Правопис російських прізвищ українською мовою

1. Російське е - українське е – після приголосних: Лермонтов, Степанов.

2. Російське е – українське є:

- на початку слів: Евдокимов – Євдокимов;

- у середині слів після голосного: Воеводин – Воєводін;

- при роздільній вимові після приголосного: Григорьев – Григор’єв;

- у суфіксах –єв, -єєв, якщо їм не передують шиплячі, р або ц: Бердяев – Бердяєв, Алексеев – Алексєєв (але: Писарев – Писарев, Андреев – Андреєв, Плещеев – Плещеєв);

- коли російському е в корені слова відповідає в українських аналогах і: Белинский – Бєлинський (бо білий), Лесков – Лєсков (бо ліс).

3. Російське ё – українське йо:

- на початку слова: Ёлкин – Йолкін;

- у середині слова після голосних, після б, п, в, м, ф при роздільній вимові: Соловьёв – Соловйов, Бугаёв – Бугайов.

4. Російське ё - українське ьо:

- у середині слова після приголосних при м’якій вимові: Верёвкин – Верьовкін ( але: у прізвищах, утворених від спільних для української та російської мов імен, пишеться е – Артемов, Семенов, Федоров).

5. Російське ё – українське о:

- після ч, щ під наголосом: Грачёв – Грачов.

6. Російське и – українське ї:

- після голосного: Стоїч.

7. Російське и – українське і:

- на початку слова: Івашкевич;

- після приголосного: Зволинский – Зволінський.

8. Російське и – українське и:

- у суфіксах – ик, -ицьк, -ич, -евич, -ович: Сенкевичич, Фучик;

- після дж, ж, ч, ш, щ, ц і перед приголосними: Гаршин, Чичиков, Шишкін, Тиціан;

- у прізвищах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української, російської та слов’янських мов: Борисов, Глинка, Миронов ( але: Нікітін, Ніколаєв, Філіпов);

- у префіксах при-: Привалов;

- у суфіксах –ик, -ич, иц, -ищ: Григорович, Голицин.

9. Російське ы - українське и: Рыбаков – Рибаков.

10. Ставиться ь:

- у суфіксах –ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий): Мусоргский – Мусоргський;

- перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Ананьїн;

- перед приголосним: Вольнов, Коньков;

- після ц у суфіксі –ець: Глуховец – Глуховець ( але: у неслов’янських прізвищах ц твердий).

11.Ставиться апостроф:

- після б, п, в. м, ф, р, к перед я, є, ї, ю: Григорьев – Григор’єв, Румяецев – Рум’янцев ( але: перед йо апостроф не ставиться (Ворбйов), коли приголосний пом’якшений (Рюмін).

Додаток 1

На допомогу студентам:

Іменники поділяються на чотири відміни:

I відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а також спільного роду з закінченням –а, -я в Н. в. однини: вага, праця, воєвода, голова, Микола.

ІІ відміна:

- іменники чол. роду з кінцевим приголосним основи та з закінченням –о в Н. в.: завод, край, Петро;

- іменники сер. роду з закінченнями –о, -е, -я (крім іменників із суфіксами –ат, -ят, -ен при відмінюванні): місто, прізвище, знання; також іменники із суфіксами згрубілості –ище, -исько, утворювані від іменників усіх родів: вітрище ( від вітер).

ІІІ відміна: іменники жін. роду з кінцевим приголосним основи: вість, річ, а також слово мати, в якому при відмінюванні з’являється суфікс –ер-.

ІV відміна: іменники сер. роду:

- з закінченням –а, -я, що приймають перед більшістю відмінкових закінчень суфікси –ат, -ят: дівча (дівчати), лоша (лошати);

- з закінченням –я (із суфіксом –ен- при відмінюванні): ім’я (імені).

Питання 4. Орфоепічні норми.

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

· впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (напр., сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

· впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно-західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

· впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

· відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

 

Вимова звукосполучень:

1. Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес'а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується).

2. Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с'а], [ц'с'а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся).

