Зовнішня політика за правління Мшіка І і Болеслава І

Зовнішньополітичні умови для існування Польської держави після прийняття християнства були назагал сприятливі. Щоправда, стосунки з головним візаві на міжнародній арені - імперією - вони не були безхмарними. У 972 р. дійшло до зіткнення Польщі з Одоном - маркграфом (управителем, феодальним князем) Східної марки -провінції (в складі імперії), яка виникла 965 р. на землях серболужичан, у Лужицях. захоплених німецькими феодалами остаточно за два роки до цього. Одон був розбитий, але Мсшкові І довелося вислухати від Отгона І докори і заплатити за подальшу приязнь з ним віддачею до імператорського двору заручником свого сина Болеслава. Поліпшення польсько-німецьких відносин у зв'язку з цим дало підставу хроністу Відукіндові того ж 972 р назвати Мешка "вірним імператорові". На цей же рік припадає завершення приєднання до Польщі Західного Помор'я.

Коли після смерті Оттона І (973) в імперії розгорнулася боротьба за престол, Мєшко І разом з чеським князем Болеславом II (967-999) підтримав у ній не Оттона - сина покійного імператора, а баварського князя Генріха Інтригана. Це можна пояснити усвідомленням, що за нерівності сил імперії та Польщі на некористь останньої відносини між ними були неминуче хиткими, й тому не слід було відмовлятися від можливостей послабити німецьку державу. У такому разі підтримку Мєшком І Генріха потрібно розцінювати як крок у цьому напрямі. Належить брати до уваги й те, що для його держави становило певну загрозу наближення імперії до польського кордону з огляду на підкорення німцями Лужиць.

Імператор Оттон II (973-983) довго не міг забути небажаної для нього участі Мєшка І в німецьких подіях 973 р. У 979 р. він здійснив похід у Польщу, який виявився невдалим. Незважаючи на це, за мирною угодою між імперією та Польщею, укладеною 980 p., збереглася трибутарна (данницька) залежність останньої від першої, а гарантією добрих польсько-німецьких відносин мав стати шлюб Мєшка І з Одою - дочкою маркграфа Північної марки Дітріха (Добрава померла 977 p.). Ця марка існувала у 965-983 pp. над р. Гаволою (правою притокою Лаби) на частині завойованих німцями слов'янських земель.

Після смерті Оттона II (983) Мєшко І спільно з тим же чеським князем Болеславом II та ободритським князем Мстівоєм (ободрити або бодричі - велике племінне об'єднання в складі полабських слов'ян, яке займало землі між нижнім Полаб'ям та Лютицьким союзом) знову підтримав у боротьбі за імператорський престол Генріха Інтригана. Проте після того, як того ж року престол посів син Оттона II - Оттон III (від 983 р. він був королем, а імператором - від 996 до 1002 p., коли помер; до 1508 р. німецькі правителі -до одержання ними від папи в Римі імператорської корони - вважалися королями), то Мєшко І, щоб уникнути збройного конфлікту, перейшов на його бік. У 985 і 986 pp. він як Оттонів союзник взяв участь у німецьких походах проти лютичів. Тоді ж Мєшко І визнав над собою верховну владу імперії і знову став її данником.

У 988-990 pp. Мєшко І вів війну із згаданим вище Болеславам II, у ході якої включив до складу Польської держави Малопольщу і Сілезію, завершивши таким чином збирання в єдину державу земель, населених польським етносом. Загальна площа держави з урахуванням Помор'я тепер становила близько 250 тис. кв.км, що у понад два рази перевищувало площу тієї ж держави на 960 p., під яким вперше згадано Мєшка І як її правителя.

У 991 р. Мєшко І виділив Малопольщу в управління синові Болеславов'и а решту держави віддав від свого та від імені своєї дружини Оди й їхніх дітей Мєшка і Ламберта

Історія Польщі

під опіку, протекцію римської курії. Цей акт був зафіксований у складеному князівською канцелярією документі, умовно названому Dagome iudex (Дагоме суддя); він зберігся лише у стислому вигляді. Під ім'ям Dagome тут. Імовірно, виступає Мєшко І: Dago, Dagobert чи якесь інше ім'я, де присутнє Dago, вважається дослідниками християнським іменем цього князя.

