Поняття етики ділового спілкування, її предмет та завдання.

Найбільш масовий тип спілкування людей у суспільстві – ділове спілкування.

Без нього неможливо обійтися у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин.

Сучасна людина має володіти наукою ділових стосунків, уміти їх встановлювати і цивілізовано підтримувати, долаючи протиріччя, вирішуючи конфлікти, беручи на себе в разі потреби роль посередника; повинна вміти скеровувати власну діяльність на користь інших людей. Особливістю ділового спілкування є його регламентованість.

Відомі “писані” і “неписані” норми поведінки в тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма на службі називаються діловим етикетом. Його основна функція – формування правил, що сприяють взаєморозуміння людей. Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність.

Діловий етикет містить у собі 2 групи правил:

1. норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами колективу;

2.постанови, що визначають характеристику контакту керівника і підлеглого.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також у самому мовленні.

Обовязкове дотримання мовного етикету – розроблених суспільних норм мовної поведінки, типових “формул”, які дозволяють організувати етикетні ситуації, вітання, прохання, подяки…

Ділове спілкування має будуватися на основі таких моральних якостей людини, як: чесність, правдивість, скромність, великодушність, гідність, що додають діловим відносинам етичний характер.

 

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4)Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»), 5)Проголошення (pronuntiatio).

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.

Ділова бесіда, як основний вид ділового спілкування

Особливості ведення ділової бесіди

Ділова бесіда – це усний контакт для людей, пов'язаними відносинами справи. У сучасному, вужчої трактуванні під ділової бесідою розуміють мовленнєвий спілкування між співрозмовниками, які мають необхідних повноважень від своїх організацій корисною і дозвілля задля встановлення ділових відносин, дозволу ділових проблем чи вироблення конструктивного підходи до їх вирішення.

Справжнє значення що така ділового спілкування у суспільстві повною мірою починає усвідомлюватись лише тепер, у зв'язку з переходом вітчизняної економіки на ринкові відносини. У дивовижній країні з кожним роком з'являється дедалі більше і більше заповзятливих і здібних ділових людей.

 

Основні правила ділового спілкування.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил:

1 норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами колективу.

2 настанови, що визначають характер контакту керівника і підлеглого.

Загальною вимогою вважається привіти і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, незалежно від особистих симпатій і антипатій. Регламентованість ділової взаємодії виражається також в діловому мовленні. Обов’язкове дотримання мовного етикету – роозроблених суспільних норм мовної поведінки, типових формул, які дозволяють організувати етикетні ситуації, вітання, прохання, подяки. Ділове спілкування має базуватись на основі таких моральних якостей людини, як чесність, правдивість, скромність, великодушність, гідність, що додають для відносин етичний характер.

 

Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

Ділова розмова по телефону може тривати 3-5 хв. Із малознайомими людьми найзручніше телефонувати з 9 год ранку до 20, окрім важливих випадків. Етичні вимоги до спілкування:

1. Якщо вас не знають, треба представитись і повідомити, з якого питання відбудеться розмова

2. Будьте тактовними і стриманими, навіть якщо розмова неприємна для вас

3. Пам’ятайте, що голос спотворюється, тому артикуляція має бути чітка, а темп мовлення – рівний

4. Не кладіть несподівано слухавку, завжди закінчує той, хто телефонує

5. Якщо зв’язок обірвався, телефонує той, хто дзвонив.

Є ще кілька зауважень:

1. Якщо вас просили передзвонити, це обов’язково слід зробити

2. В разі відсутності людини, якій ви телефонуєте, слід передати як вас можна знайти

3. Якщо розмова може бути довгою, її слід призначити на більш зручний час

Спілкування фахівців при проведенні переговорів

Переговори – це обмін думками, який ведеться представниками двох чи більше сторін. Можуть мати неофіційний чи протокольний характер. Є 2 підходи до проведення переговорів:

1. Конфронтаційний – коли щось не вийшло і йдеться про розрив відносин або з’ясування ситуації.

2. Партнерський – коли домовляються про спільну діяльність

На результативність переговорів великий вплив має психологічна атмосфера. Тому варто дотримуватися таких правил:

1) не говорити голосно чи тихо, швидко чи повільно

2) серед учасників переговорів знайдіть того, до думки якого прислухаються

3) покажіть, що в організації панує спокій і взаємоповага

4) за наявності «гострих кутів» не вживайте вирази, що передають твердість.

Спілкування при проведенні зустрічей

Ділова зустріч проводиться з певною метою. Щоб задовольнити зацікавленість сторін організовується зустріч. Про ділову зустріч домовляються заздалегідь, в межах регіону доцільно витримувати 2-3 дні.

Особливої ретельності вимагає зустріч з іноземцями. Елементи програми їхнього перебування:

1. порядок зустрічі

2. персональний склад учасників

3. участь представників преси

4. вручення квітів

5. вітальні промови

6. розміщення в готелі

7. ділова частина

8. відвідування культурних об’єктів

9. неофіційні прийоми

10. проводи.

Місцем проведення таких зустрічей, як правило, є службове приміщення. Враховуютьсятакож моменти:

1. не планувати зустріч безпосередньо перед обідом чи після нього, у понеділок чи у п’ятницю

2. обговорювати тривалість зустрічі

3. сформулювати тему та мету розмови

4. підготувати відповідну інформацію

5. визначити склад учасників

6. місце і час обирати з врахуванням передбачуваних несподіванок

7. не можна

· ставити запитань, які підказують відповідь

· вести розмову про релігію та політику

· тиснути на співрозмовника

· змушувати партнера довго чекати зустрічі

· обдурювати партнера і постійно вимагати доказів.

 

Мовленнєвий етикет.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом"^,.

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"¹⁴.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

 

Лекска за сферою вживання.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.
Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:

· предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

· процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати)

· явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

· назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба)

· назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль)

· назви розміру, ваги (великий, важкий)

· військові поняття (військо, куля, зброя)

· поняття культури (пісня, книга, мелодія)

· суспільно-політичні поняття (держава, народ)

· числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:

1. Діалектизми

2. Терміни

3. Професіоналізми

4. Жаргонізми

5. Арготизми Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. argot - замкнутий) - слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаємничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник - вогонь, ботень - борщ, зивро - відро, хаза - хата, морзуля - цибуля.

До пасивної лексики належать: Застарілі слова (архаїзми та історизми), Неологізми.