Тема 1. 4 формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.

1. Мова і мислення.
2. Види, форми, базові операції розумової діяльності.
3. Закони риторики.

 

Література: 2, 9.

Питання 1. Мова і мислення.

Важко визначити, коли виникла мова, а коли мислення. Що було раніше? Мова чи мислення? Можливо, вони виникли одночасно, а можливо й ні. Олександр Потебня стверджував, що спершу мова підтримувала мислення, зараз вони підтримують один одного, але колись у майбутньому наступить мить, коли мислення відкине мову.

Це лінгвофілософський погляд на історію відносин мови та мислення людства. А як щодо окремої людини?

Щойно народжене немовля криком дає знати про своє існування на цьому світі, з одного боку, цей крик – це страх перед невідомим та незвичним, з іншого боку, дитина навіть не усвідомлює що відбувається навколо. Тому її крик – напівосмислений. Якщо слідувати логіці Фердинанда де Сосюра, то цей крик – це вже мова. Бо мова, за його твердженням, це сукупність знаків, які виражають поняття. Мова – це думка, організована у звуковій матерії. Мова має накинутий характер, ми її отримуємо від наших предків, отже, навіть немовля відразу після народження володіє мовою, правда, поки що недосконало. Крик немовля – це нечітка думка, організована у звуковій матерії, себто разом з немовлям народжується і мова немовля. Для того, щоб закричати, треба мислити, а крик дитини – це не просто крик, у ньому є певний смисл. Тобто мова і мислення людини виникають одночасно, якщо, звичайно, дотримуватись точки зору, що життя людини починається з її народження.

 

У процесі розвитку особистості мова та мислення підтримують один одного, але на ранній стадії формування особистості мова тягне за собою мислення. На користь цього твердження свідчать наступні факти:

1. Функціонування та роль різних каналів комунікації (Канали комунікації - це засоби, за допомогою яких надсилають повідомлення. Ми пізнаємо світ через мову, через мовні категорії. Людина не народжується сліпою чи глухою.):

· візуальний канал (Очі малюка є повнiстю сформованими вiдразу пiсля народження. Однак зiр є ще недостатнiм. Малюки бачать нечiтко, не здатнi концентрувати погляд, у бiльшостi з них спостерiгається косоокiсть. Iнодi можна помiтити посмикування очних яблук зi сторони в сторону (нiстагм). Все це є нормальними явищами для новонародженої дитини i пояснюється незрiлiстю цих органів.);

· вокальний канал (Новонароджена дитина сприймає шум, реагуючи на нього завмиранням. Вона не вмiє ще впiзнавати, звiдки він іде, i не обертає голови на звук. Але, почувши голос батьків, нiби завмирає, прислуховуючись, i заспокоюється, якщо перед цим кричала.);

· нюховий канал (Уже з народження дитя спроможне за запахом впiзнавати маму. Деякі малята категорично вiдмовляються вiд грудей iншої жiнки i ссуть лише маминi груди.).

Численні дослідження.

Лише під кінець третього року життя відбувається “відокремлення” дитини від інших людей і усвідомлення власних зростаючих можливостей і здібностей. Оцінка своїх вчинків стає можливою тільки на основі порівняння своїх вчинків, якостей з можливостями, вчинками, якостями інших, але порівняння спочатку стосується не особистісних якостей, а зовнішніх атрибутів. Поступово змінюється предмет оцінки. Засвоєння норм і правил поведінки стає тою міркою, якою користується дитина в оцінці інших людей.

Звідси можна зробити висновок, що спершу все-таки мова тягне за собою мислення, яке на ранньому етапі розвитку особистості, є нечітким.

У подальшому мова та мислення підтримують один одного, це спостерігається впродовж усього життя людини. Але наступає час, коли мислення відкидає мову, це відбувається, коли людина помирає. Коли людина вже не може рухатись, говорити, чути, коли ще декілька секунд і все, тоді вона ще може мислити, так як немовля при народженні, але розмовляти – ні, у ці останні секунди вже навіть мислення невиразне, мови вже нема.

О.Потебня вважав, що прийде час і мислення відкине мову, і це дійсно станеться, але цей день – це день загибелі людства. Може, колись науковий прогрес досягне такого рівня, що мисленню не треба буде мова і воно відмовиться від неї, але чи не станеться тоді так, що мислення, відкинувши мову, відкине і людину, і тоді ми, господарі на цій землі, станемо її рабами, без мови, мислення, лише самі?

