Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 6. Часи потрясінь і занепаду війна з повсталою Україною

Поиск

На 1648 р. Річ Посполита була однією з найбільших держав Європи. її площа становила 990 тис. кв.км, населення близько 11 млн. осіб, з чого понад 50 % були поляки. У Малопольщі, Великопольщі і Мазовії разом узятих чисельність населення доходила до 4 млн. (за межами держави в Сілезії проживало понад 1,5 млн., в Західному Помор'ї- до 350-400 тис. осіб).

Річ Посполита була однією з найсильніших європейських держав. Проте її державний організм був підточений хворобами, головними з яких були слабкість влади короля та його адміністрації, політична корупція та падіння свідомості громадських обов'язків широких кіл шляхти, що прикривалися тирадами про патріотизм і "золоті вольності". Розквіт цих вольностей контрастно підкреслював соціальну прірву між безправністю простолюду і необмеженою владою над ним панів, відбувався на тлі посиленого національного пригнічення українців, білорусів, литовців, росіян. Визвольна війна українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького оголила ці хвороби. її вибух поклав початок епосі потрясінь і занепаду Речі Посполитої, яка тривала до середини XVIII ст.

У першій своїй.битві цієї війни повстале українське козацтво спільно із загоном кримських татар в ніч з 15 на 16 травня 1648 р. біля річки Жовті Води (лівої притоки Інгульця, що впадає в Дніпро) за межами Речі Посполитої розгромило шеститисячний авангард польського війська, основна частина якого на чолі з коронними гетьманами -великим Миколаєм Потоцьким і польним Марціном Калиновським - була розташована між Чигирином і Черкасами. Близько половини жовнірів потрапило у полон. Серед полонених був і смертельно поранений син М. Потоцького Стефан, який командував цим авангардом. Наступну перемогу над поляками Б. Хмельницький здобув у битві під Корсунем 26 травня того ж року. Обох коронних гетьманів він захопив у полон і віддав татарам, котрі й у цій битві допомагали йому.

Незадовго до Корсунської битви, 20 травня, у Варшаві помер король Владислав IV. Влада в Речі Посполитій на час безкоролів'я зосередилася в руках не стільки примаса, скільки канцлера великого коронного Єжи Оссолінського. За його ініціативою вже у червні почалися переговори між повсталими й урядом, представленим на них лідером православної шляхти брацлавським воєводою Адамом Киселем. Вимоги Богдана Хмельницького були такі: збільшити козацький реєстр до 12 тис, поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів в їхніх спорах за храми. Український гетьман тоді ще відчував себе часткою Речі Посполитої, його наміри не виходили за межі "козацького автономізму".

Поки тривали переговори обидві сторони нарощували сили. Командування коронним військом на час полону обох його гетьманів було доручено регіментарям князю Владиславов і Домініку Заславському, Миколаю Остророгу й Александрові Конєцполь-ському. Під їхнім командуванням перебувало 35-40 тис. шляхти і жовнірів, серед яких панувала легковажна зверхність в оцінці реальної сили козаків. Були тут також магнатські загони, серед яких і шеститисячний магната Яреми (Єремії) Вишневецького, котрий володів величезними латифундіями на Лівобережжі. Козацькі загони мали чисельну перевагу (50-70 тис); до них приєдналася татарська кіннота. Армії зійшлися у двобої 23 вересня 1648 р. в північній частині Подільського воєводства біля містечка Пилявці, на рівнині обабіч річки Ікви (лівої притоки Бугу). Під ударами козаків і татар

Історія Польщі

керівництво коронного війська покинуло поле бою, а слідом за ним і військо почало панічно втікати. Б. Хмельницький здобув чергову перемогу. Пилявецька втеча стала ганебною сторінкою у польській воєнній історії. Вона відкрила козацькій армії дорогу на Захід.

Похід Б. Хмельницького в західноукраїнські землі мав характер демонстрації сили. З головними силами він попрямував до Львова і на початку жовтня атакував його передмістя, після чого обложив місто. Облога тривала три тижні. Гетьман задовільнився великою грошовою контрибуцією, більша частина якої пішла на оплату татарських союзників. 26 жовтня він рушив на Замостя, захоплення якого відкрило б йому шлях на Варшаву. Доки тривала козацька облога Замостя, у Варшаві 17 листопада королем був обраний брат Владислава IV - Ян Казимир, причому недвозначна підтримка Б. Хмельницьким його кандидатури стала чи не вирішальним чинником елекції. Гетьман, вважаючи його поміркованим політиком, сподівався домовитися з ним щодо задоволення козацьких вимог. На елекційному сеймі претендентом на королівський престол виступав також молодший брат Яна Казимира вроцлавський єпископ Кароль Фердинанд, проте, переконавшись у тому, що шансів бути обраним у нього немає, він 11 листопада зняв свою кандидатуру. Через тиждень після елекції Яна Казимира Б. Хмельницький, провівшипопередні переговори з його посланцем, якому виклав козацькі вимоги, зняв облогу Замостя і повернув свої полки на схід. 2 січня 1649 р. він тріумфально в'їхав до Києва.

