Морфологічні особливості статевих органів самок свійських тварин

За розташуванням у організмі самок статеві органи ділять на зовнішні та внутрішні (див. рис. 8). До зовнішніх статевих органів (organa genitalia externa) належать статеві губи, присінок (переддвер'я піхви) та клітор; до внутрішніх (organa genitalia interna) - піхва, матка, яйцепроводи та яєчники. Майже на всьому шляху статеві органи самки

Рис. 8. Органи розмноження самок свійських тварин: А - кобили; Б - корови; В - вівці; Г - свині: 1 - клітор; 2 - статеві губи; 3 - отвори вентральних та дорзальних залоз присінку; 4 - присінок; 5 - отвір сечовивідного каналу; 6 - дівоча пліва; 7 - піхва (розтята); 8 - сечовий міхур; 9 - піх­вовий отвір шийки матки; 10 - шийка матки; 11 - тіло матки; 12 - спеціальна зв'язка яєчника; 13 - яєчник; 14 - яйце­провід; 15 - роги матки (у кобили розтятий лівий ріг матки, у корови і вівці - правий); 16 - широка маткова зв'язка.

 

мають тришарову стінку, що складається з слизової оболонки (зсередини), серозної ззовні і розташованих між ними поздовжнього та кільцевого шарів мускулатури. За своєю загальною будовою статеві органи тварин мало відрізняються між собою.

Статеві губи (labia pudendi) - дві валикоподібні вертикальні шкірно-м'язові складки, що формують вульву і облямовують з боків статеву щілину і вхід у геніталії. Зовнішня поверхня їх вкрита ніжною, складчастою, безволосою шкірою, внутріш­ня - слизовою оболонкою, вистеленою плоским багатошаровим епітелієм. Товща губ утворена пухкою сполучною тканиною та м'язовими волокнами, що формують стис­кач присінку та вульви (m. constrictor vulvae).

Клітор (clitoris, cunnus) - це гомолог чоловічого статевого члена, лише без сечови­пускного каналу. Він утворений двома печеристими тілами, які прикріплюються ніж­ками до сідничних горбів. Клітор зверху вкритий фіброзною оболонкою, яка формує кільцеподібну складку. Клітор сприймає подразнення, що виникають під час осіменін- ня чи парування, і посилює чи послаблює моторику матки.

Присінок (переддвер'я піхви) (vestibulum vaginae) - мускульна трубка, що роз­починається від статевих губ і продовжується краніально до з'єднання з піхвою. На межі з піхвою на нижній стінці присінку біля присінково-піхвової складки є отвір сечовипускного каналу (ostium urethrae externum), що у корів, в менший мірі у свиней, овець та кіз, розділений поперечною складкою на дві частини: власне отвір і сліпий мішок - дивертикул. У середині присінок вистелений слизовою оболонкою, вкритою плоским багатошаровим епітелієм. Під нею розміщений м'язовий шар, представле­ний волокнами гладких та поперечно-смугастих м'язів; останні утворюють стискач присінку (m. сonstrictor vestibuli). Зовнішній шар стінки присінку утворений пухкою сполучною тканиною - адвентицією, що переходить у тканини промежини, прямої кишки та сечівника. У товщі слизової оболонки присінку, з його боків, у зоні клітора є два ряди трубчастих залоз (малі вестибулярні залози), що відкриваються декількома вивідними протоками. Секрет цих залоз містить багато феромонів, що дозволяє сам­цям легко виявляти самок у стані охоти (секрет володіє бактерицидними властивос­тями). Крім того, на глибині 1,5-2 см від статевої щілини, ближче до верхнього кута вульви, у слизовій оболонці розташовані великі залози присінку (бартолієві вести­булярні залози). Залози присінку секретують весь час, лише з різною інтенсивністю, зволожуючи стінки і очищаючи їх від механічних часточок та мікрофлори. Цьому сприяє і просторове розміщення присінку - косо вниз і назад, завдяки чому сеча і слиз, що стікають, поступово видаляють сторонні механічні частинки.

Піхва (vagina) служить органом парування і вивідним каналом при народженні плода; це відносно широка перетинчасто-м'язова трубка, що охоплює спереду шийку матки, а ззаду переходить у присінок. У краніальній частині стінка піхви розширю­ється куполоподібно навколо шийки матки, утворюючи склепіння.

Для слизової оболонки піхви характерна дрібна поздовжня та поперечна склад­частість. У слизовій оболонці передньої частини піхви є бокалоподібні клітини, що продукують слиз, який її зволожує. Зверху піхва стикається з прямою кишкою, а ниж­ня її стінка щільно зростається з уретрою.

