Мовленнєвий етикет спілкування

Етикет (з фр. – ярлик, етикетка) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві, зовнішній вияв відносин між людьми.

Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Пристойна поведінка – це результат осмисленого ставлення до власних вчинків. Не випадково великі гуманісти минулого про етикет говорили так: “Поведінка – це дзеркало, в якому кожен доводить свій образ”(Гете); “У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина” (Лабрюйєр).

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, культуру спілкування всіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення “ні”. Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін.

Так, в Америці у 1946 р. Було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілія Поуст, “перша дама етикету”, як її назвали тоді. Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути певні форми поведінки та поширити їх у суспільстві. Емілія Поуст постійно аналізувала нові явища ділового життя, форми поведінки людини в бізнесі. Тим самим вона довела, що етикет, як і життя, є постійно змінюваною системою. Її рекомендації щодо ролі етикету в діловому житті стали поширюватися і за межі Америки.У різних країнах почали приділяти дедалі більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах.

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з’явилися майже одночасно з розвитком писемності. Правила поведінки та прояви етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Для дворянських дітей етикет з ранніх років був предметом, якому їх спеціально навчали вихователі. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління.

З поняттям “етикет” пов’язані такі поняття, як ввічливість, тактовність, вихованість, Часом чуємо, що якусь людину називають інтелігентною чи порядною. Ця людина має внутрішню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов. Ось, наприклад, деякі правила етикету, прийнятого на світських раутах: розмовляти лише про приємні і цікаві речі; не обговорювати особисте життя та зовнішність присутніх, ставлення до релігії та політики; не скаржитися. Треба пам’ятати, що не етикет керує людиною, а людина використовує етикет для того, щоб краще взаємодіяти з іншими.

В українській мові є чимало формул привітання та прощання:

 

Доброго ранку! Добрий день! Добридень!

До побачення! Бувайте здорові! Усього найкращого! Прощавайте! На все добре! До зустрічі!

Згоду можна висловити так:

Добре! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю!

Відмовити можна так:

Ні, дякую; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але... Подяку висловлюють словом, дібраним відповідно до ситуації мовлення:

Дякую1 Спасибі!Дуже вдячний за вашу турботу!

Попросити можна так:

Будьте ласкаві! Прошу вас! Чи не могли б ви; Якщо можете.

Слід розрізняти слова прошу(звертання з проханням) і прошу (відповідь на подяку)

Знайомство супроводжується формулами:

Мене звуть; Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам; Познайомтеся, це...; Дуже радий з вами познайомитися; Дуже приємно.

Треба пам’ятати, що в звертанні слід використовувати кличний відмінок:

Добродію! Пане! Панове! Дорогий друже! Оксано Петрівно! Сергію Васильовичу!

До незнайомого, малознайомого співрозмовника, старшого за віком прийнято звертатися на Ви.

 

Мовні формули хоч і достатньо стійкі, стандартизовані, однак легко варіюються. До них входять і стилістично нейтральні одиниці (Добрий день! Дякую!), і стилістично забарвлені (Раді вас вітати! (офіц.), Привіт! (розм.), Хелло!(жарг)). Стилістично забарвлені етикетні формули поділяються на офіційні й неофіційні, загальновживані й вузько вживані (просторічні, жаргонні), нейтральні, урочисто-піднесені, церемонні, жартівливі, іронічні. Вибір із синонімічного ряду певної форми залежить від мети, завдань, умов спілкування.

 

Завдання

1. Дайте письмові відповіді на питання: (від 1 до 5 балів)

1. Антуан де Сент-Екзюпері казав, що спілкування - це розкіш. У чому ж полягає цінність спілкування?

2. Який рівень спілкування ви можете назвати високим?

3. Що дають вам знання з етики і психології спілкування для майбутньої професійної діяльності та особистого життя?

4. Як впливають етичні норми на спільну діяльність людей?

5. Чи потрібно мати на виробництві спеціальну психологічну службу або спеціалістів з етики?

 

2. Розіграйте мовленнєві ситуації, використовуючи етикетні формули вітання, знайомства, прощання. (3 бали)

• Ви знайомитеся з відомим політичним діячем, про роботу якого досить інформовані, але раніше особисто не зустрічалися.

• Ви на презентації продукції фірми. Познайомте Вашого колегу з його конкурентом – президентом фірми.

