Культура періоду Молодої Польщі

Загальні умови. Наприкінці XIX ст. і в перші десятиріччя XX ст. сталися зміни в орієнтаціях польської культури. Вони були пов'язані з науково-технічним прогресом, посиленням комунікацій, посиленням участі в суспільно-політичному житті незаможних верств, поляризацією соціальних і національних рухів, протиборством провідних європейських держав на міжнародній арені. У науковій літературі цей період у розвитку культури отримав назву Молодої Польщі, або неоромантизму чи модерну. Термін "Молода Польща" походить від назви циклу програмних статей польського публіциста й критика Артура Гурського в краківському часописі Жицє (Життя) за 1898 р., де він обґрунтував завдання польських митців напередодні XX століття: нове покоління інтелігенції повинно допомогти народу в досягненні ідеалів справедливості та незалежності. Такі ідеали були сформовані ще польськими романтиками, тож повернення до них повинно проходити на нових ідейних засадах (неоромантизму).

Культурний розвиток поляків відбувався в колі суспільно-політичних ідей європейських народів. У цей час на континенті під впливом технічного прогресу руйнувалися старі соціальні зв'язки. Загроза нищення усталених традицій і цінностей викликала відчуття страху перед майбутнім, наближення катастрофи. Розпад освяченої часом системи світобачення й виникнення багатоманітних образів світу ставило людину перед необхідністю зберегти власну індивідуальність, знайти своє місце у нових стосунках. Реакцією на науково-технічний поступ, який перетворював особистість на гвинтик у системі капіталістичних відносин, було звернення до внутрішнього психологічного світу людини, її почувань та переживань. Культура і мистецтво стають площиною самовиразу особистості, її індивідуального сприйняття і ставлення до оточення. Усе чіткіше вимальовувалася розбіжність між творцями ідей та культурних цінностей, з одного боку, і масою, яка є їх споживачем, з другого. Розгорнулася дискусія про роль духовності та моральних цінностей у житті суспільства, в основі якої лежав давній спір про добро і зло. Індивідуалістські підходи філософських систем А. Шопен-гауера і Ф. Ніцше знаходили сприятливий грунт для поширення насамперед серед елітарних верств суспільства, тоді як колективістські соціалістичні та націоналістичні доктрини - серед демократичних верств. Індивідуалізм і колективізм у культурній сфері набули крайніх форм елітаризму та егалітаризму (егаліте - рівність), породжуючи різноманітні проміжні ідеологічні варіанти. Елітаризм закликав до заглиблення у світ індивідуальних переживань і духовних цінностей; егалітаризм стверджував вищою цінністю інтереси та культуру соціальних і національних спільнот. Під впливом цих крайніх підходів формувалася плюралістична суспільна свідомість європейських народів початку XX ст.

Для культури польського народу наприкінці XIX - початку XX ст. було властиве особливе сприйняття настроїв та ідейних течій тогочасної Європи. Центр польського культурного життя, який до цього перебував у Варшаві, у 90-х роках XIX ст. перемістився до Кракова, де гуртувалася науково-мистецька інтелігенція з усіх дільниць, діяли численні наукові, громадські та культурно-мистецькі осередки. На формування суспільної думки поважний вплив чинили діячі світу культури - публіцисти, літератори, вчені, митці. Елітарні тенденції проявлялись у прагненні піднести духовний потенціал польської культури, створити далекосяжні орієнтири загальнолюдських цінностей, відмовившися від змалювання турбот буденного життя. Нове "молоде" покоління

Історія Польщі

творців, яке вступало в життя наприкінці XIX ст., виявляло розчарування в ідеологічних доктринах і політичних програмах, виступало за розрив зі "старими" діячами. Молодий поет і філософ Станіслав Бжозовський (1878-1911) писав тоді:

Що ж є? Що залишилось нам, що знаєм, Коли вже жодна з давніх вір не до вподоби? Який же щит знайдеш від спису злоби Людина схилу віку? Лиш голову безсило похиляєш... (переклад Л. Зашкільняка) Відповіді на ці питання давала група літераторів і критиків. 3. Пшесмицький у Варшаві виступив на захист права митця мати свій погляд на життя, закликав відмовитись від суспільних і політичних проблем, займатися вищими естетичними цінностями. Гасло "мистецтво заради мистецтва" підхопили укладачі збірника Форпости (1895) молоді поети М. Коморніцька, Ц. Єллєнти, В. Налковський. Творча особистість, на їхню думку, є тим "форпостом", який розкриває перед суспільством вищі духовні цінності. Головний редактор краківського часопису Жицє С. Пшибишевський у програмному маніфесті ("Конфітюр", 1898) твердив, що мистецтво повинно звільнитися від служіння суспільству і творити внутрішній світ особистості, її духовність; справжнє мистецтво лежить поза межами держав, класів, націй. Того ж 1898 р. інший літератор -А. Ґурський - надав полеміці навколо призначення мистецтва дещо іншого спрямування: Молода Польща повинна служити справі виховання народу, позбавленого свободи і незалежності. Після національного пожвавлення 1905-1907 pp. більшість творців Молодої Польщі сприйняли місію виховання суспільства в дусі романтичних ідеалів. Видатний маляр і літератор Станіслав Віткевнч (1851-1915) у 1906 р. підкреслив, що джерело всіх змін суспільних стосунків "знаходиться в людських душах", тому завданням інтелігенції є пробудити їх. Неоромантики зробили все можливе, щоб зміцнити віру людей в національні ідеали, поєднати різні верстви спіль-ною романтичною традицією. Проявом високого патріотизму став Катехизис польської дитини, написаний і виданий 1900 р. поетом і публіцистом Владиславом Белзою (1847-1913):

Хто ти є? - Поляк малий,

Який твій знак? - Орел білий,

(...)

Що то за земля? - Моя вітчизна, j

Чим здобута? - Кров'ю і близною,

Чи її кохаєш? - Кохаю щиро,

А в що віриш? - В Польщу вірю! Настанова більшості польської інтелігенції на виховання широких верств населення в дусі усвідомлення своєї національної приналежності й цінності незалежної державності відіграла значну роль у поширенні національної свідомості всупереч поділу поляків між трьома державами й активного проведення їх правлячими колами курсу на асиміляцію (окрім Австро-Угорщини). Патріотичні ідеї стали здобутком польської інтелігенції всіх трьох дільниць. У Галичині інтелектуальне і культурне життя поляків розвивалося за європейськими зразками. Тут концентрувалися кадри польської інтелігенції з усіх земель, народжувалися нові культурні течії та ініціативи, що впливали на патріотичні настрої поляків в інших країнах. Від 1905 р. Вавельський замок у Кракові, де знаходилися усипальниці польських королів, був перетворений на музей і набув значення національного символу. У Галичині проводилися численні загальнопольські форуми, які знаменували єдність нації: збирались кошти і ставились пам'ятники польським національним діячам, урочисто відзначались їхні річниці та ювілеї. У 1909 р. гучно

На початку XX століття

пройшли ювілейні урочистості, присвячені річниці ІО. Словацького, Ї9І6 р. -Фридерика Шопена і 500-річчю Ґрюнвальдської битви, 1913 р. - 50-річчю Січневого повстання і 100-річчю смерті князя Юзефа Понятовського. Виникли загальнопольські товариства Союз польських журналістів (1909), Союз польських музикантів.

Надалі важливу роль у збереженні і поширенні національної свідомості відігравала католицька церква. У Пруссії та Росії вона залишалася майже єдиною інституцією, в якій було дозволено вживати польську мову. Ясногурський монастир у Ченстохові, завдяки популяризації його Г. Сєнкевичем, перетворився на місце паломництва багатьох поляків: щорічно до 200 тис. осіб відвідували його. Популярними були культові місця, пов'язані з Богородицею (Вільно, Лєжайськ, Пєкари); марійний культ став характерною рисою національної релігійності. У середовищі костелу зароджувалися нові інтелектуальні течії, які прагнули йти в ногу з часом, реагувати на суспільні потреби. У 1894 р. в Кракові почав виходити часопис Пшегльонд повшехни (Загальний огляд), на сторінках якого порушувались актуальні громадські питання. З другого боку, костел проводив кампанію проти поширення ліво-демократичних течій (людовців, соціалістів). Релігійні поділи відбивалися на взаєминах поляків з українцями та євреями.

Розширенню культурних впливів сприяла освіта. Поступ у поширенні знань найбільш помітним був у Пруссії, де на зламі століть було ліквідовано неписьменність, тоді як у Галичині неписьменних було ще 56 %, Королівстві Польському - 69 % населення. У перші десятиріччя XX ст. кількість початкових шкіл у Галичині зросла з 3965 до 6151, у Королівстві Польському - з 3929 до 6867. Середня освіта залишалася доступною для небагатьох дітей: у 1913 р. в 289 середніх школах Королівства Польського навчалося 67 тис. дітей, а у 130 школах Галичини - 42 тис; у Познанщині цей показник був ще нижчим -40 шкіл і 13 тис. учнів. У всіх дільницях зросла кількість середніх шкіл для дівчат.

