Формування статевих установок соціумі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Формування статевих установок соціумі



Джерелом своєрідних «архетипових уявлень» [38] про психічну, культурну сутність народу виступають передусім обрядові, ритуальні дії, пісенний фольклор. Професор О. Кульчицький визначає сітовідчування українців так: «Для українського колективного несвідомого найбільш характеризуючим є архетип «Магна Матер» – тип доброї, ласкавої, плодючої землі українського чорнозему». Ці дані отримали підтвердження.

У 1996 році відомий американський психолог Дженет Хайд проводила крос-культурні дослідження серед американських та українських студентів [11, c.156]. Її метою було встановити гендерні відмінності у рефлексивних здібностях, частотні переживання різних емоційних станів та у виявленні морально-психологічних оціночних ставлень.

Поставлені запитання носили приблизно такий характер:

1. Як часто Вам соромно через власні помилки?

2. Чи часто Ви замислюєтеся над тим враженням, яке Ви справляєте на оточуючих?

3. Чи часто у Вас «щемить серце» у ситуаціях сентиментального характеру?

Отримані в Україні дані дуже здивували її. Було перевірено чи не переплуталися часом анкети заповнені чоловіками та жінками. Виявилося, що серед українського студентства майже не помітно відмінностей між статями, на відміну від американських студентів.

Для уточнення інформації про відмінності психології українських чоловіків і жінок Дж. Хайд застосувала метод прямого інтерв`ю літнього населення. Особливо часто вона зверталася зі запитанням до жінок, які торгували на київських ринках сільськогосподарською продукцією:

1. Скільки років Ви у шлюбі?

2. Хто у Вашій сім`ї голова?

3. За ким в сім`ї останнє слово і т.п.

Найбільше її вразили дві речі. По-перше, це відкриття істиного віку опитуваних жінок виявилося, що жінкам, яким, на вигляд, можна було дати 60-65 років, насправді було 50-55. По-друге, незважаючи на зморений вигляд, жінки в розмові виявляли бадьорість, життєрадісність і Дж. Хайд не зустріла серед них «чоловіком битих» жінок, яких вона очікувала зустріти, після ознайомлення з аналогічними матеріалами про Росію. Довелося ще раз розповідати про те, що українці і росіяни мають різну історію, різні шлюбно-сімейні традиції. Дж. Хайд зазначила: «Чому про такий цікавий феномен, як паритет статусів чоловіка і жінки в Україні, немає інформації в психологічній науковій літературі? Чому науковці України, які дедалі частіше виступають на різноманітних конференціях з гендерної проблематики за кордоном, не згадують про відмінність російського, українського та інших етносів, що проживають на європейській території колишнього СРСР? Адже це так цікаво і неповторно!»

Психологія статевого, передусім чоловічого шовінізму, історично не була притаманною українському етносу як у сфері шлюбно-сімейних стосунків, так і певною мірою у сфері суспільного життя. Українські жінки не перебували на другорядних ролях, як в етнічній Росії, ісламських країнах чи у середньовічних західних країнах. Відомо, наприклад, що князі Київської Русі ніколи не мали права «першої шлюбної ночі», яке на ті часи було досить поширене в середньовічній Європі та на Сході. Інцестні стосунки були суворо заборонені, не дозволялося навіть виходити заміж за брата покійного чоловіка або одружуватися з сестрою покійної дружини. Існували певні обмеження щодо кількості шлюбів (не більше двох) і щодо розлучень. Вагомою підставою для розлучення вважалася подружня зрада. Специфічною ознакою взаємин українців вважають кордоцентричність (від. лат. сorcordis – серце, зосередженість психічного життя коло серця). Кордоцентричність пов`язує українську психічну структуру з рефлексивними настановами. Звідси ставлення до еротичних почуттів, як до сакральних, опосередкованість тілесної чуттєвості почуттям, сердечної прив’язаності, злагоди. Домінуючим в сексуальній поведінці був її романтичний компонент – потяг до серця завжди опосередковував потяг сексуальний.

Які є тому документальні підтвердження? Передусім літописи Київської Русі, а саме: «Повчання Володимира Мономаха», «Слово про закон, благодать та істину» Ілларіона, «Руська Правда» Ярослава Мудрого, «Слово о полку Ігоревім» Нестора-літописця, численні берестейні грамоти. Вивчення цих документів допомагає глибше осягнути моральні, релігійні, морально-правові засади міжстатевих взаємин України-Руси Х-ХІІІ сторіч, зокрема статусу тогочасної жінки.

