Чи знімати слухавку, коли ви зайняті важливою справою. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Чи знімати слухавку, коли ви зайняті важливою справою.



- Рекомендують вимикати телефон, а в цей час хай працює автовідповідач (якщо він є).

- Можна, знявши слухавку, вибачитися за зайнятість, поцікавитися, коли можна перетелефонувати.

Якщо вам телефонують на службу, то краще брати слухавку після другого-третього дзвінка (якщо ж візьмете після першого – будуть думати, що вам більше нічим зайнятися, після п’ятого – ви погано виконуєте свої обов’язки).

О котрій годині краще телефонувати?

- Найбільш оптимальним часом для телефонних розмов є час з 9.30 до 21.30. У виняткових і екстремальних випадках можна телефонувати в будь-який час.

- Ділова розмова повинна відбуватися у робочий час.

- Якщо вам потрібно зателефонувати партнерам за кордон, уточніть різницю в часі (щоб ваш дзвінок не пролунав пізно вночі чи вранці).

З яких етапів складається телефонна розмова?

- Момент налагодження контакту.

- Виклад сутності справи (повідомлення мети дзвінка, підхід до питання, обговорення повідомленої інформації).

- Закінчення розмови.

Скільки часу повинна тривати ділова телефонна розмова?

- Телефонна ділова розмова обмежена в часі – 3-5 хвилин.

Які існують правила етикету ділової телефонної розмови?

Якщо телефонуєте ви:

- Привітайтеся, назвіть організацію, яку ви представляєте, а також своє прізвище, ім’я по батькові та займану посаду.

- Ознакою особливої ввічливості є початки фраз на зразок:

Доброго дня! Чи можна попросити до телефону професора Коваленка? Його турбує аспірантка Ковальчук Ірина Дмитрівна.

Доброго дня! Моє прізвище – Турянська. Я – менеджер фірми “Світ”. У мене до вас така справа…

- Якщо до телефону підійшов не той, хто вам потрібен, ви повинні перепросити і звернутися з проханням покликати потрібну вам людину (Перепрошую за турботу, чи не могли б ви запросити до телефону… Будь ласка, покличте до телефону…). Зазвичай відповідають так: “Добрий день. Зачекайте, будь ласка, хвилинку, я зараз передам їй слухавку (прошу зачекати)”. Коли до телефону підійде потрібна вам людина, неодмінно слід знову привітатися і назвати себе.

- Якщо ви помилилися номером, не варто з’ясовувати: “ Куди я потрапив, з ким розмовляю? ” тощо у такій ситуації слід назвати набраний номер і вибачитися.

- Якщо телефонуєте в установу чи незнайомій людині, слід запитати прізвище, ім’я свого співрозмовника. Можете також повідомити, з ким саме ви хотіли б поговорити.

- Якщо телефонуєте у важливій справі, запитайте спочатку, чи є у вашого співрозмовника достатньо часу для бесіди.

- Попередньо напишіть перелік питань, котрі необхідно з’ясувати.

- Закінчує розмову той, хто телефонує, або ж старша за віком чи службовим становищем людина (завершуючи розмову, неодмінно попрощайтеся, нетактовно класти слухавку, не дочекавшись останніх слів вашого співрозмовника).

 

Якщо телефонують вам:

- Назвіть організацію, яку ви представляєте(не рекомендують говорити “ так ”, адже ця частка вживається як ствердження на питання, чи “ слухаю ”, адже і так зрозуміло, що ви не закрили вуха).

- Якщо той, хто телефонує, забув назвати себе, співрозмовник має право запитати: “ Вибачте, з ким я розмовляю?”

- Якщо вашого колеги немає на місці, а його просять до телефону, не можна відповідати “Його нема”. Потрібно сказати: “На жаль, Іван Ігорович вийшов, повернеться о 14 годині. Можливо, ви б хотіли йому щось передати? “

- Не можна ставити запитань на зразок: “Що Вам потрібно?”, “Що Ви хотіли?”. Краще запитати: “Чим я можу Вам допомогти?”,Чи можу я Вам допомогти?”.

- Нетактовно давати абонентові неправильну інформацію, розмовляти грубо, якщо він помилився номером телефону. Буде люб’язно з вашого боку, коли допоможете абонентові з’ясувати причину його невдачі.

- У разі потреби занотуйте ім’я, прізвище співрозмовника.

- Розмовляйте тактовно, ввічливо: демонструйте розуміння сутності проблем того, хто телефонує.

- Не кладіть несподівано слухавку, навіть якщо розмова є нецікавою чи надто тривалою для вас.

- У разі виникнення складних питань запропонуйте співрозмовникові зустріч для детального обговорення суті проблеми.

- Завжди стисло підсумовуйте бесіду, перелічіть ще раз домовленості, що їх ви досягли.

 

Незалежно від того, хто телефонує:

- Будьте доброзичливими.

- Ставте запитання та уважно вислуховуйте відповіді на них.

