Гендерно-рольова соціалізація особистості

Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендера служить уся система того, що в даній культурі зв'язується з мужністю і жіночністю.

Вже в 3 роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої чи жіночої статі. У цей час діти починають помічати, що чоловіки і жінки поводяться по-різному, займаються різною діяльністю і цікавляться різними речами. У частини дітей дорослі ненавмисно стимулюють гендерну ідентифікацію, регулярно згадуючи стать дитини (наприклад: не плач, ти ж хлопчик).

До 7 років діти досягають гендерної константності, розуміючи, що гендер постійний і змінити його неможливо. У дитини з'являється підвищена увага до рольових моделей, притаманних тій статі, що і вона сама. Це обумовлено бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою. Таким диференційним наслідуванням зумовлюється те, чому жінкам, як правило, подобається ходити по магазинам і займатися приготуваннями до свят, а чоловіки цього зазвичай уникають.

Вчителі, інші діти, батьки інших дітей, родичі, іграшки і телебачення – із усіх цих джерел дитина довідується про поводження, що розцінюється суспільством як відповідне тому чи іншому гендеру.

Експерименти показують, що читання книг, у змісті яких прослідковується статева стереотипізация, приводить до збільшення частки типової поведінки в дитячих іграх [4]. Хоча недавні дослідження показали, що описи гендера в книгах виданих після 1980 р. у достатньому ступені змінилися, але бібліотеки усе ще повні книгами, виданими до цього періоду. А в них звичайно переважають персонажі чоловічої статі, а жінки зображуються винятково в ролі хранительок домашнього вогнища, тоді як чоловікам надані всі можливості.

Значну роль у гендерно-рольовій соціалізації грають засоби масової інформації, адже вони постійно демонструють нам стереотипні жіночі і чоловічі образи.

У 90-х роках ХХ століття в Сполучених Штатах було проведене блискуче дослідження того, як змальовується на телебаченні образ чоловіка і образ жінки [1]:

§ Чоловіки зображені, як правило, амбіційними, авантюристичними, сильними, а жінки – слабкими та залежними.

§ Чоловіки зайняті захоплюючими справами за які отримують визначні винагороди, в той час як жінки виступають помічниками або зайняті менш важливими справами, ніж чоловіки.

§ Телевізійні серіали представляють жінок заклопотаних справами родини, коханням або власною зовнішністю та чоловіків – мужніх, компетентних, «добитчиків».

§ Повнометражні фільми культивують образ непереможного героя-одинака, що бореться зі суспільним злом та образ жінки, як втілення краси та кохання, родинної берегині.

Сучасні діти, які досить багато часу приділяють телебаченню, сприймають данні образи як зразок для наслідування. Тобто формуються образ:

Чоловік – мужній, розумний, такий, що повністю забезпечує свою родину, а в разі необхідності відстоюює як власні інтереси, так і суспільні. Емоції та почуття він проявляє досить скупо.

Жінка – турботлива мати і дружина, залежна від чоловіка, ранима і дуже емоційна.

Загальновизнано, що людина по суті – істота бісексуальна. На фізіологічному рівні ми бачимо, що і у чоловіків, і у жінок виділяються і чоловічі, і жіночі гормони. На психологічному рівні у представників обох статей присутні як маскулінні, так і фемінінні характеристики. Гомосексуальність – лише одне з явищ, хоча і найбільш яскраве, з тих, що поклали початок уявленням про людську бісексуальність.

Фемінінну сторону чоловічої особистості і маскулінну сторону жіночої К. Г. Юнг приписує архетипам. Фемінінний архетип в чоловікові називається аніма, маскулінний архетип в жінці – анімус [38, с.147]. Ці архетипи, хоча і можуть бути зумовлені хромосомами та статевими залозами, являють собою продукти чоловічих расових переживань, пов’язаних з жінками, і жіночих, пов’язаних з чоловіками. Іншими словами, чоловік, живучи з жінкою на протязі століть, став фемінізованим; жінка, живучи з чоловіком, стала маскулізованною.

