Присвячується світлій пам'яті вітчизняних учених та практиків, які своєю повсякденною працею розвивали ветеринарне акушерство і втілювали його досягнення в практику тваринництва України

Вступ

Ветеринарне акушерство * - (від франц. аccoucher - родити, допомагати при ро­дах) - галузь клінічної ветеринарної медицини, що висвітлює фізіологічні та патоло­гічні процеси, які відбуваються в організмі самок свійських тварин протягом їх репро­дуктивного життя, вагітності, родів та післяродового періоду, у їх статевих органах та молочній залозі.

Як дисципліна, ветеринарне акушерство (повна назва - ветеринарне акушерство, гінекологія та біотехнологія відтворення тварин) складається з таких розділів: аку­шерська фізіологія; штучне осіменіння тварин; трансплантація ембріонів; хвороби періоду вагітності, родів та післяродового періоду; хвороби молочної залози; неона- тальна патологія; гінекологія, які є предметом вивчення, наукової роботи та втілення її наслідків у практичне акушерство. На правах окремого розділу ветеринарне аку­шерство включає також андрологію - науку про хвороби самців.

Науковим підґрунтям ветеринарного акушерства є ряд загальнотеоретичних та практичних дисциплін, починаючи від анатомії, гістології, ембріології, фізіології, за­гальної та оперативної хірургії аж до епізоотології та організації ветеринарної справи.

Свої витоки ветеринарне акушерство бере від давніх часів, від часу одомашнення тварин. Давні пастухи, випасаючи та доглядаючи тварин, могли спостерігати у них еле­менти "інстинктивної самодопомоги" (перекусування пуповини, облизування матір'ю новонароджених, розривання плодових оболонок і т. п.), що наводило їх на думку про доцільність цих прийомів. Так поступово формувалися знання, які накопичувалися знахарями і передавалися від покоління до покоління. Спочатку цей досвід карбували на стінах печер, у наскельних рисунках. Так, на стіні однієї з гробниць у Гізі (давній Єгипет), збудованій за 2400 років до нашої ери, зображена людина, що надає родову допомогу корові - видобуває теля з родових шляхів. У написаній біля 2000 років тому книзі Арістотеля "Історія тварин" зроблено опис розміщення плода та плодових обо­лонок в утробі матері, післяродового періоду, окремих акушерських прийомів.

*

Із виникненням кінноти з'явилася потреба в професійному її обслуговуванні. Особливо відчутною стала потреба у ветеринарних фахівцях із зародженням капіта­лізму. У Франції, Німеччині виникли ветеринарні школи, у яких одним з навчальних предметів була родова допомога тваринам. З'явилися перші підручники та посібники

У багатьох країнах дисципліну називають просто "Ветеринарне акушерство", "Акушерство і гінекологія", "Від­творення тварин" і т. п. Останнім часом з'явився термін "теріогенологія" від слова "Theria" - ссавці. Нині є два живих підкласи ссавців - прототеріа (монотреми) та теріа (marsupials et placentals). Тобто, домашні тварини. Отже, під терміном теріогенологія розуміють відтворення домашніх тварин.

з цієї дисципліни (Сен-Сіра, Віолє, Гармса, Франка), які були перекладені у більшості європейських країн. З'являються навчальні заклади і в Росії та на підле­глих їй територіях - це ветеринарні школи в Хорошо- ві та Спаську, ветеринарні інститути у Варшаві (1840), Дерпті (1849), Харкові (1851), Казані (1873) та Львові (1881). Першим підручником з ветеринарного акушер­ства була книга "Ветеринарная родовспомогательная наука с отделением о болезнях детенышей", видана у 1849 році проф. Г. М. Прозоровським. На західноукра­їнських землях це були підручники К. Гармса (Lehrbuch der tierärztlichen Gebursthilfe, B., 1875) та Л. Франка (Handbuch der tierärztlichen Gebursthilfe, B., 1876). Сти­мулом для розвитку та формування акушерства в СРСР стало створення кафедр акушерства у Московському (1919), Казанському (1922) та Ленінградському (1922) ветеринарних інститутах, поява вітчизняних підруч­ників (проф. Н. Ф. Мишкін, 1931) та монографій (А. Ю. Тарасевич, І. А. Бочаров,

H. Ф. Флегматов, Я. Г. Губаревич, Н. І. Соколов та ін.), формування кадрів акушерів. Тут опрацьовуються клінічні методи діагностики вагітності, родової допомоги у тва­рин, боротьби з неплідністю, створюється класифікація неплідності, абортів, мас­титів (А. П. Студєнцов), розробляються питання фізіології та патології відтворення, профілактики маститів, отримання здорового молодняку.