3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїзд н(ий) -[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'іздес'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [презиеде'нс'кий], агентський [агенс'кий]. Примітка. Ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.

Вимова слів іншомовного походження

Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:

1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою.

2. В іншомовних словах ненаголошемий [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]).

Вимова голосних

[а] -вимовляється як неогублений голосний заднього ряду низького піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɑ].

[о] -в наголошеній позиції вимовляється як огублений голосний заднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɔ].

Ненаголошений звук [о] перед складом з [у́], [і́] в основі слова наближається до [у]: [коужу́х], [поудру́ж’:а]. При дуже швидкій вимові ненаголошений [о] може вимовлятися як [у°], наприклад: [гу°лу́бка], [з°узу́л'а]. Проте перед складом з наголошеним [у], [і], що належать до закінчення, ненаголошений [о] якісно не змінюється, тобто вимовляється як у звичайній ненаголошеній позиції.

[у] -вимовляється як огублений голосний заднього ряду високого піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [u].

[е] -у наголошеній позиції вимовляється як неогублений голосний переднього ряду низько-середнього піднесення, у міжнародному фонетичному алфавіті позначається як [ɛ].

У ненаголошеній позиції вимовляється здебільшого із наближенням до [и], але ступінь наближеності у залежності від позиції буде різним. Ненаголошений [е] вимовляється:

· з найбільшим ступенем наближеності до [и] перед складом з наголошеними [і́], [у́], [и́]: [ниес'і́мо] (несімо)

· як [и] перед складом з наголошеним [и́] при швидкому темпі мовлення: [види́], [вили́киǐ]

· як [еи] (з середнім ступенем наближеності) перед складом з іншою голосною, а перед складом з наголошеним [е́] із найменшим ступенем наближеності: [чеика́ти], [меине́]

· як [иі] перед складом з наголошеним [і́]: [пиіч’і́т']

· як [еі] між м'якими приголосними [окра́йеіц']. У цій позиції також допускається вимова [іе] або [іи]: [за́йіиц']

Виразно (як [е]) вимовляється у наголошеній позиції, а також в ненаголошених закінченнях називного відмінка іменника, прикметника, порядкового числівника, займенника, дієприкметника середнього роду, а також в особових закінченнях дієслів: [поле], [тепле], [наше], [писане], [кличе],

Вимова приголосних

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ], [хліб], [тридцат'].

Примітка. 3 усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко], [во'хкий], [д'охт'у] (орфографічне: легко, вогкий, дьогтю).

2. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобо'йу], [спи'сати].

3. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу вимови): [розписка] і [расписка], [розказати] і [росказа'ти].

4. Губні, шиплячі (крім подовжених) та задньоязикові в кінці слова та складу вимовляються твердо: [знов], [велич], [сім], [л'убо'вйу].

Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [б'іл], [ш'іс'т], [к' іно'].

5. Африкати [дз], [дж] вимовляються як неподільні звуки: \дз\вінок\ прису[дж]увати, відря[дж]ення, нагоро[дж]ення. Звукосполучення [д] і [з], [д] і [ж] вимовляються як два окремі звуки: ві[д][з]ивати, пі[д][з]вітний, пере[д][з]'їздівський, пі[д][ж]ену.

6. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [н] перед м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [майбут'н'е].

7. Звук [ґ] слід вимовляти у словах: ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґанок, ґрунтовний, ґрати та ін.

Питання 5. Орфогрфічні та орфоепічні словники.

Словники орфографічні

1. Голоскевич Г. Правописний словник (за нормами українського правопису ВУАН Харків, 1929 р.). - Нью-Йорк, Сидней, Торонто, Львів: НТШ, 1994.

2. Бурячок А. А. Орфографічний словник української мови: близько 35000 слів. - Київ: Наукова думка, 1995.

3. Український орфографічний словник: близько 165 000 слів / За ред. В. М. Русанівського. - Київ: Дніпро, 2006. - 940 с.

4. Великий орфографічний словник сучасної української лексики, 253 000 слів / Зав. ред.

С.П. Круть. - Ірпінь: Перун.