жировіск нагадує тьмяне, згіркле масло з неприємним запахом. Через кілька років він стає сіро-білим і крихким, сироподібним, із незначним запахом. Досить часто ці дві стадії перебігають майже одночасно.

За умов утворення жировоску значно краще зберігаються органи і тканини багатьох ділянок тіла, ознаки зажиттєвих пошкоджень, хворобливі зміни та деякою мірою зовнішній вигляд трупа, що дозволяє проводити ідентифікацію особи.

Торф’яне дублення виникає в разі перебування трупа в болоті або грунті, де є гумусні кислоти. Під їх впливом і дією таніну шкіра трупа стає щільною, темно-бурою, внутрішні органи значно зменшуються, а мінеральні солі кісток розчиняються і поступово вимиваються. Внаслідок цього кістки скелета стають м’якими, гнучкими, легко ріжуться, а за консистенцією нагадують хрящі.

Торф’яне дублення фіксує пошкодження, які є на трупі, і дозволяє проводити ідентифікацію особи.

Штучне консервування трупів. У стародавні часи було прийнятним зберігати трупи від гниття шляхом їх бальзамування.

Для нетривалого збереження тіл померлих тепер застосовують їх бальзамування шляхом введення у кровоносну систему або порожнини тіла трупа хімічних речовин, дія яких запобігає гниттю, наприклад, формаліну (10 %), суміші формаліну із спиртом (1:1). Для зменшення трупного запаху до бальзамуючих речовин додають деякі есенції. Після обробки м’яких тканин речовинами, які не випаровуються, наприклад гліцерином, тіло залишається м’яким і зовнішньо нагадує початковий стан після смерті.

 

Будова нервової системи.

Нервова система людини складається з головного мозку, спинного мозку, периферичних нервів, що відходять від них, і вегетативної нервової системи.

Головний мозок вкритий твердою, м'якою і павутинною оболонками. Складають головний мозок великі півкулі, стовбурова частина й мозочок. Кора головного мозку являє собою суцільні клітини, має сірий колір. Вона є основою процесів свідомості та мислення, аналізу й синтезу явищ зовнішнього та внутрішнього середовища, пов'язує між собою функції людського організму і дає йому можливість пристосовуватися до навколишнього середовища.

Біла речовина складається з відростків нервових клітин, нервових волокон та субстанції, що їх об'єднує, — нейроглії. У білій речовині є ділянки сірої речовини, що являють собою підкіркові центри, які керують найпростішими емоціями і здійснюють складні вроджені форми поведінки — інстинкти.

У довгастому мозку розташовані життєво важливі центри — серцево-судинний, дихальний, теплорегулюючий тощо. Частина волокон провідних шляхів у довгастому мозку перехрещується, тому при ураженні правої півкулі головного мозку спостерігається параліч лівих кінцівок і навпаки.

Центр мовлення у людини непарний, розташований у лівій півкулі. При ураженні цієї частини мозку хворий втрачає мову й рухливість правих кінцівок.

Мозочок здійснює координацію рухів, підтримує рівновагу тіла та м'язовий тонус. Від довгастого мозку через великим потиличним отвір у черепі відходить спиннии мозок, що розташовується у спинномозковому каналі хребта. Спинний мозок здійснює відповідні вроджені реакції на зовнішні подразники (так звані безумовні рефлекси). До рефлекторних функцій спинного мозку відносять сечовипускання, дефекацію, згинання кінцівок, що можуть здійснюватися і без участі головного мозку.

Периферична нервова система складається з чутливих і рухових нервів. Чутливі нерви сприймають зовнішні подразнення. У відповідь на отримане подразнення рухові нерви здійснюють рухові дії.

Вегетативна нервова система здійснює іннервацію всіх внутрішніх органів, при цьому сигнали від внутрішніх органів передаються в головний мозок і від нього через вегетативну нервову систему — на внутрішні органи.

Причини психічних хвороб.

Психічні захворювання можуть виникати в результаті інфекції, що уражує центральну нервову систему (менінгіт, менінгоенцефаліт, епідемічний енцефаліт), і в результаті загальної інфекції (малярія, тиф, грип, післяпологові інфекції). Як тільки явища інфекції минають, зникають і явища психозу. Іноді ж залишаються значні й тривалі розлади з боку психіки.

Психічне захворювання може викликатися інтоксикацією (алкоголь, морфій, опій тощо) або отруєнням промисловими токсинами (ртуть, свинець, бензин, чадний газ тощо). Причиною психічного розладу може бути також інтоксикація, що виникає у зв'язку з порушенням обміну речовин (порушення функцій ендокринних залоз, атеросклероз мозку, психози при діабеті, авітамінозі тощо).