На межі між присінком і піхвою у приматів, а іноді й у молодих кобил і свиней, зберігаються залишки так званої дівочої плівки (сечовий клапан). Слизова оболонка піхви вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Під час тічки кількість його шарів збільшується, тут з'являється зроговілий шар, молочна кислота знищує патогенні мі­кроорганізми і очищує від них піхву. М'язовий шар піхви утворений циркулярними (внутрішніми) та поздовжніми (зовнішніми) пучками гладеньких м'язових волокон.

Ззовні приблизно половина піхви, що прилягає до присінку, оточена пухкою спо­лучною тканиною з домішками еластичних волокон. Вона щільно зрощена з сечо- відвідним каналом, дном тазу, прямою кишкою і тому нерухома. Передня половина піхви вкрита серозною оболонкою, яка переходить сюди з матки і утворює так зване ректально-піхвове і міхурово-піхвове вп'ячування, що відокремлює матку від прямої кишки і сечового міхура і забезпечує рухливість цих ділянок геніталій, а це має не­абияке значення для нормального перебігу вагітності та родів.

Матка (uterus, metra, hystera) є порожнинним перетинчасто-м'язовим органом, у якому під час вагітності розвивається плід.

За своєю будовою матки ссавців поділяються на три типи: дворогі, двороздільні та подвійні. Дворога матка у коней, ослів та інших однокопитних. В ній розрізняють добре розвинене тіло і два роги. У корів, кіз і овець матка двороздільна з слабо роз­виненим тілом і зрощеними задніми частинами рогів; матка свиней та м'ясоїдних тварин наближається до двороздільної, а у гризунів - подвійна з двома самостійними шийками.

Рис. 9. Статеві органи кролиці (за О. В. Квасницьким) 1 - піхва; 2 - шийка матки; 3 4 - яйцепровід; 5 - яєчники.

роги матки;

Шийка матки (cervix uteri) - це товсто­стінний м'язовий канал, що з'єднує порожни­ну матки з піхвою і має зовнішнє та внутріш­нє устя (orificium externum et orificium intern­um). Як і інші ділянки статевих органів самки, шийка матки тришарова. Її слизова оболонка утворює чисельні поздовжні і великі попере­чні складки - спочатку низькі, потім значно вищі, далі менші, знову вищі і, нарешті, мен­ші, що надає каналу зигзагоподібної форми і створює у ньому 3-4 поперечні валики. Вели­кі поперечні складки своїми гребенями скеро­вані до зовнішнього виходу. Це сприяє вільно­му виходу з матки слизу і плодів під час родів і перешкоджає проникненню рідини з піхви у матку. Товстий м'язовий шар шийки забез­печує щільне, навіть герметичне, закривання внутрішнього просвіту матки, який відкрива­ється лише під час тічки, родів і при деяких патологічних станах.

Задня піхвова частина ший­ки матки виступає в порожнину піхви. Слизова оболонка шийки матки вкрита одним шаром ци­ліндричного епітелію і тому легко травмується при штучному осіме- нінні. Крім того, вона функціонує як залоза, що продукує слиз з ви­сокими абсорбційними, бактери­цидними та бактеріостатичними властивостями; її поверхня буває вкрита густим клейким секретом, який, скупчуючись у вагітних тварин у зовнішньому її усті, ви­конує бар'єрну функцію. Під час статевої охоти слиз стає мало в'язким, прозорим і виділяється у великій кількості. Розташована шийка матки в тазовій порожнині, що служить вихідним орієнтиром при діагностиці вагітності та не­плідності у корів та кобил.

Від тіла матки відходять роги (cornua uteri), які, поступово звужуючись, пере­ходять у яйцепроводи.

Слизова оболонка матки (ендометрій - endometrium) вистелена одношаровим циліндричним епітелієм, який у стадію збудження статевого циклу буває війчастим. Розміщені під її базальною мембраною (у так званій стромі) клітини ретикулоендо- теліальної системи (плазмоцити, моноцити, лімфоцити, ретикулоцити) виконують функцію своєрідного бар'єру, що захищає матку від патогенних впливів. В її товщі є велика кількість трубчастих маткових залоз, що виділяють на початку вагітності специфічний секрет (маткове молочко), потрібний для живлення зародка на ранніх стадіях його розвитку. Наявні у ньому простагландини сприяють просуванню введе­них сперміїв до яйцепроводів.

На слизовій оболонці рогів матки жуйних є специфічні беззалозисті утворення - зародки материнських плацент, карункули, які під час вагітності значно збільшуються і разом з судинною оболонкою плода утворюють складний орган - плаценту.