 

3.У яких мовленнєвих ситуаціях зі словами дякую та спасибі уживаються слова дуже, сердечно, щиро, красно, уклінно, вельми? Яких емоційно-експресивних відтінків вони надають висловлюванням? (1 бал)

 

4. Напишіть по 2-3 компліменти: (2 бали)

а) близькій людині; б) товаришу; в) колезі по роботі; г) своєму учителеві;

д) безпосередньому керівникові.

 

Домашнє завдання:

1. Опрацювати лекційний матеріал.

2. Перекласти українською мовою один із текстів. (4 бала)

· Общепринятыми формами деловой коммуникации в работе менеджеров, юристов, продавцов недвижимости являются деловые беседы, совещания, собрания, переговоры, конференции, разнообразные деловые встречи. Развитие рыночных отношений в нашей стране, интенсификация, наблюдающаяся на всех уровнях предпринимательской коммуникации вследствие эволюции в сфере информатики, порождают необходимость быстрого и беспрепятственного распространения деловой информации, а значит организации и проведения инновационных форм делового общения, таких, як презентации, «круглые столы», прес-конференции, собрания акционеров, брифинги, выставки и ярмарки новых товаров.

· Человек с высоким уровнем коммуникативной культуры обладает: эмпатией — умением видеть мир глазами других, понимать его так же, как они; доброжелательностью — уважением, симпатией, умением понимать людей, не одобряя их поступки, готовностью поддерживать других; непосредственностью — умением говорить и действовать напрямую; открытостью — готовностью открывать другим свой внутренний мир и твердой убежденностью в том, что это способствует установлению здоровых и прочных отношений с окружающими, искренностью; восприимчивостью — умением выражать свои чувства и готовностью принимать эмоциональную экспрессию со стороны других;

 

3. Складіть невеликий виступ, мета якого – переконати слухачів, що дотримання правил етикету створює престижний імідж інтелігентної людини. Для аргументації використовуйте наведені висловлення: (4 бала)

· Манери не дрібниці, вони плід шляхетної душі і чесності розуму (А. Теннісон).

• Вихованість – єдине, що може привернути до тебе людей з першого погляду, тому що, щоб розпізнати в тобі великі здібності, потрібно більше часу

(Ф. Честерфілд).

• Ніщо не цінується так дорого і ніщо не обходиться нам так дешево, як увічливість (Сервантес).

• Етикет – це розум для тих, хто його не має (Вольтер).

 

4. Запишіть, які чарівні слова ви вживаєте, звертаючись до матері, товариша, викладача? Наведіть приклади вітання, побажання, звертання. (2 бала)

 

5. Скомпонуйте мовну ситуацію знайомства фахівців вашого навчального закладу з відповідними спеціалістами зарубіжжя, зачитайте діалог. (2 бали)

 

Лекція 5. Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів та по телефону

 

Знати: способи застосування у своїй діяльності правил спілкування; суть і функції переговорів; правила телефонної ділової розмови.

Уміти: спілкуватися по телефону, вести ділові переговори згідно з правилами ділового спілкування.

 

Сьогодні керівникам багатьох підприємств і фірм, а також бізнесменам, що контактують або бажають вступити в ділові відносини з іншими організаціями, як на території України, так і за кордоном, не вистачає елементарних знань про ділове спілкування, про переговори та методи й етапи їх проведення. Зіткнення точок зору, думок, позицій - явище, яке дуже часто зустрічається у виробничому і громадському житті. Щоб створити правильну лінію поведінки в переговорному процесі, дуже корисно знати, що таке ділові переговори, знати їхні основні етапи і специфіку, стратегію і тактику взаємодії в переговорах тощо. Вміння професійно провести переговори підвищує культуру спілкування і забезпечує зростання як усього підприємства або фірми в цілому, так і кожного його співробітника окремо.

Кожній людині приходиться зіштовхуватися з тим, що прийнято називати діловим спілкуванням. Як правильно скласти офіційний лист або запрошення, прийняти партнера і провести переговори з ним, розв'язати спірне питання і налагодити взаємокорисне співробітництво? Усім цим питанням у багатьох країнах приділяється дуже велика увага. Особливе значення ділове спілкування має для людей, зайнятих бізнесом. Багато в чому від того, наскільки вони володіють наукою і мистецтвом спілкування, залежить успіх їхньої діяльності. На Заході відповідні навчальні курси є практично в кожнім університеті і коледжі.. Але зараз часи змінилися, тому актуальність цього питання все більше зростає з кожним днем. Багато людей почали відвідувати курси з мистецтва спілкування, а у вищих навчальних закладах обов’язково вводять у програму курс ділового спілкування.