Сьогодні ми визначаємо мислення як процес віддзеркалення в свідомості людини реальної дійсності шляхом синтезу і аналізу всіх пізнавальних процесів. На практиці мислення як окремий психічний процес не існує, воно присутнє у всіх пізнавальних процесах: в сприйнятті, увазі, уяві, пам'яті, мові. Мислення - це єдиний психічний пізнавальний процес, але він реалізується за допомогою ряду підпроцесів, кожний з яких є самостійним і, в той же час, інтегрований з іншими пізнавальними формами. Жодна закономірність не може бути сприйнята безпосередньо органами чуття. Прикладом може служити будь-яка свідома діяльність людини; дивлячись у вікно ми можемо визначити по мокрому даху або калюжам, що був дощ; стоячи на світлофорі чекаємо зелене світло, оскільки усвідомлюємо, що саме цей сигнал служить спонукою до дії. В тому і іншому випадку ми скоюємо розумовий процес, тобто відображаємо істотні зв'язки між явищами зіставляючи факти. Для пізнання недостатньо лише помітити зв'язок між явищами, необхідно встановити, що цей зв'язок є загальною властивістю речей. На цій узагальненій основі людина вирішує конкретні задачі.

Мислення дає відповідь на питання, які неможливо одержати шляхом найпростішого плотського віддзеркалення. Завдяки мисленню людина правильно орієнтується в навколишньому світі, використовуючи раніше одержані узагальнення в новій, конкретній обстановці. Діяльність людини розумна завдяки знанню законів, взаємозв'язків об'єктивної дійсності.

 

 

Питання 2. Види, форми, прийоми розусової діяльності

Види мислення

1. Теоретичне - пізнання законів і правил.

2.Практичне - розробка засобів для рішення певних ситуаційних завдань, постановка мети, створення плану, схеми послідовності дій. Матеріалом, який використовує людина при практичному мисленні, є не поняття, думки і висновки, а образи.

3.Наочно-дієве - основним завданням цього виду мислення є сприйняття предметів і перетворення їх в реальній дійсності, правильні дії з даними предметами направлені на вирішення задачі. Результатом є створення якого-небудь матеріального продукту

4.Наочно-образне – під час цього виду мислення людина, прив'язана до дійсності, використовує конкретні образи для вирішення певної ситуації, а необхідні для мислення образи слід брати з короткочасної та оперативної пам'яті.

5.Словесно-логічне - це вид мислення опосередкований знаками, з яких безпосередньо складаються поняття. При такому виді мислення важливо зрозуміти, що людина сприймає не образ, а буквене віддзеркалення або відбувається звуковий контакт (мова).

 

Форми мислення

- Поняття - є віддзеркалення істотних ознак і властивостей предметів і явищ. Утворення понять - результат тривалої, складної і активної розумової, комунікативної і практичної діяльності людей, процесу їх мислення. Поняття - засвоєна кінцева характеристика, навіть абстрактна або узагальнена. Засвоїти поняття - це значить усвідомити його зміст, уміти виділяти істотні ознаки, точно знати його межі (об'єм), його місце серед інших понять для того, щоб не плутати зі схожими поняттями; уміти користуватися даним поняттям в пізнавальній і практичній діяльності.

- Висновок (умовивід) - суб'єктивне виведення нової думки з вже відомих думок, що є на даний момент в суспільно-історичному досвіді людства і особистому практичному досвіді суб'єкта розумової діяльності. Висновок як форма отримання знання можливий тільки при дотриманні законів логіки. Висновки бувають індуктивні (окремі випадки формують загальне положення), дедуктивні (виведення окремого випадку із загального положення) і за аналогією.

- Думка - це форма мислення, що відображає об'єкти дійсності в їх зв'язках і відносинах. Думки можуть бути: істинними, помилковими, загальними, приватними, одиничними.

- Міркування - послідовний логічний зв'язок декількох думок, необхідний для того, щоб вирішити яку-небудь розумову задачу, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання. Міркування має практичний сенс лише тоді, коли воно приводить до певного висновку. Висновок і буде відповіддю на питання, підсумком пошуків думки

 

Базові розумові операції (розумова операція - це один із способів розумової діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові задачі):

- Аналіз - уявне розділення предметів, предметів або ситуацій для виділення складових; уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.

- Синтез - зворотна аналізу операція, при якому відбувається відновлення цілого, знаходження зв'язків і закономірностей, об'єднання частин, властивостей, дій, відносин в одне ціле.

- Абстракція - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного, виділення якої-небудь одиничної ознаки.

- Узагальнення або генералізація - це відкидання одиничних ознак, при збереженні загальних, з розкриттям істотних.

