Науковому стилю притаманна чітка композиція структури тексту (послідовний Поділ на розділи, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, у тексті наукового стилю наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.

Науковий стиль характеризується широким використанням термінології як загальної, так і спеціальної. Термін (від латинського – межа, границя) – це спеціальне слово чи словосполучення, яке вживається для точного найменування поняття з якої-небудь галузі знань. Термін означає не лише те чи інше поняття, але й базується на визначенні (дефініції) поняття. Терміни різноманітні за структурою (терміни-слова, терміни-словосполучення), за походженням (більшість з латинськими та грецькими коренями) і утворенням (традиційним є утворення термінів шляхом переносу назви загальновживаного поняття на спеціальне за схожістю ознак, наприклад: діалектні кулак, карман, балда).

Термінологічна лексика має класифікацію (технічна, біологічна, фізична, економічна тощо). Існують і правила вживання термінів у діловому мовленні (вимоги до вживання термінів див. у лекції “Лексика ділового мовлення”).

Літературні слова-терміни часто мають діалектні відповідники. Наприклад: ботанічні: люцерка – люцерна; васильок – волошка синя; горчак – гірчак степовий звичайний; чортополох – будяк акантовидний; тисячолисник – деревій звичайний; земляна груша - топінамбур; в’юнок – берізка польова; зоологічні: атагас – старший чабан; бордюк – шлунок тварини; бутра - нутрощі тварини; важка – котна вівця; валух – кастрований баран; кізяк – послід тварини тощо.

Слід пам’ятати, що вживання діалектних слів-термінів у тексті документа, мова якого повинна бути бездоганною, недопустиме; в усному мовленні діалектні слова-терміни можуть бути наявними за умови доцільного й свідомого їх використання; знання діалектних слів-термінів та їх літературних відповідників сприятиме піднесенню культури мовлення майбутніх спеціалістів і допоможе порозумітися під час спілкування з місцевим населенням.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки та освіти складається з таких підстилів:

1. Власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який своєю чергою поділяється на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти.

2. Науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах засобів художнього та публіцистичного стилів.

3. Науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

 

 

Публіцистичний стиль

v Основна функція: активний вплив на читача чи слухача, спонукання його до діяльності; пропаганда, агітація.

v Обставини мовлення: передача інформації з метою пропаганди певних ідей; громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

v Сфера вживання: газетні й журнальні статті, репортажі, інтерв’ю, виступи по радіо, телебаченню, на зборах, мітингах.

v Загальні ознаки: пропагандистський характер, точність, логічність доказів, урочистість, піднесеність, офіційність, експресивність; доступність мови й формулювань; полемічність викладу.

v Мовні особливості. Писемна й усна форми мовлення. Влучні, афористичні, інтригуючі заголовки. Суспільно-політичні слова (демократичний, екологія, фракція, партія), емоційно-забарвлені слова і вирази, газетні штампи (честь і слав, посланці народу), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, голубі магістралі – річки, легені планети – ліси), уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (президентський старт, парламентський хор тощо). Речення різної структури. Монологічна (рідше діалогічна) форма тексту. Типи мовлення – розповідь, опис, роздум

 

Публіцистичний стиль за жанрами, мовними особливостями та способами подачі інформації поділяється на такі підстилі:

1. Стиль засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо).

2. Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо).

3. Есе (короткі нариси вишуканої форми).

4. Науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

 

Художній стиль

 

Художній стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості й достовірності в зображенні подій.

Окрім інформаційної функції, цей стиль покликаний виконувати й естетичну – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

v Основна функція: вплив на читача чи слухача.

v Обставини мовлення: змалювання, зображення предметів, явищ, передача почуттів, збудження уяви.

v Сфера вживання: проза, драматургія, поезія.

v Загальні ознаки: образність, виразність, емоційність, конкретність змісту.

v Мовні особливості. Писемна (рідше усна) форма мовлення. Усе багатство мовних засобів. Образно-художня лексика. Слова з переносним значенням. Епітети, метафори, порівняння. Монологічна (рідше діалогічна) форма тексту.

 

 

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі, які мають свої особливості мовної організації тексту:

1. Епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис).

2. Ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма).

3. Драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль).

4. Комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об’єктивних стилів. Вирізняється найвищою мірою книжності.

Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й реґламентуються чинними правовими нормами.

Специфіка ділового спілкування полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

Іншою важливою характеристикою ділового спілкування є конкретна адресність інформації.

Суттєвим фактором ділового спілкування, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди “гра за правилами”. Як наслідок цього – регулярність використовування однакових мовних засобів.

Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це своєю чергою є наслідком певної стабільності її функцій.

 

v Основна функція: повідомлення фактів, регулювання правової та господарської діяльності.

v Обставини мовлення6 ділові контакти між окремими мовцями, державними установами.

v Сфера вживання: ділові папери.

v Загальні ознаки: логічна послідовність, точність викладу фактів, об’єктивність оцінок, чіткість; офіційний характер, адресність, повторність, тематична обмеженість.

v Мовні особливості. Писемна форма мовлення. Мова стандартизована: ділові штампи, усталені словесні формули (на підставі наказу, у зв’язку з, відповідно до, до заяви додаю). Відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики. Мінімум вигуків, часток, слів з суфіксами суб’єктивної оцінки. Уживання віддієслівних іменників, нагромадження родових відмінків. Прямий порядок слів.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, реґламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами, реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах.

Дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Реґламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах.

Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й реґламентує правові й конфліктні відносини:

- між державою та підприємтвами й організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями та установами;

- між державою та приватними особами;

- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях.

Адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та реґламентує:

- службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

- службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках.

 

Епістолярний стиль

v Основна функція: передача інформації, досвіду, обмін думками.

v Обставини мовлення: ділові, приватні контакти з людьми; передача думок, висновків, досвіду.

v Сфера вживання: приватне листування; художня література, публіцистика (“Посланія” І.Вишенського, “Листи з хутора” П.Куліша, “Листи до сина” Ф.Честерфілда тощо).

v Загальні ознаки: лаконічність, логіка побудови й викладу думок, певна емоційність та експресивність, вияв ставлення автора до співрозмовника і до сказаного.

v Мовні особливості. Писемна форма мовлення. Наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. – приписка до закінченого листа після підпису). Звертання. Форми ввічливості. Питальні, спонукальні, окличні речення. Монологічна форма тексту. Тип мовлення – розповідь, опис, міркування.

 

Конфесійний стиль

v Основна функція: вплив на слухача, повчання, передача досвіду.

v Обставини мовлення: спілкування людей певної віри між собою, звернення до Бога, церковна служба.

v Сфера вживання: релігійні відправи, проповіді, молитви, тексти церковних книг, молитовників, требників.

v Загальні ознаки: небуденна урочистість, піднесеність.

v Поділ на підстилі: публіцистичний, науковий, художній.

v Мовні особливості. Усна й писемна форми мовлення. Суто церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла, усі люди – Божий храм). Непрямий порядок слів у реченні та словосполученні (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити). Значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний – і за три дні збудую інший, нерукотворний). Наявність архаїзмів. Типи мовлення – розповідь, опис, міркування.