Велика літера в складноскорочених словах

1. Скорочені назви (абревіатури) установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів, пишуться двояко:

а) 3 великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення установ одиничних: Укрінформ, Укрпрофрада, Укрсоцбанк.

б) 3 малої літери, якщо такі слова є родовими назвами: медінститут, облвиконком, райвно, райрада.

2. Складноскорочені назви, утворені з початкових (іні­ціальних) букв, імен власних і загальних, пишуться великими літерами: АТС, КНР, НЛО, УРП, УТН, ВНЗ.

· Скорочення від загальних назв, які вимовляються як звичайні слова (без вставних звуків), пишуться малими літерами: загс (до загсу), неп (під час непу). Такі слова звичайно підмінюються.

· Так само відмінюються ініціальні скорочення типу БАМ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури без будь-якого знака (апострофа, коми): з БАМу, на КАМі, з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом.

 

Написання географічних назв

 

1. У двослівних географічних назвах друге слово пишеться з малої літери, якщо воно означає той об’єкт, про який ідеться у назві: Чорне море, Ішимський степ (те саме маємо і в кількаслівних назвах: Велика Піщана пустеля, Велике Ведмеже озеро). Коли ж такої змістової відповідності немає, усі слова географічної назви пишуться з великої літери: м.Гола Пристань, р.Весела Долина, м. Судова Вишня, м. Красний Лиман, мис Великий Фонтан (у Чорному морі), Конопляний Яр (ріка в басейні Дону) та ін.

2. Російські географічні назви, як правило, в українській мові передаються побуквенно (транскрибуються): Ветлуга – Ветлуга, Онега – Онега, Пинега – Пінега, мыс Дежнева – мис Дежнєва та ін. Якщо російська назва містить суфікси – ск –, – ик –, – ич –, – иц –, – ищ –, то при написанні українською мовою у цих назвах російські суфікси замінюються українськими відповідниками – ськ –,– ик –, – ич –, – иц –, – ищ – (Верхоянск – Верхоянськ, Березники – Березники, Углич – Углич, Мытищи – Митищі та ін.).

3. Проте якщо російська географічна назва становить собою прикметник, який всіма своїми складниками збігається з відповідним українським прикметником, то тут відбувається повна заміна російського слова його українським відповідником, наприклад: река Белая – річка Біла, поселок Лесной – селище Лісне, село Негорелое – село Негоріле, село Сенное – село Сінне та ін.

4. В українській мові назви міст, сіл, селищ, рік, озер та ін. відмінюються в обох частинах: у місті Харкові, у селі Моринцях, біля річки Ворскли, на озері Ладозькому та ін.

Назви станцій звичайно не відмінюються: на станції Полтава – Південна, біля роз’їзду Петрівка, на станції Ромодан та ін.

Існує тенденція у ділових паперах не відмінювати власні географічні назви, щоб вказати вихідну офіційну назву географічного пункту в називному відмінку. Таке вживання в текстах офіційного характеру цілком виправдане, бо дозволяє уникнути можливої двозначності.

· У геологічних звітах, у практиці топографів (у картографуванні), у військових зведеннях і наказах географічні власні назви ніколи не узгоджуються в непрямих відмінках з загальними іменами, а зберігають вихідну форму – називний відмінок.

5. У документах не відмінюються й ті географічні назви, які складаються з двох слів – прикметника та іменника (до села Броницька Гута, за містом Кам’янка – Бузька), хоч у загальнонародній розмовній мові такі назви, як правило, відмінюються в обох частинах (до села Броницької Гути, за містом Кам’янкою – Бузькою).

6. Назва гір, островів, півостровів, мисів та ін. теж не змінюється, якщо перед нею є слово гора, острів, півострів та ін. (поблизу гори Говерла, біля півострова Крим). Виняток становлять назви, які мають форму прикметника: на горі Благодатній, над мисом Північним.

