Розділ 16. Польща в нових реаліях Європи та світу (1989 - 2001 PP. ) від тоталітаризму до демократії (1989 - 1991 PP. )

Вибори-89. Порозуміння Круглого столу відкрило шлях до проведення т.зв. "контрактових виборів", які мали відбутися у стислі строки. Цілі урядової та опозиційної сторін були різними: комуністи прагнули якнайшвидше провести вибори, використовуючи для цього партійно-адміністративний апарат; опозиція була свідома своїх організаційних слабощів. але налаштована "максимально використати створені можливості, незважаючи на те, що вибори ще не будуть повністю демократичними" (з рішення ККВ "Солідарності"). Ситуація була непевною, оскільки проти порозуміння виступали радикальні опозиційні сили. 1 травня 1989 р. в кількох великих містах відбулися антиурядові демонстрації, проти яких було застосовано загони ЗОМО. У середині травня радикали організували під консульством СРСР у Кракові триденні маніфестації під гаслом "Совєти додому'", проти яких також було кинуто загони міліції та ЗОМО. 13 травня у Варшаві під гаслом "Свободу неможливо виторгувати" відбулася II Загаль-нопольська конференція незалежних молодіжних середовищ, в якій взяли участь представники напівлегальних і нелегальних структур ("Солідарність 80", "Солідарність, що бореться", Рух "Свобода і мир" та ін.). Учасники конференції, серед яких вирізнявся Антоній Мацєревич, виступили проти участі у виборах.

І все ж ККВ "Солідарність" розпочала підготовку до виборів за формулою Круглого столу. У зв'язку з слабкістю новозареєстрованого об'єднання (воно налічувало у травні 1,8 млн. членів) і браком кадрів було вирішено у передвиборчій кампанії спертися на Громадянський комітет і його місцеві філіали, які терміново створювалися на місцях. Передвиборча діяльність 'Солідарності" сприяла активізації населення, яке прагнуло змін. До роботи в громадянських комітетах прийшло багато робітників, інтелігенції, відомих діячів культури, мистецтва, спорту, студентської та шкільної молоді. На боці опозиції виступила католицька церква. 20 квітня 1989 р. Л. Валенса з групою членів ГК здійснив короткотривалий візит до Риму, де мав аудієнцію у папи Іоанна Павла II, на якій був прийнятий з усіма почестями. "Солідарність" вперше отримала доступ до радіо і телебачення, відкрила свої легальні видавництва. Особливо великий успіх мала "Газета виборча", редагована А. Міхніком, перше число якої побачило світ 8 травня. 23 квітня ГК затвердив список кандидатів на послів до сейму і сенату, які повинні були зайняти 161 місце у сеймі і 100 - сенаті. Серед них не було Л. Валенси, а також інших провідних діячів "Солідарності", які з різних міркувань відмовилися від змагань. Натомість лідер "Солідарності" стояв за кожним кандидатом "від громадськості": на передвиборчих плакатах усі вони були сфотографовані з Л. Валенсою. У списках кандидатів були діячі "Солідарності", КСС-КОР, робітники, митці, студенти, спортсмени, в тому числі відомий режисер А. Вайда, актор А. Лапіцький та ін. Під час виборчої кампанії громадянські комітети проводили багато зустрічей на підприємствах і в установах, поширювали плакати і листівки, використовували радіо і телебачення. На підтримку "Солідарності" виступили зірки світового мистецтва, в тому числі актори їв Монтан, Джейн Фонда, співак Стів Вондер та інші. У виборах взяла участь Конфедерація незалежної Польщі (КПН). очолювана Л. Мочульським, яка окремо виставила 16 кандидатів на послів до сейму і 5 - сенаторів, а також деякі інші політичні угруповання.

