Особливості ділового спілкування в бібліотеці

Особливості ділового спілкування в бібліотеці

В своїй повсякденній роботі бібліотекар повинен спілкуватися з користувачами щодня. Практика доводить, що бібліотекар не вміє побудувати хитрої бесіди, використавши її для відвертості користувача. Крім того, сам бібліотекар дозволяє собі безтактовний, різкий тон, перебити користувача, не вловивши нюансів його настрою. Бібліотекар є взірцем комунікабельності і йому повинні відповідати всі представлення нашої професії. Тому потрібно дотримуватись таких правил задля тактовного ведення бесіди:

1. Не потрібно голосно спілкуватись, щоб не привертати уваги інших читачів.

2. Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, у жодному разі злісно говорити, тому що злість заважає бачити правду.

3. Для розмови обирати теми, які цікаві всім. Слід розмовляти не тільки про власне життя, а й про інших. Проте запитувати про інтимні справи – нечемно.

4. У товаристві треба підтримувати розмову, правильно добираючи слова, не

5. використовуючи іноземних слів.Ввічлива людина відповідає на поставлене питання.Необхідно уважно слухати співрозмовника. Нетактовно ігнорувати запитання, чи робити вигляд, що не почув його.Нечемно відразу суперечити співрозмовнику, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника можна стримано і коректно заперечити.Розмовляти варто дивлячись на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скорегувати свою мову.Якщо зустріли знайому, потрібно зважити на її настрій та бажання обговорювати проблеми.Не можна нав’язувати товариству власні теми, навіть якщо ви – господар.Неввічливо безупинно говорити про власні біди.Коли до розмови приєднується новий учасник, його потрібно коротко проінформувати про тему розмови.Під час розмови потрібно стримувати свої почуття, не слід насміхатися із співрозмовника.Сварячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критики його особистості.Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на нейтральній території, то не потрібно цим користуватися господареві.Запорукою дотримання правил етикету є самоконтроль.Різні народи мають свою специфічну систему мовної поведінки, тому вони дещо відмінні від наших мовних правил.

6. Звернення: офіційне чи товариське, до одного чи кількох людей, до знайомих чи не знайомих, до чоловіка чи жінки і т. д. Форма звернення, на жаль, в бібліотеці ще не відпрацьована. Часто можна почути в більшості "молодой человек", "девушка". Етикет змушує вибирати форму звернення до читача на "Ви", що свідчить про культуру людини, підкреслює повагу до особи, з якою розмовляє бібліотекар. Мовний етикет рекомендує вимовляти слово "Ви" голосно і чітко, з привітними інтонаціями, а слово "Я" тихіше, скромніше.

7. Спілкування бібліотекаря і читача починається з привітання. Це важлива етикетна норма. Як краще привітатися? Дуже важливим є тон привітання. Є багато інтонацій для привітання: радісна, щира, тепла, шаноблива, коректна, офіційна. Абсолютно недопустимі: зневажлива, пихата, поблажлива, презирлива, фамільярна, улеслива. За етикетом першим вітається той, хто заходить в приміщення. Читач може й не привітатися першим. Тоді з виховною метою бібліотекар вітається першим.

 

Ввічлива людина відповідає на поставлене питання.Необхідно уважно слухати співрозмовника. Нетактовно ігнорувати запитання, чи робити вигляд, що не почув його.Нечемно відразу суперечити співрозмовнику, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника можна стримано і коректно заперечити.Розмовляти варто дивлячись на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скорегувати свою мову.Якщо зустріли знайому, потрібно зважити на її настрій та бажання обговорювати проблеми.Не можна нав’язувати товариству власні теми, навіть якщо ви – господар.Неввічливо безупинно говорити про власні біди.Коли до розмови приєднується новий учасник, його потрібно коротко проінформувати про тему розмови.Під час розмови потрібно стримувати свої почуття, не слід насміхатися із співрозмовника.Сварячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критики його особистості.Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на нейтральній території, то не потрібно цим користуватися господареві.Запорукою дотримання правил етикету є самоконтроль.Різні народи мають свою специфічну систему мовної поведінки, тому вони дещо відмінні від наших мовних правил.