- Не можна використовувати у діловій розмові “слів-паразитів“: ага, угу, еге. Вживайте натомість слова: звичайно, я вас розумію, так.

- Симпатія до вас зросте, якщо ви кілька разів упродовж бесіди назвете співрозмовника на ім’я та по батькові (вживати весь час займенник ви не можна).

- Особливо наголошуйте на найсуттєвішому, цифрові дані варто повторити кілька разів.

- Артикуляція ваша повинна бути чіткою, темп мовлення – рівним, тон – спокійним, витриманим.

- Якомога ширше використовуйте лексичні можливості літературної мови, стежте за логікою викладу.

Не варто телефонувати в особистих справах зі службового телефону, а в службових справах недоречно телефонувати додому тій особі, котра їх має виконати. У разі, якщо вам телефонують в особистих справах на роботу, відповідайте, що ви неодмінно зателефонуєте після роботи. Мобільний телефон під час занять, ділових бесід, переговорів має бути вимкнутим.

Етичні питання використання мобільних телефонів:

Не можна:

§ користуватися мобільним телефоном під час перегляду спектаклю, кінофільму, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять. Краще переадресовувати вхідні дзвінки на поштову скриньку або ввімкнути вібродзвінок замість звукового сигналу;

§ класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав'ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача. Якщо все ж вхідний дзвінок перервав бесіду, треба розмову по телефону закінчити якнайшвидше і на час розмови відійти або вийти взагалі;

§ голосно розмовляти у транспорті, на вулиці;

§ гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості;

§ розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо це відволікає вашу увагу.

Загальне правило користування мобільним телефоном - не створювати незручностей, не виказувати неповаги до людей, які перебувають поруч.

 

Контрольні запитання:

1. Антуан де Сент-Екзюпері сказав, що “спілкування – це розкіш”. У чому ж полягає цінність спілкування?

2. Яким чином можна навчитися “читати людину” як книгу?

3. Яку роль виконують індивідуальні бесіди в нашому житті?

4. Чому іноді бесіди закінчуються, ледве розпочавшись?

5. Якими етичними критеріями треба керуватися під час бесіди для досягнення успіху в бізнесі?

6. З якою метою вдаються до проведення наради?

7. Які переваги має проведення нетрадиційних нарад?

  1. Яку роль у діловому спілкуванні виконує телефонна розмова? Які вона має недоліки і переваги у порівнянні з безпосереднім спілкуванням?
  2. Як правильно вести телефонну розмову?

Розділ 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.

Тема 3.1 Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни.

1. Лексика за сферою вживання.

2. Терміни і термінологія.

 

 

Література: 3, 8, 10, 11, 22, 24, 25, 26, 28, 29, 41, 43, 48, 49, 56, 76, 77.

Питання 1. Лексика за сферою вживання.

Лексику за сферою вживання можна поділити на кілька груп:

  • Загальновживану (слова, які яке не змінюються упродовж довгого часу, їх можна об’єднати в такі групи: назви понять, явищ природи, рослин, тварин, птахів, одягу, взуття, процес приймання їжі, знаряддя праці, почуття людини, поняття культури, мистецтва, зброя тощо).
  • Професійну (терміни, професіоналізми).
  • Діалектизми.
  • Жаргонізми (емоційно забарвлені розмовні слова - трояк (задовільно), злиняти

(зникнути) тощо).

  • Екзотизми (назви реалій з життя інших народів – мінарет, сантим, аул, леді).
  • Архаїзми (застарілі слова – глагол (слово), благоденствіє (достаток) тощо).
  • Неологізми (нові слова).

 

Питання 2. Терміни і термінологія.

 

 

У діловому спілкуванні особливу роль відіграють терміни і професіоналізми.

 

Термін – це спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з певної галузі знань – науки, техніки, політики. На відміну від звичайних слів терміни не тільки називають предмет, ознаку, дію, але дають їм визначення.

Наприклад:

Приватизація–це перехід державної власності у власність приватної особи.

Імідж – сформований і стійкий образ товару, послуги, підприємства, що виробляє цей товар, людини, торгової марки.

 

Терміни – надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів – це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн. термінів.

Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінознавство.

Слово “термін” в Україні фіксується вже у ХVІІІ ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові - термінологію і терміносистему.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)',

2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, або термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

Ø логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

Ø мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Науку, що вивчає термінологію, називають термінознавством. Біля витоків творення української термінології стояли науковці І.Верхратський, В.Левицький, О.Курило, О.Огоновський, І. Пулюй та інші. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнули до того, щоб термінологія була " всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного".

Характерні ознаки термінів:

- системність (зв’язок з іншими термінами даної предметної сфери);

- наявність визначення (дефініції);

- однозначність терміна в межах однієї предметної галузі (якщо термін має кілька значень, то кожне з них належить до різної термінології: орган – частина живого організму певної будови, що виконує одну або кілька певних функцій; орган – установа, що виконує певні функції у суспільному житті, проте є і винятки: контроль – 1) перевірка, обік, спостереження за чим-небудь; 2) установи, особи, що перевіряють діяльність будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність тощо; 3) заключна функція управління;

- стилістична нейтральність.