У 981 р. київський князь Володимир Святославович (бл.980-1015) приєднав до своєї держави південно-східну частину території теперішньої Польщі в складі західної частини Червенських градів та пізнішої Перемишльської землі (з останньої згодом виділилася Сяноцька земля). Ці терени, які охоплювали окраїнні східнослов'янські землі дулібів і хорватів, до 981 р. входили в ареал впливу Чеської держави. Визнаючи певну залежність від неї, тутешні князівства водночас вступали у політичні взаємини з віслянами і лендзянами ("ляхами"), які були більшою мірою підпорядковані чехам і могли використовуватись як знаряддя для експансії Чеської держави на схід. Цілком можливо, що місцеві князі брали на себе політичні зобов'язання водночас і щодо Києва, і чехів, і віслян та лендзян. Така політика забезпечувала "князівствам" фактичну незалежність від обох великих політичних центрів - Праги і Києва. Очевидно, в гродах -центрах місцевої племінної верхівки - не було постійних іноземних залог. Тому 981 p., коли Володимир Святославович наблизився до Червенських гродів і Надсяння, він встановив тут свою владу без істотного опору з будь-чийого боку.

Гнєзненський з'їзд. Всупереч сподіванням Мєшка І польський престол після нього дістався його першонародженому синові від Добрави - Болеславові, згодом прозваному Хоробрим. Одним із перших його кроків було вигнання з країни Оди та її синів. Болеслав І пішов по шляху подальшого налагодження добрих стосунків з імперією, які зміцніли в останні роки правління Мєшка І. Зокрема, у 995 р. він узяв участь у поході Оттона III на ободритів. Увінчанням такого характеру відносин обох держав було триденне побачення (з'їзд) імператора і князя в березні 1000 р. в Ґнєзні, куди Оттон III прибув сюди під виглядом паломника, щоб вклонитися останкам св. Войцєха.

Войцсх (по-чеськи Войтєх; римо-католицька традиція передавала і передає це ім'я як Адальберт) походив з династії Славниковичів (започаткованої Славником), яка правила в другій половині X ст. в Злічанському князівстві (назва походить від колишнього племінного об'єднання злічан) - державі у східній частині Чехії як історичної області між західною частиною Чеського (Празького) князівства і східною, якою була Моравія, та була ліквідована у 995 р. чеським князем Болеславом II. При цьому князь винищив рід Славниковичів, вдалося врятуватися лише Войцєхові та його брату Радзімові (чеською мовою - Радімові, латинською мовою - Гаудентію), оскільки вони у той час перебували поза межами Злічанського і Празького князівств. Войцєх потрапив до Рима після дворазового (від 982 р.) зайняття ним посади празького єпископа, яку покинув на знак своєї незгоди з церковною політикою чеського князя. У Римі Войцєх зблизився з Отгоном III, a 996 p. звідти прибув до Польщі на запрошення Болеслава І Хороброго. Останній підтримав його намір охрестити язичників пруссів. На самому початку цієї місії, в якій брав участь і Радзім, у 997 р. він загинув на прусській землі. Болеслав І викупив у пруссів його тіло на вагу золота й урочисто поховав у ґнєзненському соборі. Через два роки по цьому Войцєх за наполяганням Болеслава І й польської церкви був канонізований, і Польща таким чином отримала свого першого християнського мученика. Згодом він став вважатися патроном (захисником) польської римо-католицької церкви й польського народу. Того ж року папа, враховуючи наявність культу св. Войцєха, який набирав державного значення, дозволив створити у Польщі архієпископство з центром у Ґнєзні, яке мало замінити місійне єпископство. Це означало перетворення країни в окрему церковну провінцію - митрополію, наділену широкою автономією.

Давньопольсъка держава

 

Рис.2. Спис св. Маврикія. який імператор Оттон III вручив Болеславу Хороброму на Ґнєзненському з 'їзді.