Під тиском господарських потреб на початку XX ст. відкривалися нові вищі навчальні заклади. Тільки в Галичині викладання проводилося польською мовою. Тут розширили прийом студентів Ягеллонський університет у Кракові (до 3 тис), Львівський університет (до 5 тис.) і Львівська політехніка; було створено Рільничу академію, Ветеринарну академію, Торгову академію. У Варшаві 1898 р. було відкрито політехнічний інститут ім. Миколи II, згодом - Ветеринарний інститут, а у Пулавах -Академію сільського господарства і лісництва, де викладання велося російською мовою. У прусській дільниці діяла тільки одна вища школа - Вища рільнича школа у Жабікові під Познанню. Чимало польської молоді навчалося в російських і німецьких університетах. Після революції 1905 р. кількість студентів-поляків у Варшавському університеті зменшилася до одної третини, натомість у вищих навчальних закладах Галичини у 1914 р. навчалось до 5 тис. студентів-поляків з Росії, ще близько 6 тис. - у Росії та Західній Європі. Недостатність державної підтримки освіти й вищої школи в Росії та Німеччині після 1905 р. певною мірою компенсувалася широким розвитком громадської ініціативи поляків й утворенням різноманітних культурно-освітніх товариств - університетів і курсів.

Вплив науки на усі галузі суспільного життя став прикметною рисою часу. В організації наукового життя відбулися незначні зміни. Притягальним центром польської науки залишалася Галичина, де діяли вищі навчальні заклади, Польська академія знань і численні товариства. Здебільшого польські вчені працювали в галузі гуманітарних та соціальних наук. Після 1905 р. активізувалося наукове життя й в Королівстві Польському. У 1907 р. за зразком ПАУ виникло Варшавське наукове товариство (ВНТ); воно взяло під опіку варшавський Музей промисловості і рільництва, а також низку дослід-

-423

Історія Польщі

 

ruc.j<i. тарін і п ер і\юрі в.'шооратири.

них груп. У гіршому становищі перебували польські вчені в Німеччині, де не було значних польських наукових осередків.

Чимало польських учених було розпорошено по світу, працювали в багатьох зарубіжних країнах, зробили вагомі наукові відкриття і винаходи. До чільних учених світу належала Марія Склодовська-Кюрі (1867-1934), котра виїхала до Парижу і тут, спільно з чоловіком П'єром Кюрі, виділила радіоактивні елементи -полоній і радій. Подружжя двічі отримало Нобелівські нагороди в галузі фізики (1903 і 1908 рр.), а Марія стала першою жінкою на чолі кафедри паризької Сорбонни. Внесок у вивчення явища радіоактивності вніс також фізик Казімєж Фаянс (1887-1975), який працював у лабораторіях США. Хімік Іґнацій Мосьціцький (1867-1946) свою наукову кар'єру розпочав у Швейцарії (пізніше викладав у Львівській політехніці), де опрацював методи виділення азоту з повітря з допомогою електричної дуги. У США інженер Рудольф Моджеєвський (1861-1940) побудував кілька підвісних мостів.

Природничі і технічні науки найбільш успішно розвивалися в Галичині. Фізик Львівського університету Маріан Смолуховський (1872-1917) був автором відомих праць у галузі термодинаміки. У Львові механік Максиміліан Губер (1872-1950) започаткував львівську школу теоретичної механіки. Професор Рільничої академії в Дублянах Юзеф Мікуловський-Поморський (1865-1935) заклав основи розвитку ґрунтознавства. Поважні наукові здобутки були в зоолога, професора Львівського університету Юзефа Нусбаума-Пляровича (1859-1917).

Значне піднесення на початку XX ст. переживали соціальні та гуманітарні науки. У полі зору вчених опинилися передусім світоглядні проблеми: закономірності соціального поступу, особистість і суспільство, детермінізм соціальних процесів, методи наукового пізнання. Ці питання розв'язувалися по-своєму представниками різних ідеологічних орієнтацій. Загалом переважали тенденції відходу від позитивістської безсторонності і детермінізму в бік ірраціоналізму і визначального впливу особистості на суспільні процеси. Навернення до романтизму йшло паралельно з обгрунтуванням невичерпних можливостей людського духу. У цьому напрямі зближувалися праві та ліві філософи й соціологи. У Кракові Вінцентій Лютославський (1863-1954) розвивав думки про необмежені можливості духовного піднесення людини, натхненної справедливою ідеєю й традицією. У праці Відроджене людство (1910) він пропагував поєднання католицтва й національної ідеї в^- дусі месіанських традицій романтизму. З подібних позицій підходили до соціальних проблем мислителі соціалістичного табору, які підкреслювали роль особи в суспільних справах. Серед соціалістів виділявся соціолог і філософ Едвард Абрамовський (1868-1918), який розробив власну концепцію "бездержавного соціалізму", що спиралася на кооперацію й моральне вдосконалення особистості (праці Етика і революція, 1899; Соціалізм і держава, 1904). Подібні погляди розвивали соціолог Людвік Гумплович, філософ Станіслав Бжозовський. Вони проповідували "активістичну" візію суспільства, яка надавала великого значення