Козацько-польські переговори, започатковані під Замостям, продовжувались у лютому 1649 р. в Переяславі. Польську делегацію (комісію) на них очолював А. Кисіль. Із заяв гетьмана під час переговорів стало очевидним, що "козацький автономізм" "набув цілком нових територіально-політичних обрисів. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об'єкт зацікавлень Б. Хмельницького перемістився на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб'єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а "народ увесь руський", що його належить вибити "з лядської неволі" (Н. Яковенко). 20 лютого 1649 р. під час переяславських переговорів польські комісари урочисто вручили Б. Хмельницькому королівські булаву і хоругву як символи його гетьманської влади. Це означало визнання гетьманства Б. Хмельницького королем та Річчю Посполитою. На тих самих переговорах йшлося про перемир'я між сторонами конфлікту. Гетьман погодився на перемир'я тільки "до трави", тобто весни. Пограничною межею перемирних територій було визначено межиріччя Горині (притоки Прип'яті) та її правої притоки Случі.

У червні 1649 р. воєнні дії відновилися. З 10 липня Військо Запорозьке облягало волинське місто Збараж, а 15-16 серпня під містом Руського воєводства Зборовом воно спільно з татарами завдало поразки коронній армії, якою командував Ян Казимир. Проте перемога Б. Хмельницького не влаштовувала його союзника хана Іслам-Ґірея III, який намагався затягнути козацько-польську війну, що давала його ордам змогу безкарно спустошувати українські землі. 17 серпня хан, підкуплений Є. Оссолінським, таємно від Б. Хмельницького пішов на угоду з поляками, яка передбачала умови козацько-польського примирення. Під тиском хана гетьман був змушений прийняти ці умови, котрі далеко не відповідали успіхам української зброї і понесеним повсталими жертвам. За Зборівською мирною угодою, укладеною 18 серпня представниками козацького і коронного військ, встановлювався 40-тисячний козацький реєстр; під владу Війська Запорозького переходила територія Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств; земські уряди на цій території могла посідати тільки руська православна шляхта, а євреї та єзуїти мали бути з неї виселені; натомість шляхті, незалежно від її віросповідання, дозволялося повернутись до своїх маєтків у цих воєводствах; унія в Речі Посполитій повинна бути скасована, а київському православному митрополитові

Часи потрясінь і занепаду

обіцяно місце в сенаті. 19 серпня Б. Хмельницький присягнув дотримуватися Зборівської угоди перед Є. Оссолінським й А. Киселем, а наступного дня був прийнятий королем у польському таборі. У ніч на 23 серпня було знято козацьку облогу Збаража. Сейм, який проходив у Варшаві в листопаді 1649 - січні 1650 pp., затвердив Зборівську угоду, за винятком статей щодо включення київського митрополита до складу сенату та скасування унії.

Зборівський договір не влаштовував ні повсталих, ні, тим більше, правлячі кола Речі Посполитої. Наприкінці літа 1650 р. після смерті Є. Оссолінського та повернення з татарського полону гетьманів М. Потоцького, який закликав воювати доти, "доки вся земля не почервоніє від козацької крові", і М. Калиновського, у Варшаві здобули перевагу прихильники політики сили щодо повсталого українського народу. В грудні того ж року сейм ухвалив довести чисельність коронного війська до 36 тис, а литовського-до 15 тис. і оголосив скликання на 1651 р. посполитого рушення, тобто загальну мобілізацію шляхти.

Готувався до відновлення воєнних дій і Б. Хмельницький. Напередодні боїв чисельність козацьких і коронних сил була більш-менш однаковою. Під булавою Б. Хмельницького перебувало близько 100 тис. чол., у тому числі до 40-50 тис. козаків, решту становили селяни і міщани. Союзницька татарська кіннота, приведена особисто Іслам-Ґіреєм III, налічувала 30-40 тис. Коронна армія мала до 40 тис. регулярного складу, стільки ж жовнірів з магнатських загонів і майже 40-тисячне посполите рушення.

