Розділ 2. Етика ділового спілкування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 2. Етика ділового спілкування



2.1 Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання

  • Поняття спілкування. Етика ділового спілкування.
  • Професійна етика.
  • Вчинок як першоелемент моральної діяльності.

 

2.2 Структура ділового спілкування. Техніка ділового спілкування. Мовленнєвий етикет.

  • Форми та функції ділового спілкування.
  • Основні правила ділового спілкування.
  • Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні.

 

2.3 Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону.

  • Бесіда як вид усного ділового мовлення.
  • Нарада як форма колективного обговорення проблем.
  • Культура телефонного діалогу.

 

 

Розділ 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

3.1Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

  • Лексика за сферою вживання.
  • Терміни і термінологія.

 

3.2 Спеціальна термінологія і професіоналізми.

  • Професіоналізми у діловому мовленні.
  • Поняття про фразеологізми.

3.3 Типи термінологічних словників.

  • Термінологізація української мови.
  • Типи термінологічних словників.

3.4 Точність і доречність мовлення. Складні випадки словживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів.

  • Багатозначні слова. Омоніми, синоніми, пароніми у діловому мовленні.
  • Словники синонімів та паронімів: правила користування.
  • Склалноскорочені слова.

 

 

Розділ 4. Нормативність і правильність фахового мовлення

4.1 Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники.

· Правопис складних іменників, прикметників та прислівників.

· Правопис відмінкових закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни у родовому відмінку.

· Правопис прізвищ, імен, по батькові в українській мові.

· Орфоепічні норми.

· Орфогрфічні та орфоепічні словники.

 

4.2 Морфологічні норми сучасної української літературної мови, варіанти норм.

· Стилістичне використання іменників, займенників,прикметників, дієслів.

· Написання цифрових даних у професійних текстах.

· Зв’язок числівників з іменниками.

· Прийменникові конструкції російської мови та їхні українські відповідники.

 

4.3 Синтаксичні норми сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

· Правила побудови речень у діловому мовленні.

· Найпоширеніші синтаксичні помилки у наукових та офіційно-ділових текстах та шляхи їх уникнення.

· Просте і складне речення.

 

 

Розділ 5. Складання професійних текстів

5.1 Загальні вимоги до складання документів. Текст документа. Основні реквізити. Види документів.

· Документ – носій інформації.

· Класифікація документів.

· Загальні принципи оформлення документів.

· Стандартні і нестандартні документи.

 

5.2 Укладання документів щодо особового складу.

· Документація щодо особового складу ( заява, автобіографія, характеристика, резюме ).

 

5.3 Текстове оформлення довідково-інформаційних документів.

· Ділове листування.

· Оформлення довідково-інформаційних документів (службові записки, запрошення, оголошення, виробничі протоколи).

 

5.4 Особливості складання розпорядчих та організаційних документів.

· Управлінська документація.

· Розпорядчі документи.

· Організаційні документи.

5.5 Укладання фахових документів.

  • Обліково-фінансові документи.
  • Різновиди реклами.
  • Мова реклами.

 

Список використаної літератури

Розділ 1. Культура фахового мовлення.

Тема 1.1 Вступ. Державотворча роль мови. Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення.

  1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».
  2. Державотворча роль мови.
  3. Природа і функції мови у суспільстві.
  4. Стилістичний поділ мови.
  5. Лексико-синтаксичні особливості офіційно-ділового стилю.

 

Література: 3, 24, 25, 26, 37, 49, 50.

Питання 1. Предмет і структура курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

 

Предметом вивчення дисципліни “Українська мова ( за професійним спрямуванням )” є мова фахового спілкування спеціалістів різних галузей знань.

 

Даний курс акцентує увагу на такі розділи мовних знань:

· культура фахового мовлення;

· етика ділового мовлення;

· лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні;

· нормативність і правильність фахового мовлення;

· складання професійних документів.

 

Мета курсу:

· сформувати національно-мовну особистість;

· ознайомити студентів з нормами сучасної української мови в професійному спілкуванні, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів;

· навчити професійного мовлення, збагатити словник термінологічною, фаховою лексикою;

· підвищити загальномовний рівень майбутніх фахівців, формувати практичні навички ділового усного і писемного спілкування в колективі, розвивати комунікативні здібності.

 

Завдання курсу:

· активізація засвоєних у школі знань;

· вивчення теоретичних засад нормативності сучасної української літературної мови;

· вироблення навичок правильного використання різних мовних засобів з врахуванням сфери і мети висловлювання;

· складання фахової документації ;

· робота з професійними текстами.