На початку XX століття

творчим можливостям особистості; їхні погляди мали вплив як на національний, так і соціалістичний рухи. Інакше розв'язував світоглядні питання соціолог і антрополог Людвік Кживіцький - один з піонерів марксизму на польських землях. Визнаючи роль особистості, він в дусі історичного матеріалізму скеровував її пізнавальну діяльність на розуміння законів історичного розвитку. У подібному дусі висловлювались ідеологи соціал-демократії Р. Люксембург, Ю. Мархлевський.

Історична паука початку XX ст. зазнала впливу новітніх світоглядних течій, які надавали великої ваги духовним явищам та ролі особи в історії. У полі зору істориків опинився національний рух XIX ст., який був співзвучний стану національної свідомості початку XX ст. На III з'їзді польських істориків 1900 р. Шимон Аскеназі (1866-1935) поставив завдання докладного вивчення національного руху з метою усвідомлення його ідейних вартостей. Він згуртував групу молодих дослідників у Львівському університеті й розпочав опрацювання історії польських повстань. Свої студії зосередив на періоді кінця XVIII - початку XIX ст., висвітливши взаємини польського національного руху з Францією і Наполеоном (Наполеон і Польща, 3 томи, 1918-1919). Неоромантичні тенденції підтримували молоді галицькі історики, які 1896 р. влаштували у Кракові гучне відзначення 100-річчя від дня народження Й. Лелевеля. Вони засудили концепцію краківської історичної школи і закликали писати історію "для підкріплення сердець". Один з них, Станіслав Закшевський (1873-1936) незабаром став професором Львівського університету, опублікував праці з ранньої історії Польщі, в яких високо оцінив роль польських королів і церкви в становленні державності й формуванні нації. Вацлав Собєський (1872-1935) у своїх працях не уникнув ідеалізації минулого Польщі. Зрештою, після 1908 р. більшість польських істориків віддала данину неоромантизму, публікуючи малокритичні праці, в яких прославлялись якості польської шляхти, переваги устрою Речі Посполитої.

Загальна тенденція розвитку польської історіографії виявилась у зміщенні інтересу з історії держави до історії нації та суспільно-політичних ідей. Навіть послідовники краківської школи О. Бальцер і С. Кутшеба, вивчаючи історію устрою Речі Посполитої, оцінювали її державно-правові інститути без належної критичності. Діячі соціалістичного руху написали багато праць з історії національного руху. Б. Лімановський опублікував велику роботу Історія польської демократії, в якій виводив соціалістичні традиції з національного руху. Праці Л. Кульчицького, Ф. Перля, Ю. Пілсудського та інших соціалістів пов'язували соціалістичну течію з національним рухом, трактували соціалізм передусім як духовне явище. Для історичної думки ендеків було характерне упереджене ставлення до сусідніх народів. Антиукраїнською спрямованістю відзначалися багатотомні праці Ф. Ґавронського-Равіти, який описував козацькі та гайдамацькі рухи в Україні XVII-XVIII ст. як прояв дикунства і відсталості, переносив їх на польсько-українські відносини початку XX ст.

^Економічна історія, яка набула популярності у Західній Європі, цікавила насамперед молодих дослідників (К. Тимєнєцький, Ф. Буяк, Я. Рутковський, Н. Ґонсіоровська, В. Ґрабський). Найбільший інтерес викликали у цих дослідників питання розвитку фільваркової системи господарства у XVI-XVIII ст., взаємини землевласників і селян.

На початку XX ст. голосними працями заявили про себе польські мовознавці, серед яких виділявся Александр Брюкнер (1856-1939), випускник Львівського університету, автор понад 2 тис. праць з польського та слов'янського мовознавства, історії літератури й культури. У своїх дослідженнях він підкреслював взаємовпливи мов і культур різних народів (Миколай Рей, 1905, Історія польської мови, 1906 та ін.). Продовжувалась наукова творчість Я. Бодуена де Куртене, Я. Розвадовського та інших мовознавців.

Історія Польщі

Художня література чуйно реагувала на нові тенденції розгляду суспільних проблем. Літератори - поети і письменники - часто виступали в ролі провідників суспільної свідомості. Література Молодої Польщі представляла собою складне явище, її визначальною рисою було прагнення поєднати провідні суспільно-політичні ідеї нового часу із загальнолюдськими моральними цінностями.

