Спроби порятунку Речі Посполитої

Відню. Виборні посади шляхти були ліквідовані, а їх місце зайняла чиновна ієрархія. Австрійські власті скасували засаду шляхетської рівності. За австрійським взірцем шляхту поділено на магнатів і власне шляхту. До магнатів зараховано всіх носіїв титулів князя і графа, причому графами ставали всі ті, хто на 1772 р. у Речі Посполитій були сенаторами, каштелянами, воєводами, міністрами або їхніми нащадками і подавали заяви з проханням надати графський титул та вносили за нього визначену суму.

У 1775 р. було проголошено створення в Королівстві провінційного сейму, подібного до сеймів, що діяли в інших землях Австрійської монархії. У сеймі мали право засідати магнати, шляхта і представники державних міст. Вони могли лише обговорювати те, як проводити в життя питання ("постулати", від чого сейм іменували посту.чатним), законопроекти з яких виносив на їх розгляд уряд. Але й до цього безсилого сейму уряд ставився з недовірою. Вперше він був скликаний імператором 1782 р., потім - 1786 і 1788 pp. Після цього до 1817 р. сейм не збирався.

1780-і роки в "Королівстві Галіції і Лодомерії" були ознаменовані селянською реформою, яка пов'язана з іменем імператора ИосифаII (1780-1790): у 1781 р. була скасована особиста залежність селян від феодала; співвідношення панської і селянської земель станом на 1 листопада 1786 р. оголошено нормою, порушення якої заборонялося; максимальний розмір панщини з селянського господарства обмежено трьома днями на тиждень, а для безземельних селян - 13 днями на рік. Феодали систематично порушували ці та інші законоположення з селянського питання.

Чотирирічний сейм. Другий поділ Речі Посполитої

6 жовтня 1788 р. у Варшаві відкрився сейм, котрому судилося золотими літерами вписатися в історію польського народу. Скликаний як звичайний, тобто шеститижневий, він постійно продовжував свою роботу, зважаючи на обсяг та складність завдань, які йому доводилося вирішувати. Восени 1790 р. строк повноважень цього сейму минав, а далеко не всі винесені на його розгляд принципово важливі для держави питання були вирішені. Надійшов час скликати наступний звичайний сейм. Новообраний сеймиками склад посольської ізби з кінця 1790 р. працював разом з попереднім. Це було зроблено для того, щоб довести до кінця реформаторський курс, узятий сеймом 1788 р. У подвоєному складі ізби сейм діяв до 29 травня 1792 p., коли, через несприятливі політичні обставини, змушений був розійтися (його повноваження закінчувалися восени 1792 р.). З огляду на його тривалість, він був прозваний Чотирирічним, а з огляду на значення - Великим.

Щоб забезпечити прийняття рішень більшістю голосів, сейм функціонував як конфедераційний. На ньому протистояли одне одному два угруповання ("партії"") - реформаторське ("патріотичне") і консервативне ("старошляхетське"), яке згоджувалося лише на проведення деяких реформ. Перше з них чисельно поступалося другому, але перевершувало його активністю. Дякуючи цим рисам, "патріотам" вдалося домогтися схвалення сеймом багатьох державно-політичних реформ.

У своїй діяльності "патріоти" спиралися на підтримку реформ (лицемірну, як виявилося згодом) Пруссією. Остання штовхала поляків на загострення відносин з Росією, котра цим реформам противилась і налаштовувала проти них "старошляхетців". Антиросійський характер прусської дипломатії пояснювався її занепокоєнням, що Росія, у випадку успішної для неї війни з Туреччиною, яка велася від серпня 1787 p., значно збільшить володіння в районі Північного Причорномор'я і таким чином порушить на свою користь баланс сил у Центральній і Східній Європі. У березні 1790 р. дійшло до підписання польсько-прусського оборонного договору, скерованого проти Росії:

Історія Польщі

прусська сторона обіцяла надати Речі Посполитій воєнну допомогу у тому випадку, якщо Росія, посилаючися на свої гарантії 1768 і 1775 рр. щодо кардинальних прав, втрутиться у справи цієї держави.

Реформи Чотирирічного сейму. У жовтні 1788 р. сейм відібрав керівництво збройними силами у проросійськи налаштованих гетьманів і Постійної ради й передав його призначеній ним Військовій комісії. Водночас сейм постановив створити 100-тисячну армію. Пізніше рішенням того ж сейму чисельність армії було зменшено до 65 тис, оскільки бракувало надходжень від податків для створення 100-тисячної армії. Був також ліквідований департамент зовнішніх справ Постійної ради, а його функції покладено на Депутацію закордонних відносин. У січні 1789 р. ліквідовано інші департаменти Постійної ради, після чого вона перестала існувати. Обов'язки новоскасованих департаментів стали виконувати відповідні комісії, створені сеймом.