Звернення: офіційне чи товариське, до одного чи кількох людей, до знайомих чи не знайомих, до чоловіка чи жінки і т. д. Форма звернення, на жаль, в бібліотеці ще не відпрацьована. Часто можна почути в більшості "молодой человек", "девушка". Етикет змушує вибирати форму звернення до читача на "Ви", що свідчить про культуру людини, підкреслює повагу до особи, з якою розмовляє бібліотекар. Мовний етикет рекомендує вимовляти слово "Ви" голосно і чітко, з привітними інтонаціями, а слово "Я" тихіше, скромніше.

Спілкування бібліотекаря і читача починається з привітання. Це важлива етикетна норма. Як краще привітатися? Дуже важливим є тон привітання. Є багато інтонацій для привітання: радісна, щира, тепла, шаноблива, коректна, офіційна. Абсолютно недопустимі: зневажлива, пихата, поблажлива, презирлива, фамільярна, улеслива. За етикетом першим вітається той, хто заходить в приміщення. Читач може й не привітатися першим. Тоді з виховною метою бібліотекар вітається першим.

Головне в спілкуванні - вміння говорити. Бібліотекарю протягом дня доводиться багато говорити. Безліч разів він має привітатися, попрощатисяз читачем, порадити, розповісти, як знайти потрібну книгу, як користуватися каталогами, картотеками, запросити читача на захід, зробити зауваження, заспокоїти розгніваного читача, відповісти нахабі та ін. Чи завжди бібліотекар вміє це зробити? Головне у мові – загальний стиль. Бібліотекареві необхідно володіти культурою мови. Адже професія бібліотекаря, як і педагога, журналіста, актора, потребує майстерного володіння мовою. Вимоги, які ставляться до мови бібліотекаря, полягають в тому, щоб вона була стилістно вірно побудованою, максимально лаконічною, точною, логічною, емоційно забарвленою, щоб її добре чули в найвіддаленіших куточках аудиторії. Для виступу перед аудиторією важливо володіти дикцією.

Одна справа підготувати гарний виступ, а інша – донести до слухача. Безумовно, бібліотекар має говорити грамотно, без помилок, з вірним наголосом. Але важливо не тільки це. Людина розмовляє правильно, а спілкуватися з нею неприємно, заважає вульгарний, пронизливий голос, чварні інтонації, погана дикція. Є бібліотекарі, котрі розмовляють так, що їх не можна зрозуміти, ковтають слова або окремі їх частини, деякі взяли на озброєння роздратований тон. Необхідно, щоб мова була звільнена від вигуків та слів на зразок: "е, е, е", "так сказать", "значить", "это самое". Вони дратують співрозмовника.

Важливою складовою мовного спілкування в бібліотеці є також вміння слухати. Правильно слухати – складна наука. Розповідають, що Сократ, прослухавши юнака, який хотів навчитися в нього ораторському мистецтву, запросив за навчання подвійну плату. " За що ж? – запитав юнак. "Я буду змушений навчити тебе не тільки розмовляти, але й слухати", - відповів філософ.

Дуже важливим для бібліотекаря є уміння слухати. Яким би не був читач, у нього є право бути вислуханим. Справжній бібліотекар вислухає і недовірливого читача, який може заявити таке: " А мені сказали, що ця книга у Вас є, але Ви не хочете її дати". Він не відмахнеться від вередливого, не роздратується, не втече від читача, який не знає, що йому потрібно взагалі. В усіх ситуаціях бібліотекар має бути терплячим, спокійним, підкреслено ввічливим, обережним, відкритим.

Дисциплінованість

Прагнення до самоосвіти

7.Мета та призначення курсових робіт (дипломних+)

Курсова робота. Призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Вона є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми.