 

Після вивчення курсу студент повинен знати:

  • значимість вивчення курсу "Українська мова (за професійним спрямуванням)";
  • особливості стилів та жанрів сучасної української літературної мови;
  • поняття "літературна мова", "мовна норма", функції мови;
  • основні умови ефективного мовленнєвого спілкування, композицію публічного виступу;
  • прийоми мислення, вимоги до мовлення і мислення, як правильно читати й осмислювати прочитане;
  • сутність, види, завдання етики ділового спілкування, етичні норми та нормативи;
  • основні функції, рівні ділового спілкування, міжособові стосунки;
  • мову професії, термінологію свого фаху, джерела поповнення лексики сучасної української літературної мови;
  • особливості використання багатозначних слів, паронімів та омонімів у професійному мовленні, правила написання складноскорочених слів, абревіатур, географічних скорочень;
  • основні правила українського правопису;
  • синтаксичні аспекти професійного мовлення, основні форми викладу матеріалу, структуру речень і словосполучень, труднощі узгодження підмета з присудком;
  • призначення, класифікацію документів, вимоги до складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення.

 

Студент повинен вміти:

  • здійснювати регламентування спілкування, застосовувати орфоепічні та акцентологічні норми української літературної мови в усному спілкуванні, доречно використовувати моделі звертання, привітання, ввічливості;
  • володіти різними видами усного спілкування; готуватися до публічного виступу.
  • знаходити в тексті й доречно використовувати в мовленні власне українську та іншомовну лексику, термінологічну лексику та виробничо-професійні, науково-технічні професіоналізми; користуватися словником іншомовних слів, термінологічними словниками та довідковою літературою;
  • знаходити в тексті і доречно використовувати у професійному мовленні синоніми, пароніми, омоніми; користуватися різними видами словників;
  • перекладати тексти українською мовою, використовуючи термінологічні двомовні словники, електронні словники;
  • правильно записувати числівники та цифрову інформацію у професійних текстах; узгоджувати числівники з іменниками;
  • правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні;
  • правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою;
  • використовувати синтаксичні норми у професійному спілкуванні;
  • правильно використовувати синтаксичні конструкції при складанні документів.

 

 

Питання 2. Державотворча роль мови.

 

Усім відомо, що найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, у свідомості членів суспільства, реалізується в процесах мовлення (усного чи писемного) . Тому доля мови певною мірою залежить від кожного з мовців.

Мова — одна з найважливіших складових частин державотво­рення. Саме вона відіграє найважливішу роль у консолідації суспільства. Як переконує світовий досвід, насамперед мова завжди лежала й тепер лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту

“Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова”(В. фон Гумбольдт). У мові акумулюється духовна енергія народу; вона є головною ознакою і символом нації.

Cеред майже 6 тисяч мов, які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов. Наукою доведено, що її основні елементи були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латини, а сучасно окреслених рис вона набула у 7-8 ст.

 

Сенсаційні версії щодо виникнення української мови:

· 12 століття до н.е. – у період становлення слов’янських племен (за „Велесовою книгою”)

· Михайло Красуський – польський і російський сходознавець – на основі зіставлення індоєвропейських мов стверджував, що найстарішою мовою у Європі є українська, коріння якої сягають до 4-3 ст. до н.е.

· Російський мовознавець Ф.Буслаєв, дослідивши лексику і фразеологію „Слова о полку Ігоревім” , інші писемні пам’ятки давньоруської доби, пам’ятки чеської літератури, дійшов висновку , що українська мова древніша від мови російської.

· Професор Київського лінгвістичного університету І.Ющук , зіставивши українську мову з латинською, стверджує , що наша мова є архаїчною (початок її формування 3 тис. рр. до н.е.).

 

Традиційні версії щодо виникнення української мови:

· Походження трьох східнослов’янських мов як окремих утворень (13 століття і далі) за схемою: індоєвропейська – праслов’янська – східнослов’янська (давньоруська) – українська.

· І.Огієнко (митрополит Іларіон) стверджував: „Три східнослов’янські мови зростали незалежно одна від одної, як мови самостійні, і так званої „праруської” спільної мови ніколи не було”. Коріння української мови вчений бачить у слов’янській прабатьківщині. Становлення ж нашого етносу і говорів української мови, на його думку, - період вельми тривалий (9-11 ст.).