Історики вважають, що українці як етнічна група складалися протягом 3-4 тисяч років. На початку ХХ століття вчені віднайшли перші археологічні свідчення про давні поселення на території України, датовані 4500-2000 роками до нашої ери. Давня культура, названа трипільською за назвою села Трипілля, що біля Києва, відкрила певні історичні відомості про особливості побуту та родинного життя пращурів. Трипільська культура була сільськогосподарською. Люди жили великими або малими родинами в окремих двоповерхових будинках, радіально розміщених навколо річок чи водоймищ. Багато стародавніх знахідок тогочасного побуту збереглися в сучасному житлі та господарюванні українських родин – побілена мазанка, розмальовані печі, глиняний посуд. Вражають знайдені археологами глиняні фігурки жінок, різні за товщиною, іноді з ознаками вагітності і навіть з добре означеною зачіскою. Ці фігурки розміщувалися у спеціальних святих місцях – капищах, що свідчить про культ жіночого начала, високий статус жінки у родині, поклоніння її, як символу плодоріддя. Оскільки трипільці були землеробами, то земля для них була матір`ю, годувальницею, Берегинею. Тому й божество, на яке вони молилися, уявлялося їм жінкою, яка народжує, вигодовує. Після прийняття християнства образ Берегині перейняла Богоматір Марія-Оранта. У козаків Богоматір була найвищою святинею. Коли російські вояки зруйнували Січ, козаки найперше рятували з церковних руїн у Хортиці ікону Богоматері.

Древні вірування трипільців яскраво проявлялися у поганських віруваннях давніх слов`ян, що обожнювали природу і жили за астральним календарем. Це були скіфи-орачі, які вже тоді мали назву «руси», «русини». Етнонім «рус» означає водночас і «сонце», і «вода» як життєдайні сили, а також назву території поселення давніх слов`ян у басейні річок Росі, Росави, Росавиці. Велесова Книга – історичний документ, створений за двісті років до появи «Слова о полку Ігоревім», описував побут русичів, які займалися скотарством і землеробством, торгували з греками, міняючи худобу на золоті вироби [11].

Русичі поклонялися не тільки богам оранки, сівби, жнив, а й богу кохання Ладо. Свято Купайло – це час щасливого кохання та ініціації – переходу від юності до зрілості. Русичі були вільними селянами, об’єднаними в громади. Селянські родини – огнища – об’єднувалися в одиницю адміністративного поділу – рід. Родом керувало зібрання старійшин та всіх воїнів, що називалося Віче. Данні літописи донесли до нас особливості зародження українського сімейно-побутової культури. Її особливістю є передусім високий статус жінки – дружини, матері, сестри у родині та у суспільстві в цілому. Характеризуючи документи Х-ХІV століття, історики доводять існування права вибору жінкою нареченого, права на відмову від небажаного нареченого, рівноправний з чоловіком статус при укладенні шлюбної угоди, а пізніше, у ХV – ХVI столітті, право на свою долю у спадщині, на її використання відповідно до власної волі. Слід зазначити, що ці права мали як українки, що належали до вищих верств населення, так і ті, що були з простих селян, ремісників.

В Уставі князя Ярослава Володимировича є положення про те, що батьки, які прагнуть насильно видати доньку заміж, або ж ті, що забороняють шлюб з обранцем, повинні як покарання, сплатити певну суму гривень на користь казни. Якщо наречений відмовлявся від укладеної раніше шлюбної угоди, тог мав сплатити «три гривні за сором», що за тими часами було досить високою платнею – це рівнялося вартості коня.

В Київській Русі по-справжньому вшановували жінок. В червні було «Свято брикси». Дівчата та жінки мали право брикатися, тобто змушувати чоловіків робити всю жіночу роботу і щоб ті виконували всі їх найдивовижніші побажання. В цей день чоловіки возили дівчат та жінок на візках, частували їх цукерками, горіхами, різними ласощами. Жінки часом каталися верхи на чоловіках.

На теренах давньої русі достатньо рельєфно проглядалася специфіка шлюбно-сімейних стосунків. Нестор-літописець описує їх таким чином: „Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили її ввечері; а позавтра приносили, що за неї дадуть. Сусіди їх, древляни, жили по-звіриному, жили по-скотськи: і убивали один одного, їли все нечисте, і брачення у них не бувало, а умикали дівиць біля води. Чим далі від рідних племен, тим гірше. А радимичі, і в`ятичі, і сівери один обичай мали: жили в лісі, як всякий звір і соромослівв`я у них і при батьках, і при снохах. І брачення у них не бувало, а ігрища між селами. І сходилися на ігрища, на танцювання і на всі бісівські пісні, і тут умикали собі жінок, хто з якою зговориться, мали по дві і по три жони.”