Митрополія, як і її попередниця - місійна єпископія - повинна була підпорядковуватися Апостольській Столиці.

Головна мета візиту імператора до Польщі полягала в тому, щоб нав'язати тісніші контакти з Болеславом І Хоробрим й включити його державу як рівноправного члена до складу імперії. Мета виходила з намагання Отгона НІ здійснити утопійний план відновлення "світової імперії^-" з центром у Римі. Побачення у Ґнєзні було Болеславом І старанно підготовлене. Князь зробив усе можливе, щоб належно представити Польську державу перед найвищим світським авторитетом в римохристиянському світі, яким був імператор. За словами Ґалла Аноніма, Болеслав І прийняв Отгона III "з такою шанобою й пишнотою, з якими належало прийняти короля -римського імператора - такого великого гостя". "Побачивши його [Болеслава] славу й потугу, - пише далі той же хроніст, - римський імператор вигукнув захоплено: "Клянусь короною моєї імперії, все, що я бачу, перевищує те, що я чув". За порадою своїх достойників у присутності всіх він додав: "Не належить називати такого великого мужа князем або графом, як одного із сановників, але потрібно возвести його на королівський трон і зі славою увінчати короною". І, знявши зі своєї голови імператорську корону, він поклав її на знак дружби на голову Болеслава (...) І з цього дня вони настільки прониклися один до одного повагою, що імператор проголосив його своїм братом і співправителем імперії, назвав його другом і союзником римського народу".

У ході гнєзненської зустрічі Оттон III звільнив Болеслава І від данницьких стосовно імперії зобов'язань. Він підтвердив рішення папського престолу щодо утворення гнєзненського архієпископства. Тоді ж відбулася інтронізація Радзіма-Гаудентія на це архієпископство. Імператор, крім того, надав князю та його наступникам на польському троні право інвеститури, тобто право призначати церковних достойників - архієпископа та єпископів (призначення на ці посади осіб мав затверджувати папа). Було дозволено створити чотири єпископства з центрами у Познані, Вроцлаві, Кракові і західно-поморському Колобжезі. Виявляючи особливу увагу до Болеслава 1, імператор подарував йому цвях з хреста, на якому начебто був розіп'ятий Христос, копію т.зв. списа св. Маврикія. Зі свого боку, князь подарував Оттонові III плече св. Войцєха. Імператор, сповнений якнайкращих вражень, повернувся додому у супроводі 300 польських рицарів.

Ґнєзненський з'їзд був актом величезного політичного й церковного значення. Він зміцнив міжнародні позиції Польської держави. Оттон III визнав її суверенність стосовно Римської імперії, дав згоду на отримання Болеславом І королівського титулу, який мав піднести престиж держави та її правителя в європейському римохристиянському світі.

Намагання Болеслава І стати королем закінчилися невдачею: папа начебто не дав згоду на надання йому королівської корони. За пізнішою традицією - папа згоду дав, але виготовлену для Болеслава в Римі корону в силу певних політичних обставин він 1001 р. віддав угорському князеві Іштванові (Стефанові) І, який був королем до 1038 р. Ця

Історія Польщі

корона разом з пізнішим додатком до не'і візантійського походження, експонується в Національному музеї в Будапешті.

Після смерті Оттона III (I002) починається другий етап у зовнішній політиці Болеслава Хороброго, який характеризується завоюванням територій за межами етнічно польських земель. Використовуючи безкоролів'я в імперії й суперництво в ній у боротьбі за корону, Болеслав І 1002 р. зайняв Лужиці і Мільсько - землю біля правої течії Лаби, яка була населена мільцями (мільчанами), одним із серболужицьких племен і від кінця X ст. становила Мейсенську марку в складі імперії. Щойно обраний німецьким королем Генріх II (1002-1024) визнав ці землі у Мерзебурзі леннозалежними від імперії володіннями Болеслава І.

