Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Види усного ділового мовленняСодержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
2. Спілкування в колективі · Морально-етичні норми управлінської структури · Етичні вимоги до стосунків керівника та підлеглого · Етичні правила зовнішньої культури поведінки · Вимоги технічної естетики Прийом вiдвiдувачiв · Графік прийому · Час прийому · Місце очікування · Робочий стіл працівника · Стиль поведінки · Правила для відвідувачів Телефонна розмова · Специфіка ділової розмови по телефону · Момент встановлення зв’язку · Виклад справи · Закінчення розмови Ділові засідання (наради) · Роль засідань · Види нарад · Час проведення наради · Регламент наради · Підготовка наради · Поведінка головуючого · Ухвала зборів
Види усного ділового мовлення
Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома - і з цілим залом слухачів; по-іншому ми будуємо свою розмову, якщо людина сидить перед нами — і якщо вона звернулась до нас по телефону та ін. Тому усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування). Розглядаються обидва ці види усного ділового спілкування за ситуаціями мовлення - у плані тих конкретних ситуацій, у яких реалізується усне офіційне мовлення. Саме тому в наступних двох лекціях розглядаються, крім спілкування в колективі, ділових нарад, прийому відвідувачів і телефонних розмов, також і різні типи публічних виступів, з якими працівникам різних організацій, підприємств та установ доводиться систематично мати справу (це участь в обговоренні різних питань на ділових засіданнях, нарадах, зборах; це агітаційні, пропагандистські виступи; це доповіді та лекції адміністративного, наукового, економічного, політичного та ін. характеру). Постійно залишається у полі зору також етичний аспект усного ділового спілкування. Оскільки добір мовних засобів підпорядковується позамовним факторам (меті спілкування, суспільній сфері спілкування), то розглядати ми їх будемо як єдине ціле, не відриваючи мовних засобів від позамовної життєвої ситуації і враховуючи загальні етичні вимоги в діловому спілкуванні.
Спілкування в колективі
Поняття „культура” визначається як сукупність досягнень суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва і в інших галузях духовного життя; вміння використовувати ці досягнення для підкорення сил природи, для зростання виробництва, для вирішення назрілих завдань суспільного розвитку. Культура управління — це сукупність вимог, які ставляться перед зовнішньою стороною процесу управління, а також вимог до особистих якостей людей, якій здійснюють управління,— вимог, зумовлених нормами і принципами прийнятої в суспільстві моралі, етики й естетики, права, принципами організації і техніки управління.
Морально-етичні норми управлінської структури
Моральні норми у сфері управління відіграють важливу роль. Вони включають такі принципи, як відданість справі, любов до батьківщини, висока свідомість громадського обов'язку, нетерпимість до порушення громадських інтересів; також гуманне ставлення до людини, взаємна повага між людьми в суспільстві, чесність і правдивість, моральна чистота, простота та скромність в громадському й особистому тому житті; нетерпимість до несправедливості, кар'єризму, нечесності, до расової та національної неприязні. Ці моральні принципи мають пряме відношення до регулювання стосунків у сфері управління; між працівниками в колективі (зокрема між керівниками та підлеглими), між працівниками установ, організацій, підприємств і громадянами (у тих випадках, коли правові норми не настільки детальні, щоб служити мірилом поведінки). Веління часу постійно висуває необхідність дальшого поліпшення роботи апарату управління, підвищення ефективності праці адміністративно-управлінського апарату, поглиблення наукового обґрунтування методів обробки й аналізу інформації. У розв'язанні цих завдань, які повинні сприяти підвищенню оперативності, економічності та культури в діяльності управлінського персоналу, чималу роль відіграє вдосконалення роботи з документами, раціоналізація процесів діловодства. Культура управління — це складний і багатогранний комплекс проблем, що стоять перед адміністративно-управлінським апаратом. Зокрема культура управління органічно включає в себе й