Функціональні стилі української мови

· Розмовний стиль

· Науковий стиль

· Публіцистичний стиль

· Художній стиль

· Офіційно-діловий стиль

· Епістолярний стиль

· Конфесійний стиль

Мова та стиль наукової праці

· Функціонально-синтаксичні засоби

· Засоби логічного зв’язку

· Синтаксис наукової мови

· Культура наукової мови

 

Стилістика

Стилістика -розділ науки про мову, що вивчає стилі – різновиди літературної мови, що обслуговують різні галузі суспільно-громадського життя.

Стилістика -це наука, яка займається відбором виражальних засобів мови для їх функціонування в мовленні залежно від мети висловлювання та мовленнєвої ситуації.

Кожний розділ стилістики охоплює певне коло понять.

Стилістика мови(мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису

Стилістика мовлення(функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній); загальні ознаки стилю:

§ функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

§ завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

§ стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

§ мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Стилістика як наука про стилі мовлення включає і явище синонімії, що охоплює не тільки лексику, а й граматичну будову мови. До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчити студентів варіативно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів.

 

Стилі мовлення

 

Стиль літературної мови

Стиль (від латинського stilus – паличка для письма) мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування. Це мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах.

Кожний стиль має:

· сферу поширення і вживання (коло мовців);

· функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

· характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

· систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови.

Стилістична норма

 

Стилістична норма регулює використання слів, варіанти побудови словосполучень, речень у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в текстах інших стилів вони можуть також нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправданим.

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Сучасна літературна мова має розгалужену систему стилів, серед яких основними є: розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий).Окремими науковцями виділяються ще й епістолярний та конфесійний.

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна. Стилі, сформовані на книжній основі, й називають книжними.

Підстилі

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань. Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний тощо.

Ураховуючи діалектне середовище мовців, під час розгляду функціональних стилів української мови слід акцентувати увагу майбутніх фахівців на офіційно-діловому, науковому та розмовному стилях і спрямовувати їх на вживання у професійному мовленні стилістично виправданих діалектних слів, оскільки саме цими стилями найчастіше вони послуговуватимуться у професійній діяльності (див. табл.4).

Дані таблиці 4 дозволяють зробити такі висновки: стилістично виправданим і доречним може бути вживання діалектних слів у побудові розмови, бесіди (розмовний стиль), у регулюванні офіційно-ділових стосунків використання діалектизмів недопустиме (за винятком цитування), а в побудові наукового тексту можливе їх уживання як термінів чи ілюстративного матеріалу.

Таблиця 4

Стилі мовлення, якими найчастіше послуговуються для побудови професійних висловлювань

Стилі мовлення	Мета мовлення	Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилів
Офіційно-діловий	Повідомлення (інструктаж, документація)	Монолог (діалог)	Переважають нейтральні мовні засоби, ділові штампи, складні речення; відсутні емоційно забарвлені та діалектні слова (за винятком цитування).
Науковий	Повідомлення (пояснення)	Монолог	Характерне вживання термінів, спеціальної фразеології, складних синтаксичних конструкцій; повних речень. Діалектні лексеми термінологізуються або вживаються як ілюстративний матеріал.
Розмовний	Спілкування (бесіда, розмова)	Діалог	Використовується побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені, просторічні, діалектні слова, звертання, вигуки, неповні речення тощо.

 

Функціональні стилі української мови

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців, друге – зумовлене соціальними функціями мовців, тобто регламентоване за формою та змістом.

Звичайне спілкування попередньо не планується, ділові ж контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

У повсякденнній розмові мовці можуть торкатися різних, часто не пов’язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер. Ділова ж розмова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль

 

v Основна функція: спілкування, обмін думками, судженнями, оцінками, почуттями; з’ясування виробничих і побутових стосунків.

v Обставини мовлення: повсякденне спілкування у невимушеній обстановці в побуті, сім’ї, на виробництві.

v Сфера вживання: побут людей, щоденні бесіди в сім’ї, на роботі.

v Загальні ознаки: невимушеність, жвавість бесіди, вільність чи відносна вільність у виборі слів і виразів, вияв ставлення автора до співрозмовника і до сказаного; використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка); емоційність реакції.

v Мовні особливості: усна (рідше писемна) форма мовлення; емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми); розмовно-побутові слова і форми, просторічні (замазура, мастак, телепень, що ти верзеш), зменшено-пестливі слова (річечка, сонечко, тихесенький), дієслова раптової дії (грюк, стриб), діалектизми і жаргонізми (вагани, кендюх, барахло, шняга), фразеологізми й фольклоризми; заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка); звертання; питальні, спонукальні, окличні речення; діалогічна (іноді полілогічна) форма тексту; тип мовлення – розповідь.

 

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

· розмовно-побутовий;

· розмовно-офіційний.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Науковий стиль

v Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань, обґрунтування гіпотез, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.

v Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних верств суспільства.

v Сфера вживання: наукові праці, підручники, науково-популярні журнали.

v Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність і доказовість викладу; ясність (понятійність) і предметність тлумачень; узагальненість понять і явищ; об’єктивний аналіз; докладні висновки.

v Мовні особливості: спеціальні терміни (цитологія, мембрана, епітеліальна тканина, еритроцити); наявність схем, таблиць, графіків тощо; оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (вакуум, шлак, ценз); складні речення; відсутність односкладних і неповних речень; ускладнення зворотами, однорідними членами речення; залучення цитат і посилань на першоджерела; монологічна форма викладу.