Історичний ракурс дослідження становлення статеворольових стереотипів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Історичний ракурс дослідження становлення статеворольових стереотипів



Спочатку – у саму ранню епоху і, мабуть, в епоху матріархату, взагалі не було протиставлення «дозволених» і «недозволених» сексуальних зв'язків. Панував так званий «проміскуітетний» (невпорядкований) шлюб. Зв'язок між сексуальними стосунками і народженням дітей тоді не усвідомлювався.

Перша ступінь на сходах соціального розвитку - це поділ господарських і релігійних функцій між чоловіком і жінкою. Жінка стала охоронницею вогнища і розпорядницею їжі. Можна сказати, що це була перша гендерна революція – установлення жіночої влади, матріархату. Жінка-матріарх була жорстокою царицею й одночасно жрицею первісного жіночого божества. Тоді також не настав час усвідомлення зв'язку між сексом і дітонародженням. Чоловіки бралися матріархальними володарками для сексуального задоволення і, як правило, раз у рік приносилися в жертву. Родовід у цей період вівся, природно, по материнській лінії. Проміскуітет (і інцест у тому числі) був нормою.

Далі почалася нова стадія в соціальному розвитку людства. Відбулася друга гендерна революція – установлення чоловічого соціального і духовного верховенства. Причини цього різноманітні – і розвиток трудових навичок, і ускладнення соціальної структури, що сталася по цій причині, і зрушення в релігійній свідомості. У цей же час, мабуть, і відбулося встановлення когнітивного зв'язку між сексом і народженням дитини. Усе це і привело до патріархату – і, зокрема, до родоводу по чоловічій лінії. Ця найважливіша подія відбулася в Європі приблизно в XIII столітті до нашої ери [11].

Феміністичний рух часто звинувачують в тому, що його метою є «догнати і перегнати» чоловіків. Але це не зовсім відповідає дійсності. Виразники феміністичних ідей усвідомлюють, що жіночі проблеми виступають у комплексі з чоловічими, що досягнення соціальної рівності статей можливе лише за умови піднесення свідомості як чоловіків, так і жінок. Великою мірою завдячуючи феміністичному руху, ми на даний момент живемо в період третьої гендерної революції, так званого біархату. На даний момент поступово пом’якшуються і знімаються табу щодо сексуального життя жінки. Наприклад, втрата цноти до шлюбу вже не вважається страшним горем та соромом, як це було в період патріархату. Але біологічно обґрунтована заборона на промістуітет є і, напевно, залишиться актуальною. Звідки ж беруться обмеження? Всі індивіди є продуктом виховання, а виховання річ досить консервативна. Воно базується на ідеях перевірених часом і константних на певній території. Україна відноситься до Європи (хоча і вплив азіатських культур є досить сильним) і європейський стандарт для нас є значущим. Нижче приведені думки щодо жінок кількох європейських науковців.

Основоположник психоаналізу З. Фрейд виводив психологічні відмінності статей з різної будови їх статевих органів [32]. Оскільки пеніс виконує активну роль, а статеві органи жінки – пасивну, то ролі статей комплементарі. Отже чоловіку від природи надана діяльна, рухлива роль, а жінці – інертна. Сподвижник З. Фрейда К. Абрахам у роботі «Прояви кастрації у жінок» писав: «Чимало жінок і в дитинстві і в зрілості періодично або навіть постійно страждають через свою статеву належність. Специфічні прояви ментальності жінок, які виникають із протесту долі бути жінкою, беруть свій початок від їх пристрасного бажання мати власний пеніс...» [1]. Ось чому жінки, на думку фрейдистів, воліють народити хлопчика, щоб через нього відчути причетність до чоловічого статевого органу.