уважне, зацікавлене ставлення до потреб і турбот трудящих, оперативний розгляд їх звертань і прохань. Атмосфера доброзичливості, поваги до людини повинна панувати у кожній справі. Економічні реформи, що проводяться в країні, постійно підвищують увагу працівників підприємств до різних аспектів наукової організації виробництва й управління. Значна увага виявляється і до проблем культури управління. Підвищується роль моральних стимулів, ставляться високі вимоги до культури поведінки, до оформлення управлінської документації, до етики в процесі управління, зокрема, висувається ряд лінгвістичних вимог (вони полягають у використанні у сфері управління національних мов, у дотриманні правил правопису, стилістичних та інших мовних правил). Етичні норми — це, образно кажучи, своєрідні моральні амортизатори, які допомагають створювати в суспільстві товариську атмосферу, взаєморозуміння та взаємну повагу. Однією з найважливіших проблем наукової організації управління є створення дружного колективу працівників апарату управління. Розв'язати її можна лише за умови, якщо гуманістичні ідеї та норми поведінки стануть суб'єктивними почуттями й переживаннями працівників (тобто, коли кожен працівник апарату управління не тільки усвідомлює необхідність виконання норм прийнятої у суспільстві моралі, а й виробляє у себе відповідні до цих норм звички та почуття). Усвідомлення своєї ролі у колективі лежить в основі самооцінки особи, її самоповаги. Щоб правильно поводитися, кожен працівник повинен знати свою реальну роль і місце в колективі, критично самооцінювати себе і на цій підставі будувати правильні взаємини з іншими членами колективу. Підставою цих взаємин є, як відомо, скромність і повага до товаришів по праці, яка виявляється, зокрема, в чуйному ставленні до кожного колеги, в умінні в разі потреби тактовно поправити його, допомогти йому. Етика службових взаємин виключає вияви грубості, нетерпимості до думки інших, інтриги, неправдивість та ін. Однією з особливо важливих етичних проблем управління є формування правильних стосунків у системі адміністративного підпорядкування.
Етичні вимоги у стосунках керівника та підлеглих
Першою етичною вимогою у стосунках керівника та підлеглих є вимога поваги й доброзичливості: керівник ніколи не повинен висловлювати або загалом будь-яким чином виявляти неповагу до свого підлеглого. Це не виключає вимогливості, але це єдине, що може забезпечити взаємоповагу в колективі. В основі правильних стосунків керівника та підлеглих лежить авторитет керівника, який забезпечується такими етичними факторами, як абсолютна чесність, добросовісність, знання своєї справи, принциповість, повага до людей, турбота про них. Авторитетний і тактовний керівник створює атмосферу ділової простоти, вміло використовує колективний досвід. Він ураховує також такі психологічні фактори, як сувора внутрішня єдність вказівок, які даються виконавцям, індивідуальний підхід до людей, здатність «запалюватися» новою ідеєю тощо. Для чіткої роботи органів державного управління необхідно постійно зміцнювати дисципліну його працівників. Етична сторона службової дисципліни полягає у створенні атмосфери підтягнутості, доброзичливості, принциповості; в умінні не відкладати на завтра того, що можна зробити сьогодні, не обіцяти чогось, якщо не впевнений у можливості виконання, не запізнюватися на зустрічі чи засідання та ін. На жаль, ми ще не навчилися суворо ставитися до своїх вчинків і поведінки, дотримуватися повсякчас тих етичних норм, які ми самі встановили. Завдання керівника — тактовно і ненав'язливо виховувати високі етичні навички у своїх підлеглих. Безапеляційність завжди сприймається як вияв невихованості. Надто категорично висловлює спою думку та людина, яка абсолютно впевнена у своїй «непогрішимості», а думку інших готова відкинути, навіть не вислухавши її. Цілком очевидно, що у багатьох ситуаціях керівник повинен сказати: «я вважаю», «я переконаний», «я вимагаю». Звичайно такі слова означають, що керівник готовий взяти на себе відповідальність за вирішення якихось проблем. Проте у питаннях, які не мають принципового значення, керівник повинен уміти вибрати м'якший варіант: я думаю, мені здається, чи не здається вам, що. Адже взаєморозуміння і товариські стосунки