Костка Напєрський. Щоб відволікти частину шляхти від участі в посполитому рушенні і ускладнити внутрішньополітичну ситуацію в Речі Посполитій, Б. Хмельницький весною 1651 р. розіслав до Польщі своїх емісарів із завданням підбурювати селян до повстання проти панів-щляхти. Зерна агітації емісарів, які діяли у Велико-польщі, Малопольщі й Мазовії, впали на сприятливий грунт. Із селянських виступів, що відбулися у травні-червні, найбільший був у підкарпатському районі Підгалля Краківського воєводства. Його очолив Александр Лев Костка Напєрський. Справжнє його ім'я було Станіслав Бзовський. Походження К. Напєрського залишається значною мірою загадкою для істориків. Він видавав себе за позашлюбного сина Владислава IV, певний час йому довелося шукати щастя на службі в іноземних державах. Щоб полегшити свої дії й приспати пильність шляхти, він іменував себе королівським полковником, для чого, ймовірно, й взяв ім'я Костки, що належало знатному магнатському роду. Правдоподібно, що К. Напєрський діяв у погодженні з Б. Хмельницьким, а також з семигородським князем Дєрдєм II Ракоці, який за домовленістю з козацьким гетьманом планував вдертися в Польщу через Словаччину і створити таким чином "другий фронт" проти Речі Посполитої. При допомозі листів, виданих начебто королем, К. Напєрський закликав селян повстати проти шляхти.

У червні 1651 р. Костка Напєрський перейшов до рішучих дій. З невеликим загоном він оволодів важливим стратегічним пунктом - замком Чорштин на кордоні з Словаччиною, сподіваючися на прихід Дєрдя II Ракоці. На численні його заклики, вислані з Чорштина. чимало підкарпатських селян піднялося на боротьбу. Очікуваного приходу семигородського князя К. Напєрський не дочекався. Тим часом королівський єпископ Пйотр Ґембіцький, що управляв краєм в період антикозацької воєнної кампанії, організував півторатмсячний загін і приступив до придушення повстання. 24 червня після триденної облоги він захопив Чорштин, який К. Напєрський обороняв з півсотнею осіб. Серед полонених захисників замку був К. Напєрський. Він був страчений. Окремі виступи селян на Підкарпатті тривали ще деякий час. На повстання у Підгаллі відгукнулися низи кількох міст Краківського воєводства, робітники соляних копалень Бохні і

Історія Польщі

Вєлічки, а також рудників Краківського і Сандомирського воєводств. Проте бажаного ефекту соціальні виступи на польських землях Б. Хмельницькому не принесли.

Битва, до якої Річ Посполита і Військо Запорозьке довго готувалися, відбулася під волинським містечком Бересіечком 28-30 червня 1651 р. Вона закінчилася повною перемогою армії Речі Посполитої, якою командував Ян Казимир. Успіхом поляки знову завдячували кримському ханові, який зі своїм військом втік з поля бою, силоміць прихопивши Б. Хмельницького, чим дуже послабив боєздатність козаків. Б. Хмельницький, вирвавшися за великий викуп з татарського полону, став активно готуватися до продовження війни. Враховуючи вимоги війська, коронне командування пішло 28 вересня 1651 р. на підписання з козаками договору у Білій Церкві на таких умовах: юрисдикція Війська Запорозького обмежується Київським воєводством, козацький реєстр скорочується до 20 тис, реєстрові козаки виселяються з Брацлавського і Чернігівського воєводств у королівські маєтки Київського воєводства, втрачені шляхтою маєтності повертаються у її власність, а вилучені з реєстру козаки - під її владу, гетьман позбавляється права диплома і ичних зносин з іноземними державами і зобов'язується розірвати воєнний союз з кримським ханом.

Обидві сторони залишилися незадоволеними й сповненими взаємної недовіри. Символічним було те, що Білоцерківський договір не дочекався затвердження на сеймі, який проходив у січні-березні 1652р. Це розв'язало руки Б.Хмельницькому. 2 червня (652 р. він спільно з татарською кіннотою вщент розгромив 20-тисячне коронне військо біля містечка Батога, що в Брацлавському воєводстві,. У битві загинув його командувач - гетьман польний коронний М. Калиновський. Батізький розгром не охолодив запалу войовничої партії у Варшаві. Сейм, що зібрався 23 липня того ж року, відхилив пропозицію Б. Хмельницького офіційно поновити статті Зборівського договору.

Від початку жовтня до середини грудня 1653р. Б.Хмельницький разом з Іслам-Ґіреєм III тримав в облозі під містечком Подільського воєводства Жванцем 40-тисячне коронне військо, очолюване Яном Казимиром. Врешті хан узяв на себе, як і під Зборовом, роль посередника, незацікавленого у надмірному посиленні будь-кого з противників. Його переговори з польським командуванням закінчилися 17 грудня угодою, яка відновлювала статті Зборівського договору.