К. Хорні, послідовниця З. Фрейда, виявилася особливо запеклим опонентом поглядів свого вчителя на диференціацію ідентичності та психологію статі. Особливо вона критикувала постулат фрейдизма щодо жіночої заздрості чоловічому статевому органу як типово чоловічу точку зору в психоаналізі. «До недавнього часу об’єктом психоаналізу була переважно свідомість чоловіків та хлопчиків. Причина очевидна. Психоаналіз – творіння чоловічого генія. І майже всі, хто розвивав його ідеї, також були чоловіками. Природно і закономірно, що вони були орієнтовані на вивчення сутності чоловічої психології і розуміли більше у розвитку чоловіка, ніж жінки» [36]. К. Хорні категорично заперечує висновок З. Фрейда, що почуття соціальної нерівності з`являється у жінки через механізм раціоналізації заздрості до пенісу. Це притаманно лише дітям на догенітальному рівні розвитку. З позиції зрілої сексуальності генітальна організація дорослої жінки вже не є такою меншовартістною, та й можливостей для здійснення статевого акту в неї не менше, хоча вони й інші, ніж в чоловіків. Крім того, внесок чоловіків у репродукцію значно менший, ніж у жінок. К. Хорні наголошує, що почуття жінок своєї неповноцінності базується на економічній, політичній та психосоціальній залежності від чоловіка чи чоловіків. Якщо жіноцтво прагне набути маскулінних якостей, то не від заздрості до пеніса, а до того становища чоловіків, яке вони посідають у суспільстві, а це – сила, сміливість, незалежність, успіх, сексуальна свобода, право вибирати партнера. Особливо негативно позначаються на психіці жінки рольові константи, наприклад, між традиційною роллю жінки або вибором кар`єри або інших цілей. Саме такий рольовий констант породжує тривожність та невротичні потреби, які так часто можна спостерігати у представниць слабкої статі. К. Хорні підкреслювала, що психологія жінок розглядалася лише з точки зору чоловіків. При цьому вони, виходячи зі свого привілейованого становища, вважають об`єктивним своє суб`єктивне ставлення до жінок.

Завдяки тому, що наша цивілізація до сих пір мала суто чоловічий характер, жінці набагато важче було досягти сублімації, яка б реально задовольняла її єство, адже всі звичні професії завжди були розраховані на чоловіків. Це поглиблювало почуття неповноцінності жінки, оскільки вона, природно, не могла досягти того, що й чоловік, і їй починало здаватися, що це і є реальною основою для її дискримінації. Важко оцінити, якою мірою підсвідомі мотиви відходу від жіночості зумовлюються реальною соціальною нерівністю жінки. Природно було б припускати зв`язок та взаємовплив психічних та соціальних факторів.

Ті ж самі фактори мають настільки ж істотний (проте якісно інший) вплив на розвиток чоловіка. З одного боку, вони спричиняють надто сильне придушення його фемінінних бажань, на яких стоїть тавро неповноцінності, а з іншого – ці бажання стає легше і успішніше сублімувати [36].

А. Шопенгауер так виклав засади моралі ХІХ ст.: «Жіноча честь незрівнянно важливіша за чоловічу, так як в житті жінки статеві стосунки відіграють головну роль. Жіноча честь полягає в тому, що дівчина не належить жодному чоловіку, і що заміжня жінка віддалась лише власному чоловіку» [14]. А. Шопенгауер достатньо точно змальовує тогочасне положення жінки – вона не людина з певними потребами, не особистість, а частково істота, для якої в житті головне – «статеві стосунки». І тому поняття жіночої честі зводиться до канону цнотливості для дівчат і канону вірності для заміжньої жінки. «Жіноча честь, – продовжує А. Шопенгауер, - потребує і чекає від чоловіка всього, чого бажає і чого потребує; чоловіки ж вимагають від жінок перед усім і безпосередньо лише одного. Отже, належить влаштувати так, щоб чоловіча стать могла отримати від жіночої це єдине не інакше, як взявши на себе зобов’язання про все, і в тому числі і про дітей, що народжуються; в цьому порядку і полягає все щастя жіночої статі» [14]. Відносини чоловіків та жінок тут - справжня угода: жінка дає чоловіку насолоду, а він забезпечує її всім необхідним. Робиться це все з кохання чи без нього, не має ніякого значення. Звичайно ні про яку рівність мова не йде. Жінка лише інструмент для задоволення чоловічих потреб. Вона весь час воює з чоловіком, примушуючи його до капітуляції – шлюбу – це ціна її цноти.

Для Ф. Ніцше кохання – теж війна, найнижче з людських почуттів. Для нього жінка теж не особистість, а апарат для дітонародження. «Все в жінці загадка, - говорить Ф. Ніцше, - і все у жінці має одну розгадку – вагітність» [23].

Для А. Шопенгауера жінка – лише дружина, для Ф. Ніцше – лише мати. Все майбутнє Ф. Ніцше відводить лише чоловіку. Його надлюдина – це надчоловік. Наджінки у нього не існує, оскільки жінка для нього – недолюдина.