Рис. 10. Шийка матки (А - корови, Б - овечки): 1 - піхва; 2 - зовнішній отвір шийки; 3 - цервікальний канал; 4 - внутрішній отвір шийки; 5 - широка зв'язка; 6 - яєчник. У шийці матки овечки добре виражені поперечні складки.

Б

А

М'язова оболонка, або міометрій (myometrium), представлена потужним кільце­вим і слабшим поздовжнім шаром гладких м'язових волокон. Поздовжні м'язи розхо­дяться вздовж матки спіралеподібно; скорочуючись під час родів, вони забезпечують деяке обертання плода навколо поздовжньої осі і зайняття ним правильного положен­ня відносно виходу з родових шляхів. М'язовий шар пронизують маткові судини.

Серозна оболонка, (периметрій - perimetrium), що вкриває матку ззовні, є продо­вженням серозного покриву черевної порожнини.

Невагітна матка у одноплідних тварин розташована у тазовій порожнині, а у бага­топлідних тварин, чи у корів, що багато разів родили, а також під час тічки опускаєть­ся у черевну порожнину. Вздовж усього рога по малій кривизні до нього прикріплена широка зв'язка, за допомогою якої роги матки підвішені до хребта. У зв'язках про­ходять судини, що постачають матку кров'ю, і нервові стовбури. У місцях прикрі­плення зв'язок до малої кривизни рогів між серозними листками є пухка сполучна тканина - параметрій.

Яйцепроводи, маткові або фалопієві труби (tuba uterта, tuba Fallopii, oviductus, s. salpinx) - тонкі покручені трубочки, розміщені у стінках широких маткових зв'язок, що з'єднують яєчник з маткою і є місцем запліднення яйцеклітин. Черевний кінець яйцепроводу розширений лійкоподібно і має нерівні оторочені краї (кайма яйцепро­воду), частково з'єднані з яєчником.

У яйцепроводі розрізняють три ділянки: перешийок (istmus tuba uterinae), що при­лягає до рогу матки, ампулу (ampula tuba uterinae) - середня частина та лійку (infun- dibulum tuba uterinae) - розширена частина, що відкривається біля яєчника. Стінка яйцепроводу складається з трьох шарів - слизового, м'язового і серозного. Слизова оболонка яйцепроводу вкрита циліндричним миготливим епітелієм і зібрана у поздо­вжні складки.

Яєчники (ovarium s. oophoron) - статеві залози, у яких утворюються та дозрівають яйцеклітини і виробляються статеві гормони - естрогени і прогестерон. У яєчнику розрізняють брижовий та вільний краї, латеральну та медіальну поверхні. До брижо- вого (дорсального) краю яєчника прикріплюється яєчникова брижа, яка є одночасно передньою латеральною частиною широкої маткової зв'язки. Величина і форма яєч­ників залежить від виду тварини, її віку і фізіологічного стану.

Розміщені яєчники позаду нирок і підвішені на яєчникових зв'язках - у кобил в черевній порожнині, в інших тварин - на межі черевної і тазової порожнин; під час вагітності та при патологічних станах статевої системи вони зміщуються разом з мат­кою у черевну порожнину.

Зверху яєчники вкриті білковою оболонкою (tunica albuginea), внутрішня поверх­ня якої вистелена зародковим епітелієм (у кобил зародковий епітелій вкриває лише ділянку заглибини на яєчнику - овуляційну ямку).

На розрізі яєчника розрізняють дві зони: зовнішня - фолікулярна (коркова) і вну­трішня - трофічна чи судинна (мозкова).

У фолікулярній зоні яєчника знаходиться велика кількість яєчникових пухирців - фолікулів, на різних стадіях дозрівання та жовті тіла. Дозрілі фолікули випинаються над поверхнею яєчника і тому у кобил, ослиць, корів, буйволиць легко промацуються через пряму кишку. У фолікулах розвиваються яйцеклітини, які після його розриву попадають у яйцепроводи, де і запліднюються. Для виходу яйцеклітини з фолікула у яйцепровід у яєчнику немає спеціального отвору чи вивідної протоки, яйцеклітини
виділяються у лійку яйцепроводу че­рез розрив стінки яєчника (у кобил - через овуляційну ямку).

Під час вагітності яєчник з боку рога-плодовмістилища значно збіль­шується у розмірі, тоді як у старих тварин він зменшується внаслідок вікової атрофії (паренхіма його про­ростає сполучною тканиною).

Яєчники, труби, роги, шийка матки і частина піхви підвішені у че­ревній і тазовій порожнині на широ­ких маткових зв'язках, прикріплених з боків хребта.