На той час поновлення Зборівського договору для керівництва Війська Запорозького вже не було особливо бажаним успіхом. Справа в тому, що на його прохання 11 жовтня 1653 р. Земський собор у Москві ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке з "городами их и землями" під "государя высокую руку". Прийнята на Переяславській козацькій раді 18 січня 1654 р. ухвала про перехід України під протекторат Московської держави викликала в правлячих колах Речі Посполитої вкрай негативну реакцію: українська проблема, після тривалої війни, вийшла за межі внутрішніх незгод у Речі Посполитій і перетворилася у зовнішню війну з Москвою. У ході воєнної кампанії, розпочатої в травні 1654 р., московити захопили Смоленську землю з Смоленськом та територію Білорусі до ріки Березини. Навесні того ж року коронне військо відновило воєнні дії на українських землях, спрямовані безпосередньо проти козаків, оскільки Москва до кінця року своїх військ тут не мала. У жовтні 1654 - на початку 1655 pp. 30-тисячна польська армія під проводом гетьмана великого, коронного Станіслава "Ревери" Потецького криваво пройшлася по Брацлавському воєводству; зокрема у розправах з козаками і населенням неабияк "відзначився" коронний обозний Стефан Чарнецький. До цього додалися шкоди, заподіяні 30-тисячним військом кримчаків, яке на початку січня 1655 р. з'єдналося з польським коронним відповідно до укладеного в листопаді 1654 р. польською дипломатією "вічного" договору з Бахчисараєм, що

Часи потрясінь і занепаду

денонсував козацько-татарську угоду й встановлював оборонно-наступальний союз короля й хана проти Москви та козацької України. 29 січня - 2 лютого біля села Охматова, що в Київському воєводстві, відбулася генеральна битва між Військом Запорозьким та допоміжним московським загоном, з одного боку, і коронною армією та татарами - з другого. І хоча битви не виграла жодна з сторін, наступ коронної армії в Україні було призупинено.

Шведська навала

19 липня 1655 р. Швеція оголосила війну Речі Посполитій, хоча до закінчення строку Штурмдорфського перемир'я лишалося шість років. У своєму прагненні повністю запанувати на південному узбережжі Балтійського моря Швеція мала намір захопити польсько-литовську частину Інфлянт, Курляндію і Королівську Пруссію. Опанування Москвою у 1654 р. значної частини Білорусі і побоювання, що московити під час війни з Річчю Посполитою на цьому не зупиняться прискорило реалізацію цього задуму. На рішення вплинуло й сильне послаблення Речі Посполитої у багаторічній війні з повсталою Україною та у конфлікті з Москвою. Приводом для оголошення війни Речі Посполитій послужило вживання Яном Казимиром титулу короля Швеції (його попередники на польському престолі з династії Вазів Сиґізмунд III і Владислав IV робили те саме). Ян Казимир був готовий позбутися цього титулу заради того, щоб спільно з Швецією виступити проти Москви, проте це не завадило Карлові X Ґуставу (1654-1660; належав до Пфальц-Цвайбрюккенської династії) розпочати війну з Річчю Посполитою.

До виступу проти Речі Посполитої шведського короля заохочували деякі магнатські угруповання Корони і Великого князівства Литовського, занепокоєні прагненням Яна Казимира посилити королівську владу, його неспроможністю покінчити з "бунтом" в Україні та повернути Речі Посполитій окуповані Москвою Смоленську й білоруські землі. Цим магнатам здавалося, що при шведській допомозі і під протекторатом Карла X Ґустава, якого вони планували посадити на польський трон, вдасться відновити територіальну цілість Речі Посполитої і зберегти її традиційний державно-політичний устрій.

21 липня із західної частини Західного Помор'я, в якій Швеція остаточно запанувала за умовами Вестфальського миру 1648 р., через східну частину того ж Помор'я, яка належала Бранденбургії. 17-тисячне шведське військо на чолі з фельдмаршалом Магнусом Віттенбергом у липні 1655 р. вдерлося у Великопольщу і невдовзі її окупувало, завдяки тому, що великопольське шляхетське ополчення практично без опору капітулювало перед ним біля села Уйсьцє. Шведи захопили також польсько-литовські Інфлянти, Курляндію і просунулися в Жемайтію. Чимало литовсько-білоруської шляхти на чолі з гетьманом великим литовським Янушем Радзивіллом перейшло на їхній бік.