На зламі XIX і XX ст. спостерігався спалах поетичної творчості. Тоді розпочали діяльність більшість відомих польських поетів XX ст. Атмосферу психологізму та експресії перейняла проза. Спільним для поетичної творчості було намагання висловити внутрішні переживання, інтимні почуття, зміну настроїв, ставлення до вічних людських проблем, висока майстерність. Поетом покоління Молодої Польщі вважається Казімєж Тетмаєр-Пшерва (1865-1940), особиста і творча біографія якого склалася трагічно: блискучий початок його літературної творчості був несподівано обірваний недугою мозку, що згодом переросла у тяжке психічне захворювання. На початку діяльності він проповідував "мистецтво зарад^мистецтва", згодом національна тема втілилася в його ліричній поезії та прозі (збірки Поезії, драма Завіша Чорний). Ян Каспрович (1860-1926) походив з селянської родини, здобув вищу освіту і з 1899 р. працював професором Львівського університету; залишив поетичні, прозові й драматичні твори. На початках у його поезії яскраво звучала соціальна тематика (поема Христос, драма Кінець світу), співчуття до людей праці. У наступний період митця захопили моральні цінності та їх роль у житті особи. У збірці Гімни поет вступив у символічну дискусію з Богом в обороні Людини. Після 1905 р. у творчості Я. Каспровича спостерігалося примирення з дійсністю, у якій відбивається вічна роздвоєність тіла і душі Людини, що може бути подолана лише у вірі {Мій світ, драма Бенкет Іродіади). Третім визначним поетом Молодої Польщі був Анджей Нємоєвський (1864-1921), який багато уваги приділив поетизації світу праці, покликання трудящої людини оновити світ (збірка Польща, що підноситься). Характерною рисою поезії Молодої Польщі була присутність у ній багатьох жінок. Марія Коморніцька (1876-1948) підносила тему емансипації жінки, прагнення до засвоєння інтелектуальних і моральних цінностей. У цей період розпочинається творчість велетнів польської лірики Леопольда Стаффа, Болеслава Лєсьмяна та багатьох інших.

На літературну діяльність покоління Молодої Польщі великий вплив мав талановитий поет, письменник, драматург і маляр Станіслав Виспянський (1869-1907). У його творчості відбилися духовні пошуки польської інтелігенції, яка мусить зробити складний вибір між традицією і ново-часністю, не втративши при цьому своєї ідентичності. Історична тематика проходила через усі його твори. Але особливий громадський резонанс мала драма Весілля (1901), що стала класичною. У ній митець на тлі показу весілля інтелігента й селянки глибоко розкрив відмінності психології та духовного світу різних верств суспільства, вказав на хибність спроб оперти національну свідомість на застарілих романтичних засадах. Метафорика і символіка твору С. Виспянського донині збуджує почуття поляків, викликає дискусії. Крім того, митець написав десятки інших драм, які справили непроминуще враження на сучасників і наступні покоління. У ліричній творчості та живописі С. Виспянський проявив себе чутливою людиною, справжнім філософом, який співвідносить людські пристрасті з короткочасністю життя. З 1905 р. він працював професором краківської

 

Рис. 53. Станіслав Виспянський. Автопортрет (1907 p.).

На початку XX століття

Академії мистецтв (був учнем Я. Матейка). У доробку Виспянського-поета багато яскравих творів філософського змісту, в тому числі вірш, навіяний творчістю Т. Шевченка:

Як я помру, нехай не плаче Ніхто - лише дружина. Нещирі сльози ті собачі 1 жаль ваш - наче кпина. (...)

І як побачите, що лину У сяєві над вами, Мене покличете в країну Знайомими словами... (переклад В. Коптілова) У 90-х роках у літературу прийшов письменник Стефан Жеромський (1864-1925). Його новели і повісті, присвячені подіям національних повстань XIX ст., відразу привернули увагу польської громадськості. У центрі його творів завжди була особистість, яка прагне втілювати в життя високі патріотичні ідеали, але наштовхується на буденні перешкоди і непорозуміння оточення (Сюифові праці). З часом погляд письменника опускається все нижче по соціальній драбині, помічає світ убогих і знедолених людей, змушених вести постійну боротьбу за виживання (трилогія Боротьба з дияволом). Зіткнення двох світів - шляхти і селянства, безсенсовність навіть самої "справедливої" і "патріотичної" війни С Жеромський майстерно відбив у повісті Попіл (1904), яка користується великою популярністю донині.