· Український мовознавець Г.Півторак стверджує , що у пам’ятках другої половини 11 століття фіксуються виразні українізми, тому рубіж 11-12 ст. можна вважати початком самостійної історії нашої мови. А в діалектах ці явища виникли значно раніше – 6-9 століття.

· Професор С.Бевзенко вказує у своїх працях, що формування „фонетичної природи ”української мови можна віднести до 12 століття, а початки – до 7-8 ст., коли стався розрив між слов’янськими племенами.

· А.Гриценко у „Вступі” до „Сучасної української мови” підкреслює, що існує дві основні концепції зародження української мови як окремої слов’янської:

1. Представники першої концепції стверджують, що українська мова виникла після розпаду давньоруської у 14 столітті.

2. Представники другої концепції вважають, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої орієнтовно розпочинається у 7 столітті.

· Відомий у науковому світі український мовознавець Ю.Шевельов у становленні української мови виділяє такі періоди:

I. Протоукраїнська мова (7-11 ст.)

II. Староукраїнська мова (11 ( поява перших писемних пам’яток ) - кінець 14 ст.)

III. Середньоукраїнська (кінець 14 – початок 20 ст.)

IV. Нова українська мова

 

Українська мова належить до слов’янської групи мов, яка разом з романською, германською, балтійською, грецькою та іншими групами входить до складу індоєвропейської сім’ї.

Слов’янська група у свою чергу поділяється на три підгрупи:

- східнослов’янська (українська, російська, білоруська);

- західнослов’янська (польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина);

- південнослов’янська (болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов’янська).

 

Кожна зі слов’янських мов має свої специфічні ознаки.

Самобутні риси української мови:

- чергування о, е з і (шість – шести, віл – воли);

- сполуки ри, ли (блищати);

- своєрідність звука г;

- кличний відмінок (Любомире, Олено);

- власне українська лексика (глузд, нащадок, берегиня, стеля, ластовиння, дошкуляти, бентежити, збагнути, баритися, ласувати, плекати, кволий, вщерть…);

- самобутність прізвищ (Завада, Пустовіт, Закусило, Панібудьласка).

 

Сьогодні все частіше серед мовознавців побутує думка, що українська і російська мови (незважаючи на єдине східнослов’янське походження) мають окремі історії. Ці мови не вичленовуються з одного «давньоруського» тіла, наче роз’єднані сіамські близнюки, а певний час просто взаємодіють. Протягом тривалого хронологічного періоду, від часів антської прамови і приблизно до IX ст., ці дві мови взагалі виступають як найвіддаленіші в типологічному аспекті, тому при встановленні певних українських форм треба звертатися насамперед не до російської, а принаймні до білоруської, потім до польської, чеської мов.

Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 року в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла призове місце, після французької та перської.

Навіть російські науковці, зокрема академік І.Срезневський, визнають, що українська мова є однією з найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською (Чехію у 15 ст. називали Богемією) щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка може дорівнятися до мов культурних.

На підтвердження всього, що було вже сказано, можна згадати ще давню притчу.

 

Було це давно, ще за часів старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого потяга «Львів - Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць та українець, відомий львівський юрист Богдан Костів. Розмови велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова краща і котрій належить світова слава.

Першим заговорив англієць:

- Англія - країна завойовників, мандрівників і мореплавців. Англійська мова - це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє.

- Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які зай­мають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики й кохання. Італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Бокаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцетті. Тому іта­лійська мова має бути провідною у світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу -Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами, у тому числі й названими тут. Українською мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатство й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, у якому б усі слова
починалися з однакової літери?

- Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

- Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

- Хай буде буква «п», - сказав той.

- Добре. Оповідання називається

Перший поцілунок

Популярному Перемишльському поетові Павлові Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель Підгорецького по­віту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого. Потім під'їхали по­важні персони - приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, по­танцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообі­дати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшенич­ної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паш­тет, пухких пампушок під печеричною підливою, пирогів, підсмаже­них пляцків...

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, по­милуватися природою, послухати пташиних переспівів...

Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохо­лоду. Повітря прянило принадними пахощами. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок. Прощай, парубоче привілля! Прийдеться поетові приймакувати.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примирити­ся з тим, що програв:

- А коли б я назвав іншу букву? - вигукнув він. - Наприклад, букву «с».

- Гаразд, хай буде «с». Своєю мовою я можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, у якому всі слова починатимуться з цієї літери.

Самотній сад

Сипле, стелить сад самотній

Сірий смуток - срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь,

Серце слуха скорбний сміх.