У результаті травми головного мозку може виникнути травматичний психоз.

При виникненні деяких психічних захворювань (шизофренія, маніакально-депресивний психоз тощо) має значення несприятлива спадковість, але успадковується не захворювання, а схильність до нього.

Іноді психічне захворювання викликають психогенні причини: реакція на переляк, потрясіння.

Лікування психічних хвороб.

Сучасний підхід до лікування психічних хвороб передбачає комплексне застосування різних методів біологічного впливу з психотерапією і заходами по соціально-трудової реабілітації хворих.

Лікування може бути як амбулаторним, так і стаціонарним. Застосовується не тільки підтримуюча терапія, але і купируюча або коригуюча хворобливий стан. Подібне купируюче лікування призначається пацієнтам зі стертими психічними епізодами, реактивними станами, що не вимагають госпіталізації. Коригуюча терапія (психокорекція) проводиться при психічних порушеннях прикордонного кола (неврозах, психопатіях, невротичних реакціях). Біологічна терапія позначає методи лікувального впливу на біологічні процеси, що лежать в основі психічних порушень. Вона включає в себе застосування психотропних засобів (психофармакотерапія), шокових методів лікування (инсулінокоматозна і електросудорожна терапія), а також інших засобів - гормонів, вітамінів, дієти.

Розлад пам’яті.

Розлади пам'яті бувають наступних видів: гіпомнезія (ослаблення пам'яті); амнезія (втрата пам'яті); Ретроградна амнезія (втрата пам'яті на події, що передували травмі чи іншому стресу); Антероградна амнезія (на події після стресу); Антероретроградна амнезія; Амнезія фіксаційна; Амнезія прогресуюча; Амнезія ретардирована (відставлена, запізніла); Парамнезії - обмани пам'яті. Найбільш важливими є псевдоремінесценціі і конфабуляции. Псевдоремінесценціі - колишні насправді події, перенесені в інші періоди часу. Конфабуляції (помилкові спогади) - повідомлення про події, яких насправді не було. Конфабулез - виникнення в короткі проміжки часу рясних конфабуляцій, які утворюють або один зв'язний з послідовно розвиваючою зміст розповіддю, або кілька оповідань з різноманітним, але закінченим змістом.

Марення та його різновиди.

Марення - помилкове судження (умовивід), виникає без відповідних підстав; воно не піддається разубеждению, незважаючи на те, що суперечить дійсності і всьому попередньому досвіду хворого. У судово-психіатричній практиці найбільше значення мають стани марення з наступним змістом навязливих ідей: ревнощі, іпохондрія, переслідування (параноя), вплив, отруєння, збиток, винахідництво, велич (мегалофобія), маревні ідеї еротичного і сутяжного характеру. Нав'язливі стани - мимоволі і непереборно виникають думки, уявлення, спогади, сумніви, страхи, потяги, руху, дії, хворобливий характер яких усвідомлюється, критично оцінюється і з якими суб'єкт постійно прагне боротися.

Розлад емоції.

Однією із форм емоційної реакції людини на вплив зовнішнього світу є афект. Афект проходить бурхливо і короткочасно (лють, розпач, жах).

Керування афектами значною мірою залежить від моральних якостей особи, стійких форм поведінки, виховання, життєвого досвіду. Що більше розвинуті вольові якості людини, то рідше виникає афект і перебігає спокійніше.

Емоції супроводжують усю діяльність людини: не можна уявити собі творчої роботи без захоплення, емоційного підйому.

До розладів емоцій відносять приступи тужно-злісного розладу настрою — дисфорії. Такі стани виникають в епілептиків. ІІри маніакальному стані буває ейфорія — підвищений настрій аж до екзальтації.

При депресії посилюються негативні емоції (пригніченість, туга тощо). У ряді випадків має місце ослаблення емоцій (апатія), аж до емоційної тупості.

Розлад вольової діяльності.

Розлади вольової діяльності клінічно виявляються у підвищенні або зниженні вольових імпульсів. При підвищенні вольової діяльності хворі постійно прагнуть реалізації якихось дій. При її викривленні іноді бігають, кричать, стрибають, гримасують, викрикують нескладні слова. Такий стан виникає при гебефренічному чи кататонічному порушеннях.

Зниження вольових імпульсів характерне для депресивного стану — спостерігається припинення всілякої продуктивної діяльності, хворі не реагують на зовнішні впливи.