Далі воєнні дії відбувалися в основному на польських землях. 8 вересня шведи взяли Варшаву, 25 вересня обложили Краків. 29 вересня союзник шведів Б. Хмельницький спільно з російським допоміжним корпусом розбив армію великого гетьмана коронного С. Потоцького, після чого сім тижнів тримав в облозі Львів. Між тим, козацькі загони опанували Люблін і підійшли до Вісли в районі міст Казімєж Дольни і Пулави. Після одержання звістки про появу в їхньому тилу кримських татар - союзників Речі Посполитої - Б. Хмельницький взяв від львів'ян контрибуцію і пішов назустріч ханові Мегмед-Ґірею IV, щоб уладнати з ним відносини. Повернули на схід і зазначені щойно козацькі загони.

Історія Польщі

З жовтня шведи розбили армію гетьмана польного коронного Станіслава Лянцко-ронського, а 7 жовтня, фактично позбавлений військової опори, Ян Казимир виїхав до австрійської Сілезії. Тим часом, 19 жовтня капітулював Краків. 20 жовтня в Кєйданах у Литві частина тамтешньої шляхти на чолі з Янушем Радзивіллом уклала з шведами договір, за яким унія Великого князівства з Короною оголошувалася недійсною, натомість встановлювалась унія його з Швецією; Князівство переходило у дідичне володіння КарловіХ Густаву. 21 жовтня в Кракові був виданий офіційний акт, яким владу шведського короля визнавали Краків, Сандомир, Люблін, а також Київське, Волинське, Руське і Белзьке воєводства. 28 жовтня шведам піддалося військо гетьмана С. Потоцького. Обидва коронні гетьмани, як і багато інших польських воєначальників, перейшли на службу до шведського короля.

На зайнятих територіях шведи чинили численні насильства, руйнування, грабунки, реквізиції продовольства, нищення населення і національних цінностей, знущання над релігійними почуттями католиків (шведи були лютеранами). У пам'яті польського народу ці їхні дії (не тільки 1655 р., а й у подальшому ході польсько-шведської війни), що супроводжувалися голодомором й епідеміями, відклалися як жахливе лихоліття - шведський потоп.

Реакцією поляків на безчинства шведів стало зростання ненависті до них, як до окупантів. А пізньої осені 1655 р. розпочався партизанський рух, в якому брали участь селяни, міщани, патріотично налаштована шляхта. Велику роль в його організації відіграв обозний коронний і київський каштелян Стефан Чарнецький, який впродовж всієї шведської навали залишався вірним Янові Казимиру. Партизанські загони завдавали шведам чималої шкоди, своїми несподіваними ударами виснажували їхні сили. їхні дії одержали в народі назву "шарпаної війни"

З Ополя Ян Казимир універсалом від 20 листопада звернувся до поляків і мешканців Великого князівства Литовського, до всіх станів із закликом битися з окупантами та їхніми польськими й литовськими поплічниками. Заклик заохотив патріотичні сили до боротьби. Великої наснаги у ній додала героїчна (від 18 листопада до 27 грудня 1655 р.) оборона Ясногурського монастиря ордену павліанів, що біля міста Ченстохови (у ньому зберігалась і зберігається дотепер шанована поляками ікона Богородиці), яку витримали кількасот жовнірів, селян, міщан, шляхти і ченців під час його облоги 2-тисячним загоном шведів. Оборона, крім всього іншого, виразно підсилила релігійний характер війни з окупантами. Характерно, що на скликаний Карлом X Густавом 30 листопада до Варшави вальний сейм, на якому він мав намір домогтися визнання себе королем Речі Посполитої, ніхто з Корони і Великого князівства Литовського не з'явився. На той час ставлення шляхетського загалу до шведського короля різко змінилося.

18 грудня Ян Казимир вирушив із Сілезії до Львова, щоб звідти керувати боротьбою проти шведів. Розчарувавшись у діях шведів, обидва коронні гетьмани розірвали з Карлом X Густавом і організували ("зав'язали") 29 грудня в містечку Тишівщх, що на південний схід від Замостя. конфедерацію коронного війська, яка підтримала Яна Казимира. Останній до неї не приєднався, щоб не бути залежним від скомпрометованих гетьманів.

У січні 1656 р. Ян Казимир через Прикарпаття і Північну Словаччину прибув до Львова. Розпочалося поступове, з перемінними успіхами, визволення окупованих шведами територій. 20 січня у місті Ланьцут (біля Жешова) була створена конфедерація, яку він очолив. Через якийсь час після цього Тишовецька конфедерація перестала діяти, бо потреба у ній відпала.