Кровопостачання статевих ор­ганів. У більшості тварин статеві ор­гани самки постачаються кров'ю за рахунок трьох (з кожного боку) арте­рій: передньої маткової артерії, середньої маткової артерії та задньої маткової артерії.

Передня маткова артерія (a. uterта cranialis s. a. spermatica interna) відходить від внутрішньої сім'яної артерії, що починається у поперековій області від нижньої стінки аорти, проходить по передньому краю широкої маткової зв'язки і ділиться тут на яєчникову гілку і передню маткову артерію та живить передній край рога матки.

Середня маткова артерія (a. uterта media, s. a. spermatica externa) відходить від початкової частини пупкової артерії, проходить по середній частині широкої маткової зв'язки, підходить до малої кривизни рога матки і розгалужується у рогах і тілі матки, утворюючи чисельні анастомози з гілками передньої і задньої маткової артерії.

Задня маткова артерія (a. uterina caudalis, s. a. vesicouterina) відходить від се­чостатевої артерії і постачає кров'ю каудальну частину матки і піхву. У коней задня маткова артерія відходить від гемороїдальної артерії. Присінок і піхва живляться за рахунок внутрішньої соромітної артерії. Відтікає кров із статевих органів по одно­йменних венах.

Рис. 11. Схема артеріального постачання кров'ю геніталій корови: 1 - передня маткова артерія; 2 - середня маткова артерія; 3 - задня маткова артерія.

У статевих органах самки добре розвинена лімфатична система, що складається з капілярів, інтра- та екстраорганних аферентних судин, регіонарних лімфовузлів та еферентних судин. У слизовій оболонці, сполучній тканині, м'язовому шарі та се­розному покриві є лімфатичні щілини та капіляри, які, анастомозуючи між собою, утворюють своєрідну мережу капілярів та інтраорганних сплетінь. Звідсіль виходять великі інтраорганні судини, що скеровуються до широких маткових зв'язок і фор­мують тут аферентні екстраорганні лімфатичні судини. Анастомозуючи між собою, останні формують тут великопетлисте судинне сплетіння, з якого лімфа магістраль­них аферентних екстраорганних вузлів скеровується у регіонарні лімфовузли (кра-
ніо-медіальний, каудо-медіальний, латеральні клубові та підчеревний). Лімфатичні судини, що виходить з цих вузлів, об'єднуючись між собою, формують праву та ліву лімфатичні протоки, які по ходу об'єднуються і впадають у поперекову протоку.

Іннервуються статеві органи самки симпатичними та парасимпатичними нерва­ми. Перші відходять від каудального брижового вузла, а парасимпатичні - від крижо­вих нервів. Для кожного виду тварин характерна своя специфіка іннервації.

Каудальний брижовий вузол, будучи тісно зв'язаним вісцеральними сполучними гілками з поперековим симпатичним стовбуром, його вузлами та сплетіннями (соняч­ним, передаортальним та нирково-наднирниковим), а білими сполучними гілками - із спинномозковими нервами, виявляється отже тісно зв'язаним (через поперековий від­діл спинного мозку та нервові сплетіння черевної порожнини) з центральними від­ділами нервової системи. У кінцевому рахунку це обумовлює центральну регуляцію статевих функцій. З іншого боку, дані досліджень структури нейронів у гангліях мат­ки вказують на тісний взаємозв'язок їх з фізіологічним станом геніталій.

Особливістю геніталій самки від присінку аж до яєчників є те, що вони творять систему порожніх "трубок", кожна з яких виконує свою функцію і має у невагітному стані більш-менш визначений діаметр і розмір. Просвіт яйцепроводів, рогів і шийки матки у невагітному стані мінімальний і заповнений слизом; правда, при певних фізі­ологічних станах він може змінюватися.

Внаслідок природного тонусу циркулярних м'язів геніталій слизова оболонка шийки і рогів матки зібрана у поздовжні складки. Це і є причиною їх мінімального просвіту. Поздовжня складчастість слизової оболонки геніталій і мінімальний їх про­світ дозволяють сперміям, ковзаючи між слизовою оболонкою і слизом тої ділянки статевої системи, куди вони попали, швидко проникати до місця запліднення.

Розміри тієї чи іншої ділянки статевого апарату залежить від виду тварини, її вели­чини, породи, віку, кількості родів і т. п. Статеві органи телиць, наприклад, розташо­вані повністю у тазовій порожнині. У корів після 2-4-х родів роги матки опускаються звичайно у черевну порожнину, а у старих корів - вся матка знаходиться у черевній порожнині, а шийка - лежить на межі з тазовою порожниною.