Офіційно-діловий стиль мовлення

Офіційно-діловий стиль — функціональний стиль мови, що використовується у сфері державно-політичного й громадського життя, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. У житті сучасного японського суспільства ділова комунікація відіграє дуже визначну роль. Офіційно-діловий стиль не є гомогенним, а поділяється на такі підстилі:

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституцій, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2. Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо. [3] Доцільно поділити ділове спілкування на усне та письмове, перша можна також поділити на офіційне (формальне) та неофіційне (неформальне), з яких неофіційне ближче до розмовного стилю, проте зберігає специфічні риси мови бізнесу. [12, с. 7]

Офіційно-діловий стиль базується на послідовній логічній основі. Важливим є послідовність і точність викладу, документальність, об’єктивність, чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.

Діловий стиль має суворі вимоги до лексики й фразеології (широке використання професій­ної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо).

Діловий текст характеризується як високим ступенем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конс­трукцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий поря­док слів). Властивий високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту. [3]

Суб’єктивна складова зводиться до мінімуму. Неофіційна усна ділова комунікація, проте, не виключає емоційного забарвлення повідомлення.

Ієрархізація японського суспільства, а саме розшарування його на чотири стани (самураї, селяни, ремісники та торгівці) значно вплинула на формування ділового стилю. Як вважає Свініна, розвиток ділового стилю відбувається у період Едо (1603–1867 рр.) і пов’язано із становлення міста Осака у якості торгівельного центру Японії. Саме у той період закріпилися певні мовні засоби досягнення ефективності ділового спілкування.

Однією з особливостей японського ділового мовлення є значна кількість запозиченою лексики, здебільшого з англійської мови. Зростає кількість термінів, що поясняється тим, що запозичені слова мають більш вузьке конкретне значення.

Ознаками офіційно-ділового стилю також є специфічні обов’язкові форми звертання, початку та завершення розмови, використання скорочень та символів (наприклад, ￥), негнучка структура ділового повідомлення. [5, с. 15–16] В бізнесовому світі Японії дуже важливими є кейго – форми ввічливості, що є важливим інструментом налагоджування і підтримання дружніх та коректних відносин. Навички використання ввічливих форм граю важливу роль як у письмовому так і в усному діловому спілкуванні.

Найбільш ввічливим вважається звернення за професією, що має підкреслювати виключну важливість співрозмовника як професіонала. Звертання на суфікс –сан можливе у менш формальному спілкуванні. У діловому спілкуванні японською поширене «вихваляння» співрозмовника, навмисна чемність.

Науковий стиль мовлення

Науковий стиль мовлення –– функціональний стиль, що використовується в наукових працях та має ряд особливостей: попереднє обдумування вислову, монологічний характер, суворий відбір мовленнєвих засобів, нормоване мовлення. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів.

Науковий стиль властивий таким жанрам як монографія, рецензія, наукова стаття, анотація, підручник, дисертація, лекція.

Науковий стиль має свої ознаки та особливості.

У текстах наукового стилю часто вживаються цитати, посилання на джерела.

Властива ясність і предметність тлумачень, логічна послідовність і довідність викладу, узагальненість понять і явищ, об’єктивність, точність і лаконічність висловлювань, аргументація й переконливість тверджень, однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень, докладні висновки.

Використовуються специфічні мовні засоби, а саме значна кількість термінології, наявність схем, діаграм, мап, графіків, таблиць, систем знаків і позначок, оперування абстрактними, чужомовними словами, уживання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук, відсутність емоційно-експресивної лексики, наявність виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням нумерації), переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).

Науковий стиль має такі підстилі:

· власне науковий (монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна праця, реферат, тези), який, поділяють на науково-технічні та науково-гуманітарні тексти,

· науково-популярний — застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень нефахівцям, уживаючи в неспеціальних часописах і книгах навіть засоби художнього та публіцистичного стилів,

· науково-навчальний — реалізовують у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу, що не виключає використання складників емоційності. [1; 5; 10]

Японському науковому тексту властивий великий процент термінологічних багатоієрогліфічних з’єднань та абревіатур. Типові прості форми дієслів, предикативних прикметників, еліптичні (опущені) форми присудку.

У філологічних наукових текстах часто зберігається велика кількість граматичних елементів старої письмової мови («бунго»), а іноді навіть історична орфографія, невласна сучасній японській мові. [9, с. 61]

Наукові дискусії та конференції «дзаданкай» (座談会) вважатимемо, згідно Жукової, жанром, що є граничним між науковим та публіцистичним стилями.

Розмовний стиль мовлення

Розмовний стиль використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті. Призначення розмовного стилю – бути засобом обміну думками та з’ясування стосунків.

Найбільш поширеними жанрами розмовного стилю є діалог та полілог.

Вважаємо, що найбільш наглядним буде описати розмовний стиль у протиставленні стилям, які мають зазвичай своїми жанрами жанри письмові.

Японські дослідники 山本雅子 та 大西五郎 (Ямамото Масако та Оонисі Горо) стверджують, що поділення лексики на розмовний та письмовий шари у японському мовознавстві хоч і було досліджено у достатній мірі, у освітній практиці достатнього застосування не знайшло. Причиною цього вони зазначають розмитість термінів 話し言葉 та書き言葉. [22, с. 3]

Так, властивостями розмовного стилю є:

· відносна стислість тексту,

· використання невеликого слою лексики,

· використання великої кількості кейго, вигуків, сю:дзьобі (よ、ね), запитуючих слів гімонсі,

· часте використання інверсії, порушення порядку слів та подібне.

Проявляється різниця у мовленні жінок та чоловіків, діалекти. Часто, для того, щоб уникнути різкості, уникають робити прямі висновки. Коли один мовець починає говорити, якщо обидва мовця зрозуміли, що він хотів сказати, репліка переривається. Використовується форми на ～です、～ます。

Взагалі у розмовному стилі можемо використовувати п’ять формантів: だ、です、である、であります、でございます, з яких だ та である звичайні, です та であります є ознакою чемного мовлення, а でございます – урочистого. [13, с. 37]

Японська усна мова характеризується використанням більшою частиною власне японської лексики, збагаченої фразеологічними висловами. Дієслівні форми часто скорочуються: 書いている до 書いてる, 読んでおく до 読んどく, 言ってしまう до 言っちゃう, では до じゃ, なければ до なけりゃ та ін.

Складні речення часто розбиваються на прості. [9; 22]

Сьогодні в японській усній мові спостерігаються тенденції уніфікації, стирання кордонів між мовленням чоловіків та жінок, між начальником та працівником.

Граничним між епістолярним та розмовним стилями будемо вважати жанр обміну короткими повідомленнями за допомогою служб skype, MSN та e-mail. Технічні особливості обміну даними зумовили ємність та короткість повідомлень. Зазвичай відсутніми є розгалужені привітання, завершення розмови, мова не формалізована. Виникають окремі прошарки лексики Інтернет-спілкування. Е-mail проте може бути і повноцінним епістолярним жанром.