Публіцистичний стиль мовлення

Публіцистичний стиль найчастіше використовується у текстах суспільної, політичної та освітньої тематики. Метою публіцистичного стилю є викладення та з'ясування соціально-політичних проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей. [1]

Особливості публіцистичного стилю зумовлені його специфічною метою – вплинути на свідомість, зпропагувати якісь ідеї та переконання. Публіцистика тісно пов’язана із поточною зовнішньою ситуацією, намагається на неї впливати та не боїться приводити у мову інновації.

Публіцистичний стиль має підстилі, а саме усні різновиди радіо та телеповідомлень, коментарів; письмові різновиди, як, наприклад, стиль газетних статей, есе, оглядів, рецензій, реклами.

Розглянемо підстиль газетної статті. У мові преси не використовується фурігана, оскільки читачу необхідно зрозуміти смисл повідомлення. У мові японської преси багато слів із соціально-економічної та політичної галузей. Речення зазвичай синтаксично складні, використовуються бунго.

Заголовки японських публіцистичних текстів зазвичай мають яскраве експресивне навантаження, що створюється за допомогою незакінчених речень, що спонукає прочитати статтю. [9, с. 65–66]

Перші японські газети з’являються у 17 ст. Вони мали назву йоміури та каварабан (読売 та 瓦版). Першою сучасною газетою була Nagasaki Shipping List and Advertiser, яку видавав англієць Мансард. Виходила вона раз на два тижні. Потім газету було перейменовано на Japan Herald. У 1862, сьогунат Токугава почав видавати Kampan batabiya shimbun. Цігазети мали у собі тільки іноземні новини. Першою японською газетою, що розповідала і про японські і про іноземні події, була Yokohama mainichi shimbun, що її вперше було опубліковано у 1871 році.

Газети того часу можна розділити на два типи: 大新聞 та小新聞. Осімбун були більш політизовані та пов’язані із суспільним рухом自由民権運動 (Дзію: мінкен ундо:). Пізніше, такі газети як Yokohama mainichi shimbun та Chūgai shimbun стали органами політичних партій.

Японські газети відіграли важливу роль у питаннях свободи слова та преси. У період демократії Тайсьо з 1910 до 1920-і роки, уряд намагався подавити такі газети як Asahi shimbun, що критикували уряд та відстоювали права громадян та конституційну демократію. У період зростаючого мілітаризму газети були вимушені піддатися цензурі та контролю. У 1951 році свобода преси повернулася до Японії і залишається там до сьогодні. [17]

 

Художній стиль мовлення

Художній стиль – це стиль художньої літератури, що використовується у літературній творчості. Головною особливістю художнього стилю є те, що він акумулює та розчиняє у собі властивості інших стилів мовлення, а також елементи жаргонів, діалектів, що використовується як художній метод для досягнення естетичної мети автора, підпорядковуючись закону художньої необхідності. В. В. Виноградов вважає, що художній стиль стоїть не на одному рівні з іншими стилями мовлення, а використовує їх, та у зміненому вигляді включає в себе. [6]

Мета художнього стилю полягає у тому, щоб створити засобами мови художні образи. Тому художній стиль звичайно відрізняється експресивно-емоційною забарвленістю елементів мовлення.

Стилістику художнього мовлення вивчали В. В. Виноградов, М. М. Бахтин, В. М. Жирмунський, Б. А. Ларин, Г. О. Винокур та ін.

Художній стиль реалізується у формі драми, епосу та лірики, які розподіляються на відповідні жанри.

Засобами художнього слова цей стиль впливає на розум і почуття читача, формує переконання та естетичні смаки. [9, с. 78–80]

Основними ознаками художнього стилю є образність, поетичність мовлення у прозових і драматичних творах, естетичність мовлення, експресивність, інтенсивність вираження, зображувальність, конкретно-чуттєве описання дійсності, суб’єктивізм розуміння і відображення (індивідуальне світосприйняття автора). Будь-яке нормування відсутнє через індивідуальну манеру письма.

Художній стиль використовує ряд мовних засобів:

· різноманітність використаної лексики,

· уживання емоційно-експресивної лексики, синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів,

· використання слів, вигаданих автором, нових значень, знайдених автором, формування індивідуального стилю митця,

· уведення до творів із стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних слів та жаргонізмів,

· особливості інтонування та ритмомелодики. [10]

Що до поетичної складової художнього стилю, найбільш традиційною формою японської поезії вважається танка, що виникли у VII—VIII ст. та є написані на бунго. Особливістю сучасної японської поезії є використання розмовного слою японської мови.

Основною особливістю драматургії є розмовна мовленнєва характеристика персонажів п’єси, ремарки. Текст від автора зазвичай поєднує літературно-книжний стиль мови з розмовним. Важлива тема сучасної драми – відношення дійсності на ідеалу.

Про мову драми в Японії довгий час ведеться дискусія, основним положенням якої є питання важливості психологічно обґрунтованої мовної характеристики героя, його психологічного портрета.

Завдяки діяльності письменників та драматургів національна мови збагачується новими лексичними одиницями, синонімами, смислами. Їх творчою діяльністю визначається рівень літературної мови в цілому. [9, с. 83]