 

Суть і функції переговорів

Для того, щоб вести переговори, необхідно зрозуміти, що вони собою являють. Переговори - це вид спільної з партнером діяльності, як правило, спрямованої на рішення проблеми.

Вони завжди припускають, принаймні, двох учасників, інтереси яких частково збігаються, а частково - розходяться. В інших випадках ми маємо справу зовсім з іншими видами взаємодії. При повному збігу інтересів сторін обговорення не потрібно, учасники просто переходять до співробітництва.

При повній їхній розбіжності ми спостерігаємо в найбільш явному виді конкуренцію, змагання, протиборство, конфронтацію. Переговори - це факт нашого повсякденного життя, основний засіб одержати від інших людей те, чого ви бажаєте.

В сучасному житті все частіше доводиться звертатися до переговорів. Кожна людина хоче брати участь у прийнятті рішень, що її стосуються, і все менше людей погоджуються з кимось нав'язаними їм рішеннями. Хоча переговори відбуваються щоденно, проводити їх, як випливає, нелегко. Але люди бачать лише дві можливості ведення переговорів - бути податливим або твердим. Друга стандартна стратегія в переговорах передбачає середній підхід (між м'якою і твердою стратегією), який містить у собі спробу угоди між прагненням досягти бажаного і бути у гарних відносинах з людьми.

Зазвичай вважається, що переговори потрібні тільки для того, щоб домовитися. В цілому, це твердження справедливе. Переговори потрібні для того, щоб разом з партнером обговорити проблему, що становить взаємний інтерес, і прийняти спільне рішення. Однак переговори використовуються і з іншими цілями. У цьому сенсі переговори можуть виконувати різні функції, які необхідно враховувати, спілкуючись з партнером. Наприклад, сторони, зацікавлені в обміні поглядами, але не готові за якимось причинами на спільні дії або рішення. В цьому випадку функція переговорів буде інформаційна.

Близької до інформаційної функції є комунікативна функція, зв'язана з налагодженням нових зв'язків і відносин. Тут основна задача також полягає в обміні точками зору й інформацією. Тому можна говорити про єдину інформаційно-комунікативну функцію.

До числа інших істотних функцій переговорів відносяться регулювання, контроль, координація дій. Ці функції, на відміну від інформаційно-комунікативної, реалізуються, як правило, при наявності добре налагоджених відносин партнерів, в тих випадках, коли вже є домовленості, а переговори ведуться з приводу виконання досягнутих раніше спільних рішень. Сьогодні до переговорів звичайно прибігають тоді, коли в однобічному порядку вирішити проблему або неможливо, або це зв'язано з занадто великими витратами.

Наслідком того, що переговори являють собою спільну діяльність, є необхідність враховувати не тільки інтереси партнера, але і його бачення проблеми, його ставлення до переговорів і багато чого іншого. Іншими словами, стає задача правильно скласти уявлення про протилежну сторону. Воно формується ще до початку переговорного процесу й уточнюється в ході ведення переговорів. Але навіть коли сторони дійшли взаємного рішення і переговори формально закінчилися, взаємодія продовжується. Вона пов'язана з виконанням досягнутих домовленостей. На цьому етапі формується уявлення про надійність партнера, про те, наскільки серйозно він ставиться до підписаних документів.

 

Техніка планування та проведення переговорів

 

На цій фазі необхідно зосередити увагу на найбільш перспективних, основних і запасних варіантах ходу ведення переговорів. При цьому варто розрахувати, в розумі програти весь можливий хід переговорів, врахувати інтереси протилежної сторони та можливі компроміси. У спрощеному варіанті це звучить так: пошук найкращого шляху і його ретельне вивчення.

План дії залежить від мети і засобів переговорів. При цьому засоби - це не тільки фінансові фонди або матеріальні допоміжні ресурси, але і люди, що реалізують прийняті рішення, спираючи на свій творчий потенціал і можливості.

Предметом вивчення повинні бути й обставини, що супроводжують обраний варіант рішення. Чи немає правових протипоказань? Чи є прецеденти? Які можливі наслідки? Чи використовувалася інформація, що має імовірносний характер?

