Культурне життя (80-ті роки)

Влада і культура. На початку 80-х років у культурному житті поляків розпочалися зміни, спричинені проривом ідеологічної монополії правлячої комуністичної партії. Виникнення НСЗЗ "Солідарність" та її програма демократизації суспільного життя знайшла відгук у творчих середовищах. Наслідком цього стало злагодження цензури (закон від 1 жовтня 1981 p.), активне залучення вчених і діячів культури до поширення знань і цінностей, які не вписувалися до системи "соціалістичної свідомості", популяризації багатобарвних національних традицій, а також світових зразків. Поява обширної літератури т.зв. "другого обігу", пов'язаної з опозицією й "Солідарністю", стимулювала розширення світоглядних обріїв поляків, насамперед молоді. 9 жовтня 1980 р. еміграційний польський поет і літератор Чеслав Мілош одержав Нобелівську премію в галузі літератури, яка засвідчила зв'язок польської культури із загальносвітовими гуманістичними тенденціями. Візит до Польщі папи римського Іоанна Павла II, роль католицької церкви в налагоджені діалогу між комуністичним та демократичним таборами сприяли зростанню впливів костельної ієрархії та релігії в повсякденному житті поляків: костели і приходи поступово перетворювалися на поважні осередки як політичної, так і культурної діяльності некомуністичних кіл. 11 грудня 1981р. у Варшаві зібрався Конгрес Польської Культури, в якому брали участь митці різних світоглядних орієнтацій. Однак його робота була перервана запровадженням воєнного стану, після чого всі громадські організації, товариства і спілки були закриті, а їх відбудова проходила в умовах "нормалізації". Такий розвиток подій спровокував глибокий розкол між владою і більшістю польських діячів культури, які стали на позиції бойкоту офіційних культурних заходів, відмовлялися від співпраці з партійно-урядовими інститутами. Багато творців обрали шлях взаємодії з костелом, незалежними осередками.

Влада, починаючи з середини 80-х років, намагалася привернути на свій бік вчених і митців. Прагнучи досягнути порозуміння з суспільством, вона задовольняла певні вимоги польської інтелігенції в галузі освіти, державних субсидій тощо. У травні 1982 р. сейм ухвалив закон про створення Національної ради культури (НРК) і Національного фонду культури, покликаних поліпшити ситуацію в галузі поширення культурних здобутків серед населення. Національну раду культури очолив відомий культоролог професор Богдан Суходольський. Рада мала дорадчі функції; основні напрями культурної

В умовах комуністичного експерименту

політики надалі розроблялися в Комісії культури ЦК ПОРП. У 1986 p. HPK представила уряду Рапорт про ситуацію в культурі, який засвідчив серйозне відставання Польщі від розвинутих країн світу. Наприкінці 80-х років з'явилися нові рапорти про стан культурного життя поляків, в яких йшлося про негативні тенденції, пов'язані з вибірковістю фінансування культурної діяльності, загальною нестачею коштів, комерціалізацією. У

1986 р. обширний рапорт під назвою Суспільні загрози, умови і засоби їх подолання представила Польська академія наук, попереджаючи про негативні тенденції в розвитку соціальної патології в Польщі, зумовлені системними причинами (зокрема, відзначалося, що кількість зареєстрованих злочинів у 1981-1984 pp. постійно зростала і досягла цифри 538 930). Занепокоєння суспільства погіршенням стану культури у 80-х роках, яке пов'язувалося не тільки з браком коштів, а й із загальною політичною ситуацією в країні, знайшло відображення у Програмі розвитку польської культури до 2000 року, підготовленій міністерством культури і мистецтва 1989 р. У ній підкреслювалася нагальна потреба "демократизації доступу до культури", осучаснення системи обліку інформації, реформи освіти тощо.

Зусилля влади не були підтримані опозиційними колами, які у 1982 р. утворили підпільну Раду національної освіти і прагнули сформувати "паралельне" до офіційного незалежне культурне середовище. У квітні 1989 р. її члени, що увійшли до Громадянського комітету при Л. Валенсі, зібрали Незалежний Форум Культури і опрацювали Хартію Польської Культури. У ній підкреслювалося, що "неподільна" польська культура повинна грунтуватися не на "політичному адмініструванні", а на плюралістичних світоглядних засадах і свободі об'єднання творців, на докорінній зміні системи освіти і виховання, що повинні стати "власністю суспільства, а не державної адміністрації"". "Повна повага до засад демократії і толеранції, - зазначалося в документі, підписаному широко знаним у світі режисером Анджеєм Вайдою, - є найвищим добром і багатовіковою традицією польської культури". Йшлося про те, що польська культура в післявоєнний період активно розвивалася за межами країни. На Заході діяли численні культурні осередки польської еміграції, навколо яких гуртувалися польські митці різних поколінь. У Франції існував Літературний інститут, який видавав часопис Культура і багато інших видань, а також видавництво Спотканя (Зустрічі), що приділяло увагу стосункам поляків з українцями та іншими сусідами. У Лондоні з 1950 р. працював Польський культурний фонд, що публікував літературні серії, а також кілька польських видавництв. У ФРН у 80-х роках виходив часопис Архипелаг, було створене видавництво Товариства "Солідарність" - Погляд. З 1977 р. низка польських творчих товариств в еміграції об'єдналися у Постійну конференцію інституцій польської культури на Заході (15 організацій). Декілька різних культурних фондів (Фонд "Культури", Фонд ім. Я. Ляма, Фонд Лянцкоронських та ін.) підтримували творчість еміграційних і крайових митців. У Польщі розвинулося культурне життя поза офіційними рамками. Підпілля постійно видавало нелегальні й напівлегальні культурні часописи, заборонену літературу (часописи "Аспект", "Погляд", "База", "Везванє" ("Виклик"); назагал у 1982-