У тому ж 1789 р. сейм ухвалив щорічно збирати т.зв. вічисту офіру (пожертву) у вигляді п'яти- і десятивідсоткового податку з доходів, відповідно, духовних і магнатсько-шляхетських землеволодінь, а також створити цивільно-військові комісії порядку в складі представників від шляхетського стану, обраних на сеймиках, і католицького духовенства - як органи місцевого управління; ці комісії діяли в основному як повітові.

У серпні 1790 р. "патріоти" добилися проголошення недійсними російських гарантій 1768 і 1775 pp. На березень 1791 р. припадає схвалення закону про сеймики, за яким безземельна шляхта, що нерідко небезоплатно віддавала свої голоси магнатам, була позбавлена виборчих прав. У квітні того ж року був схвалений закон про королівські міста, який став відповіддю на обіцянку сейму розглянути їхні вимоги. Ще 2 грудня 1789 р представники цих міст з усієї Речі Посполитої на чолі з президентом Старої Варшави Яном Декертом пройшли вулицями Варшави, вбрані у чорний одяг (цей похід отримав назву "чорна процесія"), і вручили Станіславові Августу складений Г. Коллон-таєм меморіал, який містив їхні вимоги. Закон про міста надав міщанам права особистої недоторканості, одержання шляхетської гідності, набування землеволодінь, зайняття духовних і цивільно-військових посад, повертав містам самоврядування, дозволив їм мати представництво на сеймі при розгляді питань, що стосувалися міст. Згодом Г. Коллонтай писав, що закон про міста мав на меті, "щоб упродовж кількох десятиріч міський стан перелився в шляхетський і щоб Річ Посполита не мала нікого, крім громадян, не мала ненависного поділу на стани".

Конституція 3 травня 1791 р. На 5 травня 1791 р. було призначено обговорення проекту основного закону Речі Посполитої, який, за задумом "патріотів", мав замінити Генрикові артикули і кардинальні права. "Патріоти", становлячи в посольській ізбі меншість, скористалися з того, що більшість "старошляхетців" роз'їхалася на пасхальні канікули, перенесли засідання на 3 травня і вирішили домогтися схвалення цього проекту. На хвилі великого емоційного піднесення, котре охопило послів-"патріотів" і багатотисячний натовп варшав'ян, який, щоб підтримати їх, оточив королівський замок, а також тих, хто розмістився в галереях зали засідань замку, проект більшістю голосів був прийнятий. Основний закон називався Закон про управління (Ustawa Rzadowa). За ним уже тоді в польському суспільстві закріпилася неофіційна назва - Конституція З травня.

В основу Конституції 3 травня було покладено засаду поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, проголошену французьким просвітителем Шарлем Луї Монтеск 'є (1689-1755). Конституція складалася з вступу, 11 статей і трьох додатків, з яких два були зазначеними вище законами про міста і сеймики. Королівська влада проголошувалася спадковою, встановлювалася виборність королівської династії (після смерті Станіслава

Спроби порятунку Речі Посполитої

Августа престол повинен був перейти до саксонської династії Веттінів). Вищий орган законодавчої влади - сейм - мав скликатися королем щодва роки і впродовж їх збиратися на засідання тоді, коли в цьому була потреба. Рішення на сеймі могли прийматися більшістю голосів. Отже, liberum veto було скасовано, а у зв'язку з цим - і конфедераційний характер сейму. Сенатові було надано право затримувати реалізацію ухвал посольської ізби шляхом застосування вето, але лише до скликання наступного сейму: якщо той удруге приймав цю ухвалу, то вона набирала чинності. Раз на 25 років слід було скликати сейм для внесення істотних змін в "Закон про управління". Вищим органом виконавчої влади ставала Сторожа законів в складі короля як його голови, примаса і призначених королем на сеймі п'яти міністрів (поліції, друку, закордонних справ, оборони і скарбу), відповідальних перед сеймом, а також, з дорадчим голосом, наступника трону і маршалка посольської ізби. Сейм не менше як двома третинами голосів міг висловити міністрам недовіру. Органами місцевого управління проголошено цивільно-військові комісії порядку, підпорядковані Сторожі законів. Посли були звільнені від обов'язку слідувати даним їм сеймиками інструкціям.

Рис.27. Чотирирічний сейм під час схвалення Конституції 3 травня 1791 р. Картина ЯЛ. Нероліни.