"Переговори - це не місце для поривів, це місце для дипломатії," - затверджує французьке прислів'я. Професіонал зобов'язаний бути дипломатом. Тобто мати у своєму арсеналі прийоми, інструменти і відмички, що дозволять відкрити серця партнерів. Знімати опір, нейтралізувати їх "несправедливі" дії.

Щоб задовольнити такі бажання, треба вміти: вирішувати проблему, налагоджувати міжособистісну взаємодію; керувати своїми емоціями..

Добре підготовлений до переговорів той, хто задумався над наступними питаннями:

· наскільки мета переговорів партнера відрізняється від вашої власної;

· наскільки шляхи, які може обрати партнер, відрізняються від вашого власного варіанта;

· які параметри вашого плану (терміни, засоби, люди) можуть використовуватися опонентом;

· наскільки багато часу в партнера, чи оперує він інформацією, якої немає у вас, або навпаки;

· на яких підставах партнер оперує своїм обраним варіантом рішення.

Тільки тоді, коли потенційний клієнт бачить переваги, що відповідають його "егоїстичним" спрямуванням, можна сказати, що ви досягли успіху, та здобули нового партнера.

У позиціях партнерів треба шукати рішення, які об’єднують сторони, а не розділяють їх. Є різні способи подачі позицій: відкриття; закриття; підкреслення спільності; підкреслення розходжень.

Підсумуємо техніку проведення переговорів:

· установлення контакту зі співрозмовником;

· ведення переговорів у потрібному напрямку;

· спостереження за реакцією партнера, уміння слухати;

· прогнозування відповідей партнера;

· корекція власної поведінки протягом розмови;

· уміння виражати розуміння або схвалення думки;

· використання міміки і пантоміміки, знаків уваги;

· уміння передбачати можливі варіанти відповідних реакцій.

Концентруючи увагу на взаємних інтересах і об'єктивних критеріях необхідно крок за кроком просуватися до ухвалення розумного рішення і взаємоприйнятої угоди (договору, контракту). На цьому етапі варто знову звернути увагу на людей, що ведуть переговори, заручитися якщо не дружнім їхнім відношенням, то хоча б взаєморозумінням і задоволенням від спільно проведеної роботи. На цій фазі дуже важливо задати собі питання типу: чи досягнута намічена мета переговорів? Ціль досягнута цілком або частково?

Що означає успішне завершення переговорів? Це досягнення заздалегідь намічених і запланованих цілей переговорів.

Наприкінці переговорів вирішуються такі завдання: досягнення основної або (в самому несприятливому випадку) запасної (альтернативної) мети; забезпечення сприятливої атмосфери наприкінці переговорів; стимулювання партнера до виконання намічених дій; підтримка в разі потреби подальших контактів з партнером і його колегами; складання всеосяжного висновку переговорів, зрозумілого для всіх присутніх.

 

Ділова телефонна розмова

У напруженому житті ділових людей спілкування по телефону є незамінною можливістю для швидкого розв’язання проблем. Не завжди є час для зустрічі віч-на-віч. А протягом кількох хвилин, спілкуючись по телефону, можна вирішити будь-яке питання.

Перш ніж телефонувати у важливій справі, треба спочатку добре обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови. Треба уявити собі людину, з якою доведеться спілкуватися, і бесіду будувати, враховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, ви обмежені в часі.

Звичайно, телефонну розмову спланувати досить важко, особливо з незнайомим абонентом. Ми не бачимо співрозмовника, нам не відомі його жести, міміка. Ми лише чуємо його голос, орієнтуємося на інтонацію та паузи. До того ж розмова обмежена в часі (3-5 хвилин). Занадто довгі телефонні розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкування за допомогою телефону може утруднюватися через навколишній шум, дефекти мови, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, спокійно.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію (абонент). Може бути й третя особа – посередник, який з’єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.

Традиційно телефонна розмова складається з таких елементів:

- момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування);

- виклад суті справи (уведення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, відповідь);

-закінчення розмови.

Момент встановлення зв’язку.