між керівником і рештою членів колективу — важлива умова плодотворної співпраці. Звичайно, не лише керівник, а й усі працівники свідомі цього і намагаються разом створити сприятливу для праці атмосферу в колективі. Керівника відзначають такі риси, як принциповість, діловитість, оперативність. Бути принциповим — значить уміти активно відстоювати свою точку зору, базуючися на твердій ідейній переконаності. Це значить також бути непримиренним до будь-яких недоліків, у яких би формах вони не виявлялися. Бути діловитим — значить більше уваги приділяти простим, але живим, із життя взятим і життям перевіреним фактам; поменше пишних фраз — побільше простої, буденної справи, «турботи про пуд хліба і пуд вугілля»; поменше політичної тріскотні, поменше загальних розмов і абстрактних лозунгів, побільше ділового, вмілого практичного досвіду (тобто уміння вчасно приймати рішення і домагатися виконання їх). Бути оперативним — значить своєчасно, швидко реагувати на події, правильно поводитись у колективі при розв'язанні найскладніших завдань, бути обізнаним із життям і справами колективу повсякчас і на підставі цієї обізнаності негайно розв'язувати назрілі питання. Досвідчений керівник уміє створити у колективі потрібний тон спілкування — як у прямому, так і в переносному значенні цього слова. У прямому — це значить, що в колективі звикають розмовляти спокійно, коректно, ввічливо (на жаль, у деяких колективах і навіть в окремих сім'ях настільки звикають до крику, лайок, цинічних, грубих, двозначних характеристик і зауважень, що ця образлива манера розмовляти уже не викликає протесту; лайку просто пропускають повз вуха). У переносному — це значить, що в колективі панує атмосфера доброзичливості та взаємоповаги. Як свідчать соціологи, в ображеної, виведеної з рівноваги людини продуктивність праці помітно знижується (до 50%). Навіть автомат, який обслуговує схвильована, ображена, знервована людина, виконує роботу на 4—5% гірше. Тому мають цілковиту рацію ті, хто вимагає сказати «ні» грубощам, образам, лайці не лише з етичних, а й виробничих причин: вони вважають, що грубощі надто «дорого коштують» як окремій людині, так і державі. Цілком правильною є думка про те, що похвалити когось за хорошу роботу перед усім колективом — ніколи не завадить,, а от публічно ганити треба дуже обережно й обдумано: звичайно краще буває вказати підлеглому на його помилки наодинці або в колі найближчих колег. Догана перед усім колективом повинна виноситися лише в особливо важливих випадках і бути мотивованою надзвичайно ґрунтовно та переконливо. Травмує працівників і манера керівника багатозначним тоном викликати їх на розмову до себе. Після почутої по телефону фрази «Зайдіть до мене», багато людей, як зазначають психологи, в глибині душі відчуває хвилювання, чекаючи неприємної розмови. Найчастіше ці емоції з'являються саме у тих, хто багато працює, вкладаючи в роботу всього себе. Люди ж, які звикли при виконанні своїх службових обов'язків ховатися за спини інших, нічого самостійно не вирішувати, як правило, таких викликів не бояться, бо оскільки вони нічого не роблять, їх лаяти фактично нема за що. І хоча найчастіше такі побоювання перед дверима кабінету розвіюються одразу ж за дверима (керівник, виявляється, просто хотів порадитися про щось) — неприємний слід від них залишається. Тому, запрошуючи до себе людину, керівник — справжній сучасний керівник і висококультурна людина — хоча б кількома словами попередить про тему майбутньої розмови. До речі, сама манера спілкування між членами колективу установи чи організації повинна будуватися на принципах лаконізму. Відомий польський спеціаліст у галузі організації управління С.Ковалевський писав: «Попередньою умовою доручення завдання і взагалі будь-яких контактів керівників і підлеглих є точна мова». Він мав на увазі такі конкретні правила: кожне доручення, завдання, справа тим краще зрозумілі, чим коротше вони викладені; слід завжди, де лише можливо, без втрат для змісту користуватися загальноприйнятими та зрозумілими словами. Лаконічність повинна бути пов'язана з конкретністю, а конкретність — це своєрідна концентрованість інформації. Усе це слід враховувати як у спілкуванні між працівниками установи, так і в розмовах із відвідувачами.
