Загальні відомості з лексики.

Книжна лексика.

Урочисті” слова.

Слова іншомовного походження.

Терміни.

Професіоналізми.

Застарілі слова.

Емоційна лексика.

Універсальні слова.

Зайві слова.

Синоніми.

Пароніми.

Неологізми.

Складноскорочені слова. Абревіатури.

 

Загальні відомості з лексики

 

Лексикологія – (від гр.lexikos – словниковий, logos - вчення) - розділ мовознавства, в якому вивчається словниковий склад мови, тобто лексика.

Словниковий склад, чи лексику, мови становлять усі слова, що є в тій чи іншій мові.

Лексика української літературної мови дуже багата. Так, найбільший із словників української мови – одинадцятитомний „Словник української мови” – містить понад 134 тисячі слів, але й він не охоплює всього багатства української літературної мови.

Словниковий склад характеризується великою рухомістю, він перебуває в стані майже безперервних змін, відбиваючи ті зміни, що відбуваються в навколишньому світі.

Лексикологія пов’язана з іншими розділами мовознавчої науки, зокрема з етимологією (вивчає походження слів), семасіологією (вивчає смисловий бік, значення лексичних одиниць), морфологією (вивчає форми слова, граматичні категорії, лексико-граматичні класи слів). Усі вони пов’язані між собою об’єктом вивчення – словом як мовною одиницею.

Слово (лексема) – одиниця мови, що служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей.

Таблиця 6

Групування слів за різними ознаками:

1.За значенням	Однозначні Багатозначні Подібні (синоніми) Протилежні (антоніми)	Книга, суфікс Земля, двірник Думати – міркувати високий - низький
2.За звучанням та написанням	Близькозвучні (пароніми) Однойменні (омоніми)	Плюш – плющ Коса, клич, сон це – сонце
3.За приналежністю до стилю мови	Терміни Ділові штампи   Образно-художні Побутові	Банк, кредит, баланс Взяти за основу, у зв’язку з Хмарки-лебеді Миска, двері
4.За емоційним забарвленням	Нейтральні Емоційні	Ранок Величний, чудовий
5.За активністю вжитку	Активного вжитку Пасивного вжитку	Палець Перст
6.За походженням	Незапозичені (власнеукраїнські) Запозичені (іншомовні)	Керівник, відрізати Менеджер, ампутувати

Коли у мовця виникають труднощі під час написання, з’являються сумніви з приводу наголошення того чи іншого слова, він може швидко відшукати потрібне місце в словнику, правописі чи довіднику, знайти правила, в яких узагальнюються всі схожі випадки. І зовсім інша річ, коли ці труднощі пов’язані з вибором або вживанням того чи іншого словосполучення в конкретній мовній ситуації. Тут не допоможуть універсальні правила та аналогії. У кожному конкретному випадку знову й знову доведеться шукати відповіді, гортаючи словники, звертаючись до власного мовного досвіду, пригадуючи прочитане й почуте.

Наприклад, виникла потреба перекласти російський текст, в якому є слово свидетельство. Російсько-український словник дає кілька відповідників: свідоцтво, свідчення, посвідчення, посвідка, доказ. Не одразу легко розмежувати ці слова. Найпростіше визначається посвідка, бо це лише документ, і доказ, бо це має бути або матеріальний доказ, або логічний аргумент. Трохи більше сумнівів викличе посвідчення, бо одразу ж пригадується й засвідчення, й просто свідчення. Різницю ж між свідоцтвом і свідченням визначити буває ще важче. І лише переглянувши відповідні статті у кількох словниках, робимо остаточний висновок: довідка (документ) може зватися і свідоцтвом, і посвідченням, і посвідкою (залежно від її характеру); підтверджений факт зветься доказом і свідченням (за свідченням очевидців, історичні свідчення тощо).

Ще один приклад. В українській мові є два близьких за значенням слова – продовжуватися і тривати. Коли вживається кожне з них? Чи можна їх вільно замінювати одне одним? Виявляється, що при всій близькості їх значень вони далеко не тотожні.