 

Основні вимоги до термінів:

- термін слід вживати лише в тій формі і в тому значенні, які зафіксовані в словнику; якщо термін –багатозначне слово, то вживати його слід в парі з означенням, зокрема: біржафондова, товарна, валютна, трудова; мистецтво – декоративно-ужиткове, монументальне, сакральне, образотворче, пластичне, садово-паркове та ін.;

- утворюючи похідні форми, слід дотримуватись літературних норм (н-д, у родовому відмінку правильно писати документа, а не документу, мольберта, а не мольберту);

- якщо значення терміна викликає сумнів, слід звернутись до тлумачного словника чи довідника;

- терміни не можна скорочувати;

- у термінології є термін – дублети (мають однакове визначення) (н-д, експорт–ввіз, меццо-тінто – „чорна манера”, Відродження - Ренесанс), зважаючи на це, перевагу надають тим термінам, що зафіксовані у словнику (іншомовний термін вживається тоді, коли він є міжнародним, тобто стосується поштово-телеграфної, фінансової, бухгалтерської сфери, сфери діловодства чи зовнішньої торгівлі).

 

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення.

 

За структурними моделями терміни поділяють на:

  • однокомпонентні терміни: валюта, бюджет, товарообіг, дизайн, туризм;
  • двокомпонентні терміни: словосполучення іменник+іменник: норма вартості, принципи маркетингу, недоторканість особи, кон’юктура ринку; словосолучення прикметник+іменник: нормативний акт, матеріальна відповідпльність, зелений туризм, декоративно-прикладне мистецтво;
  • трикомпонентні конструкції: прикметник+прикметник+іменник: необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід; прикметник+іменник+іменник: міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, валютні фонди підприємств; іменник+прикметник+іменник: відтворення грошового капіталу, плинність робочої сили, податок на цінні папери; іменник+іменник+іменник: інвентаризація в установах банків, управління просуванням товару.
  • багатокомпонентні аналітичні терміни: фонд оплати праці підприємсива, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, міжнародний комерційний арбітражний суд.

За статистикою, понад 70% термінів у різних термосистемах – це словосполучення.

 

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомогою засобів словотвору. Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

Способи словотворення термінів:

· Суфіксальний: оподаткув анн я, знецін енн я, рентабельн ість, підсилюв ач, банкрут ств о, індекс аці я.

· Усічення: обіг, вклад, оборот, випар.

· Префіксальний: над прибуток, пере виробництво, ре трансляція, дис баланс.

· Префіксально-суфіксальний: без строк ов ий, без готівк ов ий, су зір ’я.

· Осново- та словоскладання: держава-монополія, автоколивання.

· Абревіація: ТЗН, АСУ, МП.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичення термінів різноманітні:

Ø запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";

Ø паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): імпорт - ввіз; асиміляція -уподібнення; лабіалізація - огублення;

Ø пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний - міжзоряний; бартер - прямий безгрошовий обмін товарами;

Ø відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Науковці по-різному ставляться до термінологічних запозичень. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонують творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках XX століття - і в українській), проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно перевищувати 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати національного обличчя. Варто обмежити вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - трасант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) - ревальвація (лат.)).

Близько 40 % термінів у різногалузевих мікросистемах запозичені з інших мов.

Походження термінологічної лексики:

· Грецька мова: політика, автономія, драма.

· Латинська мова: еволюція, оренда, трансляція.

· Німецька мова: бухгалтер, агент, акція, вексель.

· Французька мова: асамбль,армія, парламент, депутат.

· Англійська мова: менеджер, спонсор, бюджет, бартер, файл, сканер.

· Голландська мова: трап, боцман, каюта.

· Італійська мова: арія, опера, бас.

Рухливість термінів, зміна їхнього статусу, термінологічна міграція – наслідок інтегративних процесів у науці. Питома вага запозичених слів у лексичній системі кожної мови постійно зростає внаслідок формування глобального інформаційного простору, суспільних та економічних процесів, спрямованих на світову інтеграцію.

 

У межах термінології залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на три групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. Треба зауважити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина, пристрій, агрегат).

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

Недоліки термінології:

  • випадки багатозначності;
  • синонімія термінів (значення – семантика).

 

Термінологія виконує такі основні функції;

  • позначає наукові поняття;
  • задовольняє потреби спілкування фахівців - за умови, якщо вона є загальноприйнята, унормована, відповідає вимогам до термінів.

 

 

Контрольні запитання:

1. Яка різниця між професійною і загальновживаною лексикою?

2. Що таке терміни, термінологія?

3. Які основні особливості термінів?

4. Яких вимог слід дотримуватися при використанні термінів?

5. Які основні джерела походження термінів?

6. Які способи домінантні при творенні термінів?

7. У чому виявляються недоліки сучасної термінології?

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 447; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.117.130 (0.071 с.)