Етичні правила зовнішньої культури поведінки
Окрему групу етичних правил становлять правила зовнішньої культури поведінки: культури мови, особистої культури, культури робочого місця, взаємної ввічливості; вимоги дорожити своїм і чужим часом та ін. Передбачити і назвати їх усі немає можливості, проте на деяких з них слід зупинитися. Так, правила ввічливості вимагають: · щоб службова особа, зайшовши до кабінету керівника, не сідала без запрошення; · якщо до кабінету зайшов важливий, відповідальний відвідувач (службова особа), то працівник установи повинен встати, привітатися та попросити дозволу у свого керівника вийти, щоб повернутися пізніше. · начальник не повинен зустрічати свого працівника сидячи в кріслі, а мусить встати, привітатися, запросити його сісти. · співробітник, прийшовши до начальника, не повинен курити, не одержавши дозволу, і начальник не повинен вітатися з тим, хто зайшов, продовжуючи тримати цигарку в роті. Отже, правила існують не лише для колективу, а й для його керівника (так, наприклад, керівник повинен вміти вести тактовно прийом відвідувачів: обмінюватися вітаннями, уважно вислухувати відвідувачів, висловлювати певну міру співчуття у зв'язку з викладеними неприємними для відвідувача обставинами, бути терплячим і допомагати висловитися людям, які не можуть або не вміють цього зробити та ін.). І ще одне з цього ряду питань: спосіб звертання до окремих членів колективу. Трапляється, що підлеглий і керівник давно говорять один одному «ти», і бажано, щоб на роботі вони, як і всі інші, вживали офіційні узвичаєні типи звертань (ім'я по батькові чи прізвище). Манера звертатися на «ти» до співробітників, якщо це звертання не підкріплене давнім знайомством або близькими, дружніми стосунками, є виявом панібратства і звичайно засуджується як неввічлива і нетактовна. Звертання типу «тьотю Машо», «Галочко», «Петровичу» у присутності відвідувачів або сторонніх службових осіб також вважається неприйнятним. Зайва фамільярність, як і перебільшена казенна офіційність — однаково погане свідчення про характер стосунків у колективі. Сучасний службовець перебуває у постійному контакті з населенням, і по тому, як організований прийом, наскільки офіційна особа володіє умінням слухати, розбиратись у справах, як розмовляє з відвідувачем — по всьому цьому і ще багато по чому іншому люди судять про дану установу в цілому: про стиль її діяльності, про відповідність тій ролі, яка на цю установу покладена. Адже ділова культура складається з дуже багатьох часто важко передбачуваних компонентів: тут і професійна майстерність, і широка ерудиція, і вміння працювати з людьми, швидко приймати обґрунтоване рішення, оформити документ, тут і вміння поводитися, і знання традицій тощо. Уміння складати ділові папери та користуватися ними - позитивна риса працівника установи, однак коли забувають про те, що не люди - слуги паперів, а папери - їх слуги, то це є вже бюрократизмом. Якщо суспільство стільки уваги приділяє питанню культури діловодства, культури управління, то цю увагу слід розглядати як першочерговий засіб боротьби з бюрократизмом, оскільки мова йде про необхідність упорядкувати та скоротити паперові потоки, відсіяти непотрібні папери й цим самим позбутися тенденції уникати розв’язань питань, сховавшись за папірець. Коли підприємство, турбуючися про своїх працівників, пише: «Просимо виділити місця для кращих виробничників у кількості чотирьох», то підкреслені слова якраз і свідчать про щось, прямо протилежне турботі про людину: так можна сказати про вироби комбінату й не можна — про його працівників. Причина виникнення такого листа — зовсім не бажання когось принизити, а звичайне незнання елементарних норм культури мовлення. Таке ж враження справляє фраза в кінці повідомлення про захід: «Ваша явка суворо обов'язкова» (наче звертаються не до висококваліфікованого, усіма шанованого працівника, а до дрібного хулігана чи непоправного ледаря).