Слово продовжуватися найчастіше виступає тоді, коли дія виходить за раніше встановлені часові або просторові межі, наприклад: Прийом заяв... продовжується у зв’язку з... на 20 днів; Строк подання документів на конкурс продовжено до 1 січня 2004 року тощо.

Слово тривати вживається тоді, коли йдеться про дію, яка повторюється, поновлюється, продовжується без часових і просторових обмежень, наприклад: прийом заяв триває, конкурс триває, зустрічі на рівні голів... тривають та ін.

Окрім того, що вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим в українській літературній мові нормам, він повинен бути вмотивованим. Адже тільки продумане, вмотивоване вживання слова в тексті документа виправдовує його появу в цьому тексті, незалежно від того, яке це слово за походженням, яке місце в літературній мові воно посідає. Перевіряється мотивованість вживання слова у тексті таким чином: якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма (словесне його вираження) сприймається читачем як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, – значить, добір у цьому тексті мотивований, доцільний. Якщо ж увага читача раз у раз відривається від змісту, якщо окремі слова ділового папера викликають у нього зневіру, здивування, обурення, сміх – то це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не вибрав найдоцільніших у цій ситуації слів, що його вибір не був мотивованим, а скоріше випадковим (це може пояснюватись і недостатніми знаннями автора документа, і його мовною невправністю, і його байдужістю до стильових якостей документа).

Наприклад, дієслово бути у теперішньому часі в українській мові має форму є (вживається найчастіше у ролі дієслова-зв’язки при іменному складеному присудку: Основним завданням ревізії є перевірка фінансових і господарських операцій, матеріальних цінностей, стану обліку). Проте дехто в таких випадках абсолютно невмотивовано користується дієсловом являється.

Освічений читач звик до того, що дієслово являтися в українській мові звичайно вживається на позначення “ввижатися у сні, під час марення”; “поставати перед кимось”, “з’являтися надприродним способом”; воно вимагає після себе іменника (найчастіше в давальному відмінку), порівняйте: “Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні?” (І.Франко); “Сніг лежав на дахах, на гілляк дерев, на огорожах. Чистою, незайманою явилась природа перед людьми.” (А.Хижняк).

Тому дивним, незвичним, навіть кумедним буде здаватися таке речення: Акт являється документом, який ґрунтується на незаперечних доказах... (читач, замість того, щоб повністю зосередитися на змісті прочитаного, зупиниться на підкреслених словах, посміхнеться й подумає: “Мабуть, акти шахраям у снах являються”... Проте службовий документ менш за все розрахований на те, щоб розважати його читачів).

Немотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного слова. Скільки разів, наприклад, доводиться зустрічати вислів підписка на газети, журнали, в той час як по – українському це передплата, а підписку – письмове зобов’язання про щось – дають про невиїзд та ін.

Чим вища загальна й мовна культура службової особи, тим меншим стає для неї “діапазон” вибору слова: для такої людини між словами повістка і порядок (денний) вибору нема; це два різних слова, яких не можна замінити одне одним: повістка – 1) коротке письмове повідомлення про щось; 2) попереджувальний сигнал (на залізниці); порядок денний – перелік питань, які обговорюються на зборах, засіданні, нараді.

Чуття мови у такої освіченої людини вестиме її все ближче до того єдиного слова, яке в цьому контексті якнайточніше передаватиме потрібний відтінок думки; усі інші варіанти будуть здаватися їй недосконалими або просто неграмотними. Якщо, скажімо, для людини, яка не дуже глибоко знає українську мову, слова напрям і напрямок абсолютно тотожні, то для людини, яка досконало оволоділа нормами української літературної мови, це не зовсім тотожні слова: так, коли йдеться про шлях розвитку чогось, про ідейне спрямування, про якусь течію в суспільному чи літературному розвитку, – вживається лише слово напрям (так само у військових документах, у картографуванні тощо). Коли ж ідеться про переміщення у просторі (фізичний рух) – тоді напрямок (він пішов у напрямку до вашої вулиці).

Висока мовна культура досягається не одразу; не можна протягом короткого часу досконало опанувати всі тонкощі вибору слова. Починати треба від найпростішого, найочевиднішого – насамперед потрібно навчитись орієнтуватися в лексичному багатстві мови.