У хворих може спостерігатися стан рухового порушення (гіперкінезія) і етан рухової загальмованості. Іноді виникають так звані стереотипії — повторення одних і тих самих рухів, слів, гримасування, манірність; симптом воскової гнучкості — стан, коли хворий довго може зберігати надану йому позу. Такі хворі дуже сугестивні. При шизофренії, наприклад, спостерігається автоматична під- кореність — хворі, як автомати, виконують усе, що їм пропонують або наказують. Вони повторюють рухи, що їм показують (ехопраксія), звернені до них слова (ехолалія). Таким хворим слід обережно ставити запитання.

Іноді розлад вольових дій набуває форми активного негативізму — хворі роблять усе навпаки (наприклад, якщо їх просять розплющити очі, вони їх іще міцніше заплющують).

Шизофренія,її форми.

Шизофренія — найпоширеніше психічне захворювання. Сама назва характеризує його основний синдром — розщеплення психіки (слово «шизофренія» походить від двох грецьких слів: «схизо» —розсікаю, розділяю; «френум» —серце, душа, розум); втрата єдності психічної діяльності. Шизофренія призводить до розщеплення мислення, зниження, а часом перекручення емоційних і вольових проявів. У цьому і полягають ті зміни, які вносить дане захворювання в особистість хворого. Шизофренія як єдиного захворювання виділено в 1896 році німецьким психіатром Е. Крепелином, а сучасна назва набуло в 1911 р (Е. Блейлер).

Перебіг шизофренії прогредієнтний — хвороба поступово прогресує, призводить до зниження інтелекту та до слабоумства.

Існують кілька видів шизофренії.

Проста форма шизофренії звичайно починається в молодому віці, розвивається поступово. Хворі мляві, байдужі, перестають стежити за своєю зовнішністю. Скаржаться на порожнечу в голові, відсутність думок, стають підозрілими. Симптоми захворювання поступово наростають. Результат захворювання несприятливий — апатичне слабоумство.

Гебефренічна юнацька форма шизофренії схожа на просту форму. Виникає, звичайно, в юнацькому віці. Хворим властива підвищена рухова активність, що має неорганізований характер — хворі метушливі, роблять одноманітні (стереотипні) рухи, стрибають, гримасують тощо. Емоційне порушення виявляється через голосний сміх, плач, пустотливість. Мова хворого має уривчастий характер. Іноді спостерігається марення величі та переслідування. Прогноз несприятливий — апатичне слабоумство з яскраво вираженим роздвоєнням мислення.

Кататонічна форма шизофренії характеризується руховими порушеннями, що виявляються або в кататонічному порушенні, або в кататонічному ступорі. Хворий набуває ембріоноподібної пози — руки і ноги зігнуті й підведені до тулуба або витягнуті. Змінити насильно позу неможливо. Цій формі властивий негативізм; він може бути активним (хворий робить усе навпаки) або пасивним (хворий не виконує команди). Від додаткових сильних подразників, як правило, зростає загальмованість. При звертанні до хворого тихим голосом іноді вдається одержати адекватну реакцію. Ступор може тривати від кількох днів до багатьох років. Дана форма захворювання перебігає нападопоподібно, бувають ремісії (тимчасові поліпшення у стані здоров'я).

Параноїдній формі шизофренії властиве марення. Типовим є марення ставлення, переслідування, отруєння, фізичного впливу, іпохондричне марення. Часто виникають галюцинації. На це захворювання страждають, як правило, у молодому віці та у віці 30-40 років. Марення при цій формі шизофренії систематизоване, але з наростанням слабоумства залишаються окремі маревні переживання.

Парафренія подібна до параноїдної форми шизофренії, їй характерні яскраві, систематизовані, емоційно насичені маревні ідеї. Розвиток захворювання уповільнений. У хворого спочатку виникають неврастенічні скарги, підозрілість, маревні ідеї. Пізніше хвороба ускладнюється.

Епілепсія,МДП.

Епілепсія (від грец. — бути схопленим) — це психічне захворювання, для якого характерні судорожні напади з утратою свідомості, періодичні гострі психічні розлади і поступово наростаюча деградація особи.

Етіологія епілепсії невідома, однак учені-медики вважають, що тут вирішальну роль відіграють два чинники: зміни в обміні речовин, що викликають явища аутоінток- сикації (самоотруєння організму), і зміни в діяльності центральної нервової системи.