18 квітня відбулося перше засідання Узгоджувальної комісії, яка здійснювала контроль за виконанням угод Круглого столу. До її складу входили В. Ярузельський і Л. Валенса. Засідання комісії були присвячені переважно розгляду скарг "Солідарності"

Ш

У нових реаліях Європи та світу

на утиски й перешкоди з боку властей. Основна увага партійно-урядового табору була зосереджена на успішному проведенні виборів до сейму і сенату. Не маючи досвіду проведення демократичних виборів, апарат ПОРП припустився багатьох тактичних помилок в організації передвиборчої роботи. Кандидати у посли від правлячої коаліції, серед яких було чимало нових людей, програвали своїм опонентам у відкритості та стилі спілкування з виборцями. Важливим козирем урядової коаліції було гасло порозуміння і забезпечення суспільного спокою, еволюція політичної системи в бік демократії. Однак вміло використати ці гасла апарат ПОРП не вмів. "Партія, що впродовж десятків років звикла до здійснення монопольної влади і адміністративної діяльності, - зазначалося в спеціальному документі ЦК ПОРП про оцінку виборів, - не зуміла перебудуватися у політичному плані (...) Не вдалося залучити не тільки близьких до неї ідейно союзних громадських організацій (...), але навіть значну частину первинних партійних організацій..." Наприкінці травня за дорученням ЦК ПОРП було проведено дослідження суспільних настроїв, яке показало, що 40 % виборців віддали перевагу кандидатам опозиції, а 15 % - правлячої коаліції.

4 червня відбувся перший тур виборів. До виборчих урн прийшло 62 % виборців. За умовами Круглого столу, представники опозиції входили до складу всіх виборчих дільниць, що виключало можливість фальсифікації. Перші результати свідчили про успіх опозиції і поразку коаліції: кандидати від ГК вже у першому турі зайняли 160 місць зі 161 в сеймі і здобули 98 мандатів зі 100 в сенаті; керівні діячі коаліції, які обиралися за окремим т.зв. "крайовим списком", в більшості не здобули необхідної кількості голосів (з 35 кандидатів пройшли лише два); від коаліції до сейму було обрано лише 5 послів з 299 мандатів, а в сенат - жодного. Такий підсумок першого туру став несподіванкою як для коаліції, так і для опозиції. Пізніше у спогадах В. Ярузельський зазначав, що комуністи "були впевнені, що збережуть владу", але "зобули про два чинники, яких не могли виявити навіть комп'ютери: про заперечення системи (суспільством - Л.З.) і про роль костелу". Лідери опозиції теж були стурбовані ситуацією, боячися, що влада анулює вибори, посилаючися на порушення угоди Круглого столу. Уже 6 червня на вимогу уряду відбулася зустріч його представників з лідерами "Солідарності", на якій опозиція була звинувачена в порушенні угод і намаганні захопити владу. Щоб не провокувати загострення обстановки, керівники ГК погодилися піти на екстраординарний крок: включити 33 мандати "крайового списку", який не передбачав другого туру, до загальної кількості мандатів коаліції (199 + 33). Терміново було ухвалене відповідне рішення Державної ради, яке дозволяло здійснити таку процедуру. Перед другим туром виборів (18 червня) коаліція поміняла кандидатів, а "Солідарність" закликала виборців проголосувати за кандидатів коаліції. На вибори з'явилося лише 25 % виборців. Опозиція здобула ще один мандат у сенаті (99 зі 100), а коаліція заповнила відведені їй місця в парламенті. У результаті виборів у "контрактовому сеймі" опинилися 161 посол від ГК і 299 від правлячої коаліції, у сенаті 99 місць зі 100 мала опозиція. Представники опозиції 23 червня зібралися у Варшавському університеті, де їх привітав Л. Валенса, і утворили Громадянський парламентський клуб (ГПК) під керівництвом Б. Ґеремека. Маршалком сейму був обраний людовець Миколай Козакєвич, сенату - професор Анджей Стельмаховський від ГКП.