Значний вклад внесли ветеринарні лікарі у створення такого напрямку дослі­джень, що згодом став галуззю тваринництва, як штучне осіменіння. Цей метод, за­вдяки титанічним зусиллям наших співвітчизників

I. І. Іванова, О. В. Квасницького, В. К. Милованова, І. І. Соколовської, І. В. Смирнова, став визнаним методом масового поліпшення племінних і продук­тивних якостей тварин і знайшов практичне застосу­вання у цілому світі. Чимала заслуга в його розви­тку та удосконаленні належить нашим сучасникам, українським ученим Ф. І. Осташку, О. Д. Бугрову, В. Ю. Шавкуну, Б. М. Чухрію, М. Т. Плішку і ба­гатьом іншим. Ці надбання послужили підґрунтям для розробки перспективного методу біотехнології - трансплантації ембріонів.

Рис. 1. Професор А. П. Сту- дєнцов.

Рис. 2. Професор Г. В. Зверева.

Чимала заслуга в розвитку ветеринарного аку­шерства в Україні належить відомим школам ветери­нарного акушерства - Львівській школі члена-корес- пондента УААН, професора Г. В. Звєревої, що під­
готувала біля 100 учнів (у т. ч. професори І. Г. Мо­роз, В. А. Яблонський, Б. М. Чухрій, С. П. Хомин, О. І. Сергієнко, М. В. Косенко, В. І. Завірюха та ін.), Київській школі проф. І. С. Нагорного, Харківсь­кій школі проф. Д. Д. Логвинова, школі професора М. М. Оксамитного. А у 80-х роках ХХ ст. сформу­вався новий напрям досліджень - імунологія від­творення тварин (школа проф. В. А. Яблонського).

На основі досягнень ветеринарного акушерства в 70-х роках ХХ ст. українські вчені О. І. Сергієнко та М. В. Косенко запровадили у практику тварин­ництва новий метод діагностики, терапії та профі­лактики неплідності тварин - акушерську та гіне­кологічну диспансеризацію.

Нині ветеринарне акушерство - це важлива галузь клінічної ветеринарії, з цілим арсеналом діагностичних, терапевтичних та профілактичних заходів, що широко використовуються в практиці тваринництва. У 2000 році на базі Національного аграрного університету (НАУ) проведено першу, а в 2002 р. у Львові - другу міжнародну наукову конференцію з фізіології та патології відтворення тварин, на яких накреслено напрямки подаль­шого розвитку науки та практики ветеринарного акушерства.

Рис. 3. Професор І. С. Нагорний.

Рис. 4. Професор Д. Д. Логвинов.

У всіх навчальних ветеринарних закладах ІІ-ГУ рівня акредитації викладається ветеринарне аку­шерство як окрема дисципліна, у комплексі з біо- технологією відтворення (штучне осіменіння та трансплантація ембріонів) та андрологією. На всіх факультетах ветеринарної медицини є кафедри аку­шерства, кожна з яких веде наукову роботу з пев­ного напрямку акушерства. Зокрема, очолювана проф. В. Й. Любецьким кафедра акушерства НАУ опрацьовує вузлові питання фізіології і патології відтворення тварин та методичного забезпечення дисципліни; кафедра акушерства та штучного осі- меніння Львівської академії ветеринарної медици­ни ім. С. З. Ґжицького на чолі з проф. С. П. Хоми- ном вивчає проблеми етіопатогенезу неплідності та хвороб молочної залози; кафедра акушерства та штучного осіменіння Білоцерківського державного аграрного університету (завідувач - проф. Г. Г. Ха- рута) удосконалює методи сонографічної діагнос-

Рис. 5. Ветеринарні акушери України, Львів, 1968 р.