Перші фрази – засіб відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе відразу: “Коваленко біля телефону”, “Інспектор податкової інспекції Крюкова”. У відповідь теж називають себе: “Доброго ранку! Вас турбує наукова частина...”, “Добривечір! Це Олег Віталійович Кріпченко. На анонімний дзвінок можна не відповідати й покласти слухавку. Якщо телефонують не тому, хто зняв слухавку, тоді кажуть: Добрий день! Чи можу я попросити о телефону Петра Семеновича?

Виклад справи.

Слід намагатися стисло передати зміст питання, дати конкретні відповіді. Обговорення певної ділової ситуації – найдовший за часом етап телефонної розмови. Важливо наперед продумати перелік головних і другорядних питань, які вимагають конкретної відповіді. Щоб полегшити сприйняття інформації співрозмовником, її варто передавати частинами, роблячи між ними паузи. Це також дасть змогу другому учаснику висловити своє ставлення до обговорюваного питання. Треба слідкувати, щоб розмова не перетворилася на монолог. Якщо в процесі телефонної розмови обговорюється кілька тем, то бажано відокремлювати їх фразами на зразок: Отже, вважаю, це питання ми з’ясували або Чи можу я вважати, що ми досягли згоди?

Закінчення розмови.

Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. Якщо співрозмовник старший за віком, посадою, слід дати можливість йому закінчити розмову. За певних обставин викликаний до телефону може ввічливо сказати, що поспішає закінчити розмову через нагальні справи.

Пам’ятайте, що нечемно кидати трубку, нетактовно відповідати чи давати неправильну інформацію. Розмова має бути спокійною, розбірливою, чемною. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти, підкреслювати свою професійну перевагу. Не варто засмічувати телефонну розмову крилатими виразами, надмірною образністю. Нетактовно класти трубку, не дочекавшись прощальних слів співрозмовника. Слід також пам’ятати, що надмірна ввічливість, улесливість не прикрашають співрозмовника, а свідчать про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.

Службовий телефон – для розв’язання службових справ, а не особистих. Поздоровлення, співчуття прийнято виражати особисто чи листом, а не телефоном.

Телефоном не користуються для вирішення складних і відповідальних питань.

У телефонному спілкуванні керівника важливу роль відіграє його секретар, оскільки саме секретар установлює контакт з абонентом, тому він повинен знати правила спілкування телефоном, дотримуватись мовленнєвого етикету.

 

Завдання

1. Дайте відповідь на запитання. (3 бали)

 

Що таке переговори?

Чи можемо ми назвати переговорами вид спільної діяльності, коли інтереси партнерів мають повну розбіжність?

Чому переговори проводити нелегко?

Які функції переговорів?

Що означає твердження, що переговори являють собою спільну діяльність?

Що треба врахувати на етапі підготовки переговорів? Над якими питаннями варто задуматися?

Яких рішень слід шукати в ході проведення переговорів?

Коли можна стверджувати, що переговори мали позитивний результат?

 

2. Змоделюйте і запишіть ситуацію переговорів, враховуючи вашу професійну спрямованість. (від 1 до 4 балів)

3. Перепишіть речення, розкривши дужки й поставивши необхідні розділові знаки. Поясніть написання (вибір слова). (3 бали)

Ділове спілкування включає обмін інформацією пропозиціями вимогами поглядами мотивацією з метою роз(в)язання конкретних проблем як всеред(е,и)ні організації так і за її межами а також укладення контрактів договорів уг(і,о)д чи встановлення інших (стосунків, відносин) між підприємствами фірмами організаціями. 2. Ус(т)ні виступи доповіді лекції (являють, представляють) проміжну форму між ус(т)ною та (писемною, письмовою) формою літературної мови оскільк(і,и) тут все(таки) більш обмежено використовуються допоміжні засоби жести міміка. 3. Готуючись до зустрічі з партнером необхідно намітити свою (тактовну, тактичну) лінію. 4. Етикет слово францу(зьсь,зь)кого походження що означає манеру поводження. До нього (належать,відносяться) правила чемності (й,і) (в)вічл(е,и)вості при(й)няті (у,в) суспільстві. 5. Так дотримання законів спілкування чес(т)ність орієнтація на конкуренцію без порушення моралі все це можн(о,а) зарахувати до етичних норм спілкування.

 

Домашнє завдання

1. Відкоригуйте подані ситуаційні діалоги (на лексичному, граматичному, орфографічному, пунктуаційному та логічному рівнях, а також відповідно до мовної етики). У разі потреби змінюйте синтаксичні структури. Зважте, що слід уникати повторення однотипних конструкцій слів. Запишіть. (6 балів)

А. - Добрий день, Валентина Михайлівна! Рада вас бачити.