Далі Болеслав І втрутився у справи Чехії. Заколот проти тамтешнього князя Болеслава III (999-1003), знаного своєю жорстокістю, дав можливість Болеславові І Хороброму поставити на чеський престол відданого собі Владивоя, який, імовірно, походив з Пястів. Коли ж Владивой нав'язав контакти з Генріхом II, Болеслав І Хоробрий допоміг Болеславові III повернутися на чеський трон. Прагнучи позбутися жорстокого правителя, чехи запросили польського князя керувати їхньою державою. Він осліпив Болеслава III і впродовж 18 місяців (1003-1004) був чеським князем. При підтримці Генріха II його вигнав з Чехії брат Болеслава III — Ярополк. Покинувши Чеську державу, Болеслав І Хоробрий приєднав до Польщі Моравію, а також Словаччину.

Втручання польського князя в справи Чехії, відмова присягнути з неї на вірність Генріхові II як з лена, особливо коли він нею правив, стали причиною вибуху польсько-німецької війни. Війна точилася насамперед на терені Лужиць і Мільська; потім німці здійснили невдалий похід у Велико-польщу. Укладений 1005 р. в Познані мир, умови якого невідомі, був для імперії не зовсім вигідний, бо тогочасний німецький хроніст Тітмар відгукнувся про нього як про "поганий". У ході цієї війни від Польщі відпало Західне Помор'я - зусиллями волінян, які виступали проти неї в союзі з німцями.

Новий збройний польсько-німецький конфлікт розпочався в 1007 р., мабуть, через прагнення Болеслава І Хороброго знову заволодіти Лужицями і Мільськом, які він за невідомих обставин перед тим втратив. Поляки захопили ці землі, дійшли навіть до Магдебурга. Німецький похід у відповідь зачепив, зокрема, північну Сілезію, але успіху Генріхові II не приніс. За миром, укладеним у Мерзебурзі 1013 р., Болеслав І Хоробрий напевно зумів зберегти за собою Лужиці і Мільсько як леннозалежні від імперії володіння. Мир було вирішено скріпити шлюбом Болеславового сина Мєшка з Ріхезою -дочкою надрейнського управителя Еренфріда, племінницею Оттона III.

Того ж року Генріх II надав Болеславові І збройну допомогу в його поході на Русь, а Болеслав І, як було між ними домовлено, повинен був підтримати короля 300 польськими рицарями в його поході в Італію з метою отримати імператорську корону. Взятого

 

Рис.З. Реверси срібних де парів Болеслава І Хороброго. Нижня монета є унікальною з написом "Gnezdun Civilas ".

Давнъопольська держава

на себе зобов'язання Болеслав І не виконав, що й стало поштовхом до нового польсько-німецького конфлікту. 1014 р. ГенріхІІ став імператором, а 1015 p. рушив на Польщу. Цей похід німцям не вдався, як і наступний похід 1017 р. За миром, укладеним в серболужицькому місті Будішині, Лужиці й Мільсько залишилися за Польщею, цього разу не як німецький лем. Польща зберегла за собою також Моравію та Словаччину.

Здійснений 1013 р. Болеславом І Хоробрим похід на Русь, був спричинений його намаганням захистити інтереси свого зятя князя Святополка, ув'язненого його батьком Володимиром Святославичем. Незважаючи на німецьку допомогу, похід виявився невдалим. У 1018 р., підтриманий німецькими, угорськими і печенізькими загонами, польський князь знову пішов на Київ, щоб допомогти тому ж Святополкові, звідти вигнаному. Цього разу йому вдалося посадити зятя на київський великокняжий престол. Повертаючися додому того самого року, Болеслав І приєднав до Польщі Червенські гроди. Можливо така сама доля спіткала територію Перемишльської землі, але не виключено, що того ж року вона опинилася під владою угорського короля Іштвана І.

Події останніх семи років правління Болеслава І Хороброго, крім однієї, залишаються невідомими. На пасху 18 квітня 1025 р. він самочинно проголосив себе королем, увінчавши свою голову у Ґнєзні короною вітчизняного виготовлення. Такий крок не міг не викликати негативної реакції з боку римської курії та імперії. Проте Болеславові І, мабуть, не судилося дочекатися цієї реакції: через місяць-два після коронації він помер.