Міжнародний професійний кодекс честі дизайнера



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Міжнародний професійний кодекс честі дизайнера



Мета кодексу: формування основних принципів міжнародних етичних норм в дизайнерській практиці, прийнятих усіма організаціями - членами ICSID;

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДИЗАЙНЕРА перед суспільством:

1. Дизайнер бере на себе професійний обов'язок сприяти підвищенню соціального і естетичного рівня суспільства.

2. Дизайнер зобов'язується з професійною відповідальністю діяти в інтересах екології та захисту середовища.

3. Дизайнер має високо тримати честь і гідність своєї професії.

4. Дизайнер не має права свідомо допускати ситуації, в якій його особисті інтереси будуть суперечити з його професійним обов'язком.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПЕРЕД іншими дизайнерами:

  1. Дизайнер не повинен прямо чи побічно намагатися усунути від роботи іншого дизайнера, а також з метою конкуренції зменшувати розмір гонорару або вдаватися до інших нечесних прийомів.
  2. Дизайнер не повинен навмисно приступати до виконання професійних завдань, над якими працює інший дизайнер, не інформуючи його про це.
  3. Дизайнер має бути справедливим у критиці, він не має права забруднювати ні роботу, ні репутацію свого колеги - дизайнера.
  4. Дизайнер не має права слідувати вказівкам клієнта, якщо це веде до створення плагіату, а також свідомо створювати плагіат.

ВИНАГОРОДА ДИЗАЙНЕРА:

1. Дизайнер не має права виконувати роботу, запропоновану клієнтом, не отримуючи за це відповідний гонорар. Дизайнер має право виконувати роботу безкоштовно або за знижену оплату для благодійних або громадських організацій.

2. До оформлення замовлення дизайнер повинен точно і докладно пояснити клієнтові розрахунок загальної винагороди.

3. Дизайнер, який фінансово пов'язаний з компанією, фірмою або підприємством, що мають можливість отримати прибуток, використовуючи його поради, повинен заздалегідь інформувати про це клієнта або роботодавця.

4. Дизайнер, у якого просили поради щодо прийому на роботу іншого дизайнера, не має права отримувати від нього за це винагороду.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДИЗАЙНЕРА ПЕРЕД КЛІЄНТОМ:

1. Дизайнер повинен працювати в інтересах клієнта в рамках свого професійного обов'язку.

2. Дизайнер не має права одночасно виконувати завдання, що конкурують між собою, не інформуючи про це зацікавлених клієнтів або роботодавців. Винятки - окремі випадки, в яких традиційно прийнято, що дизайнер одночасно працює на конкурентів.

3. Дизайнер повинен конфіденційно ставитися до всіх задумів свого клієнта, до організації і методів виробництва на підприємстві. Дизайнер не повинен розголошувати таку інформацію без згоди клієнта. Дизайнер відповідає і за те, щоб так робив і керований ним колектив.

КОНКУРСИ:

Дизайнер не повинен брати участь у таких міжнародних конкурсах, умови яких не відповідають положенням, розробленим в кодексі.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ:

1. Будь-який матеріал, виданий з метою реклами або популяризації, повинен містити лише правдиві факти. Матеріал повинен бути справедливим по відношенню до клієнтів та інших дизайнерів, відповідати кодексу честі професії.

2. Дизайнер має право дозволяти клієнтам користуватися його ім'ям для сприяння реалізації запропонованих ним послуг або виробництва спроектованих товарів, але тільки таким способом, який відповідає статусу професії.

3. Дизайнер не повинен допускати випадку, коли з його ім'ям пов'язують реалізацію таких проектів, які дуже змінені клієнтом і фактично вже не є оригінальною роботою дизайнера.

Питання 3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності

 

...04 вересня 1965 р . в столичному кінотеатрі «Україна» відбувалася прем'єра фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків». Зустріч творчої групи з глядачами, що передувала показові стрічки, була по-справжньому хвилюючою: адже всесвітньо визнаний шедевр нарешті могли побачити й оцінити на батьківщині, куди його так довго не допускали. Виступали режисер, оператор, хтось з акторів... Аж раптом публіка почула схвильовані слова юнака, який, дедалі напружуючи голос, говорив про те, яких зусиль коштувало «пробити» цей талановитий і щирий фільм, як важко взагалі стало дихати на Україні; про арешти, які розпочалися серед української інтелігенції... «Громадяни! Невже ми допустимо повторення 37-го року?!» – неначе шмагав покірливі душі присутніх тремтячий від власної правоти юнацький голос – але в динаміках уже наростало виття, і хтось непомітний, схаменувшись, відтягав непередбаченого промовця від мікрофона... Зала вирувала, люди почали підводитися з місць – аж ось розпочався фільм. На екрані попливли чарівні карпатські краєвиди, замерехтіли трагічно-прекрасні епізоди життя, сцени жорстокості й любові. Й не було, здавалося, в залі людини, яка не відчувала б серцем усієї повноти правди, що спалахнула на мить у цьому зіткненні слова й фільму.

Багато хто з присутніх, як виявилося згодом, запам'ятав ту мить назавжди. Юнака, що зламав крихку благонадійність «небезпечної» прем'єри, звали Іваном Дзюбою. Його протест підтримали Василь Стус, В'ячеслав Чорновіл, які були в залі. Всі вони незабаром поплатилися. Стуса, зокрема, було відраховано з аспірантури Інституту літератури АН УРСР, згодом за продовження «дисидентської» діяльності арештовано й засуджено.

 

Отже, що таке вчинок?

Вчинок – першоелемент моральної діяльності.