Червневі вибори стали переломним епізодом у політичному розвитку Польщі. Вони продемонстрували негативне ставлення більшості населення до комуністичної влади, прагнення до суспільних змін у демократичному дусі. Поразка урядової коаліції засвідчила ізоляцію ПОРП в суспільстві, поставила під сумнів право комуністів керувати країною. Відцентрові процеси розпочалися в союзних ПОРП партіях - серед людовців і демократів, частина яких почала виступати на боці опозиції. Само по собі постало

Історія Польщі

питання про право В. Ярузельського посісти вищу державну посаду президента. Сумнівним представлялося його обрання новим складом сейму та сенату. ЗО червня на пленумі ЦК ПОРП В. Ярузельський відмовився виступити кандидатом на посаду президента, порекомендувавши замість себе генерала Ч. Кіщака. "Солідарність" та її лідер не наважилися ставити питання про посаду президента і брати на себе відповідальність за країну. У цей драматичний момент у "Газеті виборчій" з'явилася стаття А. Міхніка під промовистою назвою Ваш президент, наш прем 'єр, яка викликала гострі дискусії як у "Солідарності", так і в ПОРП. Один із лідерів ГК Т. Мазовєцький відкидав цей проект, посилаючися на відсутність у "Солідарності" та опозиції програми дій, яку можна було запропонувати країні. На першому плані, однак, стояло питання обрання президента. Напередодні виборів на вишу державну посаду до країни прибув президент США Д. Буш, який провів тут зустрічі з В. Ярузельським, Л. Валенсою та іншими польськими політиками, в ході яких переконував, що найкращою кандидатурою на посаду президента Польщі в цей період є В. Ярузельський. Після цих розмов Л. Валенса погодився підтримати генерала на вищу державну посаду. 19 липня Національні збори (спільне засідання сейму і сенату) обрали В. Ярузельського президентом Польщі більшістю в один голос (270 за, 233 проти, 33 утрималося), при цьому вирішальну роль зіграла частина послів ГПК, які голосували за генерала. Результати й обставини голосування значно послабили вплив В. Ярузельського на політичне життя.

Виборча кампанія завдала непоправного удару ПОРП. Авторитет партії впав ще більше. 29 липня на пленумі ЦК ПОРП В. Ярузельський подав у відставку з посади першого секретаря ПОРП. Його місце посів М.Ф. Раковський, який прагнув "вдихнути" в партію нове життя, спираючися на молодих "реформаторів" Л. Міллєра, Є. Вятра, М. Свєнціцького. Але в керівництві залишилися й представники консерваторів. 31 липня М.Ф. Раковський подав у відставку з посади прем'єра уряду. Його останнім кроком було рішення про перехід до ринкових відносин у торгівлі, що передбачав скасування будь-якої регламентації й запровадження вільних цін на товари широкого вжитку. У відповідь новий сейм 31 липня ухвалив закон про індексацію зарплати відповідно до зростання цін. Це мало фатальні наслідки для фінансової системи країни: дефіцит коштів покривався друком грошей, починала розкручуватися спіраль інфляції.

Уряд Т. Мазовєцького. Новий уряд за пропозицією президента очолив Ч. Кіщак. Він намагався сформувати коаліційний кабінет, але зіткнувся з відмовою як з боку ГПК, так і колишніх союзних партій. На той час у результаті таємних переговорів між ГПК, ЗСЛ і СД було досягнуто угоди про створення уряду на базі цих політичних сил. Ініціатором угоди став Л. Валенса за намовою своїх радників - братів Ярослава і Лєха Качинських. 17 серпня керівники трьох угруповань Л. Валенса, Р. Маліновський (ЗСЛ) і Є. Юзьвяк (СД) оголосили про готовність утворити коаліційний "уряд національної відповідальності". За таких обставин Ч. Кіщаку не залишалося нічого іншого, як подати у відставку. З трьох кандидатур на посаду прем'єра, запропонованих президентові Л. Валенсою (Т. Мазовєцький, Б. Ґеремек, Я. Куронь), той вибрав довгорічного радника "Солідарності" Тадеуша Мазовєцького. 24 серпня сейм великою більшістю голосів обрав його головою уряду. У своєму програмному виступі Т. Мазовєцький накреслив план створення ринкової економіки і правової держави, забезпечення свободи інформації, встановлення рівноправних стосунків з союзниками, застеріг від "полювання на відьом" або розправи з представниками попереднього режиму. "Стоїмо перед двома головними проблемами Польщі, - говорив прем'єр, - політичною перебудовою держави і виходом країни з господарської катастрофи". На початку вересня було сформовано уряд, до якого увійшли 11 міністрів від ГПК, 4 - ЗСЛ, 3 - СД, 5 - ПОРП, в тому числі Ч. Кіщак (МВС) і Ф. Сівіцький (МО). Віце-прем'єром з економіки та фінансів став

У нових реаліях Європи та світу

молодий, але здібний економіст Лєшек Бальцерович, міністром закордонних справ -професор Кшиштоф Скубішевський, міністром праці -Яцек Куронь.