Карл X Ґустав, оволодівши більшістю міст Королівської Пруссії (не вдалося тільки опанувати Ґданськ), примусив бранденбурзького курфюрста Фрідріха Вільгельма як

Часи потрясінь і занепаду

правителя Князівської Пруссії розірвати ленну залежність від польського короля і стати його ленником. Це означало, що Фрідріх Вільгельм мав надавати шведському королю військову допомогу в його антипольській війні. Після цього в лютому Карл X Ґустав рушив на південь у напрямі на Львів, щоб завдати вирішального удару військам Яна Казимира. Однак, не зумівши взяти Замостя - важливого опорного пункту поляків - він сприямував свої сили до Перемишля, а звідти повернув на північ. У міжріччі Вісли і Сяну, при злитті їх течій, в березні і квітні йому з великим трудом вдалося врятувати свою армію, оточену коронним військом, і з немалими втратами правим берегом Вісли дістатися Мазовії, а звідти - Королівської Пруссії. У війні відбувся рішучий перелом на користь поляків. До цього значною мірою причинився Павел Сапєга, призначений Яном Казимиром в березні 1656 р. великим гетьманом литовським замість Я. Радзивілла, померлого в кінці грудня попереднього року. П. Сапєга діяв проти шведів рішуче.

1 квітня 1656 р. у львівському кафедральному соборі перед образом Богородиці Ян Казимир виголосив славнозвісну клятву, котра була проявом його глибокої вдячності простому люду за участь у боротьбі проти шведської навали. "Оскільки бачу я з великим болем мого серця, - сказано у клятві, - що всі лиха, котрі за останні сім років впали на моє королівство, а саме: епідемія, війна й інші нещастя зіслані стали Найвищим Суддею як кара за стогони й утиск селян, - то обіцяю і клянусь, що після здобуття миру вживу зі всіма станами всіх засобів, щоб люд мого королівства був звільнений від усіх несправедливих тягарів і визиску". Обіцянки король не виконав та й не міг виконати. Але сам факт її прилюдного виголошення знаменний тим, що передає атмосферу крайнього напруження у війні зі шведами.

7 квітня під містечком Варка, що над Піліцею, поляки розгромили тритисячний корпус баденського маркграфа Фрідріха, союзника шведів. То була перша у цій війні значна польська перемога над окупантами у відкритому двобої. 25 червня 1656 р. Фрідріх Вільгельм уклав у Кенігсберзі з Карлом X Ґуставом договір, який повторював умови січневої угоди між ними і містив обіцянку шведського короля віддати Бранденбургії у довічне володіння Великопольщу з Ленчицькою і Сєрадзькою землями та Вармію, взамін за негайну військову допомогу шведам. Не встиг Карл X Ґустав її отримати, як поляки спромоглися 1 липня відвоювати Варшаву. Об'єднаним шведсько-бранденбурзьким військам наприкінці липня вдалося відвоювати польську столицю, проте невдовзі (26 серпня) вони були змушені її залишити. Із собою вони забрали до Стокгольма награбовані у Варшаві твори мистецтва, бібліотеку Вазів, архівні матеріали.

Восени 1656 р. полякам вдалося очистити від ворога частину Великопольщі і Королівської Пруссії. 15 грудня Ян Казимир прибув до Ґданська. На кінець цього року більшість земель, окупованих шведами (частково й Фрідріхом Вільгельмом), була від них звільнена. На цей час Річ Посполита в особі Москви мала союзника у боротьбі з шведами. Ще у травні царський уряд, занепокоєний претензіями Швеції на виключне володіння південним узбережжям Балтійського моря, розірвав з нею дипломатичні відносини, в червні оголосив їй війну, а 22 серпня розпочав з представниками Речі Посполитої переговори про перемир'я. З листопада 1656 р. в селі Нємежі біля Вільна перемир'я було підписане. За ним обидві сторони зобов'язалися діяти спільно проти Швеції і Бранденбургії. Під тиском Москви до Віденського трактату увійшов пункт

Рис. 19. Портрет Яна Казимира.

Історія Польщі

про те, що цар Олексій Михайлович на найближчому сеймі буде обраний польським королем, а після смерті Я на Казимира - коронований. Умова трактату про спільні дії не була реалізована через те. що в ході подальших переговорів між сторонами московити наполягали на згаданому обранні, а поляки всіляко ухилялися від прямої згоди на це. Липнево-серпневий сейм 1658 р. нарешті погодився з обранням. Проте католицькі єпископи одностайно (шляхом viritim) узалежнили обрання і вступ царя на польський престол від прийняття ним католицтва, чим, з огляду на категоричну відмову московського уряду, зробили неможливим його реалізацію.