Інший характер мала епічна проза Владислава Реішонта (1867-1925). Цей самоук у молоді роки пройшов школу життя в різних соціальних середовищах, спостерігаючи за оточенням. Свої замітки і роздуми він переніс на сторінки прозових творів, в яких виступив прихильником способу життя, усталеного традицією. В епічному циклі Селяни (4 томи, 1902-1909) він описав селянське життя крізь призму буденності й занять, які визначені циклічністю пір року. Ритм життя села -це ритм природи, який породжує сталість, специфічну моральність, традиційність, вічність. За цю епопею В. Реймонт 1924 р. одержав Нобелівську премію в галузі літератури. У доробку письменника були також повісті на історичну тематику, твори з життя робітників {Земля обітована), акторів (Комедіантка). Інший світ села поставав з творів Владислава Оркана (Францішка Смацяжа, 1875-1930), селянського сина з Підгалля під Краковом. У його творах змальовано злиденне життя підгалянських селян-гуралів, їх боротьбу за землю і виживання (Над прірвою).

Ідеї Молодої Польщі відбилися також на образотворчому мистецтві й архітектурі. Вони вимагали наближення мистецьких взірців до народу, поєднання естетики і національних традицій. Центром живопису став Краків, де у 1895 р. Школу мистецтв очолив Юліуш Фалат (1853-1929), який згодом перетворив її в Академію. З його приходом поширилися впливи імпресіонізму. 1897 р. у Кракові виникло товариство Штука (Мистецтво), що об'єднало живописців, які віддавали перевагу імпресіонізму. Вони малювали переважно пейзажі й жанрові сцени, прагнучи з допомогою кольорів і освітлення створити у глядача певний настрій. Леон Вичулковський (1852-1936), як і

 

Рис. 54. Владислав Реймонт.

Історія Польщі

г

більшість польських малярів, навчався в європейських столицях, а потім осів в Кракові. Серед його робіт-мирні сільські пейзажі і портрети відомих діячів. Близькими до його творів були картини Яна Станіславського, Ю. Фалата та ін.

Група визначних польських малярів майже постійно перебувала за кордоном. Вони реагували на нові тенденції в європейському живописі, експериментували не тільки з кольорами, а й з формою зображення. Юзеф Панкевич (1867-1940) залишив помітний слід в імпресіоністичному живописі та графіці. Ольга Бознанська (1865-1942) теж віддавала перевагу кольору, але виробила власний стиль портретного живопису, який вдало передавав психологічні риси людей.

У скульптурі класичні зразки залишились у минулому. Молоді скульптори прагнули відбити неспокійні почуття свого часу, вдавалися до алегорій та символів. Найбільш яскраво цей підхід проявився в творчості молодого Ксаверія Дуніковського (1875-1964), який намагався відтворити драматизм людської долі (скульптури Прометей, Ярмо, Людина).

Серйозні зміни відбулися в архітектурі. Наприкінці XIX ст. у Відні зародився стиль, який отримав назву сецесія (розкол). Його особливістю було заперечення пропорційності ліній та симетрії в розміщенні вікон, застосування стилізованих декоративних прикрас тощо. Стиль поширився в Європі на короткий час і незабаром відійшов у минуле. Найбільшої популярності він набув у Галичині. У його рамках народився оригінальний закопанськиіі стиль в архітектурі, який диктував моду на будівництво за взірцем гуральських хат (перший такий будинок поставили гуральські майстри для С Віткевича 1892 р. у Закопане). Однак "сецесійна" мода минулася ще до початку Першої світової війни, на зміну їй прийшов конструктивізм - стиль, який демонстрував вільне поєднання елементів конструкцій, відмовляючися від оздоблення фасадів. Перші будови за такими проектами (Ч. Пшибильський, Ф. Лільпоп) з'явились до 1914 р. Архітектори вперше серйозно зайнялися плануванням забудови міст. Т. Толвінський розробив проект першого підміського поселення Зомбки під Варшавою.

У музичному мистецтві панували засади попереднього періоду - обробка і стилізація народних мелодій для класичних інструментів. Поезія Молодої Польщі добре надавалася до музичної обробки, а численні музичні гуртки й товариства із задоволенням виконували такі твори. Великі надії подавав молодий композитор Мечислав Карлович (1876-1909), великий шанувальник фольклору Татр, який загинув під сніговою лавиною у цих горах. Його симфонічні поеми ("вічні пісні"), що висловлювали смуток і трагізм людського життя, були написані в горах. Перші експерименти в композиції зробив талановитий виконавець і композитор Король Шимановськж (1882-1937). Наприкінці XIX ст. світову славу здобув піаніст і композитор Іґнаціи Падеревський (1860-1941), який ніколи не поривав зв'язків з батьківщиною (у 1910 р. він дав кошти для спорудження пам'ятника на відзначення 500-річчя Ґрюнвальдської битви).