Вимоги технічної естетики
До питань культури управління належать і вимоги технічної естетики. Ці вимоги поширюються на предмети, в оточенні яких і з допомогою яких здійснюється управління. Канцелярські меблі, засоби механізації та автоматизації операцій управління (починаючи від олівця, ручки і закінчуючи складними машинами та механізмами, покликаними здійснювати трудомісткі управлінські операції), інші предмети, які оточують службовців, повинні за своїм зовнішнім виглядом, комбінаціями їх і якостями задовольняти сучасні естетичні вимоги. Установа починається з вивіски. Розміри її, зміст написів, фон та інші подробиці визначаються загалом традиціями, що склалися в установі, смаками представників замовника та художників, які оформляють замовлення (давати тут будь-які рекомендації є зайвим, нагадаємо лише постійний об'єкт гумористів: золотом на чорному фоні «Пішла на базу...». Монументальність і зміст, отже, мають бути приведені у повну відповідність). Обов'язковою є вимога, щоб на вивісках була повна та скорочена (якщо вона є) назва установи, а також назва міністерства чи відомства, якому вона підпорядкована. Існує таке правило: у цивілізованих країнах на вивісках написи виконуються, крім національної, також мовою міжнаціонального спілкування. Розміщення цих написів у кожній країні має свої традиції (в одних текст вивіски пишеться двома мовами, в інших — виготовляються дві окремі вивіски, кожна однією мовою, і розміщуються обабіч дверей. Такі відмінності не мають принципового значення). Після того, як вивіска перестає бути потрібною, її необхідно зняти, тому що “безпритульні” вивіски псують фасади будинків і дезорієнтують зацікавлених осіб. Окрім зовнішніх вивісок, в установі є і внутрішні — назви структурних підрозділів. Вони повинні бути короткими й точними. У межах однієї установи чи підприємства ці назви повинні відрізнятися до такої міри, щоб відмінність між ними легко сприймалася на слух. Невдалими вважаються назви типу бюро, стіл, частина, підвідділ, кабінет (погано звучать слава «був у столі», «у столі... новий працівник», «я іду зі столу» тощо; погано сприймається «підвідділ відділу комітету вважає»). Вдалими вважаються: управління, відділ, сектор, прийомна (приймальна). Свідченням рівня культури колективу є і манера одягатися: вести офіційну розмову зі службовцем, одягненим невідповідно (надто святково, або ультрамодно, або зверхспортивно, або ще якось) чи просто неохайно, сторонній людині незручно й неприємно, не кажучи вже про те, що у відвідувача може скластися негативне враження про саму систему порядків і правил цієї установи чи підприємства. Проте це чисто зовнішня сторона; що стосується внутрішньої — суті справи, то не можна заперечувати певного психологічно мобілізуючого фактора: службовець, уважний до себе, до свого вигляду й одягу, буде уважним і до виконання своїх обов'язків. Отже, усе - починаючи від вивіски установи і закінчуючи одягом працівників - створює загальну картину етичного й естетичного рівня її культури. В умовах науково-технічного прогресу успіх господарських починань усе більше залежить від поєднання таких моментів, як чіткість у розподілі функцій між працівниками і товариська взаємовиручка, гранична організованість, монолітність колективу й урахування настрою кожного працівника, висока вимогливість до виконання службових обов'язків і здатність зрозуміти найтонші душевні переживання товариша. А все це вимагає від людей грамотності не лише технічної. Таким чином, це проблема не лише етична; вона набула актуального політичного звучання, виросла до розмірів важливого соціального завдання, яке можна розв'язати лише зусиллями усього суспільства.