Важливою характерною ознакою епілепсії є судорожний епілептичний напад, що починається раптово, часто зненацька й для самої людини. У деяких хворих напад починається з провісників — головного болю, роздратованості, серцебиття, загального нездужання тощо. Іноді на початку нападу протягом кількох секунд у хворого виникає рухове порушення (біг, кружляння на місці, вигукування окремих слів). Часом має місце афект страху, жаху. Потім раптово хворий падає, непритомніє й у нього починаються тонічні судоми — загальна різка напруженість мускулатури. Тіло витягується, пальці стискуються в кулаки, щелепи стиснуті, зіниці розширені, не реагують на світло, дихання немає. Це триває 20-30 секунд і поступово переходить у клонічні судоми — спочатку з'являються безладні окремі рухи), що посилюються, переходять у різкі згинання й розгинання кінцівок. Обличчя викривляється у гримасу, на губах з'являється піна, що має домішок крові (прикушується язик). Дихання частішає, стає уривчастим, клекоче, обличчя синіє, вкривається потом. Іноді спостерігається мимовільне сечовипускання й вихід калу. Поступово судоми припиняються і стан нормалізується. Тривалість нападу — 2-3 хвилини. Після нього хворі іноді відразу отям- люються, іноді ж деякий час перебувають у стані приголомшення і, найчастіше, засинають.

У деяких хворих напади відбуваються один за одним — епілептичний стан, що може спричинити смерть від асфіксії.

Іноді хворий переживає так звані малі напади, що також супроводжуються втратою свідомості, але на 1—2 секунди.

Крім великих і малих нападів у хворих на епілепсією можуть спостерігатися періодично виникаючі короткочасні психічні розлади — так звані психічні еквіваленти. Вони можуть наставати замість нападів або разом із ними. До психічних еквівалентів відносять дисфорію, сутінковий стан свідомості й так звані особливі стани.

Маніакально-депресивний психоз характеризується періодично виникаючими фазами маніакальних і депресивних станів, їх чергування відбувається через різні проміжки часу. Хворі зазвичай добре пам'ятають перенесену хворобу і критично ставляться до пережитих хворобливих станів.

Це функціональне захворювання, яке не супроводжується органічними змінами у головному мозку. У проміжках між нападами психічна діяльність цілком відновлюється.

Походження даного захворювання невідоме, але вважають, що певну роль відіграє спадкова схильність.

В основі маніакального нападу лежить тривала перевага процесів збудження над процесами гальмування в головному мозку. Для такого нападу характерна наявність трьох ознак: підвищений настрій (ейфорія), прискорене мислення і психомоторне збудження.

При маніакальному нападі гарний настрій доходить іноді до екзальтації. Відмічається підвищення потягів — підвищуються апетит, сексуальні потреби, з'являється бажання оголюватися.

Рухове збудження виявляється в посиленій рухливості, жестикуляції й у живій міміці. Хворі танцюють, співають, декламують. Іноді з'являється гнівливість, шаленість із руйнівними діями.

В основі депресивного нападу лежить тривала перевага процесів гальмування в головному мозку. Клінічно депресивний напад виявляється у зниженому настрої, тузі, з'являється «ідея самозвинувачення» (вважають себе винними перед близькими в тому, що завдали нещастя родині), рухи їх уповільнені, із зусиллям. Міміка застигла.

Хворі болісно переживають відчуття загальмованності й нездатності діяти. Думають із зусиллям. Мова уповільнена, монотонна. Іноді виникає депресивний ступор.

Енцефаліти,сифіліс мозку.

Енцефаліт інфекційне захворювання — широке запалення головного мозку, що охоплює кору і підкіркові вузли. Існує енцефаліт, що виникає як ускладнення інфекційного захворювання, і захворювання, що виникає як первинне ураження головного мозку фільтривним вірусом, — кліщовий енцефаліт.

Обидві форми енцефаліту мають два періоди: гострий і хронічний (залишкові явища після неповного одужання). Гострий період у судово-психіатричній практиці зазвичай не зустрічається. Гостра форма енцефаліту, що виникає на ґрунті інфекційних захворювань (тиф, скарлатина, малярія тощо), супроводжується температурою, порушенням свідомості, сприйняттям у вигляді зорових галюцинацій. Інколи гострий період перебігає одночасно із самим інфекційним захворюванням, іноді ж — коли інфекційне захворювання вщухає. Найчастіше хворий одужує, але буває хронічний перебіг із залишковими явищами захворювання. У цей період хворі апатичні, бездіяльні, малорухливі, байдужі. Хвороба не прогресує, стан може поліпшуватися або залишатися таким же.

Через 2-5 років після зараження сифілісом у випадку незакінченого лікування чи взагалі без лікування у хворих можуть виявлятися зміни з боку нервової системи: ураження оболонок мозку (менінгоенцефаліти) чи утворення сифілітичних пухлин (гум).