 

Широке розуміння цього поняття - діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями. Якщо людина сумлінно виконує свій обов'язок, з повагою ставиться до ближніх, дотримується правил порядності, в нас є підстави вважати її поведінку, її діяльність моральною – на відміну від діяльності аморальної, що порушує приписи моралі.

 

Вузьке розуміння - власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб'єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.

 

Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що справжній моральний учинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті.

Вчинок можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються. Беручись захищати дані цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв'язку якої заздалегідь передбачити неможливо. Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.

За своєю конкретною етичною спрямованістю вчинок може бути добрим або злим, але він принципово не може бути бездуховним, предметне продовжується в самій неповторній ситуації здійснення вчинку.

Разом з цим, «замикаючись» на конкретну ситуацію, моральний учинок незмінно виходить за її межі, підносить саму цю ситуацію на рівень високої драми людської свободи. Так і згаданий виступ в «Україні» здобував свій реальний сенс лише в контексті утверджуваної ним загальної ціннісної позиції – рух шістдесятників.

Таким чином, здійснюючись в певній ситуації, начебто «вибухаючи» в ній, учинок незмінно окреслює навколо себе своєрідне смислове поле, що залучає його до надситуативних духовно-ціннісних зв'язків культури, поле, здатне радикально змінити весь сенс вихідної ситуації в цілому. Осяяна вчинком, ця ситуація набуває якісно нових рис, що вже не можуть бути зведені до її попереднього стану: для сформованої християнською традицією моральної культури Європи прообразом цієї необоротності справжнього вчинку постає не що інше, як сам божественний Першовчинок – хресна жертва Христа, після якої, як стверджували вже отці християнської церкви, світ змінився у самій своїй основі й принципово вже ніколи не може бути таким, яким був раніше. Так і людські вчинки хоч на крихту, але змінюють світ довкола нас: мужнє утвердження власної гідності, прощення, адресоване ворогові, прояв співчуття там, де на нього не сподівалися, – вносять у наше життя елементи цієї моральної необоротності.

Особа, що зважується на вчинок, неминуче йде на певний ризик – передусім моральний, але нерідко й на фізично-життєвий також, інколи – на свідому самопожертву. Разом з тим кожен учинок означає певний зсув реальності, яка оточує діючого суб'єкта, – реальності культурної, соціальної, реальності особистих стосунків. Кожен учинок вводить до цієї реальності дещо нове й водночас щось у ній руйнує, розриває ті чи інші усталені зв'язки.

 

Саме з огляду на те, що повноцінний учинок є, так би мовити, сильнодіючим засобом людського втручання у світ, першою етичною настановою щодо нього, хоч як це парадоксально, має бути: не зловживати вчинком. Як неможливо спілкуватися із суб'єктом, якому спало б на думку вибудовувати стосунки з ближніми, аж до найменших подробиць, виходячи виключно зі свідомості моральних принципів, так само нестерпним для оточення виявився б і той , для кого будь-яка життєва справа або акт спілкування були б можливими лише у формі вчинку – з обов'язковою показовістю прийнятих рішень, нав'язливими демонстраціями своїх кінцевих цінностей, легким ставленням до розриву налагоджених, хай навіть недосконалих стосунків тощо.

 

Водночас учинок лишається осердям, першоелементом моральної діяльності, у відриві від якого остання просто втрачає свій смисл. Людина, не здатна до вчинків, не є справжнім суб'єктом моральності. Отже, друга етична настанова щодо вчинку має вимагати готовності його здійснити, коли в цьому виникає потреба. Саме цією готовністю визначається, зрештою, моральна зрілість людської особистості.

 

Традиційно культура вчинку є однією з найслабших ланок нашої моральної культури. Ще на початку XX ст. О. Шпенглер, а згодом М. М. Бахтін писали про «кризу вчинку» в сучасному світі; у східнослов'янському регіоні ця криза значно поглибилася за роки радянської влади, коли загальноприйнятою нормою поведінки стало «мудре» правило «Не виступай!» Світ, що потребував активного людського втручання, все більше перетворювався на світ Учинку, який не відбувся. Як засвідчив ще Чорнобиль, навіть подвиг, навіть героїчне діяння виявлялися для нашого співвітчизника чимось більш зрозумілим, природним і «легким», ніж «звичайний собі» моральний учинок: підбирати з ризиком для життя радіоактивний брухт зрештою було кому, а от підійти до мікрофона чи телекамери і, знехтувавши дурними заборонами, чітко й своєчасно попередити людей про небезпеку – добровольців не знайшлося...

Можна було б гадати, що за останні роки справи в цьому відношенні змінилися. І справді, ми стаємо більш жорстокими, рішучими, скандальними – але ж чи зростає разом з тим наша здатність до морального вчинку? Хіба не спостерігаємо й досі згубну звичку в усьому йти за гуртом – на добре й на зле? Хіба викорінені вже в нашому суспільстві давні стереотипи тоталітарного мислення, яке перешкоджає особистості зважитися на самостійний крок? Хіба не прислухаємося ми й сьогодні до гучних закликів «згори» там, де потрібно керуватися лише голосом власного сумління?

Тож проблема здолання кризи вчинку і нині стоїть перед нами і реалізує себе в навіть у професійній діяльності (в кожного з нас є вибір – бути реформатором чи пасивним спостерігачем).

 

Контрольні питання:

  1. Що таке спілкування?
  2. Які є види спілкування?
  3. Які є невербальні засоби спілкування?
  4. Які є стилі спілкування?
  5. У чому суть етики ділового спілкування?
  6. Яка різниця між мораллю і моральністю?
  7. Що таке професійна етика?
  8. Чому вчинок є першоелементом моральної діяльності?

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.012 с.)