«Правда» Ярослава Мудрого свідчить про правові та моральні норми шлюбу у Київській Русі. Практика шлюбів між чоловіком і жінкою різних соціальних верств була не дуже популярною, проте у випадку статевих зносин зі служницею та народженням нею дитини вона отримувала економічну підтримку і незалежність. Там само зафіксовано право жінки відхилити шлюбні домагання та давати згоду на шлюб. Якщо згоду отримали, то починалась підготовка до весілля. Сир був неодмінним компонентом святкового столу. Ритуал розрізання сиру на шматочки та його куштування означав укладення шлюбної угоди, домовленність між батьками про день заручин. Згідно з існуючими канонами, порушення цнотливості не було завадою на шляху укладення шлюбу.

Протягом своєї історії Україна не знала існування патріархальної сім`ї, яка була основним типом сімейного устрою як на Сході, так і на Заході. Статеворольва поведінка українок у сім`ї та суспільстві не була залежною і підпорядкованою чоловікові. Взаємна повага подружжя, взаємне узгодження бажань створити родину становило норму статевої поведінки. Не існувало жодних обмежень прав жінки або її волі. Вона вільно з`являлася у товаристві, сама або з чоловіком брала участь у святах, і мала великий вплив на справи сімейні та державні. Особливо шанобливе було ставлення до вдови, коли та не брала шлюбу вдруге: вона ставала головою родини замість чоловіка, опікувалася, виховувала дітей.

Україна часів середньовіччя чи не першою серед держав Європи домоглася того, що всі її громадяни, в тому числі і жінки були писемними.

Культурні традиції Київської Русі у сфері шлюбно-сімейних відносин набули подальшого розвитку за часів Козацької республіки. У книзі «Українська жінка в ХVІ – ХVІІ ст.» автор М. Мірза-Авакянц на основі аналізу архівних документів, наводить переконливі факти, що підтверджують існування глибоких демократичних традицій: «... тогочасна українка була повноправним членом громадянства, про охорону якого з боку фізичного, морального та матеріального закон дбав так само, як і про чоловіка; товариш, а не рабиня в подружнім житті, іноді ніжна й чуйна, іноді грубо матеріалістична, захоплена релігійними, науковими та іншими течіями або цілком віддана піклуванню про свою красу й розвагу, врешті, злодійка, але завжди самостійна, з яскравою індивідуальністю, зі своєю власною волею, яка може вести однаково і до гарного, і до лихого, але ніколи не буває пригнічена та винищена, як жінки-росіянки».

Одна з особливостей майнових відносин того часу – це поширена практика надання нареченій материзни, тобто частки землі, що передавалася у спадок тільки по жіночій лінії. Земля, здебільшого, була тим чинником, навколо якого будувалася вся система шлюбної угоди та шлюбних традицій. У своїх громадських та майнових правах українська жінка майже нічим не відрізнялася від чоловіка, крім того, що не мала права посідати урядові посади та проходити військову службу. За народним звичаєм жінка мала право на власне майно, одержане у спадщину від чоловіка.

Що ж до охорони життя жінок, то закони тих часів дбали про них більше, ніж про чоловіків. За постановою Литовського Статуту, за понівечення або вбивство жінки карали вдвічі жорстокіше, і не тільки за шляхтинку, а й за простолюдинку. Жінки відігравали активну роль і у суспільному житті. Вони активно протистояли окатоличенню православної України, відкривали шпиталі та школи. Жінки брали активну участь у громадських справах та розвагах чоловіків.

Повнолітню жінку вважали тоді з 15 років (чоловіка – з 18 років). З цього віку дівчина, навіть маючи батьків, могла володіти власним майном, ділити його з родичами або одержувати спадщину, якщо була сиротою. Коли дівчина виходила заміж то за нею давали посаг грішми або у формі інших цінностей, щоб забезпечити її матеріально на випадок розлучення або вдівства. Доки тривав шлюб, майно чоловіка та жінки було спільним, при чому без згоди дружини чоловік нікому не міг його передати. Поряд з цим жінка володіла власним майном, яке вона отримувала за дарчими записами і могла розпоряджуватися на власний розсуд.