На початку XX ст. з'явилась і швидко поширилася нова форма розваг - кінематограф. Перший кінотеатр Ілюзіон відкрився у Варшаві 1899 р. А перед війною в Королівстві Польському було вже 300 кінотеатрів, в Галичині - 70, Познанщині - 30. У 1899 р. ентузіаст кіно В. Кшемінський відкрив у Лодзі Театр "живих фотографій". Кіносеанс тривав 15-20 хвилин і спочатку складався з коротких сцен, поєднаних в одне ціле, без написів і супроводу. Напередодні війни збудували спеціальні приміщення для перегляду кіно. У Варшаві це був кінотеатр Аполло на 750 місць, у Кракові - Уцєха на 500 місць, у Бидгощі - Кристал на 750 місць. На кінопокази збиралася різнобарвна публіка, переважно з середніх і нижчих верств, оскільки квитки були значно дешевші, ніж театральні. Перед війною на екрані демонстрували вже перші фабулярні, а також документальні фільми іноземного виробництва. Перші польські короткі фільми зробив

На початку XX століття

К. Прушинський ще 1896 р. 1908 р. у Варшаві було знято перший фільм з участю польських акторів під назвою Антось, який показував пригоди мешканця провінції у Варшаві. Прокатна фірма Сфінкс розпочала виробництво польських німих фільмів, в яких знімалися популярні варшавські актори А. Фертнер, К. Камінський та ін. Перші сирічки були зроблені на невисокому художньому рівні, натомість були поставлені за сценаріями повістей С. Жеромського, Е. Ожешко. 1911р. вийшов фільм за повістю С Жеромського Історія гріха. У той самий час в Голлівуді польська дівчина Аполонія Халупєц розпочинала акторську кар'єру, яка незабаром винесла її на вершину популярності під іменем Поли Негрі.

Помітні зміни відбулися у повсякденному житті поляків. До вжитку поступово входили нові технічні здобутки -телефон, радіо, автомобіль, літак. Водночас усе відчутнішою ставала різниця між містом, в якому найперше з'являлися новинки, і селом, що продовжувало жити традиційним життям. У містах поширилося використання електричного струму та приладів. У Варшаві 1903 р. введено в дію першу електростанцію потужністю 4 тис. кіловат з напругою у мережі 120 вольт. Напередодні війни в Галичині 25 міст мали свої електростанції. Електрострум використовували підприємства та установи. У 1894 р. з'явився перший електричний трамвай у Львові, 1898 р. - Лодзі, 1901 р. - Кракові, 1908 р. - Варшаві. Трамваї позначалися номерами, а з огляду на значну кількість неписьменних - ще й спеціальними кольоровими щитами. Згадуючи ті часи, відомий поет (Ю. Тувім) склав віршик про трамваї, де були такі слова: "На цвинтар жовта трійка їде, до дому - шістка гранатова, зеленою четвіркою до зеленого Геленова доїдеш...".

Значно зросла мережа залізниць; на шляхах з'явилися перші автомобілі, завезені аристократами з-за кордону наприкінці XIX ст. Вони швидко увійшли до практичного вжитку і перед війною в усіх польських дільницях налічувалося до 20 тис. автомобілів, найбільше у Королівстві Польському. Багатьох прихильників серед поляків знайшли повітряні польоти на літаках. Перші летуни були одночасно й конструкторами машин. Ентузіастами польотів на літаках були С Джевєцький (1844-1938), Ч. Ганський (1863-1942). Перші телефони з'явились ще у 80-х роках XIX ст. У 1911 р. в Галичині телефонна мережа охопила 87 населених пунктів, а число абонентів складало понад 8,8 тис. Ще більшою була- телефонна мережа в Королівстві Польському - 43 тис. абонентів (з них у Варшаві - 32 тис).

Значно поліпшилися споживання та якісний склад продуктів харчування. Якщо в 1870 р. статистичний машканець Королівства Польського споживав за рік 236 кг зернових продуктів, 234 кг картоплі, 13 кг м'яса, то в 1913 р. ці показники виглядали відповідно 267, 420, 24. Споживання молока становило на рік 320 літрів в Познанщині, 227 - Галичині, 200 - королівстві. Зросла частка овочів і фруктів у раціоні. Рівень харчування значно відрізнявся залежно від соціальної приналежності та місця проживання: в аристократичних і багатих родинах харчовий раціон був вишуканий, у бідніших - скромніший. На селі споживали більше рослинної їжі, жирів, молока, ніж у місті. У Лодзі в 1903 р. родина з п'яти осіб тижнево споживала 7 літрів молока, 1 кг м'яса, 0,4 кг солонини, 0,4 кг цукру і рослинну їжу. За даними лікарських обстежень робітників текстильних фабрик Ченстохови 55,4 % харчувалися недостатньо, 44,6 % - добре. Про поліпшення ситуації з харчуванням свідчило зниження смертності серед населення, відсутність "голодних" років.