Тематика курсових робіт відповідає програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фаху. Студент виконує курсову роботу під керівництвом найбільш кваліфікованого викладача і захищає перед комісією у складі двох — трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

 

8.специіка навчальної та виробничоїпрактикистудентів-бібліотекарів

(----)

 

9.зміст самостійної роботи студентів.

Індивідуальні завдання з окремих дисциплін (реферати, розрахункові, графічні, курсові, дипломні проекти або роботи тощо) видаються студентам в терміни, передбачені вищим навчальним закладом. Індивідуальні завдання виконуються студентом самостійно при консультуванні викладачем.

Курсові проекти (роботи) виконуються з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за час навчання та їх застосування до комплексного вирішення конкретного фахового завдання. Тематика курсових проектів (робіт) повинна відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Порядок затвердження тематики курсових проектів (робіт) і їх виконання визначається вищим навчальним закладом.

Керівництво курсовими проектами (роботами) здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами.

Захист курсового проекту (роботи) проводиться перед комісією у складі двох-трьох викладачів кафедри (предметної або циклової комісії) за участю керівника курсового проекту (роботи).

Дипломні (кваліфікаційні) проекти (роботи) виконуються на завершальному етапі навчання студентів у вищому навчальному закладі і передбачають систематизацію, закріплення, розширення теоретичних і практичних знань зі спеціальності та застосування їх при вирішенні конкретних наукових, професійних й інших завдань, а також розвиток навичок самостійної роботи і оволодіння методикою дослідження та експерименту, пов'язаних з темою проекту (роботи).

Студенту надається право обрати тему дипломного проекту (роботи), визначену випускаючими кафедрами (предметними або цикловими комісіями), або запропонувати свою з обґрунтуванням доцільності її розробки. Керівниками дипломних проектів (робіт) призначаються професори і доценти (викладачі) вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва.

Самостійна робота студента є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студента, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студента, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою дисципліни, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача. Самостійна робота студента забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретної навчальної дисципліни: підручник, навчальні та методичні посібники, конспект лекцій викладача, практикум тощо. Методичні матеріали для самостійної роботи студентів повинні передбачати можливість проведення самоконтролю з боку студента. Для самостійної роботи студенту також рекомендується відповідна наукова та фахова монографічна і періодична література.

Самостійна робота студента над засвоєнням навчального матеріалу з конкретної дисципліни може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, навчальних кабінетах, комп'ютерних класах (лабораторіях), а також в домашніх умовах.

Навчальний матеріал навчальної дисципліни, передбачений робочим навчальним планом для засвоєння студентом в процесі самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався при проведенні навчальних занять.

 

 

Обов’язки користувачів.

2.2 Користуючись бібліотекою, читач повинен дбайливо ставитись до творів друку та інших матеріалів;
при одержанні документів має перевірити їх кількість та наявність пошкоджень і в разі виявлення дефектів попередити про це бібліотекаря.

2.3 За кожне отримане видання читачі (крім дошкільників та учнів 1-4 класів) розписуються у читацькому формулярі. Повернення документів засвідчується підписом бібліотекаря.

2.4 Твори друку та інші матеріали, загублені з фонду бібліотеки, або ті, яким заподіяні серйозні пошкодження, повинні бути замінені аналогічними, або визнаними бібліотекою рівноцінними за вартістю та змістом.
При неможливості рівноцінної заміни стягується 10-кратна вартість загублених або пошкоджених видань. За книги, загублені неповнолітніми читачами, несуть відповідальність їхні батьки.

 

 

Культура вибору книги

(__)

 

 

Культура сприйняття книги

(_____)

 

21.

Система підготовки бібліотекарів після революції 1917року
(ДИВ,ЗОШ)

 

Кафедра

Кафедра — базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п'ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач кафедри, який обирається на цю посаду за конкурсом Вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років (для національного вищого навчального закладу — строком на сім років). Із завідувачем кафедрою укладається контракт.