- Порівняння – зіставлення одного з іншим з метою встановлення спільності або різниці.

- Виділення головного – акцент на найважливішому.

- Систематизація – поєднання у визначеному порядку і зв’язку частин чого-небудь; діяти в певній послідовності

- Аргументація – наведення достовірних доказів.

- Встановлення причиново-наслідкових зв’язків

- Спростування – доведення неправильності, помилковості чиїхось тверджень, доказів, висловлювань.

- Складання алгоритму (Кожен алгоритм передбачає існування початкових (вхідних) даних та в результаті роботи призводить до отримання певного результату. Робота кожного алгоритму відбувається шляхом виконання послідовності деяких елементарних дій. Ці дії називають кроками, а процес їхнього виконання називають алгоритмічним процесом. Кожен алгоритм покликаний розв'язувати клас однотипних задач.).

- Робота за аналогією – виконання однотипних дій за заданим зразком.

- Висування гіпотези – припущення, здогад, що базується на наукових положеннях.

- Експериментування – форма пізнання об’єктивної дійсності шляхом проведення дослідів.

- Моделювання - конструювання моделі на основі попереднього вивчення об'єкта, визначення його найбільш суттєвих характеристик, експериментальний і теоретичний аналіз створеної моделі, а також необхідне коригування на підставі одержаної інформації.

 

Питання 3. Закони риторики.

Рито́рика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання. Засвоєння риторики ораторами вважалося необхідною підготовкою в стародавній Греції та Римі. Найвидатніші теоретики риторики були в Греції, а практики - у Римі.

Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законі в:

· Закон аудиторії: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова. Закон аудиторії формує і розвиває в ораторові вміння вивчати систему ознак аудиторії (формально-ситуативних, соціально-демографічних, соціально-психологічних) і, базуючись на них, вести прицільний пошук ідеї та шляхи подальшого її розкриття.

· Закон стратегії: розробка основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії. Напрямки діяльності - послідовне, поетапне визначення мети, що складається з завдання й надзавдання та тези (головної ідеї промови).

· Тактика оратора: сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези. Цей закон формує і розвиває в особистості вміння оперувати фактами, вибудовувати композицію промови. Крім того, тактика — це і використовування засобів активізації мисленнєвої активності аудиторії.

· Мовний закон: положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю, так і дотримування мовної норми; грамотності, повної ясності, відповідності ситуації й теми спілкування. Наслідком дотримування мовного закону є вміння людини втілювати свою думку в словесну дію — інтелектуальну і чуттєву (передаючи зміст думки і своє ставлення до неї вербальним способом і підбором емоційно забарвлених слів).

· Закон ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора): закон «виконання» вже підготовленої промови. Під час спілкування виявляється, що «словесна дія» може відбуватися зовсім не так, як її підготував промовець. Сприйняття думки аудиторією буде тим ефективнішим, чим краще оратор зможе встановити, зберегти і закріпити контакт з нею (аудиторією). Від цього залежить результат промови, реалізація мети оратора.

· Контрольно-аналітичний закон (рефлексія): оцінка оратором власного стану; результатів мовної діяльності (промови); це вміння оцінювати якість і ефективність виступу. Закон формує і розвиває в особистості вміння рефлексувати, виявляти й аналізувати власні відчуття, робити висновки з помилок — своїх і чужих, а відтак, вміти аналізувати публічні виступи і знати ймовірні практичні результати впливу проголошеної промови.

 

Сукупність законів ораторського мистецтва можна виразити таким чином, у наступній риторичній формулі:

А + С + Т + М + ЕК + КА,

де А — закон аудиторії, С — закон стратегії., Т — закон тактики, М — закон мовний, ЕК— закон ефективної комунікації, КА — закон контрольно-аналітичний.

Ця риторична формула становить певну цілісну систему, в якій кожний компонент зумовлює і доповнює інший, причому всі компоненти побудовані у суворій логічній послідовності. Іншими словами, закони риторики, які наведені у риторичній формулі, відбивають системність мисленнево-мовленнєвої діяльності, що головним чином визначає її результативність, від чого у певній мірі залежить успіх будь-якої конкретної діяльності людини взагалі.

 

Контрольні запитання:

1. У чому виявляється зв’язок між мовленням і мисленням?

2. Які основні характеристики мислення?

3. У чому специфіка видів мислення?

4. Які основні форми розумової діяльності?

5. Які є базові операції розумової діяльності?

6. У чому визначається специфіка законів риторики?