До участі у віленських перемирних переговорах не було допущено делегацію Війська Запорозького. У відповідь на це Б. Хмельницький розгорнув дипломатичну активність, спрямовану на нейтралізацію польсько-московської угоди і посилення боротьби з Річчю Посполитою. її виявом було, зокрема, укладення, за ініціативою КарлаХ Ґустава, 6 грудня 1656 р. в замку Раднот (нині Ієрнуті) у Семигородді договору про спільні дії Швеції та її союзників проти Речі Посполитої і про поділ останньої між ними в разі її розгрому. Згідно з договором, до Швеції мали відійти Королівська Пруссія, Куявія, північна частина Мазовії. Жемайтія, польсько-литовські Інфлянти, Курляндія, Підляш-шя, деякі інші литовські та білоруські землі; до Бранденбургії - Великопольща з Ленчицькою і Серадзькою землями; до Семигороддя - решта Мазовії і Малопольща; Богуславові Радзивіллу - Новогрудське воєводство з прилеглими районами; Б. Хмельницькому - Україна. То був перший проект поділу Речі Посполитої. Одним з важливих кроків його реалізації став похід семигородського війська на чолі з князем Дєрдєм II Ракоці в Польщу у січні 1657 р., впродовж якого воно з'єдналося з військом Карла X Ґустава, захопило Берестя і попрямувало до Варшави, з якої полякам вдалося шведів витіснити в лютому. Разом з цим князем воював 20-тисячний корпус Війська Запорозького під командуванням полковника Антона Ждановича.

Занепокоєна цим Австрія, в травні 1657 р. поновила укладену в грудні 1656 р. у Відні союзницьку угоду з Річчю Посполитою про надання останній військової допомоги. У додатковому протоколі до угоди було сказано, що Ян Казимир і п'ять високих достойників Речі Посполитої будуть підтримувати габсбурзьку кандидатуру на польський престол після смерті Яна Казимира.

На цей час войовничий запал семигородського війська став згасати. Дєрдь II Ракоці відступив з Польщі в українські землі. Оточений поляками і татарами під містечком Чорним Островом, він 23 липня 1657 р. змушений був під містом Меджибожем (обидва поселення знаходилися в Подільському воєводстві) підписати акт капітуляції, зобов'язавшися покинути межі Речі Посполитої, розірвати зі своїми союзниками, сплатити велику контрибуцію і повернути награбоване.

Після того як у червні 1657 р. Данія оголосила війну Швеції, Карлові X Ґуставу довелося рушити на неї з частиною своїх сил, розквартированих у Польщі. (Як виявилося, територію Речі Посполитої він покинув назавжди). Це полегшило полякам боротьбу з окупантами. 28 серпня після двомісячної облоги, яку вони здійснювали разом з австрійцями, капітулював шведський гарнізон Кракова, і давня польська столиця була звільнена. На той час з усіх польських земель, за винятком більшої частини Королівської Пруссії, шведи були вигнані. Проте КарлХ Ґустав не вважав війну з Річчю Посполитою програною. Тим часом польська дипломатія змогла завдати йому дошкульного удару: їй вдалося відірвати бранденбурзького курфюрста від союзу з Швецією. За трактатом, підписаним у містечку Велява (на терені Князівської Пруссії) представниками Речі Посполитої і Бранденбургії 19 вересня 1657 р., Фрідріх Вільгельм зобов'язався розірвати цей союз, взамін за що він як правитель Князівської Пруссії та його наступники на престолі у ній, були звільнені від денної залежності щодо Польщі,

Часи потрясінь і занепаду

ставали незалежними. Щоправда, у трактаті зазначалося, що Князівська Пруссія, у випадку вигасання династії Гогенцоллернів по чоловічій лінії, буде приєднана до Корони; крім того, прусські стани повинні були присягати на вірність польському королеві у зв'язку зі вступом на престол кожного нового князя (остання така присяга відбулася у 1698 р). а Гогенцоллерни - надавати військову і фінансову підтримку Польщі.

6 листопада 1657 р. Річ Посполита і Бранденбурґія уклали договір у місті Бидгош, за яким відносини між ними набули союзницького характеру; за допомогу Польщі у війні з Швецією курфюрст отримав у ленне володіння Лемборкське та Битовське староства. Було також обіцяно віддати йому в заставу Драгімське староство (його Фрідріх Вільгельм самовільно окупував 1668 p.). Ці землі, розташовані на північному заході Королівської Пруссії, так і не були повернуті Короні; вони стали опорними пунктами Бранденбургії в регіоні. За тим самим договором після вигнання шведів Ельблонґ, який вони на той час тримали в своїх руках, повинен був перейти до Князівської Пруссії, а Річ Посполита могла його викупити за 400 тис. талярів. Цей пункт не був реалізований, бо після вигнання поляками шведів з Ельблонґа місто перейшло не до Князівської Пруссії, а до Речі Посполитої.