Книжна лексика

 

Усі слова нашої мови можуть бути поділені (умовно) на дві великі групи: ті, що вживаються в писемному мовленні (книжні), і ті, що вживаються в усному мовленні (розмовні).

“Книжні ” словане закріплені за певною вузькою сферою вживання, за певним видом писемного мовлення. Вони широко використовуються і в наукових працях, і в публіцистичних статтях, і в ділових паперах. До них належать:

· слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються не у вузькому, термінологічному значенні, а в широкому, узагальненому (еволюція, компонент, деформація, методика, аномалія, деградація, прогрес тощо);

· слова з абстрактним значенням (вони, як правило, мають суфікси – ання, – ення, – іння, – ство, – цтво: переконання, здійснення, зайнятість, сумісництво тощо); загалом це слова, які рідко вживаються або й зовсім не вживаються в повсякденному усному спілкуванні;

Незначний відтінок книжності мають:

· дієслова на - увати (виконувати, дотримувати, здійснювати);

· віддієслівні іменники на –ння, –ття (посвідчення, відрядження, прибуття);

· дієприкметники (знайдений, працюючий, призначений);

· дієприслівники (враховуючи, розглянувши) та ін.

У виборі між книжним і розмовним словом перевага надається книжним словам, бо вони, як правило, однозначні й не висловлюють небажаним чином емоцій того, хто укладає документ.

Наприклад, у реченні “ До складу правління обрано головного бухгалтера Р.С.Тихоненка, який прекрасно налагодив облік у господарстві й дбає про розвиток його економіки” підкреслені слова належать до усної, розмовної мови. Слово прекрасно містить аж надто емоційну, захоплену оцінку, воно недоречне в документі; тому замість нього доцільніше вжити більш стримане, нейтральне, книжне слово успішно. Дієслово дбати теж належить до усного вжитку (ти тільки про себе й дбаєш); звичайно в такій мовній ситуації вживається книжний вислів типу виявляє велике піклування, проявляє турботу про, багато зробив для.

До того ж, книжні слова, як правило, однозначні, а розмовні – багатозначні, що також може зашкодити тексту документа. Розглянемо це на прикладі: “Доручення для отримання грошей, посилок і кореспонденції може бути засвідчене державними й громадськими установами, підприємствами та військовими частинами, де ці людипрацюють ”. Підкреслені слова часто вживаються в усній, розмовній мові й набули там кількох не дуже точно окреслених значень. Ці люди можуть бути й тими, хто надсилає кореспонденцію, й тими, хто її одержує; книжне, писемне словосполучення одержувачі кореспонденції однозначне, воно точно вказує, про кого йдеться у документі. Слово працюють теж не може нас задовольнити: крім установ і підприємств, у тексті названо військові частини, в яких є і ті, що працюють – вільнонаймані (їх звичайно мало), і ті, що перебувають на службі – солдати та офіцери (їх більшість, і саме вони найчастіше є “одержувачами кореспонденції”); тому тут слід було вжити не працюють, а перебувають на службі.

Як бачимо, витіснення загальновживаних уснорозмовних слів “книжними” словами в діловому документі не є вадою мовлення, як це спостерігається в інших стилях.

“Урочисті” слова

 

Серед “книжних” слів особливої уваги потребують так звані урочисті слова, тобто слова високі, небуденні. Найбільша кількість помилок, пов’язаних з уживанням книжно–писемної лексики в ділових документах, припадає саме на цей розряд книжних слів. Неправильне, невмотивоване вживання “високих” слів у ділових паперах поширюється під впливом газетної мови: тут відбувається некритичне перенесення слів з однієї сфери спілкування в зовсім іншу, відмінну за своєю метою, призначенням і змістом.

Це, переважно, помилки такого характеру: “високе” слово вставляється в текст чисто ділового, виробничого характеру; урочистими словами послуговуються в документах, де йдеться про справи буденні, повсякденні, дрібні. Наведемо кілька прикладів (словесних “паралелей”). У високому, урочистому мовленні вживаються слова труд, трудитися, трудящий, трудовий, трудівник; у звичайному, поточному діловому папері повинно вживатися: праця, працювати, працівник (а також здійснювати, виконувати, робити та інші нейтральні слова).