З утворенням уряду Т. Мазовєцького розпочався процес деконструкції тоталітарного режиму і поступове запровадження елементів демократичного устрою. Комуністи, втративши довіру суспільства, повинні були поступитися владою. Революційний за змістом процес зміни влади відбувся мирним шляхом, що назагал свідчило про високий цивілі-заційний рівень головних акторів політичної сцени і громадськості. Польські події значною мірою були зумовлені швидкими змінами на старому континенті. Демократичні процеси, які охопили СРСР, зробили неможливим проведення ним імперіальної політики. "Доктрина Брежнєва" залишилась у минулому. Восени та взимку 1989 р. в усіх країнах "соціалістичного табору" відбулася зміна влади, під час якої комуністи змушені були поступитися демократичним силам.

Уряд Т. Мазовєцького розпочав складну роботу зміни устрою в Польщі. Найпростішим завданням був демонтаж численних пам'ятників комуністичних вождів і перейменування вулиць, площ, освітніх і культурних закладів, підприємств тощо. Новий прем'єр розпочав зі зміни кадрів на вищих урядових посадах, керуючися передусім фаховим рівнем кандидатів. За два перші місяці було замінено 38 урядовців на посадах держсекретарів, директорів комітетів і департаментів. У квітні 1990 р. міліція була замінена поліцією, а служба безпеки МВС - Управлянням охорони держави; розпочалася заміна керівних кадрів в МВС. Уряд напружено працював у взаємодії з сеймом і сенатом. У липні 1990 р. відійшли з посад міністрів Ч. Кіщак і Ф. Сівіцький, а на їх місце прийшли відповідно К. Козловський і П. Колодзєйчик, які представляли колишню опозицію. В армії та поліції було заборонено належати до політичних партій і проводити політичну діяльність. Восени 1989 р. припинив діяльність ПРОН. 20 грудня сейм ухвалив закон про Верховний суд, який став незалежним від урядових інстанцій.

29 грудня 1989 р. сейм прийняв поправки до Конституції, які усунули з її тексту комуністичну атрибутику: держава отримала назву Республіка Польща ("Жечпосполіта Польска"), усунено записи про керівну роль ПОРП, дружбу з СРСР, про соціалістичне господарство і соціалізм. Польща визначалася як правова демократична держава, в якій влада належить народу і здійснюється через її представників, обраних до сейму, сенату і територіальних самоврядних органів. Було підтверджено принцип політичного плюралізму, який допускав необмежені можливості створення політичних партій і громадських організацій у рамках конституційного устрою. В економічну частину внесено положення про самоврядування і свободу господарської діяльності. Одночасно з внесенням поправок було створено дві комісії для підготовки тексту нового Основного закону країни, які очолили Б. Ґеремек і А. Ґжеськовяк. Назагал діяльність уряду і парламенту відзначалася хаотичністю, що пояснювалося відсутністю в опозиції плану демонтажу комуністичного устрою, а також страхом перед можливим саботажем партійно-державного апарату або навіть заколотом прокомуністичних сил. Тому зміни відбувалися повільно, з урахуванням внутрішньої та міжнародної обстановки. Уряд спирався на загальну підтримку населення: на початку 1990 р. на його боці було майже 90 % поляків. Навесні 1990 р. були відмінені комуністичні свята і запроваджено нові - 3 травня (свято Конституції), 15 травня - день Війська Польського (на честь битви під Варшавою 1920 р.) та ін. У травні 1990 р. після внесення відповідних змін до Конституції, які запровадили дійсне територіальне самоврядування, пройшли вибори до національних рад ґмін, міст і воєводств. Вони були позначені невисокою активністю населення (42,2 % виборців), але підтвердили довір'я до "Солідарності": кандидати громадянських комітетів здобули 41,5 % всіх місць, на другому місці (38 %) опинилися незалежні кандидати, представники політичних партій посіли решту мандатів.

