Написання в лапках і без лапок

 

1. Без лапок і з малої літери пишуться слова на означення предметів і понять, які колись були власними назвами: ампер, браунінг, вольт, кольт, маузер, рентген та ін.

2. Без лапок і з малої літери пишуться назви нових виробів, порід тварин, видових назв рослин: червона степова порода корів, японська вишня, башкирський кінь та ін.

3. Усталені, кодифіковані у словниках і довідниках назви сортів злакових та інших культур пишуться без лапок, але з великої літери: вишня Краса Півночі, пшениця Новоукраїнка 83, цукровий буряк Верхняцький 20, яблуня Кандиль – китайка та ін.

4. У лапках і з великої літери пишуться назви, які тяжіють до власних імен або є власними іменами, використаними для називання загальних понять: сигарети “Славутич”, вино “Лідія Каховська”, мінеральна вода “Боржомі”, пароплав “Адмірал Нахімов”, фірма “Світанок” та ін.

5. З великої літери і в лапках пишуться назви марок машин (“Москвич”, “Запорожець”, “Чайка”, “Побєда”), хоч можуть писатися і з малої літери (“москвич”, “запорожець”, “чайка” та ін.).

 

Технічні правила переносу

 

Як уже згадувалося, в тексті ділового папера слід уникати переносів; проте зовсім уникнути їх неможливо, тому нагадуємо головні правила переносу:

§ слова з одного рядка в другий слід переносити складами;

§ не розриваються: сполучення літер йо, ьо; односкладові префікси та частка най–; сполучення літер, що позначають один звук (дж, дз); ініціальні абревіатури, комбіновані абревіатури; не відриваються ініціали від прізвищ, а також назви посад, звань та ін. від прізвищ; скорочені назви мір від цифр; граматичні закінчення, з’єднані з цифрами через дефіс (5-й, 3-му); умовні графічні скорочення типу вид-во, т-во і т. д., та ін.; не розриваються числа, знак номера і число;

§ не переносяться в наступний рядок розділові знаки.

 

Правила оформлення цитат

 

1. Цитований текст повинен наводитися в лапках без найменших змін. Пропуск слів, речень або абзаців без спеціальної вказівки на це неприпустимий (на місці пропущених слів повинні ставитися три крапки). Не дозволяється заміняти слова, бо заміна навіть одного слова (хоча б і дуже близьким йому синонімом) може змінити зміст цитати.

2. У цитаті зберігаються всі особливості авторського написання (насамперед у тих випадках, коли зміна призводить до викривлення змісту висловлення).

3. Цитування повинно бути повним.

4. Не слід об’єднувати в одне ціле кілька цитат, узятих із різних місць того самого джерела, хоча б вони були й логічно пов’язані, й однорідні за матеріалом. Кожна така частина тексту повинна оформлятися як окрема цитата.

5. Усі цитати повинні супроводитися вказівками на джерело (це дозволяє в разі потреби перевірити правильність цитування, підвищує відповідальність за цитований текст).

6. Звичайно, вказівки на джерело робляться у підрядкових примітках, проте у службовій документації одноразового призначення джерело вказується в тексті (така вказівка звичайно береться в дужки, розділові знаки ставляться після дужок). Якщо вказівка на автора цитати або на джерело її стоїть не безпосередньо за нею, а нижче (як підпис), то після цитати ставиться крапка.

 

Оформлення бібліографії

 

Бібліографія – це список літератури з певного питання. Списки ці мають неоднакове призначення: одні виконують реєструючу функцію, інші рекомендують певну літературу, ще інші показують, яку літературу використав автор книжки, на які праці він посилається.

Реєструюча бібліографія знайомить читача з назвами усіх книг, які стосуються певного питання чи проблеми. Бібліографія цього типу найчастіше зустрічається в науковій літературі.

У науково – популярних працях автор, як правило, рекомендує, що слід прочитати, щоб ознайомитися з певною проблемою.

Якщо в бібліографії містяться лише ті дані, які є на титульних сторінках книги, вона зветься описовою. Анотованою зветься бібліографія, в якій після титульних даних подається коротка характеристика книги.

Відомості про використану в тексті літературу наводяться найчастіше у підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. Часом автори після цитати в тексті ставлять в дужках цифрові позначки, а в кінці книжки вміщують список літератури, на яку було зроблено посилання. Тоді перша цифра у дужках означає порядковий номер книжки у списку, а друга цифра – сторінку, з якої взято цитату. Обов’язковою вимогою є послідовне дотримання обраного способу оформлення.

У ділових паперах найчастіше використовуються підрядкові посторінкові виноски.

Принцип розміщення назв книжок у списках може бути неоднаковим: алфавітним, тематичним, хронологічним. Якщо автор обирає тематичний принцип, то всередині тематичних рубрик він повинен дотримуватись або алфавітного, або хронологічного принципу. Усі відступи від цих правил мають бути обґрунтовані.

Відомості про книжку в бібліографії подаються в такому порядку:

а) автор (прізвище, ініціали);

б) назва (заголовок, підзаголовок);

в) вихідні дані (місце видання, видавництво, рік видання).