Факультет

Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

Рішення про створення факультету поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії

Відділення — структурний підрозділ, що об'єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника вищого навчального закладу, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

Предметна (циклова) комісія — структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

Філія — відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.

Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу четвертого рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п'ять років.

Можуть створюватися:

§ навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що

об'єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

§ навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що

об'єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;

§ науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об'єднують

споріднені наукові лабораторії, центри, інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, яку очолює директор (завідувач).

Директор бібліотеки вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації обирається Вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років (для національного вищого навчального закладу — строком на сім років).

Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп'ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення та інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законодавством.

 

 

Або

 

 

1. Структура вищого навчального закладу, статус і функції структурних підрозділів визначаються статутом вищого навчального закладу та положеннями про відповідні структурні підрозділи.

2. Основними структурними підрозділами вищого навчального закладу є факультети, кафедри, бібліотека тощо. Структурними підрозділами вищого навчального закладу також можуть бути інститути, коледжі, філії, департаменти, відділення, відділи, лабораторії, кабінети тощо.

3. Структурні підрозділи створюються рішенням Вченої ради вищого навчального закладу у порядку, передбаченому цим Законом та статутом.

4. Вищі навчальні заклади України відповідно до законодавства іноземних держав можуть створювати свої структурні підрозділи на території цих держав.

5. Факультет – структурний підрозділ вищого навчального закладу, що здійснює підготовку фахівців за однією чи кількома спорідненими спеціальностями, об’єднує відповідні кафедри і лабораторії та здійснює керівництво їх освітньою та науковою діяльністю.

6. Кафедра – структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну, методичну та наукову діяльність з однієї або кількох споріднених спеціалізацій чи навчальних дисциплін.

7. Вищий навчальний заклад повинен мати у своєму складі бібліотеку, бібліотечний фонд якої повинен відповідати вимогам стандартів вищої освіти.

8. Структурними підрозділами вищого навчального закладу можуть бути:

1) наукові, навчально-наукові, науково-дослідні, науково-виробничі та навчально-науково-виробничі інститути (центри, комплекси тощо), що можуть об’єднувати споріднені факультети, коледжі, технікуми, училища, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи, що забезпечують практичну підготовку фахівців певних спеціальностей та проводять наукові дослідження;

2) спеціалізовані загальноосвітні навчальні заклади, підготовчі відділення (підрозділи), підрозділи перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, інститути післядипломної освіти, лабораторії, навчально-методичні кабінети, комп’ютерні та інформаційні центри, навчально-виробничі та творчі майстерні, навчально-дослідні господарства, виробничі структури, видавництва, спортивні комплекси, заклади культурно-побутового призначення;

3) військові навчальні підрозділи (військовий інститут, коледж, факультет або кафедра військової підготовки);

4) інші підрозділи, діяльність яких не заборонена законом.

9. Філія – відокремлений структурний підрозділ вищого навчального закладу, що створюється з метою забезпечення потреб регіонального ринку праці у відповідних фахівцях та наближення місця навчання здобувачів вищої освіти до їх місця проживання. Філія не є юридичною особою і діє на підставі затвердженого вищим навчальним закладом положення та відповідно до отриманої ліцензії на освітню діяльність.

Філію очолює керівник, який підпорядкований керівному органу вищого навчального закладу і діє на підставі відповідного доручення.

Відомості про філію вищого навчального закладу включаються до Державного реєстру вищих навчальних закладів.

 

 

Система довідкових видань

Довідкові видання

При роботі над доповіддю, курсових, дипломних проектом і в багатьохінших випадках для з'ясування та уточнення різних питань, подій,фактів, понять, термінів залучається довідкова література.

Довідкове видання - видання містить короткі відомості наукового абоприкладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їх швидкоговідшукання, не призначене для суцільного читання.

До довідковій літературі відносяться різні енциклопедичні словники,довідники, статистичні збірники, хроніки історичних подій,календарі знаменних дат, путівники.