Серед саду страх сіріє,

Сад солодкий спокій снить,

Сонно сиплються сніжинки,

Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки –

Спить самотній сад.

- Геніально! Незрівнянно! - закричали англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити вже не було потреби...

Це переказ бувальщини. Мабуть, це можна спробувати зробити і в інших мовах, проте дана оповідь в черговий раз підтверджує красу і багатство української мови.

 

“Історія української мови, як і української нації взагалі, надзвичайно трагічна й разом з тим повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних, здавалося б, смертельних ударів, катастроф!”- зазначає автор книги “Барви української мови” Василь Горбачук.

 

Мова наша живе , незважаючи на заборони і переслідування упродовж десятиліть і століть:

1720 – указ Петра I про заборону книгодрукування українською мовою;

1754 – указ Катерини II - заборона викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії;

1769 – синод дає розпорядження відібрати українські тексти з писаних церковних книг; вилучити букварі з тих закладів, які їх мали;

1775 – ліквідація Запорозької Січі, яка була фундатором і опорою Києво-Могилянської академії;

1811 – закриття Києво-Могилянської академії (на той час Україна мала 24 друкарні, Росія - 2);

1817 – постанова про викладання в школах Західної України лише польською мовою;

1863 – Валуєвський циркуляр про заборону випуску книг українською мовою;

1876 – указ царя про заборону ввезення українських книжок;

1884 – закрито всі українські театри;

1895 – заборона української дитячої книжки;

1908 – блокується вся українська наука і культура, але за вимогою відомих учених

(Фортунатова, Шахматова, Вернадського) з 1905-1914 рр. було дозволено випускати українські газети;

1914 – указ Миколи II про скасування української преси;

1925 – Пленум ЦК КПРС про “українізацію”, але з 1929 р. (з приходом до влади Кагановича) починається нове гоніння на все українське;

1938 – постанова Сталіна про обов’язкове вивчення російської мови;

1978 – постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “О мерах по дальнейшему совершенствованию изучения и преподавания русского языка в союзных республиках»;

1981 – російську мову вивчали у дошкільних закладах і в школах з 1-го класу. При цьому класи ділилися на групи, працю викладачів російської мови оплачували на 15% більше, ніж працю вчителів національних мов.

 

Проте навіть у незалежній Україні проблема збереження української мови не зникла (незважаючи на її державний статус), адже більшість українців на сьогодні російськомовні. Тому й надалі залишається актуальним питання щодо створення програми збереження і розвитку української мови. Функціонування української літературної мови залежить від стану мовної політики в державі, освіти, культурних традицій народу.

Мовна політика - це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних), спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи збереження мовної ситуації в державі. Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного політичного курсу держави.

Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права розробила концепцію державної мовної політики.

Концепція державної мовної політики - це система засадничих нормативних постанов, які ґрунтуються на компетентному оцінюванні мовної ситуації в Україні, і якими мають керуватися органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїй практичній діяльності, регулюючи суспільні відносини в мовній царині.

Пріоритетом мовної політики в Україні є утвердження і розвиток української мови - головної ознаки ідентичності української нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення, дала офіційну назву державі.

Нормативні документи про правовий статус української мови:

· Закон «Про мови в Українській РСР» (1989 рік).

· У статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 р., зафіксовано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функ­ціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин...»

У рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення статті 10 Конституції України подано визначення державної мови: "Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя".

Цим рішенням також підтверджено обґрунтованість підстав для надання статусу державної саме українській, а не якійсь іншій мові: "Конституцією України статус державної надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено в Преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, становить абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі". Намагання надати статус державної якійсь іншій мові - це політика руйнації держави України, розпалювання міжетнічної ворожнечі, порушення конституційного ладу.

Отже, Конституційний Суд України робить вмотивований, обгрунтований висновок: "Таким чином, положення Конституції зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб під час виконання ними службових обов'язків у роботі й діловодстві тощо, органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

Це рішення "є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскарженим". Отже, державність української мови є невід'ємним атрибутом конституційного ладу держави, атрибутом нації.

Та лише задекларованості державного статусу української мови для повноцінного і незворотного утвердження її в усіх сферах суспільного життя недостатньо - необхідні механізми реалізації вище зазначених правових документів щодо функціонування української мови. Нині відбувається процес звуження сфери її застосування.

Державна мовна політика має унеможливлювати перетворення України із суверенної національної держави у денаціоналізований географічний простір. Здійснення державної мовної політики забезпечує система органів, яку репрезентують Національна рада з мовної політики при Президенті України, департамент з мовної політики Міністерства юстиції України, Національна комісія з питань правопису та мовних норм Національної академії наук України, Національна рада з питань радіо та телебачення.