1987 pp. було видруковано понад 2,5 тис. книжок і брошур). Під опікою костелу організовувалися Тижні християнської культури, які в 1982-1987 pp. дали можливість працювати понад 1500 малярам, 300 акторам, 100 письменникам, 20 кінематографістам. У XII Варшавському тижні взяли участь понад 8 тис. осіб, у XIII - понад 11 тис. осіб в 50 костелах. Церква влаштовувала виставки і галереї живопису та пластики, кіно- і театральні фестивалі, інші культурні заходи.

80-ті роки позначені змінами у свідомості поляків. Глибока суспільно-економічна криза викликала протест проти тоталітарної системи правління, а також світоглядну дезорієнтацію. Значна частина громадян пов'язувала надії з "Солідарністю" та

Історія Польщі

опозиційним рухом. Після запровадження воєнного стану і подальшого погіршення соціально-економічного становища більшість людей охопило почуття безнадійності й апатії. Дослідження, проведені у 1988 р., показали, що 70,7% поляків оцінили своє щоденне життя як "постійну гонитву і шарпанину", а 60,1 % - як "нудне і гнітюче". За таких умов споживання "культурних продуктів" відійшло на другий план. Якщо наприкінці XX ст. першість серед засобів масового інформування населення безперечно перейшла до радіо і телебачення, то в Польщі число осіб, які щоденно дивилися телевізор, зменшилася з 46 % у 1972 р. до 33 % у 1985 р. Різко знизилася кількість осіб, які читали книжки, відвідували театри або концерти. Причиною цього, на думку деяких польських дослідників, була загальна опозиційність більшості громадянства до влади. Так, тільки 27 % поляків у 1988 р. заявили, що знаходять у пресі відбиття поглядів свого середовища, а 22 % - такі ж погляди знаходили у програмах телебачення. Ці дані засвідчили також загальну стурбованість населення повсякденними матеріальними турботами, які змушували "культурне споживання" відкладати на потім.

Система шкільної освіти опинилася в стані глибокої кризи. Шкільні програми засновувалися на застарілій інформації, котра суперечила новим фактам і оцінкам, що поширювалися літературою "другого обігу". Влада звільняла з роботи тих учителів, які намагалися внести новий струмінь у навчання й виховання учнів. Дещо краще складалася ситуація у вищій школі. У травні 1982 р. сейм ухвалив новий Закон про вищу школу, який запроваджував автономію і самоврядування університетів, зокрема у виборі керівних органів, укладанні програм і організації навчання. Однак упродовж декількох наступних років до закону були внесені поправки, які обмежували автономію, а у липні

1985 р. схвалено новий Закон про вищу школу, який повністю підпорядковував університети міністерству. Загальна кількість студентів у 1989 р. зменшилася порівняно з 1978 р. на третину. Особливо помітним було відставання навчання в галузі гуманітарних наук: більшість професорів, які симпатизували "Солідарності", змушені були залишити вищі школи. Частина вчених і викладачів змогла вижити, отримавши зарубіжні стипендії або допомогу. Свої праці вони друкували в нелегальних видавництвах: так з'явилися безцензурні історичні праці Кристини Керстен Народження системи влади (про становлення комуністичного режиму в Польщі), Войцєха Рошковського Новітня історія Польщі 1918-1980 (друкувався під псевдонімом А. Альберт) та ін.

У розвитку науки спостерігалися значні труднощі, причиною яких було постійне зменшення асигнувань у бюджеті, цензурні заборони у гуманітарній галузі. У березні

1986 р. влада організувала III Конгрес Польської Науки. На ньому були озвучені численні критичні міркування наукового світу з приводу браку коштів на проведення наукових досліджень, публікацію їхніх результатів. Проте партійно-державне керівництво було тоді більшою мірою заклопотане пошуками політичної підтримки серед інтелектуальних кіл країни, аніж реальними зрушеннями в цій галузі. Від суспільствознавців вимагали пропозицій щодо налагодження суспільного порозуміння, водночас обмежуючи їх доктринальними бар'єрами. Це завдання було покладене на Академію суспільних наук при ЦК ПОРП, де були зібрані під одним дахом партійні суспільствознавці. Але їхні рапорти не містили наукових висновків. Молоді соціологи, політологи, психологи, історики більше уваги звертали на праці зарубіжних вчених, публікації "другого обігу", в яких з сучасних наукових позицій аналізувалися суспільні явища та процеси. Однак через цензуру друкувати свої праці в Польщі вони не могли.

У літературі 80-х років найбільш повно проявилися тенденції, зародки яких з'явилися ще у попереднє десятиріччя. У 1974 р. побачила світ книга двох краківських поетів і літераторів Юліана Корнгаусера і Адама Загаєвського "Непредставлений світ", в якій було піддано критиці післявоєнну літературу за уникання реалізму в зображенні