 

тики вагітності та хвороб статевої системи у самок; кафедра Житомирського агроеко­логічного університету (завідувач проф. Г. М. Калиновський) досліджує ефективність лікувально-профілактичних заходів у екологічно забрудненій зоні; кафедра Сумсько­го НАУ (завідувач проф. М. І. Харенко) плідно працює в галузі фізіології та патології відтворення свиней. Дослідження названих кафедр комплексуються з роботами ін­ших кафедр ветеринарних факультетів, їх результати висвітлюються у періодичних та фахових виданнях, заходах з профілактики та лікування акушерської патології.

На основі узагальнення досвіду боротьби з неплідністю тварин у 2000 р. колек­тивом українських акушерів розроблені та затверджені Департаментом ветеринарної медицини МАП рекомендації з профілактики неплідності худоби.

Нині значно розширилося коло наукових досліджень з ветеринарного акушерства, їх напрямок та об'єми, значно змінилося і скерування цих робіт у зв'язку з розвитком приватного сектора економіки, зміною форм власності, розмірів господарств. Зросла потреба глибшого вивчення питань акушерства та гінекології дрібних тварин.

Ветеринарне акушерство, отже, належить до провідних клінічних дисциплін, тому не випадково при спорудженні пам'ятника лікарю ветеринарної медицини у штаті Айо­ва (США) в якості своєрідного символу вибрано образ ветеринарного акушера, пам'ят­ник якому поставлено перед фасадом ветеринарного коледжу цього університету.

Головними завданнями акушерства нині є розробка та запровадження у практи­ку новітніх методів профілактики та терапії неплідності і хвороб молочної залози;

Рис. 6. Учасники Міжнародної конференції з фізіології та патології розмноження тварин. Київ, 2000 р.

Рис. 7. Пам'ятник ветеринарному ліка- рю-акушеру перед фасадом ветеринар­ного коледжу університету штату Айова.

запровадження імуноферментного методу діагностики вагітності та сонографічного методу оцінки стану гені­талій та внутрішньоутробного розвитку плода; розробка методів оцінки імунного гомеостазу у тварин за періо­дами вагітності та методів корекції імунного дисбалан­су; розробка сучасних методів профілактики затримання посліду, післяродового ендометриту та функціональних розладів яєчників; ветеринарне забезпечення штучного осіменіння тварин та трансплантації ембріонів. Пропонуючи читачам свій перший український під­ручник з акушерства, гінекології та біотехнології відтво­рення тварин з основами андрології, автори керувалися єдиною метою - допомогти фахівцям ветеринарної ме­дицини в діагностиці, лікуванні та профілактиці аку­шерських та гінекологічних захворювань тварин, у під­вищенні ефективності усіх видів роботи, скерованої на подолання економічної кризи в тваринництві.

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

СВІИСЬКИХ ТВАРИН

Статеві органи самців і самок походять із спільних зародків. Вони закладаються у ссавців в ембріональний період поблизу проміжних нирок (вольфових тіл) у вигляді двох статевих складок мезотелію, які перетворюються згодом на статеві валики, що дають початок сім'яникам та яєчникам. В цей же час поряд з протоками проміжних нирок (вольфовими каналами) з'являються зачатки мюллерових каналів. Внаслідок вростання в товщу статевих валиків клітинних тяжів мезотелію тут формуються окре­мі фолікули (у самок) чи мережа каналиків - покручених, прямих і т. п. (у самців), що містять у собі недиференційовані майбутні статеві клітини (гоноцити). При розви­тку самців мюллерові протоки редукують, а вольфові, навпаки, сильно розвиваються; у самок рудиментують вольфові канали, а мюллерові розвиваються. Верхні ділянки мюллерових каналів у них перетворюються на яйцепроводи, середні - на роги, тіло та шийку матки, а задні ділянки - на піхву.

Розвиток зовнішніх статевих органів починається з відокремлення клоачною пе­ретинкою заднього сліпого кінця прямої кишки від порожнини анальної бухти, яка розділяється опісля на два поверхи: анальну перетинку і сечостатеву. Тоді ці пере­тинки прориваються і виникають сечостатевий і анальний отвори. Краї їх потовщу­ються і перетворюються у статеві складки, з яких у самок формуються статеві губи, у вентральному їх куті з'являється статевий горбик - клітор. У самців статеві складки зростаються і утворюють сечостатевий канал, корінь та тіло прутня, статевий горбик перетворюється на його голівку, а статевий валик - на калитку. Ці перетворення роз­починаються на другому місяці внутрішньоутробного розвитку.