Прийом відвідувачів
Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов'язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, із представниками інших установ тощо. У цьому — другому — випадку мовлення, начебто залишаючись приватним, перестає бути лише приватною справою працівника, бо це мовлення офіційне (мовлення від імені установи, яку представляє працівник). Залежно від того, хто проводить прийом відвідувачів, можна виділити прийоми, які проводять, по-перше, керівники та їх заступники і, по-друге, керівники структурних підрозділів і працівники цих підрозділів. Прийоми першого типу стосуються найпринциповіших питань діяльності підприємства або установи. Прийоми другого типу проводяться переважно з часткових, поточних питань, які торкаються здійснення якоїсь однієї функції управління (наприклад, планування, фінансування, постачання та ін.). Частота прийому може бути неоднаковою й залежати від характеру діяльності підприємства і навіть від конкретних умов виробництва й управління ним. Графік прийому
Графік прийому повинен бути складений і доведений до відома усіх зацікавлених у ньому осіб (бажано, щоб у графіку передбачався прийом відвідувачів керівником, його заступниками або іншими особами, уповноваженими розв'язувати питання, з якими звертаються відвідувачі). Графік не повинен порушуватися. Можуть скластися такі обставини, які примушують відмінити призначений прийом (хвороба керівника, аварійна обстановка, стихійне лихо тощо). Але така причина, як, наприклад, виклик керівника до іншої установи, не може бути визнана поважною, і якщо вже так трапилося, то уважні до людини, висококультурні працівники, пропустивши встановлений день прийому, все ж виділяють зі свого часу додаткові години для бесід із відвідувачами. Повторний виклик відвідувача — якщо зустріч не відбулася з вини керівника установи — є виявом некультурності, неуважності, зверхності. Тому слід подбати про те, щоб у разі відсутності керівника установи викликану людину прийняв інший компетентний працівник. Час прийому
Час прийомувідвідувачів повинен бути суворо регламентований. Окрім повідомлення про годину прийому, доцільно в деяких випадках вміщувати оголошення на видних місцях про те, з яких питань, до кого й куди краще звертатися. Дуже часто відвідувачі звертаються не за адресою, відриваючи від роботи того чи іншого працівника й не досягаючи при цьому своєї мети. Бажано, щоб на дверях кожного кабінету висіли таблички з грамотними й чіткими написами: назвами структурного підрозділу та прізвищами працівників. У великих приміщеннях, де працює кілька осіб, доцільно поблизу кожної з них (на стінах або на столах) мати таблички з назвами їх посад («головний бухгалтер», «касир», «інспектор» тощо).
Місце очікування прийому
Місце, де відвідувачі чекають прийому, повинне бути відповідним чином обладнане. Необхідно потурбуватися про меблі для сидіння у коридорах і прийомних (стільці, дивани, лавки), адже відсутність меблів або замала кількість їх — це перший вияв неуважності до відвідувачів (про те, скільки саме місць для сидіння слід підготувати, вирішують, виходячи з середнього числа відвідувачів). У цих приміщеннях повинні бути також столи з письмовим приладдям. Відвідувачам нерідко доводиться писати заяви, пояснення, заповнювати бланки та ін. Пошуки паперу, ручок завжди відривають працівників установи від їх безпосередньої роботи; якщо ж усе заздалегідь підготовлене, то це полегшує спілкування відвідувачів і працівників установи. Також слід подбати і про достатню кількість попільничок у коридорах, де палять не лише відвідувачі, а й свої працівники, а також про те, щоб ці коридори добре провітрювались. В організації прийому відвідувачів важлива роль належить секретареві. Він повинен бути достатньо компетентний для того, щоб самостійно розв'язувати окремі дрібні питання, які цікавлять відвідувачів, підготувати керівникові відповідні документи, розшукати потрібну інформацію тощо. Результати бесід із відвідувачами записуються в окрему книгу (або на картки). Ділові зустрічі з представниками інших підприємств, організацій та