Улітку 1658 р. після успішного завершення війни з Данією Карл X Ґустав відновив воєнні дії протії Речі Посполитої. Але і на цей раз йому не поталанило. Він поступово втрачав свої позиції в Королівській Пруссії. Польсько-шведська війна добігала кінця. Наприкінці 1658 р. поляки взяли Торунь.

Доки тривала ця війна, відбулися важливі зміни в Україні. Після смерті Б. Хмельницького (6 серпня 1657 р.) гетьманом Війська Запорозького став генеральний писар Іван Виговський. Останній пішов на зближення з польськими правлячими колами. Результатом цього було підписання 16 вересня 1658 р. польсько-козацької угоди в Гадячі. Угода опиралася на ідею перетворення Речі Посполитої у федерацію Польської корони, Великого князівства Литовського та Великого князівства Руського в складі території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств, федерації, очолюваної спільно обраним королем, зі спільними сеймом і дипломатичними та військовими діями. Згідно з угодою, Руське князівство повинен був очолювати гетьман Війська Запорозького, пожиттєво І. Виговський, а після його смерті - призначена королем особа з чотирьох кандидатів, обраних на Раді цього війська. Князівство одержало власні центральні уряди (канцлера, підканцлера, маршалків, підскарбіїв), скарб, трибунал, йому дозволено було карбувати монету, мати академію в Києві з правами Краківської академії (університету) і створити другу подібну академію там, де це буде доцільно, а також без обмеження засновувати колегії та гімназії, друкарні. Угода зміцнила позиції православ'я в Речі Посполитій, натомість проголосила максимальне звуження можливостей існування унії (греко-католицької церкви). Київський митрополит, чотири українські та один білоруський єпископи отримували місця в сенаті. Значній кількості козацької старшини обіцяно надання польського шляхетства. Встановлювався 60-тисячний реєстр Війська Запорозького; гетьман міг мати також 10 тис. найманого (затяжного) війська. Шляхта і католицьке духовенство отримали дозвіл повернутися у свої маєтки, розташовані у Руському князівстві і покинуті ними на початку козацької війни. Зазначені військові козацькі сили можна було використовувати проти Москви лише тоді, коли вона відмовлятиметься віддати Речі Посполитій окуповані землі. У випадку укладення миру між Річчю Посполитою і Москвою повинні враховуватися інтереси Війська Запорозького і Руського князівства.

Затверджена в дещо зміненому варіанті (так, реєстр Війська Запорозького був зменшений до ЗО тис.) на варшавському сеймі, який працював у березні - на початку

Історія Польщі

травня 1659 p., і заприсягнена королем, примасом і сенатом Речі Посполитої, Гадяцька угода відкривала широкі можливості для автономного існування українського народу в межах Речі Посполитої, хоча й на частині його земель. Проте угоді не судилося бути втіленою в життя через сильний опір з боку частини козацької старшини і, особливо, козацьких низів. Опозиція І. Виговському та його оточенню зробила ставку на Москву, і та охоче відгукнулася на її заклики прийти з допомогою. У жовтні 1658 р. царський уряд, звинувативши польські правлячі кола в тому, що вони спричинилися до укладення Гадяцької угоди і завдали шкоди позиціям Москви в Україні, започаткованим Переяславською Радою 1654 р., зірвав Віденське перемир'я і відновив воєнні дії проти Речі Посполитої. На початку 1659 р. в руках Москви опинилися майже вся Литва і Білорусь; панувала вона тут до середини 1660 р. Проте цар довго не наважувався розгорнути воєнні дії на козацькій території. Щойно в червні 1659 р. московська армія вдерлися сюди, але 9 липня під Конотопом була вщент розгромлена 1. Виговським при допомозі кримського хана Мегмед-Ґірея IV і багатотисячних загонів найманців - поляків і татар, а також сербів, молдаван і волохів.

Однак подальші дії козацької опозиції 1. Виговському, зумовлені його пропольською політикою, призвели до радикальної зміни ситуації на території Війська Запорозького. 1. Виговський був змушений зректися булави і рятуватися втечею від розлючених недругів. Гетьманом був обраний син Б. Хмельницького - Юрій. А 27 жовтня Переяславська Рада під тиском московського війська, що оточувало місце її проведення, підтвердила попередній вибір протектора в особі Москви і схвалила продиктовані московським князем Олексієм Трубецьким статті, які відновили і поглибили залежність Війська Запорозького від московського царя.

Тим часом, до кінця 1659 р. шведи були видалені з усіх міст Коро



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 296; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.245.152 (0.021 с.)