![]()
Заглавная страница
Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Правопис російських прізвищ українською мовою
1. Російське е- українське е – після приголосних: Лермонтов, Степанов. 2. Російське е– українське є: - на початку слів: Евдокимов – Євдокимов; - у середині слів після голосного: Воеводин – Воєводін; - при роздільній вимові після приголосного: Григорьев – Григор’єв; - у суфіксах –єв, -єєв , якщо їм не передують шиплячі, рабо ц: Бердяев – Бердяєв, Алексеев – Алексєєв ( але:Писарев – Писарев, Андреев – Андреєв, Плещеев – Плещеєв ); - коли російському ев корені слова відповідає в українських аналогах і: Белинский – Бєлинський ( бо білий ), Лесков – Лєсков ( бо ліс ). 3. Російське ё – українське йо: - на початку слова: Ёлкин – Йолкін; - у середині слова після голосних, після б, п, в, м, фпри роздільній вимові: Соловьёв – Соловйов, Бугаёв – Бугайов. 4. Російське ё- українське ьо: - у середині слова після приголосних при м’якій вимові: Верёвкин – Верьовкін ( але:у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е– Артемов, Семенов, Федоров ). 5. Російське ё– українське о: - після ч, щпід наголосом: Грачёв – Грачов. 6. Російське и – українське ї: - після голосного: Стоїч. 7. Російське и – українське і: - на початку слова: Івашкевич; - після приголосного: Зволинский – Зволінський. 8. Російське и – українське и: - у суфіксах –ик, -ицьк, -ич, -евич, -ович : Сенкевичич, Фучик; - після дж, ж, ч, ш, щ, ці перед приголосними: Гаршин, Чичиков, Шишкін, Тиціан; - у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та слов’янських мов: Борисов, Глинка, Миронов (але:Нікітін, Ніколаєв, Філіпов); - у префіксах при-: Привалов; - у суфіксах –ик, -ич, иц, -ищ: Григорович, Голицин. 9. Російське ы- українське и: Рыбаков – Рибаков. 10. Ставиться ь: - у суфіксах –ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): Мусоргский – Мусоргський; - перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Ананьїн; - перед приголосним: Вольнов, Коньков; - після цу суфіксі –ець:Глуховец – Глуховець ( але: у неслов’янських прізвищах цтвердий ). 11.Ставиться апостроф: - після б, п, в. м, ф, р, кперед я, є, ї, ю: Григорьев – Григор’єв, Румяецев – Рум’янцев (але:перед йоапостроф не ставиться (Ворбйов), коли приголосний пом’якшений (Рюмін). Додаток 1 На допомогу студентам: Іменники поділяються на чотири відміни: I відміна :іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду з закінченням –а, -я в Н. в. однини: вага, праця, воєвода, голова, Микола. ІІ відміна : - іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням –о в Н. в.: завод, край, Петро; - іменники сер. роду з закінченнями –о, -е, -я(крім іменників із суфіксами –ат, -ят, -енпри відмінюванні): місто, прізвище, знання; також іменники із суфіксами згрубілості –ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище (від вітер). ІІІ відміна :іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, річ, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс –ер-. ІV відміна :іменники сер. роду: - з закінченням –а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси –ат, -ят: дівча (дівчати), лоша (лошати); - з закінченням –я(із суфіксом –ен-при відмінюванні): ім’я (імені). Питання 4. Орфоепічні норми. Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно: · впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а]) · впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо) · впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо. · відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).
Вимова звукосполучень: 1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес'а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується). 2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с'а], [ц'с'а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся). 3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд н(ий) -[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'іздес'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [презиеде'нс'кий], агентський [агенс'кий]. Примітка. Ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава. Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою. 2. В іншомовних словах ненаголошемий [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]). Вимова голосних [а] -вимовляється як неогублений голосний заднього ряду низького піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɑ]. [о] -в наголошеній позиції вимовляється як огублений голосний заднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɔ]. Ненаголошений звук [о] перед складом з [у́], [і́] в основі слова наближається до [у]: [коужу́х], [поудру́ж’:а]. При дуже швидкій вимові ненаголошений [о] може вимовлятися як [у°], наприклад: [гу°лу́бка], [з°узу́л'а]. Проте перед складом з наголошеним [у], [і], що належать до закінчення, ненаголошений [о] якісно не змінюється, тобто вимовляється як у звичайній ненаголошеній позиції. [у] -вимовляється як огублений голосний заднього ряду високого піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [u]. [е] -у наголошеній позиції вимовляється як неогублений голосний переднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɛ]. У ненаголошеній позиції вимовляється здебільшого із наближенням до [и], але ступінь наближеності у залежності від позиції буде різним. Ненаголошений [е] вимовляється: · з найбільшим ступенем наближеності до [и] перед складом з наголошеними [і́], [у́], [и́]: [ниес'і́мо] (несімо) · як [и] перед складом з наголошеним [и́] при швидкому темпі мовлення: [види́], [вили́киǐ] · як [еи] (з середнім ступенем наближеності) перед складом з іншою голосною, а перед складом з наголошеним [е́] із найменшим ступенем наближеності: [чеика́ти], [меине́] · як [иі] перед складом з наголошеним [і́]: [пиіч’і́т'] · як [еі] між м'якими приголосними [окра́йеіц']. У цій позиції також допускається вимова [іе] або [іи]: [за́йіиц'] Виразно (як [е]) вимовляється у наголошеній позиції, а також в ненаголошених закінченнях називного відмінка іменника, прикметника, порядкового числівника, займенника, дієприкметника середнього роду, а також в особових закінченнях дієслів: [поле], [тепле], [наше], [писане], [кличе], Вимова приголосних 1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат']. Примітка.3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю). 2. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати]. 3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і [расписка], [розказати] і [росказа'ти]. 4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу]. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно']. 5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: \дз\вінок\ прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[д][з]ивати, пі[д][з]вітний, пере[д][з]'їздівський, пі[д][ж]ену. 6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут'н'е]. 7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати та ін. Питання 5. Орфогрфічні та орфоепічні словники. Словники орфографічні 1. Голоскевич Г. Правописний словник (за нормами українського правопису ВУАН Харків, 1929 р.). - Нью-Йорк, Сидней, Торонто, Львів: НТШ, 1994. 2. Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови: близько 35000 слів. - Київ: Наукова думка, 1995. 3. Український орфографічний словник: близько 165 000 слів / За ред. В. М. Русанівського . - Київ: Дніпро, 2006. - 940 с. 4. Великий орфографічний словник сучасної української лексики, 253 000 слів / Зав. ред. С.П. Круть. - Ірпінь: Перун.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.215.185.97 (0.007 с.) |