Державна мовна політика на сьогодні має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:

1) внесення на розгляд Верховної Ради України проекту закону України про розвиток і застосування мов в Україні;

2) приведення мовного законодавства і практики його застосування у сувору відповідність з Конституцією України та Рішенням Конституційного Суду України;

3) утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України;

4) створення незалежної нормативної бази підтримки і пільг для україномовних ЗМІ;

5) вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та публічної дискредитації української мови;

6) поліпшення якості українського на теле- і радіоканалах України;

7) сприяння розвитку мов національних меншин;

8) запобігання дискримінації за мовною ознакою;

9) сприяння підвищенню загальної культури громадян України;

10) створення системи контролю за дотриманням мовного законодавства10;

11) врегулювання питань, пов'язаних з удосконаленням юридичної відповідальності за порушення законів, які регулюють питання використання державної мови.

 

Звичайно, вирішенням цих питань не вичерпується державна мовна політика. Держава має робити реальні кроки, щоби мовний резонанс став реальністю.

 

 

Додаток 1.

Вислови відомих людей про мову:

 

У мові , як загалом у природі, все живе, все рухається…

Будеен де Куртене

Мова – оселя буття духу. В оселі мови живе людина.

М.Гайдагер

Мова діє в усіх сферах духовного життя як творча сила.

Л.Вайсгербер

Мова – знаряддя мислення. Поводитися з мовою як-небудь – значить і мислити як-небудь: неточно, приблизно, неправильно.

О.Толстой

Кожна людина мусить писати так само добре, як і говорити. Мова, писемна чи усна, характеризує її більше, ніж навіть її зовнішність або вміння поводитися. У мові відбивається інтелігентність людини, її вміння точно і правильно мислити, її повага до інших, її охайність у широкому розумінні цього слова.

Д.Лихачов

Тільки той народ може вважати себе здоровим, тільки той народ може впевнено дивитися в свою будущину, всі сфери діяльності якого перейняті його мовою і культурою.

Д.Павличко

Відберіть у народу все – і він усе може повернути, але відберіть мову, і він більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови – ніколи: вимерла мова в устах народу – вимер і народ.

К.Ушинський

Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її.

О.Гончар

Народ, що не усвідомлює значення рідної мови для свого вищого духовного життя і сам її покидає й відрікається, здійснює над собою самовбивство.

П.Шафарик

Мова – така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі.

Панас Мирний

Ні мертва мова, ні мертва цивілізація ніколи не можуть схвилювати світ.

Б.Шоу

Слово, як і злак хлібний, виростає з тієї землі, на якій живеш і в яку ляжеш.

І.Федоров

 

Питання 3. Природа і функції мови у суспільстві.

 

Вивченням мови займається лінгвістика (мовознавство). Ця наука вивчає мову з погляду її походження, розвитку, функціонування в суспільстві.

 

Наука про мову поділяється на інші науки (залежно від того, які складові частини структури мови та в якому аспекті вивчаються). Серед них такі:

- фонетика – наука про звукову сторону мови;

- семантика – наука про значення мовних одиниць;

- лексикологія – наука про словниковий склад мови;

- дериватологія (словотвір) – наука про способи творення нових слів;

- морфологія – наука про будову та граматичні форми слів;

- синтаксис – наука про сполучуваність слів, словосполучення та речення ;

- стилістика – наука про стилі мови та їх функціонування;

- семіотика – наука про знаки та системи знаків.

Кожна з цих галузей наук, у свою чергу, поділяється на вужчі наукові напрями, наприклад: лексикологія поділяється на ономасіологію, етимологію, лексикографію тощо.

 

Щодо структури мови в цілому, то більшість науковців вирізняє в ній чотири природи: матеріальну, психічну, суспільну, біологічну.

З матеріального погляду в мові, що реалізується в усному мовленні, немає нічого , крім звуків, які комбінуються у слова, словосполучення, речення. За цими комбінаціями приховується величезний світ значень, що розкривають знання про навколишній світ, його структуру, ставлення до людей На письмі мова теж підтверджує свою матеріальну природу, адже реалізується як система знаків: букви, цифри тощо.