Можна споруджувати палаци, зводити мости, але типові корівники слід будувати; лише у довідці (і то не завжди) пишуть проживає, звичайно ж людина мешкає, живе, прописана та ін.

Зачитати й заслухати можна декларацію, звернення, але не витяг з протоколу чи акт (їх просто можна прочитати чи прослухати).

Слово громадяни є найчастіше урочистим свідченням наших патріотичних почуттів: Я, громадянин України... У поточному діловодстві, як і майже в усіх, зрештою, сферах нашого життя, раніше послуговувалися словом товариш – узвичаєною формою звертання до громадян СРСР, нині – пан, пані, панство.

Слово голова позначає офіційну назву керівної посади колегіальної установи і людину, що працює на цій посаді; воно позначає також виборного керівника (голова правління, голова виборчої дільниці, голова зборів). Слово глава ніколи не позначає офіційної посади, а лише особу; вживається найчастіше на позначення людини, що займає керівний пост (повна назва цієї установи чи організації звичайно не називається, порівняйте; Голова Ради Міністрів – глава уряду).

Іншомовні слова

Іншомовні слова в діловому тексті повинні вживатися лише в разі потреби, коли їх не можна замінити українськими словами з тим самим значенням. Слід критично ставитись до їх вживання: у документації рекомендується вживати лише ті іншомовні слова й терміни, які або одержали міжнародне визнання, або не мають еквівалента в нашій мові.

До міжнародних належать такі терміни:

· юридичні (суверенітет, екзекуція, унітарність, прокуратура, конституція);

· фінансові (акредитив, аудитор, валюта, вексель, біржа, кредит, депозит, емісія, рентабельність);

· бухгалтерського обліку (бюджет, дебет, штраф, пеня,);

· поштово-телеграфних зв’язків (бандероль, бланк, телеграма, телетайп, факс);

· діловодства (віза, гриф, реквізит, договір, оригінал, факсиміле);

· зовнішньої торгівлі (аташе, брокер, дилер, девальвація тощо).

Проте не всі терміни, вживані в зовнішньоторговельній і західноєвропейській кореспонденції, мають право широко застосовуватись у ділових паперах. У словник вітчизняних термінів ділових паперів повинні увійти лише ті іншомовні терміни, які набули міжнародного визнання й давно використовуються у вітчизняній практиці діловодства. До таких не належать, наприклад, терміни оферта, акцепт, референція, фактура та ін. (хоч їх і можна зустріти в листуванні з питань постачання).

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль з боку укладача документа, вимагає від нього знання таких правил:

1. Іншомовне слово повинне бути необхідним, тобто у нього в українській мові не має бути відповідників з тим самим обсягом значення. Так, не слід вживати (не як терміни, а як загальновживані слова) запозичення типу координувати (бо є погоджувати), пролонгувати (є продовжувати), лімітувати (є обмежувати), превалювати (є переважати), домінувати (панувати, переважати), фіксувати (записувати, запам’ятовувати), локальний (місцевий), апелювати (звертатися), репродукувати (відтворювати, відтворити), прерогатива (перевага), симптом (ознака), анархія (безпорядок) та ін.

Застерігаємо, що тут ідеться про вживання типу: є пропозиція припинити дебати (треба обговорення), бо нас лімітує (треба обмежує) час. Ще приклад невдалого вживання слова “лімітувати”, трохи складніший: “Ефективність режиму економії залежить від того, наскільки лімітуються фінансові витрати”. Оскільки “ліміт” – це “гранична норма”, то лімітуються кошти, а не витрати.