Наприклад:

Рабинович П.А. Кореспонденція і діловодство. Підручник для сільськогосподарських технікумів. – К.: Вища школа, 2003.

Якщо це стаття, надрукована у збірнику, газеті, журналі, то після назви статті в лапках вказується назва газети, журналу, збірника; рік видання, номер.

Наприклад:

Уривський В.Г. Впроваджуємо нові ГОСТи на організаційно – розпорядчу документацію // Архіви України. – 1994. - № 6.

Якщо це підрядкова примітка, яка стосується вжитої в тексті цитати, то вона оформляється так само, лише в кінці її вказується ще й сторінка, з якої взято наведені слова (с. 57).

У бібліографії дозволяються загальноприйняті скорочення; наприклад: ГАУ – Головний архів України.

Назва видавництв у лапки здебільшого не береться (Дніпро, Економіка, Айлант та ін). Місце видання вказують повністю (Херсон, Харків, Львів, Іжевськ, Алма-Ата та ін.), лише Москва та Київ позначаються першими літерами (М., К.).

Прізвище автора й назва твору (заголовок і підзаголовок) відділяються крапками; компоненти вихідних даних – комами, у кінці бібліографічного опису ставиться крапка.

 

 

Запитання та завдання для самоконтролю:

 

 

1. Які власні назви найчастіше вживаються в ділових паперах?

2. Розкажіть про вживання великої літери у власних назвах. Наведіть приклади.

3. Які назви пишуться з малої літери? Наведіть приклади.

4. Розкажіть про вживання великої літери у складноскорочених назвах. Наведіть приклади.

5. У яких випадках у дослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, а у яких – з великої?

6. Як передаються в українській мові російські географічні назви?

7. Які географічні назви не відмінюються в українській мові?

8. За допомогою яких суфіксів творяться чоловічі та жіночі імена по батькові?

9. Які імена по батькові творяться не за правилом?

10. Як пишуться українські прізвища, що походять від загального слова?

11. Як відмінюються чоловічі прізвища, що закінчуються на приголосний?

12. Чи відмінюються жіночі прізвища, що закінчуються на -й, -о, приголосний?

13. Як передаються в українській мові російські прізвища?

14. За якою закономірністю відбувається подвоєння приголосних у словах іншомовного походження?

15. Запам’ятайте винятки з правил про подвоєння приголосних у словах іншомовного походження.

16. З якими випадками написання через дефіс найчастіше доводиться стикатися під час укладання текстів ділових паперів?

17. Які географічні назви пишуться через дефіс?

18. Розкажіть про написання іменників і прикметників через дефіс.

19. Назвіть правила скорочення слів.

20. Як пишуться скорочені слова?

21. Розкажіть про написання в лапках і без лапок.

22. Запам’ятайте технічні правила переносу.

23. Назвіть правила оформлення цитат.

24. Як оформляється бібліографія?

 

Література:

 

1. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990.

2. Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для відомств і громадян. – Донецьк: Сталкер, 1997. – 352 с.

3. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М.: Высшая школа, 1980.

4. Дослідження з української діалектології: Збірник наук. праць / Відп. ред. П.Ю.Гриценко. – К.: 1991.

5. Зубков М.Г. Сучасне українське ділове мовлення. – Навчальний посібник для вищих та середніх та спеціальних навчальних закладів. – Харків: Торсінг, 2001.

6. Ильяш М.И. Основы культуры речи. – Киев-Одеса: Высшая школа, 1984.

7. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 1977.

8. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Підручник. – К.: Академія, 1999.

9. Культура української мови. Довідник / Ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.

10. Любимець Л.П. Ділові папери. – К.: Рад. школа, 1981. – 78 с.

11. Основы культуры речи. Хрестоматия / Сост. Л.И.Скворцов. – М.: Высшая школа, 1984.

12. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення.- К.: Либідь, 1997.

13. Маратова А.Ф. Мова сучасних ділових документів. – К.: Наукова думка, 1981. – 140 с.

14. Молдованов М.І., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 1992. – 399 с.

15. Пентилюк М.І. Критерії ділового мовлення студентів // Зб. наук. праць.- Херсон: Айлант. - 1998.- Випуск 1. – С.161-163.

16. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994.

17. Пентилюк М., Іващенко О., Гайдаєнко І. Культура писемного ділового мовлення (методичні поради). – Херсон, 1999.

18. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наукова думка, 1976.

19. Пилинський М.М. Основні критерії норми літературної мови// Мовознавство.- 1968.- № 4, № 6.- С.66-75, с.54-63.

20. Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення. – К.: МАУП, 1998. – 248 с.

21. Український правопис / АН України, Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні, Інститут української мови; 4-е вид., випр. й доп. – К.: Наукова думка, 1994. – 240 с.

22. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / укл.: С.П.Бибик, Л.І.Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ „Рідна мова”, 1997. – 399 с.

23. Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова. Навчальний посібник для студентів педагогічних навчальних закладів. – К.: Літера, 2000.

24. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Освіта, 1994. – 254 с.

МОДУЛЬ ІІІ

УСНЕ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