Незалежність жінки проявлялось також у її ініціативності під час сватання. Охороняючи матеріальні права жінки, закон також дбав і про охорону прав особистих, зокрема її волю уподобати чоловіка. Українка могла і бувала у товаристві і мала змогу познайомитись та добре розпізнати чоловіка, з яким брала шлюб. На Україні, власне, наперекір усім народам, не хлопці сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку і рідко не досягають своєї мети. Ментальності українців притаманний гедонізм у поглядах на статеве життя та тілесну чуттєвість. При досить демократичному спілкуванні обох статей на вечорницях, вечірках, досвітках (близький тілесний контакт в танцях, іграх, спільний нічліг), сексуальні пестощі не допускалося самого статевого акту. При цьому шанувалася цнота не тільки дівчини, а й хлопця.

Сірієць Павло Алепський, який побував на Україні у 1654-1656 роках, згадував: «... по всій козацькій землі ми помітили прегарну рису: всі вони, за малим винятком, навіть жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужіння. Київські жінки гарно вдягнуті, зайняті своїми справами, і ніхто не кидає на них нахабним оком». Дружини гетьмана і генерального писаря були присутні на переговорах з іноземними послами. Українки мали досить розкуте та еротичне вбрання, як на ті часи. Подібна одежа була неприпустима в тогочасній Європі (кілька шарів широчезних спідниць, тверді корсети; сорочку взагалі вважали спідньою білизною і не демонстрували) чи ба навіть Росії. Вишивані сорочки багатих жінок робили з дорогого батисту чи маркізету, через яке часом просвічувалося тіло. Запаски та спідниці теж були значно відкритіші і коротші в порівнянні з вбранням росіянок. «Вони мають навколо нижньої частини тіла червону запаску. Нею вони дуже сильно обтягуються, так що сильно виступають форми тіла. Ходять здебільшого у вишитих сорочках. Вони добре танцюють, проте в танці поводяться легко і з серцем» – писав К. Я. Гільдебрант, член шведського посольства 1656-1657 років [11, c.162].

Дома українка господиня, в громаді – рівноправний громадянин. Можливо саме тому, навіть потрапляючи у полон, українки все ж значно відрізнялись від інших полонянок. Маруся Богуславна досить спритно керувала пашею і допомагала землякам-козакам визволятися з неволі. Султанша Роксолана є визначною історичною постаттю не лише для України, а й для Туреччини. Вона була першою жінкою, допущеною на Диван і першою жінкою, яка суттєво впливала на політичне та суспільне життя Туреччини.

Демократичні традиції, ідеї вільності, незалежності, що завжди жили в українському соціумі, і особливо поширилися з часів Запорізької Січі, не могли не вплинути на демократичні традиції у міжстатевих чоловіків та жінок. Прикладом суспільного авторитету жінки може служити давній козацький звичай, за яким тільки жінка могла врятувати козака від смертної кари, якщо погоджувалася вийти за нього заміж.

Саме сільська культура протягом сторіч поневолення України царською Росією була тим духовним осередком, в якому зберігалися демократичні традиції міжстатевих стосунків. Важко віднайти в українському фольклорі бодай натяк на меншовартість жінки стосовно чоловіка. Народна творчість змальовує образи як лихого чоловіка, так і лихої жінки. У статевій свідомості українців відсутні ригідні стереотипи щодо маскулінності-фемінінності, дихотомічність яких притаманна більшості етносів. Сердечність, м`якість, ніжність чоловіка поєднується з активністю, незалежностю та рішучістю жінки, маскулінні якості якої не применьшують її фемінінності. Слід пам`ятати, що витоками маскулінності українського жіноцтва є як освідченість, дієвість, рішучість княгині Ольги, так і ідеї незалежності та вільностей, що поширилися з часів Запорізької Січі. Як підкреслюють історики та етнографи, українська духовна традиція виробила своєрідний код характеру українки: розум, доброта, мужність та гідність.

Рівність статей чітко простежується в етимології багатьох українських слів. За визначенням видатного німецького мовознавця Вільгельма фон Гумбольта, мова народу – це його дух. Думку про те, що психіка народу впливає на його мову, підтримували П. Чамата, К. Ушинський, О. Потебня. Згідно з їх поглядами, різні мови дають не тільки різні визначення якогось поняття, але й різне його світобачення.

Особливо рельєфно паритетність статей українців та підпорядкованість жіночої статі чоловічій, приміром, у росіян простежується в етимології слів, що позначають шлюбно-сімейні взаємини [11]:

Подружжя – від «дружити», «поділяти Я».