 

 

особливості ділового спілкування в бібліотеці

В своїй повсякденній роботі бібліотекар повинен спілкуватися з користувачами щодня. Практика доводить, що бібліотекар не вміє побудувати хитрої бесіди, використавши її для відвертості користувача. Крім того, сам бібліотекар дозволяє собі безтактовний, різкий тон, перебити користувача, не вловивши нюансів його настрою. Бібліотекар є взірцем комунікабельності і йому повинні відповідати всі представлення нашої професії. Тому потрібно дотримуватись таких правил задля тактовного ведення бесіди:

1. Не потрібно голосно спілкуватись, щоб не привертати уваги інших читачів.

2. Під час розмови можна лише помірно жестикулювати, у жодному разі злісно говорити, тому що злість заважає бачити правду.

3. Для розмови обирати теми, які цікаві всім. Слід розмовляти не тільки про власне життя, а й про інших. Проте запитувати про інтимні справи – нечемно.

4. У товаристві треба підтримувати розмову, правильно добираючи слова, не

5. використовуючи іноземних слів.Ввічлива людина відповідає на поставлене питання.Необхідно уважно слухати співрозмовника. Нетактовно ігнорувати запитання, чи робити вигляд, що не почув його.Нечемно відразу суперечити співрозмовнику, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника можна стримано і коректно заперечити.Розмовляти варто дивлячись на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скорегувати свою мову.Якщо зустріли знайому, потрібно зважити на її настрій та бажання обговорювати проблеми.Не можна нав’язувати товариству власні теми, навіть якщо ви – господар.Неввічливо безупинно говорити про власні біди.Коли до розмови приєднується новий учасник, його потрібно коротко проінформувати про тему розмови.Під час розмови потрібно стримувати свої почуття, не слід насміхатися із співрозмовника.Сварячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критики його особистості.Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на нейтральній території, то не потрібно цим користуватися господареві.Запорукою дотримання правил етикету є самоконтроль.Різні народи мають свою специфічну систему мовної поведінки, тому вони дещо відмінні від наших мовних правил.

6. Звернення: офіційне чи товариське, до одного чи кількох людей, до знайомих чи не знайомих, до чоловіка чи жінки і т. д. Форма звернення, на жаль, в бібліотеці ще не відпрацьована. Часто можна почути в більшості "молодой человек", "девушка". Етикет змушує вибирати форму звернення до читача на "Ви", що свідчить про культуру людини, підкреслює повагу до особи, з якою розмовляє бібліотекар. Мовний етикет рекомендує вимовляти слово "Ви" голосно і чітко, з привітними інтонаціями, а слово "Я" тихіше, скромніше.

7. Спілкування бібліотекаря і читача починається з привітання. Це важлива етикетна норма. Як краще привітатися? Дуже важливим є тон привітання. Є багато інтонацій для привітання: радісна, щира, тепла, шаноблива, коректна, офіційна. Абсолютно недопустимі: зневажлива, пихата, поблажлива, презирлива, фамільярна, улеслива. За етикетом першим вітається той, хто заходить в приміщення. Читач може й не привітатися першим. Тоді з виховною метою бібліотекар вітається першим.

 

Ввічлива людина відповідає на поставлене питання.Необхідно уважно слухати співрозмовника. Нетактовно ігнорувати запитання, чи робити вигляд, що не почув його.Нечемно відразу суперечити співрозмовнику, обстоюючи власну позицію. Дослухавши до кінця аргументи свого співрозмовника можна стримано і коректно заперечити.Розмовляти варто дивлячись на свого співрозмовника і стежити за його реакцією, щоб скорегувати свою мову.Якщо зустріли знайому, потрібно зважити на її настрій та бажання обговорювати проблеми.Не можна нав’язувати товариству власні теми, навіть якщо ви – господар.Неввічливо безупинно говорити про власні біди.Коли до розмови приєднується новий учасник, його потрібно коротко проінформувати про тему розмови.Під час розмови потрібно стримувати свої почуття, не слід насміхатися із співрозмовника.Сварячи співрозмовника за певний вчинок, слід уникати критики його особистості.Якщо розмова між співбесідниками має відбутися не на нейтральній території, то не потрібно цим користуватися господареві.Запорукою дотримання правил етикету є самоконтроль.Різні народи мають свою специфічну систему мовної поведінки, тому вони дещо відмінні від наших мовних правил.