Історія Польщі

Одним з головних і вирішальних напрямів діяльності уряду стало подолання господарської кризи і реформування економічних відносин. У жовтні 1989 р. група економістів, очолюваних віце-прем'єром Л. Бальцеровичем, представила план стабілізації економіки, який передбачав: (1) реформу фінансів і досягнення бюджетної рівноваги, (2) запровадження ринкових механізмів, (3) зміну структур власності. План був підтриманий Міжнародним валютним фондом, який погодився надати Польщі кредити на загальну суму понад 2,2 млрд. доларів. У грудні 1989 р. сейм ухвалив пакет законів, котрі передбачали початок реалізації плану з 1 січня 1990 р. Вони запровадили заморо-ження зарплати, припинення державних дотацій для підприємств, лібералізацію цін, девальвацію злотого (1 долар = 9,5 тис. злотих), реформи банківської системи і податків, приватизацію державної власності, лібералізацію торгівлі тощо. План Л. Бальцеровича отримав назву шокової терапії; він передбачав насамперед оздоровлення фінансової системи держави, без врахування соціальних наслідків, за що піддавався критиці як справа, так і зліва. Але уряд обіцяв населенню короткий період труднощів, які повинні були завершитися перебудовою системи господарських відносин на ринкових засадах самоокупності, конкуренції. Внаслідок реалізації плану вдалося за півроку (до червня 1990 р.) знизити інфляцію майже з 1000 % до 6 %, розпочати приватизацію державних підприємств (значною мірою партійною номенклатурою). З іншого боку, замороження зарплати спричинило протести робітників різних галузей: навесні та влітку 1990 р. пройшли численні страйки та демонстрації протесту проти зниження рівня життя. Почало різко зростати безробіття, досягнувши наприкінці 1990 р. 1 млн. осіб. Ситуацію злагоджувала діяльність міністерства праці, яке виплачувало безробітним соціальну допомогу, сприяло створенню тимчасових робочих місць. Уряд був налаштований довести до завершення план Л. Бальцеровича. Значну роль відіграла його підтримка західними фінансовими центрами та інвесторами. У лютому 1990 р. Паризький клуб кредиторів відстрочив виплату Польщею 10 млрд. доларів боргу.

Уряд Т. Мазовєцького почав проводити самостійну зовнішню політику. Важливого значення набули стосунки з СРСР. У листопаді 1989 р. прем'єр здійснив ділову поїздку до Москви, де провів переговори і відвідав Катинь. У 1990 р. Москва нарешті представила Польщі документи, які свідчили про розстріл польських офіцерів у 1940 р. Невдовзі розпочалися складні переговори про вивід радянських військ з території Польщі. Польські керівники з симпатією спостерігали ' федералізацією республік СРСР, негласно підтримуючи в них сепаратистичні тенденції. У жовтні 1990 р. міністр закор-донних справ К. Скубішевський відвідав Білорусь, Україну і Росію. 13 жовтня в Києві було підписано Декларацію про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин, яка була складена за зразком взаємин двох суверенних держав. Подібні документи були підписані з Росією та Білоруссю. Одною з перших Польща виз-нала незалежність Литви, проголошену в березні 1990 р., хоча у взаєминах двох країн залишалися напруження, пов'язані з минулим. Успішно налагоджувалися стосунки з демократичними Чехословаччиною, Угорщиною. У липні 1990 р. польська делегація взяла участь у зустрічі чотирьох держав - переможниць у Другій світовій війні в Парижі, де розглядалося питання міжнародного визнання об'єднаної Німеччини (конференція "4+2"), під час якої було підтверджено непорушність кордонів Польщі по Одрі і Нисі. Добре розвивалися стосунки із західними

 

Рис.82. Економіст Лєшек Бальцерович.