Конституція 3 травня підтвердила політичну гегемонію шляхти. Проте шляхта, маєтковий ценз якої становив менше 100 злотих річного доходу, позбавлялася політичних прав. Католицька віра проголошувалася панівною, але прокламувапася свобода совісті. У тому ж документі було сказано, що селяни, з рук яких плине "джерело найбільших багатств держави", беруться під захист закону і уряду, а угоди, які укладали між собою селяни і папи, повинні дотримуватись обома сторонами.

Конституція скасувала гродські суди, встановила провінційні (для Малопольщі з українськими землями. Великопольщі з Помор'ям, Куявісю, Мазовією й Підляшшям, Великого князівства Литовського) рефереидарські суди в справах селян королівських маєтків.

4 травня у книгу варшавського гродського суду небагатьма послами був внесений проект скарги проти "незаконного" прийнятгя Конституції. А 5 травня сейм визнав будь-які подібні протести такими, що не мають сили.

У доповненні до Конституції 3 травня, прийнятому сеймом 22 жовтня 1791 p., зазначено, що зберігається федеративний, польсько-литовський характер Речі Поспо-

Історія Польщі

литої, проте скасовується дуалізм посад скарбу і війська. Основний закон фактично запроваджував у країні конституційну монархію.

Конституція 3 травня - документ величезної політичної ваги. Упродовж багатьох років вона істотно впливала на розвиток польського суспільства, надихала патріотичні кола на боротьбу за незалежність, закарбувалася в його пам'яті, виявом чого є щорічне відзначення 3 травня як національного свята. Цей документ був другим за часом появи основним законом у світі - після прийняття конституції США 15 листопада 1777 р.

До реформ Чотирирічного сейму і, особливо Конституції 3 травня, вороже поставилися у Петербурзі, оскільки вони зміцнювали Річ Посполиту і виводили її з-під опіки Росії; до того ж реформи ухвалювалися під акомпанемент антиросійських настроїв. Ще влітку 1790 р. почало змінюватися ставлення Пруссії до польських реформ. І'і уряд змирився з успіхами Росії на турецькому фронті і, не зацікавлений більше у посиленні Речі Посполитої, став непокоїтися з приводу політичних змін у ній. Після прийняття Конституції 3 травня Берлін оголосив, що вона суперечить духові польсько-прусського оборонного соючу від 26 березня 1790 p., тому цей союз втратив свою силу.

Торговнцька конфедерація. Після укладення Росією в січні 1792 р. Ясського миру з Туреччиною Катерина II отримала змогу значно більше уваги приділити ситуації в Речі Посполитій. У Петербурзі заповзятливо твердили, що Варшава стає другим після Парижа революційним вогнищем в Європі, загрожує, таким чином, усталеному порядку, тому його потрібно ліквідувати. То було ідеологічне обгрунтування російського втручання в польські справи. Безпосередній привід для нього Катерині II дали польські магнати - запеклі вороги реформ Чотирирічного сейму - генерал артилерії Станіслав Щенсни Потоцький, гетьман великий коронний Францішек Ксаверій Браніцький і гетьман польний коронний Северин Жевуський, котрі, заохочувані купкою менш впливових магнатів і заручившися підтримкою Катерини II, 27 квітня 1792 р. у Петербурзі підписали Акт генеральної конфедерації. З тактичних міркувань "Акт" був датований 14 травня, а місцем його появи названо Торговицю - містечко Брацлавського воєводства, розташоване на самому кордоні Речі Посполитої і Катеринославського намісництва Російської імперії. У Торговиці конфедерація була проголошена, і від неї її стали йменувати Торговицькою. Вона оголосила війну реформам Чотирирічного сейму і Станіславові Августові.

18 травня 1792 р., у відповідь на адресований Катерині II заклик керівництва Торговицької конфедерації про військову допомогу (при цьому воно посилалося на гарантії Росією кардинальних прав), 100-тисячна російська армія ввійшла на територію Речі Посполитої в районі Правобережної України і виступила спільно з конфедератами проти польського уряду. На засіданні сейму 21 травня була прочитана декларація Катерини II, яка містила лицемірне обгрунтування виступу Росії на боці торговичан. У ній зазначалося, що імператриця вдалася до втручання, "виходячи з любові до порядку і справедливості, а також доброго наміру і прагнення" для польського народу. Король, у відповідності з Конституією 3 травня, взяв на себе командування військом на час війни. Польовим командувачем він призначив свого племінника - князя Юзефа Понятовсь-кого, а його заступником - Тадеуша Костюшка (обидва були генералами). З огляду на ситуацію, що склалася, сейм постановив перервати свою діяльність до закінчення війни, звільнення країни від російських військ і розгрому торговичан.

25 червня 1792 р. виникла конфедерація у Великому князівстві Литовському, аналогічна Торговицькій. На цьому фронті Станіслав Август командувачем призначив князя Людвіта Вюртемберзького, який виявився непридатним на цій посаді.