Звернення: офіційне чи товариське, до одного чи кількох людей, до знайомих чи не знайомих, до чоловіка чи жінки і т. д. Форма звернення, на жаль, в бібліотеці ще не відпрацьована. Часто можна почути в більшості "молодой человек", "девушка". Етикет змушує вибирати форму звернення до читача на "Ви", що свідчить про культуру людини, підкреслює повагу до особи, з якою розмовляє бібліотекар. Мовний етикет рекомендує вимовляти слово "Ви" голосно і чітко, з привітними інтонаціями, а слово "Я" тихіше, скромніше.

Спілкування бібліотекаря і читача починається з привітання. Це важлива етикетна норма. Як краще привітатися? Дуже важливим є тон привітання. Є багато інтонацій для привітання: радісна, щира, тепла, шаноблива, коректна, офіційна. Абсолютно недопустимі: зневажлива, пихата, поблажлива, презирлива, фамільярна, улеслива. За етикетом першим вітається той, хто заходить в приміщення. Читач може й не привітатися першим. Тоді з виховною метою бібліотекар вітається першим.

Головне в спілкуванні - вміння говорити. Бібліотекарю протягом дня доводиться багато говорити. Безліч разів він має привітатися, попрощатисяз читачем, порадити, розповісти, як знайти потрібну книгу, як користуватися каталогами, картотеками, запросити читача на захід, зробити зауваження, заспокоїти розгніваного читача, відповісти нахабі та ін. Чи завжди бібліотекар вміє це зробити? Головне у мові – загальний стиль. Бібліотекареві необхідно володіти культурою мови. Адже професія бібліотекаря, як і педагога, журналіста, актора, потребує майстерного володіння мовою. Вимоги, які ставляться до мови бібліотекаря, полягають в тому, щоб вона була стилістно вірно побудованою, максимально лаконічною, точною, логічною, емоційно забарвленою, щоб її добре чули в найвіддаленіших куточках аудиторії. Для виступу перед аудиторією важливо володіти дикцією.

Одна справа підготувати гарний виступ, а інша – донести до слухача. Безумовно, бібліотекар має говорити грамотно, без помилок, з вірним наголосом. Але важливо не тільки це. Людина розмовляє правильно, а спілкуватися з нею неприємно, заважає вульгарний, пронизливий голос, чварні інтонації, погана дикція. Є бібліотекарі, котрі розмовляють так, що їх не можна зрозуміти, ковтають слова або окремі їх частини, деякі взяли на озброєння роздратований тон. Необхідно, щоб мова була звільнена від вигуків та слів на зразок: "е, е, е", "так сказать", "значить", "это самое". Вони дратують співрозмовника.

Важливою складовою мовного спілкування в бібліотеці є також вміння слухати. Правильно слухати – складна наука. Розповідають, що Сократ, прослухавши юнака, який хотів навчитися в нього ораторському мистецтву, запросив за навчання подвійну плату. " За що ж? – запитав юнак. "Я буду змушений навчити тебе не тільки розмовляти, але й слухати", - відповів філософ.

Дуже важливим для бібліотекаря є уміння слухати. Яким би не був читач, у нього є право бути вислуханим. Справжній бібліотекар вислухає і недовірливого читача, який може заявити таке: " А мені сказали, що ця книга у Вас є, але Ви не хочете її дати". Він не відмахнеться від вередливого, не роздратується, не втече від читача, який не знає, що йому потрібно взагалі. В усіх ситуаціях бібліотекар має бути терплячим, спокійним, підкреслено ввічливим, обережним, відкритим.