Стилістична система української мови



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стилістична система української мови



Стилістична система української мови відповідає потребам спілкування, охоплюючи всі сфери її функ­ціонування. Це мова державного устрою й громадсь­ких та інших організацій; нею користуються працівники промисловості й сільського господарства, науки й культури, освіти; її використовують в засобах масової інформації, видавничій діяльності, буденному житті. Отже, сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз­межування, тобто поділ на функціональні стилі. Слово «стиль» — багатозначне, воно походить від латинського stilus — «паличка для письма». У літературі й у мистец­тві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також сукупність способів, прийомів, методів певної діяльності.

Функціональний мовний стиль— це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному мовленні. Стилістична ж норма – це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення. Отже, стилістична норма – це норма використання слова чи форми слова у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Існують такі основні функціональні стилі: офіцій­но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний, конфесійний, епістолярний.

Науковий стиль –функціональный різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий (жанри: монографія, енциклопедія, довідник, стаття, дисертація, тези, реферат), науково-популярний (жанри: нарис, стаття, книга, лекція), науково-навчальний (посібник, підручник, словник, лекція, реферат).

Основна функція:повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань.

Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних наукових верств суспільства.

Сфера вживання:наукові праці, шкільні, вузівські підручники, науково-популярні журнали.

Загальні ознаки:логічність, чіткість, точність, послідовність викладу.

Мовні ознаки:усна і писемна форми мовлення. Слова-терміни, іншомовні слова, складні речення. Монологічна форма тексту. Типи мовлення: опис і роздум (рідше), розповідь.

Термін – слово або словосполучення, що є назвою спеціального поняття певної галузі науки, виробництва. Термін не тільки позначає предмет, а й обов’язково ґрунтується на визначенні. Тому термін має тільки одне значення. Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Для нього характерне вживання великої кількості абстрактних і запозичених слів. Своєрідною у науковому стилі є його будова, бо складні думки і логічні взаємозв’язки між ними потребують відповідного граматичного оформлення. Тут наявні такі синтаксичні конструкції, які допомагають виражати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управлі­ння адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.

ОДС має такі функціональні підстилі:

ü дипломатичний;

ü юридичний;

ü канцелярсько-діловий (адміністративно-канцелярський).

Основне призначення – регулювати ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тема­тична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділового спілкування:

- офіційний характер;

- адресність;

- повторність;

- тематична обмеженість.

Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:

· нейтральний тон викладу змісту лише у прямому зна­ченні;

· точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;

· документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

· наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висо­ка стандартизація вислову;

· сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.

У результаті багатовікового розвитку в ОДС сформува­лися такі мовні засоби та способи викладу змісту, які дозволяють найефективніше фіксувати управлінську інфор­мацію й відповідати всім вимогам, що до неї висуваються, а саме:

1. широке використовування суспільно-політичної та адмі­ністративно-канцелярської термінології (функціонуван­ня закладу, узяти участь, регламентація дій);

2. наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

3. обов'язкова відсутність будь-якої авторської мовної інди­відуальності та емоційно-експресивної лексики;

4. синонімія повинна бути зведена до мінімуму й не викли­кати двозначності сприймання;

5. наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу із зазначенням позачерговості, постій­ності дії;

6. чітко регламентоване розміщення та будова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користува­тися готовими бланками);

7. до мінімуму зведено використання складних речень із сурядним і підрядним зв'язком, натомість широко вико­ристовуються безсполучникові, прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при од­ному підметі, кілька додатків при одному з головних членів речення тощо.

Серед стилів мовлення виділяється своєю структурою та специфікою вживаннярозмовний стиль.Основна функціярозмовного стилю – функція спілкування, обміну думками між двома або кількома мовцями. Розмовний стиль використовується в бесідах на неофіційні теми в умовах непідготовленого, невимушеного спілкування. Він функціонує в такій сфері комунікації, для якої властиві: усна форма як основна форма реалізації; невимушеність спілкування; неофіційність стосунків між мовцями; непідготовленість мовлення; безпосередня участь мовців у спілкуванні.

Висловлювання в розмовному стилі часто вільні у виборі слів і виразів, розкривають ставлення автора до предмета мовлення і до співбесідника. Суттєвими рисами цього стилю є використання розмовної лексики, емоційного забарвлених слів і виразів, діалогічного (полілогічного) характеру мовлення. Цей стиль широко застосовується і в писемному мовленні, зокрема в творах художньої літератури. Розмовний стиль має велике значення для вироблення культури усного мовлення в усіх сферах суспільної і побутової мовної практики людини, бо він є дійовим засобом створення стійких навичок нормованого і багатобарвного мовлення кожної людини.

Синтаксична будова тексту розмовного стилю теж своєрідна. Тут використовуються неповні, обірвані речення, слова-речення. Інтонація цих речень дуже різноманітна, що дає можливість мовцям виявити свою безпосередність, індивідуальні риси.

 

Лексичні та фразеологічні засоби, притаманні

Офіційно-діловому стилю

Для ділового мовлення багатозначність слова - явище небажане, оскільки провокує неточність, двозначність трактувань. В офіційно-діловому та науковому стилях мови слова використовуються, як правило, в одному термінологічному значенні, яке не обов’язково є первинним.

Лексика української мови складається із слів корінних ( ~ 90%) і запозичених . Питання про використання слів іншомовного походження в українській діловій мові є складним і вирішується неоднозначно. Вживання необхідних запозичених слів не вважають негативним явищем, проте надмірне, неправильне або невиправдане їх застосування однозначно визнається негативно.

Добір слів іншомовного походження часто диктують обставини. Серед них випадки, коли не можна точно перекласти слово українською мовою, наприклад загальноприйняті науково-технічні терміни: аванс, конус, бланк, перпендикуляр.

При використанні запозиченої лексики варто керуватися такими правилами:

1.Не вживати слів іншомовного походження, якщо вони мають український відповідник ( не в термінологічному значенні):

аргумент - підстава, мотив, обґрунтування, доказ;

компенсація – відшкодування, оплата, покриття;

пріоритет – перевага, першість, переважне право;

ідентичний – тотожний, рівнозначний, однаковий.

2. Уживати запозичені слова правильно, відповідно до значення.

3. Використовуючи іншомовні слова, треба пам’ятати: вони повинні бути зрозумілими для тих, хто їх сприймає.

4. Не вживати в одному контексті і запозичене слово, і український відповідник - зупинити вибір на одному із них.

Неправильне використання іншомовної лексики веде до плеоназму– значеннєвого повтору, що виникає при вживанні слів, значення яких частково або цілком збігається: потерпіти повне фіаско – фіаско і є повною поразкою), прейскурант цін – це і є перелік цін товарів, послуг тощо.

Тавтологія –значеннєвий повтор, що виникає у тих випадках, коли в реченні стоять поруч однокореневі слова, близькі за значенням і звучанням: Користь від використання агрегатів



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.012 с.)