2.Іншомовне слово повинне вживатися правильно й точно – саме в тому значенні, з яким воно запозичене. Розглянемо таке речення: Необхідно ліквідувати відставання на фронті реєстрування посадових осіб, які прибувають з відрядження або вибувають у відрядження. Із трьох вжитих тут запозичених слів два – зайві (ліквідувати і фронт); до того ж слово фронт вжите недоречно: у переносному значенні воно вживається тоді, коли йдеться про якісь дії великого масштабу, поширені на значній площині: фронт збирання колоскових, широким фронтом ідуть весняні польові роботи; “фронт реєстрування” – на площі однієї сторінки – недоречність. Отже, слід було написати: Усі посадові особи, які прибувають з відрядження або виїздять у відрядження, повинні бути зареєстровані. У тексті залишилося одне запозичене слово, але воно тут необхідне, бо його український відповідник записаний потребувало б додаткового роз’яснення (повинні бути записані до спеціальної книги, яку веде секретар установи за статутною формою), а це значно обтяжило б текст.

3.Запозичене слово в тексті документа повинно бути зрозумілим для тих, хто буде знайомитися з цим документом, опрацьовувати його.

Якщо в інструкції сказано: Відходи транспортуються спеціальними агрегатами до місця ліквідації їх, то до тексту такої інструкції потрібен ще переклад: “ Сміття відвозиться самоскидами до місця звалища”. Або ще: Ефективність заходів, які паралізують вплив вищезгаданих директив, залежить від ступеня стабільності відповідних факторів і від координування цих заходів; Уніфікація, типізація, нормалізація і стандартизація процесів виробництва гарантують рентабельність і продуктивну ефективність індустріальної реконструкції. Виникає цілком слушне запитання: навіщо вживати стільки малозрозумілих запозичених слів, коли те саме можна сказати простіше, зрозуміліше, а головне – точніше? Очевидно, на мову ділових документів впливає мова науки, але, як бачимо, не завжди цей вплив може викликати схвалення.

4.Не рекомендується в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово (конвенція – умова, екстраординарний – особливий, патент – авторське свідоцтво). Автор документа мусить зупинити свій вибір на одному з двох слів і користуватися лише обраним.

Культура мовлення особистості виявляється у вмінні користуватися всім багатством насамперед рідної мови, недоречним є “засмічення” висловлювання чи тексту невдалими й непотрібними запозиченнями: чим освіченіша людина, тим глибше зобов’язана вона знати мову свого народу. А отже, і необхідність хапатися за іншомовне слово в того, хто наважується писати статті чи книжки, повинна траплятися значно рідше, ніж у людини з недостатньою освітою.

Добре знання української чи російської мови дасть змогу, наприклад, відповісти на питання, чи слід вживати слово сервіс, чи краще його замінити незапозиченим (укр. обслуговування, рос. обслуживание). Виявляється, що “сервіс” – це не просто “обслуговування”, а “обслуговування побутових потреб населення”, тобто тут заміна (однослівна) неможлива, тому слово сервіс все ширше входить у нашу мову.

Таким чином, добір іншомовного слова в діловому документі диктується кількома обставинами й повинен вирішуватись кожного разу з урахуванням конкретної ситуації мовлення.

Терміни

Терміни – це слова або словосполучення, які вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних понять і предметів.

Термін – це слово в особливій функції, і саме в зв’язку з цією своєю функцією термін набуває великої точності значення, “чистоти” (він позбавлений образних, експресивних, суб’єктивно – оцінних відтінків значення).

Терміни створюються засобами власної мови (діловодство), запозичаються (дебет) або “конструюються” з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма, скорозшивач).

У діловому стилі також є своя термінологія. Розвиток економіки, удосконалення норм адміністративного права, виникнення нових науково-технічних понять – усі ці фактори значною мірою визначають склад словника сучасної мови управління, зокрема склад термінології. Поява нових термінів, уточнення й кодифікація (закріплення у словнику) вже наявних у мові ставлять працівника сфери управління перед необхідністю враховувати зміни в мові службової документації, знати вимоги, які до неї висуваються.

До термінів ставляться такі вимоги:

1. Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику, формі (діловодство, але не діловедення, справоведення, ділопроізводство та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами складання документа: вони укладаються швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування; не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2. Термін повинен вживатися з одним (закріпленим за ним у словнику) значенням. Наприклад, циркуляр – це розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр – це лише директивний лист, а не лист будь–якого типу, і таким словом можна називати лише документи цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний – у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідниках і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмовщина та ін.).