У вбранні загальною тенденцією моди було спрощення і пристосування до потреб побуту та праці. Домотканні тканини майже повсюдно в місті були витіснені фабричними, а льняні й конопляні - бавовняними. З'явилися нові тканини (кретон, етамін, нанкін, штучний шовк тощо). Зміни моди відбивалися переважно на міських мешканцях,

Історія Польщі

для яких зразком для наслідування служило вбрання заможних верств. Останні запозичали взірці із Західної Європи (Парижа, Відня, Лондона). У той час в жіночій моді з'явилася тенденція до підкреслення фігури. Сукні залишалися довгими і затисненими в талії. Водночас з Дрездена поширилась мода вкорочення суконок і спідниць до колін. Популярності набули жіночі костюми з видовженими жакетами і обов'язковими блузками, іноді за взірцем чоловічого одягу. Напередодні і в перші роки війни жіночий одяг став ще практичнішим: вільні спідниці, різноманітні жакети і блузки, відсут-ність особливих прикрас. Спрощення заторкнуло також чоловічу моду. На початку нового століття поширився костюм трійка, що складався з брюків, піджака і камізельки, шитих з одної тканини. На округлих брюках стали робити вертикальні канти (прасуванням). Кольорові сорочки витіснили білі. Традиційні черевики з високими холявами поступилися місцем напівчеревикам з шнурівкою. Новим явищем у вбранні став спортивний одяг (для велосипеда, кінної їзди, туризму, веслування, футболу тощо), який чинив вплив й на буденне вбрання.

Із зростанням числа письменних й освічених збільшився попит на пресу і літературу. За 20 пердвоєнних років кількість періодичних видань зросла в Королівстві Польському з 92 до 378, в Галичині - з 126 до 495. Щорічно публікувалося близько З тис. книжкових і періодичних видань, з них понад 1 тис. - польською мовою. Зросла кількість польських книжкових магазинів: з 200 у 1870 р. до 630 у 1914 р. Найбільше їх було у Варшаві, в Галичині, а також на теренах України, Білорусі та Литви. Напередодні війни великі торгові фірми контролювали ринок польської (і не тільки) книжки. Так, варшавська фірма Гебетнера і Вольффа здійснювала майже половину обороту всіх польських видань; далі йшла люблінська фірма Аркта, тоді Венде. У 1910 р. у Варшаві виник Ссюз польських книготорговле, який об'єднав торговців усіх дільниць і почав видавати часопис Пшегльонд ксєнгарскі (Книжковий огляд).

Дальшого розвитку і поширення набули театр і кот\ертна діяльність. Центром національного театру став Краків. Тут 1893 р. за проектом архітектора Я. Завейського був побудований Міський театр на 1100 місць з електричним освітленням і вентиляцією. У Кракові розпочав діяльність талановитий режисер Тадеуш Павліковськіш (1862-1915), який ввів на польську сцену європейську класику, твори романтиків, а також сучасну драму С. Виспянського, С Пшибишевського, Ґ. Запольської. Виникло багато менших театральних сцен, які часто давали вистави під відкритим небом або в непристосованих приміщеннях. Такі театральні вистави, на які продавали багато стоячих місць, відвідувала проста публіка, молодь. У численних театрах, незважаючи на цензуру, переважала польська драматургія.

Новим типом видовища інтелектуальної публіки стало літературне кабаре, яке розпочало діяльність в Кракові 1905 р. у кафе Зельони Бальонік (Зелена кулька). Організатори запрошували відомих літераторів, акторів, влаштовували невеликі концерти ("шопки"), репертуар яких незабаром поширювався серед населення. Тут народжувалися жартівливі віршики і пісеньки, зокрема молодого Т. Бой-Желєнського, котрі стали популярними під назвою Словечки.:

На селі напередодні війни активну просвітницько-культурну діяльність проводили різноманітні товариства, гуртки, організації, створювані політичними партіями. Поза освітою і пропагандистською роботою вони багато уваги приділяли відпочинку і розвагам - читанню, співам, танцям. Подібна робота проводилася також у містах серед ремісників і робітників. У місті можливості відпочинку