установ повинні бути ретельно продумані, сплановані в часі й організаційно забезпечені. Ділова людина цінує свій і чужий час: вона намагається завжди розрахувати, спланувати й раціонально використати його, а тому не запізнюється, не відриває через дрібниці зайнятих людей від їх прямих обов'язків, намагається бути небагатослівною й точною. У тих випадках, коли розв'язання питання не вимагає особистої зустрічі працівників, доцільніше обмежитися телефонною розмовою. Зрозуміло, що меблі, предмети обладнання і устаткування для адміністративних і громадських приміщень повинні відповідати вимогам зручності та гігієни, мати прості й вишукані форми, хороші пропорції; вони повинні бути високоякісними й економічними, розрахованими на масове заводське виготовлення з сучасних матеріалів. Робочий стіл працівника Робочий стіл працівника, який веде прийом, повинен бути в ідеальному порядку (це значить, що на ньому, за винятком писемного приладдя і потрібних у цю хвилину документів, нічого немає). Це свідчення загальної культури й уваги до відвідувача: як відомо, стороння людина, вперше зайшовши до кабінету і бачачи гору паперів і письмового приладдя на столі, начебто «чіпляється» поглядом за розкидані предмети й не може зосередитись; початок розмови цим утруднюється. Не раз уже послужили предметом гострої критики заборонно-попереджувальні написи в кабінетах («Не смітити!», «Не курити!»), які за своїм тоном нагадують грубі окрики. У разі їх крайньої необхідності слід надавати їм хоча б більш ввічливої форми (не кажучи вже про те, що вихована людина й без нагадування не буде смітити, курити, плювати, кричати і т. ін.). Стиль поведінки
Стиль поведінки людини в цій ситуації, як і її мовлення, визначають не лише внутрішні якості та індивідуальні риси (вік, освіта, темперамент, характер), а й обставини спілкування, становище людини в суспільстві (специфіка професії, службове становище, стаж роботи, можливо, популярність, слава та ін.). Цілком очевидно, що ті самі риси поведінки, доречні в манері поведінки однієї особи, в іншому випадку можуть справити різко негативне враження (це трапляється з людьми, у яких немає «вродженої інтелігентності», один із найважливіших виявів якої — доброзичлива увага до співрозмовника). Від працівника установи відвідувачі чекають діловитості (а не бюрократизму), чіткості в роботі, уважності, ввічливості й коректності. Уважність до жінки, до старшої за віком людини не принижує, а підвищує авторитет працівника установи (йдеться про такі деталі, як вміння своєчасно встати, коли заходить особа старша віком або жінка, привітатися, не сідати, поки не сяде цей відвідувач, не палити в її присутності, в кінці розмови встати й навіть провести до дверей такого відвідувача, якщо обставини дозволяють це зробити тощо). В обов'язки працівника установи входить: спокійно й привітно вислухати відвідувача, діловито й чітко дати йому пораду, якщо виникає потреба,— уточнити щось по телефону чи особисто та ін. Усне мовлення в цій сфері спілкування характеризується такими рисами: голос не форсується, не напружується; до кінця фрази він помітно знижується, протягом бесіди часто змінюється; темп залежить значною мірою від тематики й ситуації мовлення та від індивідуальних рис мовця; пауз порівняно небагато (якщо вони є, то це або паузи психологічні — покликані увиразнити, підкреслити сказане, або паузи, викликані пошуками потрібного слова); слова вимовляються менш виразно й старанно, ніж при публічному мовленні, окремі звуки можуть послаблюватися. Вимоги до складу лексики в мові службової особи досить високі: повна відсутність елементів просторіччя (слів із забарвленням грубої зневажливості, образливої іронії, негативних експресивних оцінок та ін.), уникання елементів професійного жаргону, діалектизмів; багатство лексики нейтральної, загальнолітературної; знання фразеології (зокрема крилатих висловів, афоризмів, літературних цитат), володіння формулами ввічливості різних типів та ін. Тон такої розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим, темп розмови — неспішним (але й не млявим, байдужим).