Серед термінів, уживаних у діловодстві, зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад слово справа:

· Класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів (або одного документа), які стосуються певного напрямку або питання діяльності установи, вміщених в окрему обкладинку (папку);

· Одиниця зберігання текстових документів в архіві;

· Різновид справи (1), який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).

У таких випадках автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення багатозначного терміна він мав на увазі.

3. При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то “утворювати” ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, родовий відмінок - акта (а не акту, як у загальновживаному слові), множина – акти; словосполучення: акт приймання – здавання, акт ревізії, акт ревізії каси; акт звірки розрахунків, акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів; комерційний акт, оперативнотехнічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (актуватися), дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі (як і активація та ін.) і в діловодстві вжитий бути не може.

4. Укладаючи документ, службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам’ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не слід одразу ж хапатися за створення свого, бо свій термін тут же (а ще гірше – потім, у пояснювальній записці) треба буде пояснювати, тлумачити. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування – роз’яснення “темних місць” одержаного документа.

5. Причиною таких ускладнень часто бува є неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі, порівняйте: у механіці є вага авіаційна, одинична, корисна (її немає у машинознавстві); у машинознавстві є вага насипна, зведена, робоча, службова, середня, зчіпна (її немає ні в механіці, ні в хімії); у хіміків натомість є вага постійна, сполучна, часткова (її нема у фізиці) і т. д. Інший приклад: термін редуктор у хіміків – “пристрій для знижування тиску газу”, у машинобудівників – “пристрій для зниження швидкості обертання валів”.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з’явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів – неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. (напр. мірабіліт – глауберова сіль, азбест – чорний льон). При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Ускладненість термінології, недоречна пишномовність висловлення – це свідчення невисокої культури людини, вбогого інтелекту її. Високоінтелектуальна, справді культурна людина завжди прагне висловитися ясно, чітко, шукає для формулювання своєї думки найточніших слів і словосполучень, послуговуючись при цьому не запозиченнями й термінами, а звичайними загальновживаними словами рідної мови. Тому псевдонаукова мова – це те, чого слід старанно уникати.

Погане враження справляє й мова такого службового документа, в якому поряд з термінами (дебет, фінансування, кредити) вживаються “бувші терміни”, тобто терміни інших галузей науки, які потрапили до загальнонародної мови і там втратили своє термінологічне значення (фактор, стимул, фронт, база, претензія та ін.). Це утруднює читання документа, викликає потребу додатково пояснювати написане, певним чином “дискредитує” справжні, правильно вживані в тексті терміни.

Загальний висновок: терміни – це така група слів нашої мови, яка потребує до себе спеціальної уваги, постійного звірення з словниками, повсякчасного поновлення в пам’яті значення потрібних для роботи найменувань.

Професіоналізми

Професіоналізми –це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної (рідше – соціальної) групи людей, поставлених в особливі умови життя.

Професіоналізми виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології (це, наприклад, полювання, рибальство, різні ігри та ін.), або як розмовні неофіційні замінники наявних у цій галузі термінів. Друга група професіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється (наприклад: карданний пристрій – кардан, трансплантація – пересадка; отоларинголог – вушник та ін.). Це, як правило, загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.

Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується лише мова тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного у напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме. Часто на ґрунті вживання професіоналізмів виникають непорозуміння в службовому листуванні. Так, наприклад, в одній рекламації було написано: “...заготовки зубчастих коліс не мають маркіровки й свідків...”. Свідки – це професіоналізм, вживаний на позначення макетів деталей, що додаються до кожної партії їх; проте це довелося роз’яснювати вже в наступному листі.