Супруги – від «запрягать», «сопрягать».

Шлюб– від староукр. «злюб», «кохання».

Брак– від «брать».

Одружитися, побратися з...

Жениться на..., війти замуж за...

Ці та багато інших прикладів дозволяють дійти висновку про те, що на рівні мовлення егалітарні цінності міжстатевих взаємин українців є цілком очевидними.

Якщо оцінювати зміст українських народних переказів, легенд, дум, пісень як систему світобачення і світосприйняття, то дійових осіб певної статі можна вважати відображенням певних архетипів. Відомо, що архетип – це внутрішня схильність сприймати певні образи та реагувати на них відповідним чином. Архетип – це комплексне переживання, оскільки включає в себе як когнітивний, так і емоційний та поведінковий компонент психіки, які активізуються в процесі сприйняття певного образу. Архетип виробляє установку на певний образ і водночас керує поведінкою особистості, створюючи відповідні йому переживання та способи ідентифікації. К. Юнг вважав що архетипи, як колективне несвідоме, унаслідуються від пращурів і є вродженою основою виховання людини. Досліджені ним архетипи Матері, Дитини і Землі виявилися спільними для багатьох етносів [35].

Специфічну роль у ментальності українців відіграє архетип Матері. Емоційна залежність від матері, незаперечне прийняття її настанов зберігається протягом всього людського життя і навіть після її смерті. Причому цей невидимий зв`язок з матір`ю більшою мірою виявляється у синів. Звертання за порадою до матері вже дорослих її дітей з приводу різних життєвих обставин настільки типове в українській народній творчості, що це дало науковцям можливість зробити висновок про наявність сильного комплексу матері. Культ жіночого начала досить в міфології українців проступає досить рельєфно. Він мав і має значний вплив на формування глибинної традиції поваги до жінки як носія духовної культури і ладу.

Домінуючою рисою українців є пошана до жінки та її волі, партнерство статей, індивідуалізація характерів поза статевою належністю, взаємна довіра і рівність. Цей досвід пращурів певним чином присутній і в підсвідомості сучасних українців. Саме в цих первинних образах слід шукати пояснення тому, що чимало пропагованих ідей жіночої емансипації, сприймається нині багатьма українськими чоловіками і жінками як зайва забаганка.

Не випадково численні жіночі громадські організації, які виникли чи відновили свою діяльність в незалежній Україні, зокрема «Жіноча громада», «Союз українок», «Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги» та інші, займаються проблемами, які мають мало спільного з гаслами про рівність прав жінки й чоловіка, проте є більш орієнтованими на самореалізацію жінок не тільки в родині, але й у суспільному житті. Не випадково членами багатьох жіночих організацій є чимало чоловіків, які разом з жінками спрямовують свою громадську активність на відродження генетично закодованих ідей рівності статей, повноцінності людського існування, звільнення від нашарувань патріархального, насаджених російською колонізацією та радянською владою.

Для більшості жіночих організацій емансипація – це процес двосторонній, який однаковою мірою потрібен як чоловікам, так і жінкам. Гуманізація міжстатевих стосунків розглядається через призму проведення демократичних реформ в економіці та соціальному устрої суспільства, в якому жінка має виступати активним началом. Своєю роботою прогресивне жіноцтво прагне привернути увагу збайдужілих своїх коліжанок до вирішення долі країни, до активної їх позиції у визначенні шляхів перебудови суспільного життя, до активної участі у феміністичних рухах. Феміністичний рух часто звинувачують у тому, що його прихильники прагнуть «догнати і перегнати» чоловіків, досягти рівності за рахунок утисків сильної статі. Насправді, це зовсім не відповідає основним постулатам фемінізму. Виразники феміністичних ідей усвідомлюють, що жіночі проблеми виступають у комплексі з чоловічими, що досягнення соціальної рівності статей можливе лише за умови піднесення свідомості як чоловіків, так і жінок [22].

Вже зараз в Україні поступово зникає весь комплекс чоловічо-жіночих проблем, нав`язаних радянською добою, переборюються декларовані установки на декоративну, оздоблювальну роль прекрасної статі в органах чоловічої влади та її закріпачення побутом і маломеханізованою ручною працею тощо. Зараз, коли вступає в силу процес біархату, специфічною рисою серед українського етносу є його розвиток паралельно з процесом національного відродження, визволення від нашарувань непритаманних для українського народу чужих соціостатевих настанов.

РОЗДІЛ 2



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.215.77.193 (0.013 с.)