- Добрий день, Світлана Іванівна! Я теж дуже рада вас бачити.

- Як справи?

- Добре. А у вас як?

- Теж добре.

- Хочу познайомити вас з нашим новим директором.

- То це він?! Я теж хочу з ним познайомитися.

- Олександр Миколайович, це головний бухгалтер фірми «Скайт» - Світлана Іванівна.

- Дуже радий знайомству.

- Світлана Іванівна це Олександр Миколайович Літвіцький.

- Надзвичайно приємно.

- Сподіваюсь Світлана Іванівна на сприяння з вашої сторони співробітництва між нашими фірмами.

- Докладу всіх зусиль.

 

Б. (У приймальні)

- Доброго ранку. Моє ім'я Володимир Іванович. Я з компанії «Procier & catbie». У мене призначена зустріч з паном Радченко на одинадцять. –

- Доброго ранку. Степан Сергійович чекає на вас.

(У кабінеті)

- Добрий день Володимир Іванович! Радий вас бачити знову. Сподіваюсь на гарне співробітництво.

- Вітаю вас Степан Сергійович. Мені дуже приємно зустрітися з вами.

- Присядьте будь ласка. Чашечку кави?

- Дякую, із задоволенням.

- Ми зацікавились новою партією вашої косметики. Це саме те, що потрібне для нашого модельного агенства. Як до продажі нам такої партії?

- Певна річ ми згодні. Це вигідна пропозиція для кожного з нас.

- Чудово. А як щодо умов платежу?

- Ми згодні на поетапну оплату. З'ясуємо ось з вами деталі, і підготуємо відповідний договір поставки.

- Дуже добре. Приємно мати з вами справу.

В. - Доброго дня Сергій Віталійович. Радий вас бачити.

- Здраствуйте. Мені теж дуже приємно Олег Миколайович.

- Дозвольте поцікавитись як вам сподобалась наша призентація.

- О, я просто в захваті від неї! Там було стільки цікавих людей! Мене познайомили з двума колегами із Львову. Вони працюють в акціонерному товаристві «Укрітест» з якими вже давно хотіли налагодити співробітництво.

- Я радий це чути. Бажаю вам успіху.

- Дякую.

- До речі Сергій Віталійович, я маю пару пропозицій, які сподіваюсь вас зацікавлять. Не могли б ми зустрітися завтра в зручний час і обговорити питання?

- Із задоволенням. Завтра в 12 годин в мене закінчується нарада. Гадаю о пів на першу в моєму офісі вас влаштує?

- Так звичайно. Я під'їду. Не буду вас більше затримувати. До побачення.

- До зустрічі.

 

Тема 3. Лексичний аспект сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Лекція 6. Терміни і термінологія. Загальнонаукові терміни. Професіоналізми. Типи термінологічних словників.

 

Знати: поняття про терміни, терміни загальновживані та вузькоспеціальні, творення, граматичні особливості спеціальних термінів; фразеологічні кліше, джерела та сфера вживання

Уміти: користуватися термінологічними словниками та словниками іншомовних слів; використовувати терміни у професійному мовленні.

 

Визначення місця та ролі термінології в сучасній професійній освіті становить одне з важливих питань під час підготовки фахівців будь-якої галузі знань.

Основи сучасної української наукової термінології закладалися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час складалися терміносистеми (сукупність термінів) окремих наук. Спеціальна наукова термінологія тільки почала формуватися. Більшість термінів були іншомовного походження, і лише частина з них побудована за словотвірними законами української мови.

На даному етапі українська термінологія перебуває в стані розвитку. Фахівці одностайно висловлюють думку, що недостатня впорядкованість термінології в Україні перешкоджає розвиткові науки й техніки, ускладнює підготовку й спілкування науково-технічних працівників, спричинює помилки під час складання технічної документації.

Отже, термінознавство – наука про терміни. Слово «термін» прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало «межу», «рубіж».

Термін – спеціальне слово, яке вживається для точного найменування певного поняття з якої-небудь галузі знання.