Специфічна інтоксикація насамперед виявляється у вигляді сифілітичної неврастенії. Хворі скаржаться на головний біль, виснаження, стомлюваність, ослаблення пам'яті, у більш тяжких випадках — приголомшеність. Хворі зазвичай правильно оцінюють ситуацію, оточення, розуміють, що хворі. Іноді у них спостерігаються іпохондричні та істеричні реакції. Хворі поводяться правильно і продовжують активне життя. Прогресивний параліч виявляється через 5-10 років після зараження сифілісом.

Судово-психіатрична оцінка сифілітичних уражень складна. У тих випадках, коли є чітко виражені зміни інтелекту, коли спостерігається неправильна поведінка, ослаблення самокритики, хвора людина неосудна. При вчиненні соціально небезпечних дій звертає на себе увагу безглуздість учинку.

Алкоголізм та наркоманія.

При патологічному сп'янінні спостерігається грубе порушення свідомості типу сутінкового розладу орієнтування. Вся поведінка хворого вказує на відрив від реальної дійсності, хворобливе сприйняття оточення, на патологічну заглибленість у свої переживання. Його дії автоматичні, рухові порушення виявляються в інтенсивних, безглуздих, агресивних діях із неймовірною жорстокістю, злостивістю. У цьому стані вони звичайно не тікають, а зі злістю й люттю нападають на уявних ворогів.

У клініці патологічного сп'яніння розрізняють дві форми: епілептоїдну й параноїдну. ГІри епілептоїдній формі спостерігаються різке психомоторне порушення, тяжке порушення свідомості, безглузда агресія, буйство, лють. Після патологічного сп'яніння настає амнезія, того, що трапилося, хворі не пам'ятають.

Параноїдній формі характерні певна маревна цілеспрямованість дій, викривлене сприйняття дійсності, тривога, страх, гнів. Спостерігаються маревні і галюцинаторні переживання. Хворі схильні до тяжких агресивних дій. Як правило, патологічне сп'яніння триває від кількох хвилин до 3-4 годин і закінчується глибоким сном. Спогади про минуле уривчасті або не зберігаються зовсім.

Судово психіатрична оцінка. За наявності патологічного сп'яніння людина неосудна, не може усвідомлювати своїх дій і керувати ними. Патологічне сп'яніння людина може переживати лише один раз у житті.

У всіх випадках наркоманії особа визнається осудною, і тільки при гострому психічному стані в момент вчинення правопорушення може визнаватися неосудною.

Понад симуляція (сюрсимуляція) — удавання нової, невластивої для даного захворювання симптоматики (наприклад, понадбезглузда поведінка, грубі розлади пам'яті, невластиві шизофренії). Іноді, досить рідко, спостерігаються випадки дисимуляції — приховування наявного душевного захворювання. Це симуляція здоров'я душевно хворою людиною.

Спроби для установлення факту смерті,її стадії.

Динамічний процес різної тривалості, що має функціональні (т.

е. клінічні), біохімічні та морфологічні прояви, називається смертю. Розрізняють два типи смерті: повільний, з тривалим термінальним станом, сменяющимся агонією, і швидкий, званий гострої смертю.

Повільний тип смерті має кілька стадій. Предагональное стан характеризується розвитком процесів гальмування в ЦНС, що призводить до втрати свідомості. Тривалість становить кілька годин.

Термінальна пауза характеризується глибоким гальмуванням кори головного мозку при збереженні активності підкіркових центрів. Триває 1-2 хв.

Агонія включає судорожне дихання. У цій фазі відновлюється слабка серцева діяльність, людина може прийти до тями. Агонія закінчується термінальним диханням, припиненням серцебиття.

Клінічна смерть. При клінічної смерті біохімічні зміни в організмі не досягають критичної межі, і при штучному відновленні газообміну функції всіх тканин, органів і систем можуть бути відновлені в повному обсязі. При тривалому вмирання у людини відбувається перерозподіл крові з концентрацією її в області серця і головного мозку. Смерть настає при прояві незворотного виснаження всіх функцій, завдяки чому пожвавлення виявляється практично неможливим навіть через кілька секунд після настання клінічної смерті. Такий тип вмирання називають ще соматичним.

Швидка смерть спостерігається при гострому припинення функцій однієї з найважливіших систем, як правило, серцево-судинної, що спостерігається при захворюваннях серця, травмах або інших впливах факторів зовнішнього середовища. При цьому організм далеко не вичерпує своїх компенсаторних можливостей. Дистрофічні зміни в органах не встигають значно розвинутися. Все це створює реальні можливості до пожвавлення організму. При другому типі вмирання розрізняють два етапи: клінічну і біологічну смерть.