На жаль, дехто зі службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів, утруднюючи спілкування й знижуючи загальний рівень мовної культури документів.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів? Серед професіоналізмів переважають слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів треба уточнити свої обсяги, ми маємо типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

До професіоналізмів належать також і слова загальнонародної мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, у загальнонародній мові слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого (власне найвищого) вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не “той, що має певну кваліфікацію”, свідомий – це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування: адже до нового слововжитку треба спеціально звикати; крім того, в усному мовленні міру якості можна передати інтонаційно (сказати якісний з такою інтонацією, яка висловить найвищу міру цієї ознаки); у писемному мовленні читач мусить усе це “домислити”, що абсолютно недоречно в діловій сфері людського спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміле, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення “ Повідомте ударність нового агрегата” для непосвяченої людини буде “шифровим донесенням”, а не діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева словотворчість” (у межах колективу, підприємства, відомства та ін.), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до– (дообладнати, докваліфікація, дооформляти, доукомплектувати, дообстежити, дозакріпити), недо– (недопалив, недовнесок, недопромисел, недоперевиконано), за– (залозунгувати, запроцентувати, задебетувати), над– (надзверхплановий); серед суфіксів –ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), –аж (типаж, стаж), –ація (маршрутизація, докваліфікація) тощо.

Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги). Інший тип складань: тонно–км–брутто (зовнішній вигляд у цього слова досить екзотичний, але побудовано воно – з точки зору норм літературної мови – неграмотно). Текст ділового папера, в якому багато складних слів, утворених з кількох скорочених (а то й просто “одрубаних”) основ, справляє враження написаного не українською, а начебто якоюсь іноземною мовою, наприклад: “Ветогляд кінного поголів’я призначено на сьому годину ранку 4.03.03 на подвір’ї райветлікарні. Розпорядження обов’язкове для міськлікарні, контори “Райзаготсировина”, санепідстанції, молоковозу, молзаводу, контори облтрансу” (Санепідемстанція).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм, динамічний стереотип. Чим організованіша праця в межах певної професії, тим менше умов для виникнення професіоналізмів. Думка ця може бути проілюстрована прикладами з жаргону проектувальників: проектувати з чистого місця, екстраполювати стелю, зробити в потолочних метрах, з бухгалтерського жаргону: зводити (підводити, знайомити), рахунки, дебет, кредит обганяє, підкраска (сторно), липовий баланс, заморозити рахунок, збити в купу рахунок та ін. Цілком очевидно, на позначення якої робочої ситуації можуть бути вжиті наведені словосполучення. Звідси висновок: професіоналізмам не місце в діловій документації, мова якої повинна бути бездоганною.

Проте важко назвати документ бездоганним, якщо він написаний одразу трьома мовами: професійною, загальнонародною українською і частково російською (у тих місцях, де автор документа не знав українських відповідників до російських слів).

В українську мову запозичено багато російських слів, насамперед для називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви. Запозичення вважається правомірним і тоді, коли засвоюється слово з дещо іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника. Коли ж слово з цим значенням є в українській мові, тоді запозичення перестає бути правомірним: це просто помилка, яка з’явилася внаслідок недостатнього знання лексики української мови. Так, наприклад, немає підстав запозичати слово справка, бо є довідка, рішити (є вирішити), умісний (є доречний), появитися (є з’явитися), міроприемство (є захід), слідуючий (наступний), сводка (зведення), вопрос (питання), ошибка (помилка) тощо.

Слід пам’ятати, що навіть дуже схожі слова російської й української мов можуть мати далеко не однакове значення, порівняйте:

 

Російські:	Українські:
час (60 хв) человек (людина) неделя (7 днів тижня) луна (місяць) речь (промова) трус (боягуз) нарядный (гарно одягнений)   злодей (лиходій) красный (червоний)	час (невизначена кількість) чоловік (людина-рідко, мужчина- подружжя неділя (один з днів тижня) луна (відлуння, рос. эхо) річ (предмет) трус (обшук) нарядний (пов’язаний з нарядом як з документом) злодій (той, що краде) красний (красивий)

 

У внутрішній поточній кореспонденції, яка не виходить за межі підприємства, мішанина слів з двох мов зустрічається, на жаль, значно частіше, ніж хотілося б. Документи, написані такою мовою, свідчать про недостатнє знання обох мов, про низьку мовну й загальну культуру того, хто так пише.

Це саме можна сказати й про вживання у мові документів діалектизмів, тобто місцевих слів і висловів, які зрозуміє лише обмежена кількість людей.

Зас