Те, що означає термін, є його дефініцією

На сьогодні в науці виділяють такі ознаки термінів:

- однозначність;

- точність;

- стилістична нейтральність;

- системність;

- наявність дефініції;

- відсутність синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми);

- короткість у плані вираження (хоча не завжди)

Терміни якоїсь конкретної галузі складають окрему терміносистему (термінологію). У межах цієї системи термін не повинен мати синонімів. Якщо ж одне й те саме слово вживається в різних терміносистемах, то такі слова називають омонімами (корінь).

Терміни позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Так, у словах плече, головка, ручка, палець як технічних термінах образність втрачено.

Велика кількість термінів є іншомовними словами (банк, авізо, кредит, аваль, кредит). Найбільша кількість запозичень з латинської та грецької мови.

Терміни можуть позначати абстрактні поняття (асиміляція, редукція) та конкретні (реле, гормон, бланк, протеїн).

За структурою терміни можуть бути як одним словом (біогенний, адаптація, вексель), так і словосполученням (депресія хвороби, абіотичні фактори середовища, вірулентні штами збудника, захист рослин).

Терміни бувають загальнонауковими (функція, гіпотеза, аналіз, категорія, синтез, метод) та вузькоспеціальні (ентомофауна, біопрепарати, гіпотенуза, суфікс, банк, кредит, депозит, актив, баланс, грошові рухи, кореспонденція, ліквідність, платоспроможність).

Існує чимало терміносистем: агрономічна, економічна, медична, спортивна, біологічна та ін.

Значення термінів зафіксовано в термінологічних словниках, довідниках.

Терміносистеми постійно поповнюються новими термінами завдяки безупинному науково-технічному прогресу, інформатизації суспільства, зростанню культурно-освітнього рівня мас населення.

Професіоналізми – слова та мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Вони вживаються на позначення спеціальних понять лише с сфері тієї чи іншої професії і не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (експресивно забарвлені) синоніми до термінів.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення, строгої дефініції, не становлять системи. Професіоналізми не зафіксовані в словниках та довідниках.

Серед професіоналізмів виділяють кілька груп: науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони різняться складом, кількістю, способами творення, забарвлення.

Професіоналізми складають такі основні групи:

- слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні (ішачок, ішак – літак 1-16);

- слова загальнонародної мови, значення яких переосмислено внаслідок метафоризації (шапка – верхня частина шпальти, підвал – нижня частина шпальти, баранка – кермо автомобіля);

- давні професіоналізми (на-гора, штурмівщина, буксувати);

- скорочення та усічення слів, словосполучень (читальний зал – читалка, академічна відпустка – академіка). Ось ще декілька прикладів професіоналізмів:

Зняти касу, підбити, прикинути баланс, гектари (гігабайти), метри (мегабайти), миша.

В ОДС професіоналізми використовують з певними застереженнями.

 

Типи термінологічних словників

Сучасні українські словники працюють перш за все на сфери національної науки, виробництва, освіти, тобто для повноцінного загального розвитку не­залежної нації. В часи незалежності вийшло понад 1000 словників усіх типів, у тому числі близько 500 лише термінологічних з різно­манітних галузей знань, виробництва, культури, зокрема з економіки та менеджменту – 73 словники, медицини – 57, юриспруденції – 30, інформатики, комп'ютерної техніки – 27, хімії – 19, з програмування, математики, техніки, будівництва по – 12 та ін., говорить сам про себе. Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно- перекладні. Перекладні словники  найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше  чотири-семимовними. Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин  назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад: Імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення. (А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва.  Львів, 1994). Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним сим­волом нашого часу (вибух інтересу до економічної науки) є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ  початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20ті  початок 30х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

 

Завдання

1. Запишіть іншомовні слова українською мовою. Установіть походження слів.

Голландия, Андорра, кассир, аквізитор, куртьє, лицензия, инновация, аппликація, сумма, курьер, депозит, тонна, сертификат, иммиграция, тантьєма, рантье, дисциплина, дивиденд, брутто, дисквалификация, конъюнктура, аннуитет, антивитамины, круиз, аккредитация, миллион, батальон, инициатива, ньютон, ателье, приоритет, варьете. (1 бал)

 

2. Прочитайте речення (джерела – ЗМІ). Зробіть висновок щодо проникнення професійних та молодіжних жаргонізмів, навіть кримінального арго, у фразеологічну систему української мови. Письмово висловіть своє ставлення до цієї проблеми. Відредагуйте і запишіть будь-яких 2 речення. (3 бали)