Ці архетипи не лише являються причиною наявності у представників кожної статі рис протилежної; вони також діють як колективні образи, що мотивують представників кожної статі на те, щоб зрозуміти представника іншої і відповісти. Але аніма і анімус можуть призвести до непорозуміння, якщо архетипічний образ продукується безвідносно до реального характеру партнера. Так, якщо чоловік намагається ідентифікувати свій образ ідеальної жінки з реальною жінкою і недостатньо приймає в розрахунок розходження між ідеальним та реальним, він може жорстоко страждати, коли зрозуміє що ці двоє не ідентичні. Між вимогами колективного несвідомого і реальністю зовнішнього світу має бути компроміс, інакше людина не зможе достатньо добре адаптуватися.

У процесі диференціальної соціалізації дуже важлива роль дитячих іграшок. Іграшки й ігри допомагають дівчинкам практикуватися в тих видах діяльності, що стосуються підготовки до материнства і веденню домашнього господарства, розвивають уміння спілкуватися і навички співробітництва. У хлопчиків іграшки спонукають до винахідництва, перетворенню навколишнього світу, допомагають розвити навички які пізніше ляжуть в основу просторових і математичних здібностей, заохочують незалежне, змагальне і лідерське поводження. Зайшовши в магазин, можна відразу побачити, що більшість іграшок конкретно призначені або для хлопчиків, або для дівчаток. Гендерну приналежність іграшки часто містить у собі її назва чи упаковка. По статистиці дорослі купують маленьким дітям більше іграшок, типових для статі дитини. Природно буде припустити, що це є наслідком того, що хлопчики і дівчинки віддають перевагу різним іграшкам і тому просять купити їм саме їх. Але чи є ця перевага природною чи створюється соціальним оточенням? З цього приводу існує кілька гіпотез, одна з них припускає, що хлопчики і дівчинки споконвічно володіють різною уродженою схильністю, завдяки чому і починають згодом віддавати переваги різним іграшкам. Але на жаль, ми не можемо виключити можливості, що до того моменту, коли дитина починає віддавати переваги іграшкам типовим для її статі, диференціальна соціалізація в якійсь мірі уже відбулася.

Досить цікавим є дослід Е. Еріксона [22]. Протягом двох років він тричі обстежував 150 хлопчиків і 150 дівчаток пропонуючи їм щоразу одне і теж завдання – уявити себе режисером фільму і побудувати на столі з іграшок якусь сценку. Іграшки були досить різноманітні – фігурки членів родини, полісмен, авіатор, індіанець, дикі та свійські тварини, меблі, автомобілі, а також велика кількість кубиків. Е. Еріксон звернув увагу на те, що хлопчики і дівчатка по різному використовують наданий простір, що певні конструкції разюче часто зустрічаються в конструкціях однієї статі і практично відсутні в сценках створених представниками протилежної статі.

Дівчатка в своїх сценках обирали переважно внутрішній простір: це інтер’єр будинку з розставленими меблями без навколишніх стін або огороджені рядками з кубиків. В цих сценах люди і тварини знаходяться переважно всередині інтер’єрів і вони мали мирний характер.

Сцени хлопчиків – будинки з чудернацькими фасадами, високі вежі або просто відкритий простір. Фігурки людей і тварин перебувають переважно поза межами будівель і за задумом авторів виконують певні дії (в тому числі воюють, потрапляють у автокатастрофи тощо). До того ж тільки у сценах сконструйованих хлопчиками трапляються руїни [2].

Діти починають вести себе відповідно з установленими у суспільстві нормами, активно вивчають норми поведінки притаманні їх статі. Таким чином, існує величезна кількість факторів, що впливає на гендерно-рольову соціалізацію людини, починаючи вже із самого народження і протягом усього життя.

Отже, гендерна соціалізація та розвиток гендерної ідентичності особистості — це складні і різноманітні процеси, які підлягають багатьом закономірностям і на їх шляху виникають багато суперечностей, проблем, дисгармоній. Знання цих закономірностей має допомогти уникненню цих проблем і суперечностей розвитку, гармонійності стосунків особистості із соціальним світом.