Правила для відвідувачів
Не слід уявляти, що правила прийому поширюються лише на працівника, до якого прийшов відвідувач. І сам відвідувач повинен дотримуватися ряду обов'язкових правил, які сприяють прискоренню вирішення справ, підвищують загальну культуру офіційних прийомів. 1. Якщо відвідувач приходить на прийом не у приватній, а у службовій справі (у справі установи, в якій він працює), то для підтвердження своїх повноважень він повинен подати службове посвідчення, лист або дозвіл на вирішення управлінської справи (одержання матеріальних цінностей, організацію перевезень та ін.). 2. Людина, яка веде офіційний прийом, має право затримати розв'язання цього питання, якщо у відвідувача немає документально підтверджених повноважень. Це диктується інтересами збереження соціалістичної власності, службової таємниці та ін. Вимога підтвердження повноважень не повинна розглядатися як прояв формалізму. Для створення ділової атмосфери, обстановки взаємного довір'я слід одразу ж і без нагадувань засвідчити свою компетентність у розв'язанні того чи іншого конкретного управлінського питання. 3. Кожен відвідувач повинен бути з представником ввічливим, стриманим, своє прохання висловлювати ясно, чітко й коротко. Елементарні правила: просити дозволу зайти, вітатися, знімати головний убір, чекати, якщо працівник зайнятий, не сідати без дозволу, не палати, не забувати про “будь ласка”, “дякую” та ін. Іноді висловлюється думка, начебто за деякі дрібні й обов’язкові послуги не слід дякувати. Проте за послугу дякують завжди, лише не однаковим способом: не тільки словом, а й жестом, усмішкою, поглядом. А вже який обрати варіант - підкажуть обставини й текст. 4. Службова особа, яка приймає відвідувачів, повинна пам’ятати, що вона представляє установу і - як представник цієї інституції - мусить відповідним чином поводитися. Відповідним чином - це значить: · ввічливо (встати, привітатися, запропонувати відвідувачі сісти, потім сісти самому й звернутися до співрозмовника зі словами заохочення до початку розмови); · доброзичливо (атмосферу доброзичливості створює вираз обличчя, голос, тон розмови, манери, жести, способи звертання та ін.); · уважно (не так, як це часто робиться: ви прийшли в установу, дочекались прийому, почали, нарешті, викладати свою справу і в цю хвилину задзвонив телефон; господар кабінету бере трубку й починає розмову, яка вас зовсім не торкається; нарешті, трубка покладена, й вам доводиться знову починати свою справу; але тут знову лунає дзвоник, і все повторюється знову й знову - цілком очевидно, що господар кабінету не розбереться ні у вашій справі ні у справі, яку він поспіхом вирішує по телефону); · з повагою до відвідувача (трудяща людина не любить людей, які високо себе ставлять, і прислухатись до них не буде, а при нагоді й добре нагадає їм про це). І ще одна деталь: якщо відвідувач розпочав розмову по-українськи - так саме відповідаєте йому Ви; якщо він розмовляє по-російськи - Ви теж переходите на російську мову (адже Ви господар, а він - Ваш гість).
Телефонна розмова
У наші дні телефон став найпоширенішим засобом зв’язку, який допомагає людям і в праці, і в повсякденному житті. Що стосується ділового спілкування, то телефон своєю появою значно звузив сферу ділового листування. У сучасному нам діловодстві до листів, як правило, звертаються лише тоді, коли обмежитися телеграмою або телефонною розмовою не можна. Телефонний зв’язок забезпечує безпосередній і двосторонній обмін інформацією на будь-якій відстані: по телефону проводяться переговори, даються консультації, працівники попередньо домовляються про ділові зустрічі тощо. Як правило, ділова телефонна розмова не записується на плівку й тому не може бути об’єктом для посилань, а це знижує правові якості її (писемні тексти легко допускають обробку, швидкий перегляд, вибіркове читання, наведення довідок та ін.).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 813; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.146.107.144 (0.014 с.) |