На час вибуху війни уряд Речі Посполитої мав у своєму розпорядженні 60-тисячну армію, з якої у дії проти росіян і торговичан було залучено близько 40 тис. вояків. Зі

Спроби порятунку Речі Посполитої

100-тисячної російської армії 64 тис. діяло в Україні, 36 тис. - у Великому князівстві Литовському. Війська Речі Посполитої чинили відчайдушний опір. Проте вони зазнали приголомшуючого удару з тилу: 23 липня 1792 р. Станіслав Август, відповідаючи на адресоване йому Катериною II звернення відступитися від "революції 3 травня" та висловлене у ньому запевнення, що тільки таким шляхом він може врятувати себе як короля, ганебно приєднався до Торговицької конфедерації і наказав своїй армії припинити воєнні дії. Спроба польського командування вмовити короля переглянути своє рішення і надалі очолювати боротьбу з конфедератами виявилася марною. На знак протесту Ю. Понятовський і Т. Костюшко подали у відставку, а Г. Коллонтай та маршалок великий литовський Ігнацій Пошоцький й коронний референдарій, один з маршалків Чотирирічного сейму Станіслав Малаховський, які у проведенні реформ відіграли визначну роль, емігрували в Саксонію.

Сподівання короля, що своїм приєднанням до конфедерації він зможе врятувати хоча б якісь здобутки Чотирирічного сейму, не справдилися. У серпні 1792 р. Варшава опинилася в руках конфедератів і росіян. Було встановлено військово-політичний режим. Реформи Великого сейму були проголошені недійсними, їхні прихильники - поставлені поза "законом", запроваджено сувору цензуру. З думкою короля ані конфедерати, ані росіяни не рахувалися. Шляхта масово приєднувалася до конфедератів. Керівники конфедерації відправили до Петербурга посольство, яке принизливо подякувало Катерині II за порятунок Речі Посполитої від "кайданів", в яких вона нібито перебувала завдяки реформаторам. За таких умов король висловив імператриці свою готовність зректися престолу, але та не дала на це згоди. Катерина II вирішила здійснити новий поділ Речі Посполитої, і їй був потрібний Станіслав Август, щоб надати цій акції законності, хоча його згоди на проведення поділу вона не питала.

На новий поділ Росія пішла спільно з Пруссією. Австрія, запевнена Пруссією, що посприяє їй у здобутті Баварії, інтересу до участі в поділі Речі Посполитої не проявила. Угода про поділ була підписана у Петербурзі 23 січня 1793 р. Пруссія отримала Ґданськ, Торунь, решту Великопольщі і Куявіїта північно-західну частину Мазовії; разом 58 тис. кв.км, понад 1 млн. осіб; за нею залишилося також Сєвєрське князівство, яке вона інкорпорувала 1790 р. Росія дістала центральну частину Білорусі, Київське, Брацлавське і Подільське воєводства та східну половину Волинського воєводства; разом 250 тис. кв.км і понад 3 млн. мешканців." Річ Посполита з територією у 215 тис. кв.км і населенням 3,7 млн. осіб опинилося під протекторатом Росії. На знак протесту проти цього поділу всі три керівники Торговицької конфедерації виїхали на Захід, що не завадило їм пізніше знову домогтися прихильності Катерини II.

Гродненський сейм, який проходив у червні-листопаді 1793 р. і, як виявилося, став останнім сеймом Речі Посполитої, під російським тиском схвалив умови другого поділу, хоча й не без опору невеликої групи послів. Одразу після цього, ще під час роботи сейму. Торговицька конфедерація за наказом з Петербурга була розпущена як непотрібна. Схвалений тим же сеймом у жовтні 1793 р. російсько-польський союзний договір дозволив Росії вводити свої війська на територію Речі Посполитої "за погодженням з польським урядом", заборонив їй вступати в союзи, укладати договори без згоди Росії. Трактат передбачав, що Росія гарантує майбутню польську конституцію.

Той же сейм 23 листопада 1793 р. прийняв нову Конституцію. В її підстави були покладені відновлені торговичанами кардинальні права. Безземельну шляхту вона позбавила політичних прав, а також встановила, що посольська ізба повинна приймати постанови з важливих питань не менше як двома третинами голосів; постанови ж з інших питань було дозволено приймати простою більшістю. Були збережені особиста недоторканість, право набувати землеволодіння та самоврядування, надані Чотири-

Історія Польщі

річним сеймом міщанам королівських міст. За тією ж Конституцією сейм мав скликатися раз у чотири роки, відновлювалася Постійна рада. Військо держави сейм зменшив до 15 тис.