На психічному рівні через мову ми пізнаємо світ. Наївно вважати, що кожен з нас сприймає світ безпосередньо “таким, як він є”. Насправді наше сприйняття світу відбувається крізь призму нашої мови. В кожного народу мовна картина світу своя, неповторна. Різні мови – це не різне позначення предметів, а різне їх бачення . Наприклад, слова їдальня (укр.) та столовая (рос.) хоч і означають одне і теж, проте мають різну психічну природу: їдальня походить від дієслова їсти, а столовая від іменника стол. Ще один цікавий приклад: і німцям, і українцям знайомі такі види рослинного світу, як дуб (дерево) і калина (кущ), однак бачення їх не однакове. В українців (як в багатьох інших слов’ян) слово дуб, крім свого основного значення, має ще багато додаткових відтінків. Це – символ мужності, чоловічого достоїнства, сили, могутності, витривалості. Калина символізує ніжність, красу, чистоту, дівчину, дівоцтво, любов, Україну (до речі, у росіян калина символізує розлуку і невдале заміжжя). Ці символічні значення розкрито у фольклорних творах, втілено у поетичних образах (згадаймо хоча б прекрасну поезію Франка «Червона калино, чому в лузі гнешся?..»). У німців, наприклад, такі образи не можливі і насамперед тому, що іменник дуб жіночого роду – die Eiche, а слово калина іменник чоловічого роду – der Schneeball .

Здатність людини говорити реалізується в будові мовленнєвого апарату (біологічна природа мови). Біологічні задатки спілкуватися сприймаються як закономірність, проте найяскравіше їх значення виявляється у випадку різних мовленнєвих вад : заїкуватість, шепелявість (неправильна вимова шиплячих звуків – пропуск звуків “к”, “г”), гаркавлення (порушена вимова звука “р”), гугнявість (виникає внаслідок порушення резонансу в носоглотці й порожнині носа).

Найголовніша природа мови суспільна, саме вона визначає перетворення людини як біологічної істоти в соціальну, у члена певного суспільства. Кожен погодиться: жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, без мови не існує, поза суспільством мова стає мертвою . Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп суспільства і кожної людини зокрема:

Інтегруюча функція. Мова об'єднує людей, створює в них відчуття групової єдності, групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення в суспільство.

Організуюча функція.Мова виступає засобом планування, мобілізації зусиль, адекватної передачі волі від одних структур суспільства до інших.

Номінативна функція. Це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною з дитячих років одержує свою назву і тільки так існує у свідомості.

Комунікативна функція (основна функція). Суть її полягає в тому, що вона використовується для комунікації – інформаційного зв’язку між членами суспільства. “Людина має схильність спілкуватися з собі подібними , тому що в такому стані більше почуває себе людиною” (І.Кант). Пригадаймо також слова А. Де Сент-Екзюпері, який зазначав, що найбільша розкіш на світі – “це розкіш людського спілкування”.

Ідентифікаційна функція. За допомогою мови, особливостей мовлення можна встановити, вирізнити, зідентифікувати одну особистість серед інших, тому що кожен з нас має свій “портрет”, свій мовний “паспорт”, у якому відображено всі параметри нашого Я – національно-етнічні, соціальні, культурні, духовні, вікові.

Експресивна функція. Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Заговоривши, кожен з нас ніби розкриває свій внутрішній світ, тому мовчазна людина є загадкою для всіх. “Говори і я тебе побачу”,- стверджували мудреці античності.

Гносеологічна функція. За допомогою мови людина пізнає світ. На відміну від тварин, вона користується не тільки власним досвідом, але й тим, що пізнали до неї попередники та сучасники. Досвід суспільства закодовано в мові, у її словнику, граматиці, фраземіці, а за наявності письма –також у вигляді текстів. Пізнаючи мову, людина пізнає світ. “Межі моєї мови означають межі мого світу”, - писав Л.Вітгштейн.

Мислетворча функція. Мова є засобом формування думки, адже людина мислить за допомогою мовних форм. Ця функція може передувати спілкуванню, а може і відбуватися одночасно зі спілкуванням, у процесі комунікації. Слід зауважити, що думаємо, мислимо ми категоріями тієї мови, яку краще знаємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку.

Естетична функція. Мова людини може сприймати красу і передавати її іншим людям, бути творцем культурних цінностей. Мова є першоелементом культури. За допомогою мови з’явилися твори фольклору, художньої літератури, театру. Учені стверджують, що мові властиві закони евфонії, милозвучності. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування, може бути джерелом естетичної насолоди, що найвиразніше виявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного мовлення. Виховання відчуття краси мови – це основа естетичного виховання.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.178.91 (0.047 с.)