 

Правопис імен і прізвищ

 

Імена

 

1. Українські, російські й білоруські імена мають, як правило, візантійське походження; їх давала церква в канонічній, однаковій для всіх трьох народів формі. Українські й білоруські імена протягом віків поступово змінювалися й відходили від канонічних (порівняйте: Алексей і Олексій, Олекса; Бестафій і Остап, Агрипана і Горпина та ін.) – Пізніше ці народні варіанти канонічних імен були визнані офіційними особовими іменами українців і білорусів. Тому, коли виникає потреба в перекладі, то в російському тексті українські й білоруські імена передаються їх російськими відповідниками, і навпаки – російські й білоруські імена в українському тексті передаються їх українськими відповідниками.

· У російській мові для передачі національної приналежності письменників, акторів інших народів дозволяється відступ від традиції (тобто зберігається білоруське чи українське написання імен: Павло Тичина, Пятрусь Бровка, Микола Бажан, Наталя Ужвий та ін).

2. Значні труднощі становить написання імен народів Сходу. Звичайно такі імена Супроводжуються словами на позначення родинного стану, соціальних стосунків, поваги та ін. Ці слова можуть писатися з іменами разом, окремо і через дефіс.

а) Разом з власною назвою пишуться слова бай, бібі, заде, джан (Марабай, Подшобібі, Гусейнзаде, Алімджан);

б) через дефіс пишуться слова ага, ака, бек, паша, хан, мелік (Мустафа – ага, Хайдаркул – ака, Касум – бек, Осман – паша, Аюб – хан);

 

Імена по батькові

 

1. Чоловічі імена по батькові творяться за допомогою суфікса -ович: Ігорович, Гордійович, Васильович, Семенович, Олексійович, Костьович (Костянтинович), Сидорович, Сергійович, Сеньович (Семенович).

2. При утворенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн (а) (після голосних -ївн (а)): Борисівна, Гордіївна, Петрівна, Тимофіївна, Кузьмівна, Миколаївна.

3. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх просто слід запам’ятати:

Григорій - Григорович, Григорівна

Ілля – Ілліч, Іллівна

Сава – Савич (-ович), Савівна

Микита - Микитович, Микитівна

Кузьма - Кузьмич, Кузьмівна

Микола – Миколайович, Миколаївна

Лука – Лукич, Луківна

Хома - Хомич, Хомівна

Яків – Якович, Яківна.

4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються на (-івн)и (-ївн)и, у давальному – (-івн)і, (-ївн)і: Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (неправильно: Петрівної, Пилипівної), Марії Петрівні (неправильно: Петрівній, Пилипівній), Ользі Пилипівні.

 

Прізвища

 

1. Українське прізвище, якщо воно походить від загального слова, пишеться так, як це загальне слово: Різниченко – як різник, Лиходій – як лиходій, Світличний – як світлиця, Смішко – як сміх, Остапенко – як Остап, Заєць – як заєць, Дяченко – як дяк та ін. Проте можна зустріти людей, у документах яких написано: Рєзніченко, Лиходей, Светличний, Смешко, Астапенко, Заяць, Дьяченко та ін. На жаль, замість того, щоб виправити ці неграмотні написання, дехто відстоює їх, не розуміючи, що виникли такі написання через неграмотність, неуважність, низьку мовну культуру тих, хто записував прізвище в документі.

2. Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються. Нагадаємо деякі складні випадки відмінювання:

– чоловічі прізвища типу Андрухів (Андрійків, Василів, Васильків, Васьків, Герасимів, Іванців, Яцьків та ін.) відмінюються за таким зразком: Андрухів, Андрухова, Андрухову, Андруховим, при Андрухові (напр.: видана п. Андрухову...);

– чоловічі прізвища типу Стефанишин (Ковалишин, Яцишин, Федоришин, Якубишин та ін.) відмінюються за таким зразком: Стефанишин, Стефанишина, Стефанишину, Стефанишина, Стефанишиним, при Стефанишину;