О. Вейнінгер [9] взагалі вважав жінку причиною всіх бід людських. За його теорією смерть буде існувати до тих пір, поки жінки будуть народжувати. Жінки провокують своєю сексуальністю бажання чоловіків, а отже провокують гріх. І коли нарешті чоловіки переможуть свої сексуальні бажання, жінки перестануть існувати. Жінка ж має за власною волею відкинути статевий акт (за текстом – знищити себе), і тоді є надія встановлення царства Божого на землі. Також О. Вейнінгер вважав, що у жінок немає органу відчуття прекрасного, так як вони від початку позбавлені внутрішньої цінності, яку могли б проектувати назовні. Що ж до жіночої емансипації, то жінкам вона непотрібна, оскільки низька оцінка жінок спровокована їх рабськими нахилами і вони не мають потреби у свободі. Також жінки не здатні творити, а ті жінки, які себе проявили (Жорж Санд, Марія Кюрі, Сапфо) є психологічно більше чоловіками ніж жінками. О. Вейнінгер навіть констатував домінування у них чоловічих фізичних рис. Одним зі значних обмежень, що накладаються традиційною жіночою роллю в наш час є те, що працююча жінка продовжує нести тягар домашніх турбот і відповідальності за дітей.

У порівнянні зі своїми дружинами, чорношкірі чоловіки роблять 40% домашньої роботи, білі чоловіки – 34%, а чоловіки іспанського походження – 36%. Працююча жінка виконує в середньому 69% домашньої роботи. Збільшення частки часу, що жінки присвячують роботі, привело лише до невеликого скорочення їхніх домашніх обов'язків, а кількість часу, що віднімається в них турботою про дітей і зовсім залишилося незмінним [4].

У роботі жінки звичайно нижче за статусом, ніж чоловіки. Більшість самих престижних професій у нашому суспільстві буквально окуповані чоловіками (науковці, лікарі, професора університетів). Існує безліч доказів більш низької влади жінок у своїх організаціях у порівнянні з чоловіками. Жінки набагато рідше займають посади, що пропонують контроль над ресурсами і визначення того, які цілі фірма буде досягати і яким способом. Це відбувається почасти, тому що чоловічі гендерні стереотипи містять у собі більше якостей, що вважаються необхідними для завоювання й утримання влади. Тому чоловіки здаються більш придатними для керівних ролей.

Жінки, що намагаються зробити кар'єру іноді стикаються з таким явищем, як «скляна стеля» [4]. Ця метафора виражає той факт, що в деяких організаціях існує як би невидима стеля, вище якої жінки не можуть просунутися. Загальноприйняті стереотипи припускають, що чоловіки набагато кращі лідери, ніж жінки, частково відповідальні за існування «скляної стелі».

Ще однією проблемою працюючих жінок є те, що вони працюють вдома набагато більше, чим їхні працюючі чоловіки, що приводить до розриву в часі відпочинку.

У домогосподарок так само існує безліч проблем. Більшість з них не може задовольнити свої соціальні потреби. До того ж більшість соціологів згодні, що жінка, що заробляє гроші, користається вдома більшою владою і повагою.

Багато хто з нас виросли з уявленням, що кожний у цьому житті заслуговує того, що одержує й одержує, те, чого заслуговує. Нам необхідно вірити, що це так, інакше нам доведеться робити щось, боротися з несправедливістю відчувати провину і дискомфорт, зустрічаючи з невиправданою ситуацією чи дискримінацією, тому ми закриваємо очі і продовжуємо вважати, що нічого поганого з нами не трапиться, якщо ми будемо правильно поводитися. Ця концепція «таке життя», за словами соціального психолога М. Дж. Лернера, часто допомагає чоловікам і жінкам виправдувати явну соціальну нерівність, про яку ми говоримо. Ця концепція так само приводить до виникнення негативних стереотипів, коли жінок розглядають як «слабку стать» з метою пояснити їх більш низький статус і низьку оплату праці. Така тенденція принижувати здібності деякої соціальної групи, яку ми експлуатуємо, так що б цю експлуатацію можна було раціонально виправдати, давно була помічена соціальною психологією. Боротися проти неї небезпечно, тому що багатьом людям необхідно вважати, що «все в порядку, просто життя таке» і не треба нічого змінювати. Далі ми побачимо, що традиційний поділ ролей на чоловіків і жінок служить погану службу так само і чоловікам.



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.2.190 (0.009 с.)