– чоловічі прізвища типу Іваньо (Леньо, Павцьо, Юрко, Бадзьо та ін.) відмінюються за таким зразком: Іваньо, Іваня, Іваневі (Іваню), Іваня, Іванем, при Іваневі (Іваню, Івані);

– якщо чоловіче прізвище збігається з назвою професії, то виникає потреба розрізняти їх: у загальній назві при відмінюванні відбувається перестановка голосного і приголосного (швець – шевця, жнець – женця); у прізвищах ці зміни можуть і не відбуватися; Швець – Швеця – Швецем, Жнець – Жнеця – Жнецем та ін.;

– у чоловічих прізвищах типу Муха, Солоха, як і в загальних назвах цього типу, обов’язковим е чергування (Муха – Мусі, Солоха – Солосі).

Слід намагатися у документах ставити ці прізвища у вихідній формі (доцент Муха І. П.);

– якщо чоловіче прізвище за написанням і звучанням повністю збігається з назвами тварин і неживих предметів, то може так трапитися, що в офіційному документі таке прізвище викличе комічний ефект (...погодьте з п. Левом... видано п. Зайцю...) і різко знизить стиль викладу. Щоб уникнути цього, такі прізвища слід вживати обов’язково в поєднанні з ім’ям, іменем по батькові, ініціалами, назвою посади, званням та ін. (повідомлення проф. І.В.Сороки, здійснено головним інженером О.П.Дубиною, за розпорядженням директора заводу тов. Криси С.М....). У практиці можна зустрітися з невідмінюванням таких прізвищ, що є порушенням норми (проте в окремих випадках воно може допускатися).

3. Жіночі прізвища на приголосний –й та на –о в українській мові не відмінюються.

Слід мати на увазі, що:

– жіночим відповідником до чоловічого прізвища типу Василишин може бути і (Ганна) Василишин – невідмінюване, і (Ганна) Василишина – відмінюване прізвище. Відмінюється останнє за таким зразком: Василишина, Василишиної, Василишиній, Василишину, Василишиною, при Василишиній;

– завжди незмінними є жіночі прізвища, утворені від назв народів: Угрин, Сербин, Литвин, Волошин (не відмінюється і жіноче прізвище Логвин; воно відповідає чоловічому особовому імені).

4. Російські прізвища по–різному передаються в українській мові:

– якщо у російських прізвищах є суфікси, що мають відповідник в українській мові, то при передачі прізвища українською мовою суфікси замінюються: Маринский – Маринський, Свешников – Свєшников, Мазуркевич – Мазуркевич;

– якщо в українській мові такого точного відповідника немає, то російський суфікс зберігається, набуваючи при цьому деяких українських фонетичних рис: Петров – Петров, Беляев – Бєляєв, Ведемеев – Ведемєєв;

– залежно від наголосу пишеться після шиплячих або Карташов, Торгашов, Грачов, або Балмашев, Кардашев, Кудашев; після інших приголосних: Могильов, Шеверьов, Шмельов або Шеверєв, М’ятлєв, Каменєв;

– російські прізвища типу Донской, Крамской, Заводской, Морской зберігають і в українській мові закінчення – ой при заміні російського суфікса –ск– українським –ськ–: Донськой, Крамськой, Заводськой, Морськой та ін.;

– апостроф у російських прізвищах ставиться тоді, коли це російське прізвище має відповідник – загальну назву – в українській мові, наприклад: П’ятаков (бо п’ ята), Рум’янцев (бо рум’яний), П’ятницький (бо п’ятниця): проте без апострофа пишемо прізвища Бялик, Бякін, Лясецький та ін.;

– якщо в основі російського прізвища є голосний и (Слепин, Жижин), то в українській мові ці прізвища пишуться неоднаково, залежно від того, з якими загальними словами вони збігаються. Порівняйте: рос. Зимин (зима); укр. Зимін (зима); рос. Милонов (милый); укр. Милонов (милий); рос. Виноградов (виноград); укр. Виноградов (виноград). Але рос. Тихвинский (Тихвин); укр. Тіхвінський (бо Тіхвін).